Раді Вас бачити!

Новий день кожній людині точно приносить щось нове. Навіть набридлий осінній дощ чи сонце в небі також нові. Адже відкривши вранці очі - все бачиш вперше. Життя продовжується й кожна мить безповоротна та неповторна.

Ось і напарники Горностай з Кіпрачем залишили в минулому вчорашній день, разом з потаємними думками на подушці. А зараз привіталися традиційним побратимським рукостисканням на службовій стоянці управління та пішли продовжити службу.

З часу, як попрощалися напередодні, в житті обох відбулося дещо. Та звісно затримання гастролерів у більярдній геть не тягнуло на бестселер, а от зізнання про наркоманку під колесами свого авто з Горностая не вибили б навіть струмом.

Спозарання Іван уважно обдивився капот позашляховика й знайшов кілька мікроподряпин, яких раніше там не було. Він дістав спеціальний поліроль і спробував приховати нічну пригоду. Та навіть якщо уважний напарник колись помітить, Горностай зіграє недбайливого власника й скаже, що раніше там вдарилася пташка чи щось подібне... Ох, як не терпілося йому почути про ту «пташку», тільки лікар обіцяв зателефонувати сам і тому капітан вперто тримав нерви на гачку.

– Честь панству! – поручкався з операми Зайдес.

Влітку патологу пощастило майнути до сусідньої Польщі, в службове відрядження по лінії обміну досвідом. Робота колег дружньої країни, їх новітні технології та обладнання викликали у судмедексперта бурю емоцій і тепер він частенько пригадував деякі фразочки, що додавали йому натхнення.

– І тобі того ж з вершечком, Аркашо! – пожартував молодший з напарників й видко було, що в цю ніч без хтивої повії, він гарно відпочив.

– Привіт! – кивнув Горностай. – А твої духи з прозекторської не підказали часом, що за терміновість? Чому черговий навіть кави попити не дав? Сказав, що Товчигречко примчав до управління білий, мов полотно й наказав невідкладно зібрати всіх у нього.

– Та Бог його розбере те керівництво... Не знаю. Завжди поспішають і вимагають невідкладних результатів. А я тишу люблю, в ній думається краще, – зітхнув криміналіст.

З цими словами трійця переступила поріг кабінету шефа й побачила там не лише кілька паралельних опергруп, а ще й чужі та доволі суворі обличчя. Не треба бути генієм розшуку, аби здогадатись, що за ніч сталося щось дуууже погане. А ті стильні костюми з безпекових або керівних служб.

Підлеглі виконали стандартні привітальні процедури так, як робили це хіба що в академії чи десь на святковій церемонії й чемно дочекалися дозволу сісти за стіл.

Серце Горностая з учорашнього дня було не на місці, а наразі неприємно теленькнуло, мов його зачепили кігтям. А Кіпрач просто вперся очима в чужі обличчя й безсоромно вивчав їх та певно дошкуляв цим.

– Всі в зборі? Тоді почнемо. В ніч на понеділок, двадцять сьомого жовтня, було скоєне жорстоке вбивство відомого бізнесмена Матвія Хоменка. Деякі напрацювання ми маємо та вони поки не дозволити затримати вбивцю й закрити гучну справу. І от сьогодні сталося непоправне. Вночі, у своєму заміському будинку була вбита вдова жертви, котра прибула на Батьківщину, аби поховати покійного. У мене немає коментарів, а тому передаю слово співробітнику міністерва, що прибув до нас за дорученням міністра. Прошу! – важко сів у своє крісло Товчигречко та опустивши голову, схрестив руки на лобі.

– Дякую, Денисе Карповичу. Мене звати Вадим Лужка і я хочу представити вам підполковника Томащука Олега Васильовича. Він призначений керувати розслідуванням справи, яка ганьбить міністерство гірше, ніж лихоманка трирічної давнини. Я маю на увазі справу серійника Воланда, що тримав у страху жінок кількох областей. Саме Олег Васильович вийшов тоді на його слід, але похибка оперативників під час затримання не дозволила вбивці постати перед судом. Полковник Товчигречко залишається керувати поточними справами управлінням. А все, до найменшої деталі справи Хоменко-Ковальської, невідкладно доповідати підполковнику Томащуку. Окремий кабінет, я сподіваюся у вас знайдеться? Не маю більше жодної хвилини й покидаю вас з надією на швидке розкриття. Успіхів! – закінчив викаблучуватися представник, доки кімнатою ширилося мовчазне колективне невдоволення.

– Тільки кабінет чи ще й розкриття на блюдечку? – промимрив собі під носа Кіпрач, але вуха в міністерського працювали, як у кажана. Він примружив блискавичний погляд і зупинився вже біля дверей.

– У Вас є якісь доповнення? Представтесь!

– Лейтенант Кіпрач, пане представнику міністерства, – зухвало виструнчився за столом Геннадій.

– Ого! Тепер бачу, Денисе Карповичу, що з такими гонористими Вам не до розкриття резонансних справ. Тут хоча б в упряжі втримати, – Товчигречко зрозумів, що наразі буде скандал з відстороненням. Тому гримнув на підлеглого:

– Закрий рота, лейтенанте. Перепрошую, пане Лужка. Я проведу з підлеглим бесіду. Він дисциплінований і старанний, просто не виспався, звіти писав.

– Тоді може нехай їх і далі пише? – не вгавав міністерський.

– Ні, будь ласка. Це моя краща опергрупа. У них високі показники. Нам же головне взяти негідників, а дисципліною я займуся.

– Хм! Побачимо на що вони у Вас здатні. Пане Томащук, міністр чекає Ваших доповідей що кожні дві години. І за бідовими приглядайте суворіше, будь ласка! – стукнув дверима представник, а полковник тяжко зітхнув і додав: – Сядь уже, конику! І більше ніколи не лізь поперед батька...

– Слухаюся, шефе! – задоволено роз'їхалося в посмішці обличчя Кіпрача й атмосфера в кімнаті дещо поліпшилася. Та новоприбулий підполковник нікуди не подівся й потрібно було звикати до свіжого батога. Хоча жвавим мустангам Товчигречка не звикати до швидкої їзди.

А якщо без алегорій, то від дивного вбивства парочки Хоми точно потягнуло пекельним мороком і залишалося молити Бога, аби до тієї компанії не приєдналися діточки виродків. Що коли спадкоємцям полізе до голови припертися за предками до столиці?

Лишалося сподіватись, що вони боязкіші й сидітимуть у своєму Відні, бо справа й так застрягла в невагомості. А як вбивця додасть ще хоча б один труп - хлопців точно спровадять патрулювати вулиці. І куди тоді подіти нестримне бажання робити світ чистішим?

– Генко, що на тебе найшло, не розумію? Ти що вперше бачиш костюмчик від Gucci? – легенько підштовхнув Кіпрача ззаду напарник. – Нам ще з отим працювати. А щодо теперішнього стану справи, я взагалі в шоку!

– Вано, ти сам сьогодні дивний якийсь. Наче варений. Пішли допоможемо хлопцям «його величності» кабінет облаштувати. Карпович попросив, – лагідно посміхнувся Геннадій.

– Ну, якщо це допоможе з розкриттям, чому ж не допомогти? Все нормально, пішли! – обійняв напарника за плече Горностай. – Та краще б цей обласний глянець розповів скоріше подробиці. Чомусь не хочеться знову серійника ловити... А тобі?