Раді Вас бачити!

Здається, пристрасть і вплив гормонів остаточно знесли мій дах. Соромно згадати, що ми зробили в машині, попередньо вигнавши водія на вулицю. Мене до останнього не хвилювало те, що водій не тільки бачив підозрілі рухи машини, але й чув мої гучні тривалі стогони.

А в іншому, я вагітна! Що хочу, то і роблю! А я зробила дуже багато...

Насолодившись один одним, ми одяглися і, як ні в чому не бувало, спокійно покликали Вову назад, але намагаючись не дивитися йому в очі. Але завдяки його широкій усмішці ми і так зрозуміли, що він нас чудово чув.

Всю дорогу Рома сипав на мене ніжністю, немов боявся, що навіть хвилина без його дотиків змусить мене забути про нього. Його губи раз у раз торкалися моїх щік, він ніжно кусав мочку мого вуха, а пальці м’яко перепліталися з моїми. Усе це було чудово, якби не одне «але» — мій скажений голод, який із кожною хвилиною вимагав все більше уваги.

Бррррр — гучно й безсоромно загуркотів мій живіт. Я одразу перевела погляд на Рому, сподіваючись, що він не почув. Але марно.

– Наш малюк зголоднів? — він усміхнувся і поклав долоню на мій живіт.

– Хіба що трохи, — відповіла я, намагаючись удавати байдужість, хоча секунду по тому мій живіт знову влаштував концерт. — Брррр.

– Ох, що ж мені робити з тобою? — Рома хитро посміхнувся. — Любити, годувати і ніколи не відпускати?

– Саме так! — я не витримала й розсміялася. — І ще любити нашу дитину.

Я ніжно погладила низ живота, ніби вже відчувала, як там під моєю рукою росте нове життя.

– А чому ти так впевнена, що буде дівчинка? — Рома підняв брову й мрійливо закотив очі. — Може, це хлопець?

– Бо я хочу дівчинку! — вперто заявила я. — Я буду їй плести косички, куплю найкрасивіші сукенки, запишу на танці чи спів. І я стану для неї найкращою мамою.

– А якщо народиться хлопчик? — він підморгнув. — Я відправлю його на футбол і боротьбу. Він буде сильним, спритним, навчиться постояти за себе. А коли підросте — куплю йому машину. І він буде найкрутіший у місті.

– А може, я не хочу, щоб мій син ходив на боротьбу? — я обурено насупилася. — Ще носа йому зламають або шрами залишаться. Ні-ні, краще нехай вчиться грати на фортепіано, співає, розвиває талант. От уяви: головна сцена країни, він виходить під світло прожекторів, а я в першому ряду плачу від гордості.

– Так ти з нього хлопця не хочеш виховати, а дівчинку, — пробурмотів Рома, хитаючи головою.

– Знаєш що… — я розвернулася й показово відвернулася до вікна. — Ніхто тебе не просить брати участь у нашому житті!

– Христино, вибачте, що втручаюся, — раптом озвався водій Вова. — Але Роман Сергійович має рацію. Для будь-якого хлопця головне — це вміння постояти за себе і захистити свою дівчину. А фортепіано й спів тут не допоможуть, коли до нього підійдуть місцеві гопники.

– Вова! — я розгублено закрила обличчя руками. — Ти теж за нього?

– Ну от бачиш… — Рома переможно розвів руками. — Це навіть не обговорюється. Боротьба — обов’язково.

Ми ще довго сперечалися — то про гуртки, то про майбутні подарунки, то про те, хто буде головним у вихованні. І в цій гарячій суперечці я навіть не помітила, як машина зупинилася біля будинку Роми.

– Проходь, крихітко, — він відчинив двері переді мною. — Цей дім так за тобою сумував.

Я ступила через поріг і… завмерла. Переді мною відкрилася гардеробна, повністю заповнена червоними та білими трояндами. Величезне море квітів, аромат яких закрутив голову так, що я ледве стримувалася, аби не заплакати прямо тут і зараз.

– Знаєш, моя дівчинка… — Рома підійшов ближче й торкнувся моєї руки, а потім ніжно поклав долоню на живіт. — Я ніколи серйозно не думав про дітей. Але зараз відчуваю себе шалено щасливим. Завдяки тобі.

Він зробив крок назад, став переді мною й різко опустився на одне коліно. З кишені дістав невеликий футляр у формі серця й відкрив його. Усередині мерехтів ніжний перстень.

– Христино, — його голос тремтів від емоцій. — Давай забудемо всі образи. Пробачимо одне одного. Почнемо все з чистого аркуша. Я хочу, щоб у нашого малюка була справжня сім’я. Тільки ми можемо зробити його щасливим.

Він підняв очі й подивився прямо в мої, повні сліз.

– Кохана, пробач мене, ідіота, — він видихнув. — І виходь за мене заміж!

– Що, знову?! — я ахнула, навіть відсахнулася на мить, бо в руках Роми виблискувала каблучка з неймовірним блакитним каменем. Камінь світився так, ніби всередині нього жила частинка неба, і серце моє в ту ж секунду зробило кульбіт.

– Цього разу — по-справжньому, — серйозно сказав він, а очі світилися від рішучості. — Зі справжнім весіллям. Білою сукнею, довгою фатою, лімузином, оркестром, величезною кількістю гостей. І навіть польотом на повітряній кулі, якщо ти захочеш. Я зроблю для тебе все, тільки скажи «так».

– Я згодна, Ром! — слова вирвалися самі, навіть швидше, ніж я встигла вдихнути.

Він посміхнувся так, ніби у світі більше не існувало жодної проблеми, і одягнув каблучку мені на палець. А потім нахилився й ніжно впився у мої губи, поки його руки повільно піднімали край мого худі, торкаючись шкіри на животі. Я відчувала, як тану в його обіймах, як уся тяжкість минулого зникає, немов її ніколи й не було. З цим чоловіком я буду щаслива. Я це знала. І ще знала, що в нас буде маленька принцеса — дівчинка. Моє серце підказувало мені саме так.

Рома різко підхопив мене на руки й, не даючи опам’ятатися, поніс сходами вгору. Його губи не відривалися від моїх щік, скроні, вух. Я обхопила його за шию, притиснулася ще міцніше, ніби боялася відпустити.

– З поверненням! — почулося раптом ізнизу. Голос Антоніни Петрівни змусив нас обох озирнутися. Вона стояла біля сходів, тримаючи в руках рушник, і дивилася на нас так, ніби чекала на цю мить усе життя. — Я завжди знала, що ви будете разом! На честь такої події я приготую ваш улюблений пиріг!

– Ох, як я сумувала за вами, — щиро відповіла я, нахиляючись трохи донизу, щоб бабуся почула.

– А я скучив за тобою ще більше, — прошепотів Рома просто мені на вухо, від чого я ледь не розчинилася в його голосі. Він заніс мене до спальні, поклав на ліжко, сам навис зверху, торкаючись своїм теплом. — Ти не проти, якщо перша шлюбна ніч відбудеться… раніше?

– А так хіба можна? — я здивовано плескала віями, хоча моє худі вже повільно тягнулося догори його руками.

– З такою нареченою — можна все, — він нахилився ще ближче й запечатав мої губи поцілунком.

****************************************************

Через шість годин

Я прокинулася від того, що сильна рука обіймала мене за талію, не відпускаючи.

– Крихітко… — прошепотів Рома, торкаючись носом мого волосся.

– Що? — сонно пробурмотіла я, поправляючи подушку.

– Я тут подумав… — його голос звучав так серйозно, що я навіть відкрила одне око. — Якщо народиться дівчинка, давай назвемо її Ельзою.

Я миттю вирвалася з-під ковдри й сіла на ліжку.

– Що?! — вигукнула я. — Мою дочку буде звати Софія і точка.

– Ельза теж непогане ім’я, — задумливо протягнув він, і я мало не вдарила його подушкою.

– Ніякої Ельзи! Я сказала — Софія!

– А якщо хлопчик… — він усміхнувся своїм хитрим боком. — Я назву його Богданом.

– Богдан?! — я округлила очі. — Нам не потрібні ніякі Богдани! Тільки Михайло!

– Кохана, ти нестерпна, — Рома закотив очі й упав назад на подушку.

– Люби таку, яка я є, — я нахилилася й поцілувала його прямо в губи. Потім пригорнулася до його грудей, слухаючи, як рівно б’ється його серце. І зрозуміла, що мені все одно, як ми назвемо дитину. Головне — що він поруч.