Раді Вас бачити!

Пан Підгрушний сидів у своїй затишній вітальні та задоволено вдихав через мундштук ароматний дим. Цей кальян йому подарували друзі-постачальники, аби продемонструвати вдячність за плідну співпрацю. В кабінеті у Вілена була ціла колекція кальянів. Він збирав їх не лише заради розваги, а скоріше через свою професійну діяльність.

Місцевий наркобарон якось не дуже переймався, що керований ним «синдикат» труїть людям життя. Для нього торгівля наркотиками стала золотою жилою, основою спілкування з деякими впливовими людьми та збурювала адреналін в крові.

Він давно забув про підлітка Вільку, що за хуліганку вперше потрапив за ґрати й розпочав свої «університети» серед систематичного побиття, голоду й самокруток. Та міцному хлопцю навчання сподобалося. Тренування м'язів у нескінченних сутичках, вивчення Кримінального кодексу й улюблений чифір - повернули на волю зовсім інше створіння. Зворотної дороги до нормальних людей в нього не було і тоді Вілен почав торгувати.

З самого початку він опинився під владою доволі жорстокого, але вмілого наставника і через деякий час купив собі перший мотоцикл. У його куратора було непорушне правило: самому не вживати! А коли хтось порушував цей неписаний закон, того знаходили у нетрях без ознак життя. Тобто слабкодухих чи зрадників «вчитель» не терпів. Можливо саме через нього Вілен і став королем наркоторгівців, на території кількох областей. Ну, а якщо точніше, то він переправляв товар і до країн Європи.

Тепер Вілен Підгрушний став поважним паном та мав купу зв'язків, як серед наркоділків так, на жаль, і в державних органах. Все завжди вирішували гроші. А там де гроші вирішення не давали - в дію йшли дуже великі гроші.

Через стрімкий і невпинний рух до вершин бізнесу, Підгрушний не закінчував академій та для складних математичних завдань завжди можна знайти нещасних з дипломами вишів, які не зуміли облаштувати собі нормального життя.

Ще зі свого стажування у безжального дилера Вілен виніс важливе правило: не терпіти у справі щурів чи стукачів. І коли хтось починав тихенько красти або намагався всістися на два стільці - недолугі зникали.

Треба сказати, що крім мотоциклів, на другому місці в серці Вілена була тяга до бійцівських собак, розведення яких Законом давно заборонили. Але ж порушників вищезгаданого дуже багато і пан Підгрушний утаємничено тримав за містом невеличку псарню.

За тваринами постійно наглядав такий собі Герасим. Алегорія доречна тому, що чоловік був німим. Здавалося господар спеціально обирає до своєї команди нелюдів та покидьків, що навіть виглядом чи здоров'ям можуть викликати жах.

– Гей, Горбаню! Пума ще не повернулася? – запитав у громили-охоронця Вілен.

– Ні, пане. Здається трохи затримується, – ляпнув амбал, а Підгрушний зиркнув на нього звірячим поглядом і процідив крізь зуби:

– Запам'ятай, імбециле, наша кішечка виконує особливі завдання для нас і робить це, як необхідно. Зрозумів, дурню?

– Так пане, винний! Я ще потрібен чи можу йти?

– Та йди вже з очей, виродку! У тебе ж мізки вилізли на спині, замість потрапити до голови, – жваво розсміявся господар, а охоронець на образу мовчки вклонився й пішов з очей.

Надворі стояв дивовижно тихий пізній вечір. Не часто ця осінь дарувала людям сухі й затишні дні. Калюжі від недавніх дощів ще залишилися і в них плавало жовте листя.

Здалеку вгледівши мотоцикліста, що наближався на стрімкому Харлеї, охорона навстіж розчинила ворота і впустила до маєтку. Хвацько розвернувшись на відведеному для нього майданчику прекрасний стальний кінь завмер на місці.

З нього зіскочила струнка молода жінка, що нагадувала гнучку кішку. Вона театрально зняла шолома і яскраве руде волосся розсипалося по шкіряному комбінезону, явно виготовленому на замовлення для шаленої їзди.

– Шановний пане, Пума прибула до маєтку. Все в порядку. Я зачинив на ніч ворота, – доповів по рації старший охоронець.

– Проведіть її до мене та дивись, щоб знову якась сволота не кинула в бік красуні тупого компліменту. Коли ви вже навчитеся поводитись як люди, а не стадо диких тварин? – загарчав у відповідь Підгрушний.

– Ні-ні, після того випадку поруч з Пумою всі ходять, наче німі. Я слідкую за цим! – додав охоронець і в цей момент, граючись пружними м’язами граційного тіла, мотоциклістка зайшла до напівтемної зали.

– Вітаю, пане! Я все зробила. Було нелегко, але обидва банки приймуть готівку та розмістять кошти на вказаних рахунках, – навіть її голос нагадував муркотіння й лише доповнював образ фантастичного створіння.

– Молодець, Пумо! Ти як завжди високопрофесійна. Я й не сумнівався, що погодяться. Тепер залишається тільки відмолотити бабки та перекинути, як завжди. Стомилася? Чогось вип'єш? – з готовністю простягнув руку до рухомого бару Вілен.

– Трохи є. Дякую, але пити не буду. Якщо на сьогодні це все - я бажаю виспатися, – доволі відверто й гонористо відмовила господарю Пума, а він підійняв обидві руки вгору й відповів:

– Як скаже чарівна кішка! Доброї ночі, Пумо.

Тільки опинившись у закритому від усіх приміщенні, рудоволоса бестія зморено сіла за пуфик і долонями прикрила обличчя. Вогняні пасма дощем впали на її лице, що стало наразі геть іншим. Кудись поділися нотки зухвалості й гордого виклику. Молода жінка тяжко зітхнула й обхопила руками голову.

Збоку здавалося, що наразі це хтось інший і незнайомка страждає роздвоєнням особистості. Вона заплющила очі й безшумно ворушила губами так, наче розмовляла з кимось через простір або молилася?

Воно й не дивно, адже її оточувало стадо кровожерливих дикунів, на чолі з безжальним деспотом. Тим, що з усієї сили намагається поводитися як «сер» та насправді залишається лайном в дорогій одежі. Він торгує наркотичними засобами й губить життя слабкодухих і дурних. А їй необхідно грати роль такої ж брутальної стерви та з кожним днем робити це стає все нестерпніше. Як же хочеться повернутися до своїх, кинутися в обійми чоловіка і по-справжньому виспатися вдома, поруч з ним.

Капітан департаменту боротьби з наркозлочинністю Ніла Сахно, що після одруження з майором Таріком Карімовим взяла його прізвище, дійсно наразі несла дуже небезпечну й тяжку службу.

Робота під прикриттям стала її спеціалізацією й ніхто з групи Карімова не міг зіграти роль продажної тварюки так, як це вміла вона. Хоч насправді Ніла була доброзичливою й чарівною. Вона всім серцем кохала свого єдиного й так само грізно ненавиділа нице зло, що кишить серед нашого світу.

Свого часу вона отримала диплом фінансового аналітика та впевнено могла розпізнати хибні показники, дати вірні поради своєму роботодавцю, тим самим зменшуючи ризики й підвищуючи прибутковість. Звісно не назавжди, а лише до моменту, коли черговий корумпований елемент потрапляв за ґрати на довгі роки.

Ось і в це страхітливе лігво Ніла влилась не відразу, а після скрупульозної роботи багатьох людей, котрі підготували їй документально неперевершену легенду в мережі й рекомендації деяких слизьких особистостей насправді.

На кілька місяців вона зникла зі столиці й перебувала в спеціальному відомчому санаторії, де їй змінили зовнішність. Підкачані ботоксом вуста та деякі м'язи обличчя; відросле за цей час волосся, перефарбоване у вогняний колір; а ще простенькі штрихи на кшталт густих накладних вій й татуажу брів - перетворили красиву жінку на міфічну фурію.

Що стосується мотоциклів, то був випадковий збіг. Ніла й до цього частенько ганяла зі своїм Таріком нічними трасами передмістя.

До списку «особливо цікавих» департаменту боротьби з наркоторгівлею Підгрушний потрапив вже давно. Ось тільки керівництво ламало голови над тим: кого ввести для збору доказів та руйнації супернебезпечного середовища зсередини?

Ніхто не міг зіграти скорпіона в банці павуків талановито настільки, аби не викликати підозри й не загинути. Сам Тарік Карімов багато разів домагався проникнення в структуру, але його героїзм не мав жодного сенсу! Це було б самогубство, адже він неодноразово світився на телеекрані під час затримання наркоділків. Ось і пішла, як казав Тарік «на вістря отруєної стріли» його кохана жінка.