Раді Вас бачити!

– А-а-а... О так! Ти такий могутній у своїй справі! – чулися стогони зі звичайного номера приватного готелю, на виїзді зі столиці.

Ні, це не капітан Горностай втратив контроль над розумом та ближче знайомився з постраждалою. Це навіть не юний лейтенант, що мріяв знайти свою кохану дівчинку, яка зникла ще в школі. А хто ж тоді? Зараз побачимо.

– О-о-го!!! – заволав, кінчаючи на розмальованій лярві, лисіючий чоловік середніх років.

Вона ж традиційно продовжувала імітувати задоволення й оргазм, а насправді десь глибоко у своїй продажній душі раділа, що швиденько відпрацювала гонорар. Скоро клієнт збереться та звалить, а вона позмиває з себе неприємну суміш дорогих парфумів та смердючого поту й піде випити щось вниз до бару, де знайде іншого замовника її сексуальних «талантів».

– На, це тобі бонус за гарну роботу! Що я справді такий гігант? – гордо запитав, кидаючи на столик ще кілька баксів замовник послуг.

– О, так! Неперевершений... – сумно глянула на поганеньку доплату шльондра та навіть не намагалася вибратися голою з ліжка перед ним, бо цей дохлий прищ може передумати й піти на друге коло зневаги. Бабки у нього точно водяться, а чоловічої сили - хвилинки на три.

– Тоді до зустрічі, як там тебе? – машинально, навіть без дзеркала, поправив краватку клієнт і накинув на плечі дорогий піджак. Він ще раз перевірив зіпер на штанях. Мабуть, були випадки, коли хвіртку зачинити забував.

– Неважливо. Ти ж казав, що я топова няшка. То нехай так і залишається. Бувай! – намагалася спровадити гидке створіння повія, а як тільки мужик гримнув дверима номера, кинулася до ванної кімнати.

Задоволений своєю статевою величчю чоловічок, піднесено крокував вниз по сходах та вже комусь телефонував.

– Алло! Ти чого наярюєш, надокучливий? Не розумієш, що в мене можуть бути важливіші справи? Якщо сказав: о двадцять другій, то так воно й буде. Та до сраки мені твої репортажі. Я можу взагалі забути про нашу домовленість і ти не отримаєш ні гроша. Що? Це ти мені зараз погрожуєш?.. Отак вже краще! Чекай в обумовленому місці.

Далі невихований дорогий костюмчик кинувся за кермо Інфініті й рвонув з місця так, наче за ним гналися запеклі вороги. Чоловік бурмотів під ніс слова якоїсь пісеньки та здається думками ще перебував зверху на повії.

Ось він з грубим порушенням дорожніх правил обігнав кілька автомобілів та почув пронизливі сигнали збурених водіїв. Але як тільки керманичі зиркали на синій колір номерних знаків, тихо матюкалися й прямували від зарозумілого геть.

Постає запитання: а що взагалі відбувається? Все дуже просто! Це продовжується вечір, коли лейтенант Кіпрач увімкнув пральну та вклався спати. Вечір, коли капітан Горностай натхненно розпитував у Тані Скидан про її столичні поневіряння.

А наразі можна спостерігати, як проводить свої вечірні години кон'юнктурник та перевертень у погонах - Томащук Олег Васильович. Так, це його за «особливі заслуги» міністерство відрядило до управління карного розшуку, на допомогу в розкритті справи про подвійне вбивство. І нічого не поробиш - накази не ставлять під сумнів, їх виконують. Хоч насправді цей фрукт не просто тригерив співробітників управління, він жахливо соромив нормальних працьовитих оперів.

І не тільки їх. Ця падлюка мріяла зайняти місце полковника Товчигрека та збиралася перетерти, щодо подальших спільних дій, з журналістом кримінальної хроніки. А тому взагалі байдуже: хто кого й скільки разів зрадив чи вбив, йому головне - сенсація та рейтинг телепередачі.

Ось вони, наче два злодії, зустрілися на невеличкому пустирі, потисли одне одному пітні долоні й Томащук передав Шаповалу деяку суму на поточні витрати для продовження авантюри. Ці дурисвіти готові переконувати навколишній світ, наче дійсно «протекло» від оперів. Вони ж бо голодранці, а тому готові продаватись. Саме таку догму планував обстоювати наскрізь гнилий суб’єкт Томащук, бо його життєве кредо цьому повністю відповідало.

– То як ти збираєшся розкривати службовий злочин старанних обшарпанців? – поцікавився господар ситуації, яким вважав себе на сто процентів.

– Пане підполковнику! Ти замовлення зробив, а я недбальством не страждаю й грошики звик відробляти чесно. Я добропорядний громадянин суспільства й завжди готовий викрити нікчем та зрадників. Тому спи спокійно, дорогий товаришу! Все буде ОК.

– Ну дивись мені, щоб так і було. Якщо десь підставиш - не подивлюся, що відомий. В лісі закопаю, – ляпнув рідкісну дурницю Томащук, а журналіст був не лише продажний, а й трішки розумніший за цього пана. Він мовчки кивнув і швиденько попрямував до роздовбаної Ауді.

Дуже задоволений собою, в очікуванні «феєричного сходження на омріяний Олімп», підполковник гахнув дверцятами авто, яке придбав на хабарі ще в області та почув з кишені телефонний виклик.

– Привіт, моя кицю! Як облаштувався на новому місці? Та ніяк! За тобою дуже сумую. Тут гамір, скрізь тупий натовп і страшенна загазованість від жбанів на колесах. А ще всі такі ділові та розумні, наче тільки з Сорбонни повилазили. Ненавиджу їх! Скажи краще: як там наш малюк? Вже не линяє? Ти слідкуй за ним, бо ще здохне, а я його полюбив...

Боже праведний! Виходить ця нікчема в людській подобі здатна когось любити та кицею називати? А ще здається разом з нею він залишив у кублі линючу собаку й щиро переймається щодо них...

Що ж, залишається сподіватися на випадок, де хтось з двох сьогоднішніх змовників спіткнеться чи прорахується у своїх темних справах. А краще б молоді слідчі швиденько розкрили їх ниций задум. Не дарма ж чесні поліціянти давали обітницю: служити й захищати. Тільки інколи захисту від подібного сміття, потребують вони самі.