Раді Вас бачити!

З того дня, коли управління полишив зрадливий вітер, пройшов тиждень. Убивчий відділ поки працював у звичному складі, а кожен з учасників інциденту отримав «штормове попередження» на майбутнє. Та хіба здогадаєшся про всі негаразди, котрі йдуть з гори? Можливо й нагорі зробили висновки про більш ретельний підбір кадрів, особливо коли на кону честь і гідність мундира.

Справу підполковника Томащука, що так безглуздо намагався зайняти крісло керівника управління, відділ власної безпеки розкручував старанно й неквапливо. Ця служба ретельно приглядала за будь-яким неправильним вчинком співробітників, але подібне нахабство заїжджого - їх дуже зацікавило.

Ну, а двійко друзів-оперів стали тепер одне одному ще ближчими. Веселощами їх служба звісно не вирізнялася та й сумувати не було коли. Високе начальство, як і раніше, вимагало новин у справі вбивства Хоменко-Ковальської.

Якось, між опитуванням колишніх робітників маєтку Хоми, капітан Горностай чкурнув у бік Воздвиженки. Ні, не додому на обід. Вдень і вночі Івану не давало спокою питання захисту Тані Скидан. Адже дівчина ще й досі сиділа в селі й нетерпляче чекала на повернення до мами й школярів.

– Здоров будь, Горностаю! Ти все-таки вирішив перебратися до нас? – тисли руки слідчому давні знайомі й навіть не здогадувались, яка халепа промайнула над головою стрімкого хижака з убивчого відділу.

– Суміжникам мої вітання! Та навіщо я вам здався? Саджати буде нікого, коли я всіх розповсюджувачів перестріляю. А у вас і в нас - план. Ось і вирішив, по дружбі, точку збуту здати, – жартував Іван, заглянувши на вогник до департаменту боротьби з наркозлочинністю.

– Ні, ну ви подивіться на цього капітана! Своїх він саджає, а наших не шкода до чорта в казан? А підкажи, шановний, чому це тобі наші стукачі звітують? – бадьоро відповів жартівник з наркоконтролю.

– Каріме, мені твої інформатори по барабану. Випадок підказав. Хочу прохати вас підчистити гніздо на Ласточкіна. Потім розрахуємося, за мною не заіржавіє, – продовжував на веселій хвилі Горностай.

– На Вознесенському, на хвилиночку! – чомусь завагався майор Карімов і нагадав, що узвіз тепер зветься інакше.

– Ой мені ці нові назви, як болячка! Коли приїхав, старі запам'ятав. Так ними й користуюся. То що, зацікавив чи як? – насторожився паузою Іван.

– Власне, як і нам. Тільки гаджети й допомагають не плутатись у власних ногах. Звісно зацікавив. Колись, давай! У мене від команди секретів немає, – запевнив чорнобривий майор, зі східною зовнішністю.

– Ось тут лови геоточку, – перекинув Горностай місце, де побувала в «гостях» Таня. На це Тарік Карімов хитро повів бровою й запитав:

– Звідки в тебе адреса, пане капітан?

– А що вона вам відома? Кришуєте наркопритони? – наразі з вигляду Івана було незрозуміло: це погроза чи жарт?

– Та попустись, гарячий! Дійсно, адреса нам відома й не лише вона. Там ціла розгалужена мережа. Вона у нас в розробці вже кілька місяців. Сенсу накривати одну точку ніякого. Дах у них серйозний, але й ми не байдикуємо. Чекаємо на велику партію, а вже потім приймемо лагідно, як завжди, – став дуже серйозним нещодавно веселий Тарік.

– Ого! А звідки ж знаття про ласе доставлення? – блискавично запитав слідак. Та майор Карімов був калач тертий, тому відповів наступне:

– Я тобі взагалі нічого не казав, розумієш? Люди на кінчику отруєної стріли працюють і кожне зайве слово може коштувати їм життя. А я стількох втратив, що більше не хочу. Переходь до нас і впевнишся, що ваші вбивці то малі діти на фоні наших бариг.

– Ну, вибач, Каріме! Не хотів за живе чіпляти. Але в мене також біда. Там впоїли гидотою невинну дівчину. Я їхав додому, а вона мені під колеса кинулася. Випадково бачила господаря точки й передачу товару. Обіцяли вбити та я її сховав. Може підкажеш, що мені робити? – тепер відверто виклав свою ситуацію Іван і чекав на досвідчену пораду.

– Перепрошую, не знав. Але бачу, що постраждала тобі не байдужа. Якщо полегшає, скажу один раз, у мене картина ще гірша. В систему залучена дуже відважна й дорога мені людина. Тому потерпи трохи. Якби ж ти знав, як у нас руки сверблять покласти ту нечисть мордою в землю.

– Я тебе почув, Каріме. Допомогу не пропоную. Знаю, що доки не з вами, справі чужий. Залишається сподіватись і молитися за вашого янгола. Дякую, що прийняв! – далі побратими з паралельних служб боротьби за світліше життя міцно обійнялися, щиро поплескали одне одного по спинах і розпрощалися до ліпших новин.

Коли їхав до департаменту наркоконтролю, дуже хотів чогось попоїсти, але тепер апетит зник. Повертаючись до своєї контори, слідчий аналізував почуте та шукав власний вихід. Ні, Горностай не докоряв долі, адже сам обрав таке життя. Битва зі злочинністю не може захоплювати, але своє місце капітан вважав правильним. Тільки як побачив серед ночі ті заплакані оченята й відчув легесеньке тіло на руках - все змінилося.

До зустрічі з бідолашною Танею він лускав дівчат, як насіння. Періодично якась зваблива особа потрапляла до його ліжка та ранком назавжди зникала, як з оселі, так і з подальшого життя опера.

А ця вабила навіть з телефона. Горностай більше не потикався у передмістя й не бачив дівчину та вночі, на диво часто, уявляв поруч небесні очі й тендітний стан. Але ж у такої вродливої точно є хлопець або наречений. А він, дурний, губу розплескав!

І що тепер робити? Може відпустити Таню додому? Хто шукатиме її в тих Прилуках і навіщо? Тоді була ніч, всі гості п’яні та на лице однакові. Ну, прийшла й пішла одна безголова з їх очманілого кубла...

Але серце підказувало, що все геть не так! Якщо не дотримає слова й відпустить можливо на погибіль, ніколи собі не пробачить. Що ж він так налажав? Чому не подумав про складнощі професії суміжників... А що, коли її в себе поселити? Ага, і з'являтися вночі на кілька годин, щоб помитися й перевдягтися. Та вона й не піде! Щиро їхав з глузду Іван.

Він повернувся на службу напружений і мовчазний. А тим часом лейтенант Кіпрач переробив за двох купу справ. Спозарання він так наговорився з челяддю Хоми, що почувався тупим біороботом.

Записи на диктофоні нагадували стару платівку. Колишня кухарка (бабуся за сімдесят) пам'ятала, що господар дуже полюбляв заливну щуку. Смикана ескортниця проклинала Хому за грубість під час інтиму. А охоронець стверджував, що якось мало не побився з господарем і був викинутий з маєтку іншими горилами.

Люди сповідалися про вподобання та гріхи Хоми, але жодним словом ніхто не натякав на існування дівчини, котру слідчі нарекли «квіткою папороті». Може її дійсно не існує на землі?

Лише на третій день безнадійного опитування прийшла доглянута дама, в літах. Вона представилась колишньою економкою Матвія Хоменка та навіть пустила сльозу, через його передчасну страшну смерть.

А потім розповіла, що в маєтку інколи дійсно з'являлися й зникали молоді дівчата. Їх привозили по кілька осіб, а потім кудись відправляли. Може продавали в рабство чи дарували своїм збоченим друзям, замість іграшок. Хто теперечки розбере? Стільки років минуло. Просто ходили такі плітки.

З усього, що почув і записав лейтенант Кіпрач виходило, що парочка божевільних багатіїв таки торгувала живим товаром, або й сама розважалася з дівчатами... Ось тільки конкретних доказів злочинних дій вбитих негідників, Геннадій так і не спромігся знайти. А вже сліду месниці й поготів.