Раді Вас бачити!

Ще кілька днів нудного лікування пройшли для стрімкого Горностая під гаслом каторги. Ні, він дисципліновано приймав ліки, не рахував дірок від уколів, навіть принизливе очищення організму сприймав терпимо.

Генка Кіпрач привіз йому зарядку для телефона й тепер вони по пів ночі тихо спілкувалися в чаті. Горностай потроху читав фантастику та чекав від лікарів звістки, коли його випустять на волю. Але здійснення цієї мрії поки відкладалося.

Чи лаяв він себе в думках за скоєну дурницю? Мабуть, так! Тільки складний синтез його нервової системи зміні не підлягав і настирливий Горностай вважав проведену в нетрях акцію правильною.

Лише сьогодні Іван побачив на екрані вхідний від майора Карімова. Після всього, що вони з напарником вчинили під вікнами точки збуту, Горностай не наважувався першим шукати спілкування з Таріком.

– Вітаю, пане майоре! Як поживаєш? – десь так офіційно відгукнувся на дзвінок Іван.

– Приємно чути, що хоч голос завзятий. Що ж ти знову накоїв, брате? – щиро заговорив Тарік. Ясно, що в нього не було й тіні образи за той безглуздий вчинок. Крім того, майор на сьогодні мав багато підстав для гарного настрою та неймовірний подарунок для пораненого.

– Дякую за турботу, Каріме! Лікарі кажуть: жити буду. А яка сорока тобі ці новини на хвості принесла? Чи не малий Кіпрач бува? – миттю присіпався Горностай.

– Не вгадав! Той твій партизан так шифрується, що з нього й слова не витягнеш. Бачу, ескулапи тобі мізки зіллям конкретно заляпали. Забув, що я маю міцні зв’язки зі світом мороку? – нагадав про свою професію Тарік.

– Хм! Та не забув, просто намагаюся не додавати зворотного результату, – усвідомлював провину капітан.

– Забудь! Проїхали. То я можу тебе відвідати, чи ти ще в карцері? – жартома охрестив так реанімаційне відділення Карімов, бо сам вкрай не любив лікарень.

– Звісно можеш, буду дуже радий! Я вже у звичайній камері, хоча це також тюрма. До речі, як ваші серйозні справи? Генку я не питав. Він телеящик ігнорує, та й не завжди вам корисно світитися на екрані, – з розумінням справи цікавився Горностай.

– Ось саме про це, я приїду побалакати. Новин багато. А для тебе є дещо особливо цікаве. Хочу запитати: на вулицю випускають чи ти лежиш? – навіщось уточнив товариш.

– Не дочекаєтесь! Мені треба більше ходити, для швидшої реабілітації. Лікар мене за це то хвалить, то журить. Звісно я вийду, – докладно пояснив Іван і почув наступне:

– Добре. Тоді приведи себе до ладу. Бо я привезу тобі сюрприз...

– На що це ти натякаєш, майоре? З дружиною хочеш познайомити? Так я не готовий, бородою заріс. Якось не комільфо в такому вигляді перед дамою з’являтися, – запідозрив Горностай.

– Побачимо! Але ти приберись, щоб потім не звинувачував, що я не попереджав, – інтригував Тарік.

На цьому вони розпрощалися й Іван пішов до душової кімнати. Повністю стояти під дощем йому лікар не дозволяв, але деякі гігієнічні вправи мужній Горностай подужав.

Генка слушно привіз його улюблений спортивний костюм і тепер здається є нагода у нього вбратися. Тільки клятий бік чомусь закровив! Треба сходити, перев'язати. Не чекаючи більших неприємностей, Іван попрямував до сестринської.

– Пане капітане! Ви що спортом займалися? Я ж тільки зранку суху пов'язку накладала. Без лікаря не мінятиму! Нехай подивиться, чекайте... – побігла шукати допомоги у професіонала весела медсестричка.

Місцевий цілитель зірвав наклейку, подивився й смачно вилаявся. А далі за місцевим протоколом: промили, замазали й додали пару скріпок. Готово!

– До мене гості прийдуть. Можна я на вулицю почвалаю? – не приховував своїх намірів від лікаря Горностай.

– Тепер зрозуміло, душ приймав. Зупиняти Вас, пане капітане, марно. Тому гуляй! Ось палицю візьми для рівноваги. Тільки без допінгу, бо я також впертий і завзятий, – посміхнувся лікар та не крився, що терплячі пацієнти йому більше до душі, ніж клопітливі.

В палаті Горностай розчесав перед дзеркалом волосся і подумав, що напередодні доречно побував у перукаря, наче передбачав цей аврал. Потім роздивився свою шовкову борідку й відзначив, що вона йому пасує. Дивно, адже ніколи раніше він не заводив волосся на обличчі?

То на що ж все-таки натякав Карім? Він не з тих людей, щоб марно інтригувати. Губився серед здогадок Іван і навіть не сподівався побачити те, що побачив. Та коли він у теплому прикиді від Адідас, з орендованою ковизкою пошкандибав назустріч Каріму - мало не впав. Ні, не від болю рани, а від вибуху емоцій, що заповнили все всередині...

Дівчина, яку він прибив своїм авто, а потім сховав у лікаря. Та, що заволоділа його думками настільки, аби шукати її в небезпеці аж до поранення - йшла поруч з Таріком. Її неповторна мила усмішка грала на ніжних вустах, а звабливими локонами грався вітер. У звичайній сіренькій курточці та джинсах вона була такою красунею, якої Горностай зроду не зустрічав!!!

Кажуть, що це лише особливість людської психіки та наразі між двох молодих створінь точно промайнула Божа іскра, чи може вони дійсно призначені одне одному долею? Ось Таня забула про супровід і про весь навколишній світ і ніжно притулилася до грудей Івана.

– Навіщо ти це зробив? Я й так тебе одного чекала... А ти через мене отримав ніж, – промовила вона схвильовано та Горностаю здалося, що проспівала.

Тарік дивився на цю романтичну сцену й пригадував своє. Багато такого, що сталося в його житті з неповторною й фантастичною, котру вирвав з рук смерті, бо відчув у ній свою долю. Так, він пішов на службове порушення, лікував, допомагав знову повірити в добро. І в нього вийшло! Тепер вони з Нілою - одне ціле, в постелі та в бою. А нещодавно саме його войовнича царівна врятувала цю дівчинку від страшної смерті. Й тепер він стоїть і спостерігає, як на очах розквітає нове земне Кохання. Це пробиває на сльозу.

Майор Карімов помітив, що вдалині чоловікові важко подужати бордюр на візку й побіг допомогти, адже біля закоханих він був зайвим. Вони розберуться самі.

А Іван не очікував на такий неймовірний сюрприз і наразі просто вдихав аромат ромашкової насолоди з ЇЇ голівки та мабуть, вперше у житті не знав, що сказати дівчині. Ось вона відсторонилася, заглянула в саму душу і пояснила:

– Я ніколи не бачила таких чарівних очей. Де ти взявся на мою голову? Я ж тепер більше ні про кого думати не можу, лише ти в голові...

– Таню-Танечко, ти в порядку і це головне. А зі мною все ОК. Випадково зачепився. Звідки ти знаєш про ніж? – дуже нерівно дихав спантеличений щастям хижак.

– Від них. Карімови - фантастичні люди. Я наразі у них живу. Наполягли. Кажуть, що свідкові у справі про наркоторгівлю необхідна їх опіка, – наївно вимовила дівчина, а Івана наче знову вдарили ножем.

– Що? О, Господи! – Горностай пронизливо свиснув і махнув, аби майор повернувся до них.

Коли той шанобливо відійшов, очі Горностая світилися щастям та наразі в них вирували такі блискавки, що навіть сміливий борець з наркоторгівлею притих.

– Ти мене дурнем називав, а сам що робиш? Навіщо ти Таню у свою небезпечну гру втягуєш, Каріме? Не думав, що таке скажу, але ти бовдур яких мало! Я категорично проти її свідчень у суді. Чуєш мене, майоре? – в голосі пораненого звучала сталь.

– Та зажди казитися! Ти ж нічого не знаєш. От звідки в тобі ця спритність, Горностаю? Слухай, хижаче. Пов'язали ми всіх, з гори до низу. Немає більше клану Підгрушного, що впевнено йде на довічний термін. Його помічники також зону топтатимуть багато років. Вона ж тобі не сказала, що доки ти тут геройствував, їх з мамою нелюди тримали, як їжу для голодних псів. Не хотів напускати пафосу, але саме моя Ніла, забула про свою легенду й прикрила їх. А ще не можна ховати голову в пісок, необхідно діяти й тоді жодна з тих тварин не викрутиться, навіть з усіма мільйонами Підгрушного. Та й ми з тобою не лише для гарних борідок народжені, а щоб прикривати своїх жінок. Інакше навіщо ми потрібні? – гаряче карбував слова Тарік і не міг, після таких звинувачень, залишати східний темперамент у собі.

З кожним новим словом майора, Горностай все більше почувався підлітком, що бажає продемонструвати відвагу, але тупо палиться на власній дурні.

– Знову вибач, брате! Щось я останнім часом нагадую повного кретина й тільки плутаюся під ногами у всіх, – тяжко зітхнув присоромлений Горностай.

– Та йди ти зі своїми вибаченнями! Он дівчині увагу приділяй, а я поки віднесу гостинці до палати. Яка в тебе там?.. – мудро посміхнувся Тарік і попрямував до корпусу лікарні.

– Бідолашна! Скільки ж страхіть ти через нас пережила. Як я можу спокутувати провину? – знову заграли бісики щасливих очей капітана.

– А ти сам не здогадуєшся? – лагідно запитала Таня, потягнулася і в ту мить їх вуста вперше зустрілися, можливо назавжди.