Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Як не важко було Геннадію розпрощатися з мріями про своє юнацьке кохання та ще й пізнати у Нілі супержінку, він посумував трохи й повернувся до виконання службових обов'язків, з традиційною відповідальністю.
Правда цілий тиждень, за наказом керівництва, лейтенант був прикріплений до іншої слідчої групи. Це тому, що капітан Горностай взяв коротку відпустку й повіз знайомити з батьками свою наречену.
Полковник Товчигречко, як почув навіщо Івану знову потрібен перепочинок - відпустив не роздумуючи. Денис Карпович вважав Горностая не лише талановитим слідчим, а й своїм кращим учнем. А ще він був глибоко переконаний, що чоловікові на четвертому десятку потрібна власна родина. І якщо цей гультяй нарешті знайшов своє Щастя, нехай собі їде!
Натомість лейтенант Кіпрач покрутив носом і приєднався до групи старшого лейтенанта Жиленка. Так вийшло, що наступного дня після від'їзду Горностая, по району сталося аж два вбивства. Здавалося, що навіть кровопивці зичили капітанові гарної долі й на якийсь час притихли.
А Геннадій так сильно бажав забути свою зустріч з Нілою, що з головою поринув у роботу. Відразу після повернення з місця вбивства він припустив, що винуватцем може бути син жертви. Група Жиленка почала опитування свідків саме в цьому напрямку й через три дні вбивця був заарештований та давав зізнавальні свідчення.
Звісно цим розкриттям молодий Кіпрач підійняв процент успішності своїм суперникам. Але цифри необхідні для статистики, а містянам набагато цікавіше просто вільно й безпечно ходити вулицями. Отже, свій службовий обов'язок Генка виконав з честю.
А вже як повернувся ошалілий від поїздки Горностай, то не було в управлінні такого співробітника, котрий не вітав би Івана з заручинами й не цікавився: коли ж погуляють на весіллі опера?
Та й сам щасливець не ходив, а літав. Він весь час наспівував і міг безтурботно обійняти когось з хлопців прямо в коридорі. У цьому ейфорійному стані йому було геть байдуже, що там пишуть камери відеонагляду. Здавалося, що Іван до цього просто спав і все життя чекав на зустріч зі своєю Танею, а тепер тріумфував і був дещо некерованим.
– Генію, вона сказала мені ТАК, прямо за святковим столом! Батьки тільки плакали, коли дивилися на НАС. Якби ж ти бачив тоді ЇЇ очі. Моя маленька вчителька найпрекрасніша жінка на землі! – блаженствував капітан і більше не нагадував прагматичного й поміркованого слідчого.
– Шкода, що ти не бачив очей Ніли, коли я приперся ввечері до їхнього з Карімовим двору, – насупився Кіпрач.
На це мудрий Горностай щиро розсміявся й запитав:
– Невже відбувся словами, чи все-таки побила?
– Що? Вона розпатякала своєму майору й тепер з мене всі сміються? – гнівно скрикнув лейтенант. – Раніше Ніла не була такою підлою...
– Ой, Генко! Я тобі вже пів року товчу, що ти невиправно дурна дитина! Ні, ти будеш колись хорошим слідчим, але припхатися додому до Карімових - це занадто навіть для тебе! Я не посвячений у подробиці та знаю, що вони пройшли через важкі випробування й ніколи не стануть знущатися з чужих почуттів. А припущення я зробив самостійно. Все-таки дещо маю в голові, – став серйознішим щасливий чоловік і йому дійсно було шкода молодого напарника.
– Ти правий, ми справді побилися. Вона мене не впізнала й вирішила, що я загроза. Так гамселила руками й ногами, що ледве відбився. Класний у неї стиль! І взагалі... Я не розумію: чому все так вийшло? – лейтенант ліг на руки й сховав там присоромлене обличчя.
– Тобто ви не розмовляли, а мірялися здібностями? Ну, дає пані Карімова!
– Чому ж? Вона побажала аби я зустрів свою єдину. Вано, я бачив наскільки вона щаслива.
– То й забий! Виходить вона добра людина. Не дивлячись на твій дурний вчинок - побажала щастя. Генче, я й сам думав, що люди вигадують. Але ж тепер всередині все перевертається й горить, коли просто шепочу: «Таня».
– Так, слухаю, – взяв до рук трубку Генка й почув від чергового: «Вбивство на Лисенка. Кажуть, там чутно постріли. Спецпризначенці уже виїхали. Товчигречко наказав прямувати вашій групі. Успіху, хлопці!»
– Ось ти й відпочив, хижаче! Поїхали, потім розповіси про очі нареченої, а поки треба берегти власні голови й знешкодити зловмисників, – вимкнув гучний зв'язок Кіпрач, традиційно перевірив зброю, запхав до кобури й накинув на плечі пуховик.
Навколо будинку, де стався злочин, як зазвичай зібралося багато машин. Правда, специ були вже непотрібні, а от слідчі вбивчого відділу - якраз навпаки. У квартирі на другому поверсі лежали два тіла, зі смертельними вогнепалами. Лікарі швидкої їм також не допомогти. До праці взявся криміналіст Зайдес.
– Слухаємо тебе, Аркашо, – зітхнув, дивлячись на скалічене вбивчим свинцем чоловіче тіло, Горностай.
Він натягував рукавички й думав про те, що до смерті ніколи не можна звикнути. Адже людина прямувала своїм життям, мала якісь плани й раптом все відразу припинилося. А тепер спеціаліст по роботі з мертвими приділяє їй свою увагу.
– Ну, що сказати? Чоловік і жінка жили тут як подружжя. Документи були у секретері. До речі, цікава річ. Там же знаходився Договір з продажу нерухомості. На яку суму сам подивись... – показав очима на стіл з паперами Зайдес.
Іван взяв файл і його щасливі очі полізли з орбіт.
– Ну, ні фіга собі! Вони що Боїнг продали?
– Пане капітане, я сказав «нерухомість». Та не де-небудь, а в Конча-Заспі. Для тих місць це геть невисока ціна. Бувають суми куди більші, – пояснив досвідчений патолог.
– Тобто маємо пограбування, зі смертельними наслідками. Хтось дізнався, що в них на руках величезна сума готівкою, прийшов і просто перебив як курчат. А специ тоді в кого гатили? – після недовгого відпочинку швидко набирав обертів у роботі Горностай.
– Це найцікавіше. Злочинець ще був тут, коли сусіди на допомогу покликали. Та й маски-шоу швидко нагодилися. Тільки доки примірялися та двері вибивали, лиходій вже зник. В цьому я не вбачаю нічого дивного. Район старий, будинки до купи зліплені. Вибратися через вікно й дахами розчинитися серед сусідніх дворів - елементарно. А з температури тіл я констатую, що жертви відійшли у кращий світ максимум хвилин тридцять тому. Дружину вбивця на кухні дістав. Можете пройти, я там вже відпрацював, – як завжди докладно і чітко пояснив ситуацію Аркадій.
Напарники пішли до кухні й побачили розкинуте на підлозі тіло господині оселі, застреленої в спину. Бідолашна родина не встигла скористатися величезними статками від продажу дачі, а от розповісти комусь вони додумалися. Результат виявився жахливим. Горностай повернувся до вітальні й хотів прямувати на опитування, як Кіпрач завмер у коридорі й підійнявши руку вгору, наказав:
– Тихо усі! Я щось чую з комори.
Він дістав зброю й обережно відхилив двері до підсобного приміщення, між кухнею й передпокоєм. Темно. Однією рукою увімкнув світло, оглянув полиці - нічого особливого. Звичайний домашній інвентар для прибирання, засоби для чищення, старий махровий халат, коробка з-під бананів...
– Господи! – Генка миттю сховав зброю й додав: – Вано, тут сховалися діти.
Дійсно в картонній коробці, прикрившись полами халата, сидів хлопчик років п'яти й міцно затискав долонькою ротик крихітної дівчинки. Очі обох малят були сповнені жаху через те, що відбувалося за дверима. Діти сплющилися в тому кутку, мов скам'яніли. Бідолашні тремтіли мовчки й дивилися на дядьків очима пташенят, що випали з гнізда, а літати не вміли й чекали коли їх зжере голодний кіт...
Горностай заглянув до комірки й висловився дуже невиховано. Можливо тому, що вже мріяв про власних діток, а тут зустрів погляди малих, котрим ніколи не побачити найрідніших.
– Генко, виводь їх на світ Божий, – чомусь пошепки наказав Горностай.
– Все добре. Ідіть до нас на руки! Ваню, бери дівчинку, – шокований побаченим, навзаєм прошепотів до напарника Кіпрач.
Далі спробував відірвати братика від сестрички, але малюки намертво вчепилися одне в одного й стогнали без слів.
– Добре, я візьму вас обох. Не бійтеся, вже нічого гіршого не станеться, – лагідно промовляв Геннадій, а завжди зібраний і відважний Іван здивовано запитав:
– Вони що німі?
– Ні, Вано. Вони смертельно налякані. Я й сам був таким, коли мені повідомили, що я більше не маю батьків. Тоді я також онімів і кілька днів плакав. Хоча мені було набагато більше, а цим... Хай Бог боронить! – пояснив розпач дітей розумному Горностаю його дурний напарник.
Він притискав до себе малих і думав про те, якою ж треба бути потворою, щоб заради купи папірців відібрати у цих крихітних створінь найдорожчих на землі людей.
