Раді Вас бачити!

Таксист почав гнати, як тільки ми покинули місто. Звичайно, я не мала нічого проти швидкості, але не в цей момент, коли я відповідаю за два життя. Слухаючи приємну музику, я спостерігала за пейзажем за склом машини і вкотре переконувалася, що зробила правильний вибір.

Адже в селі моєї бабусі був великий просторий будинок, затишний дворик з виходом на берег до річки. Навколо природа, птахи, свіже повітря і бабусина живність.

Згадуючи своє дитинство, я чітко пам'ятала, як купалася з хлопцями в річці, крала у сусідки зелений горошок і була щасливою дитиною. Що потрібно для щастя зараз — важко сказати... Мабуть, нормального чоловіка поруч, який полюбить мою дитину так само сильно, як і я.

Пейзажі за склом змінювалися, і я з особливим задоволенням за цим спостерігала. А трохи пізніше відчула, як ідеально рівний асфальт перетворився на бруківку. І це означало лише одне, ми заїхали в село моєї бабусі. Я давала вказівки водієві, де саме йому зупинитися, і крутила головою в пошуках задоволеного обличчя і в той час похмурих брів моєї бабусі.

Зупинившись біля потрібного будинку, поруч із зеленим парканом, я вийшла з таксі і попросивши водія витягнути валізу з багажника, попрямувала до мого рідного місця, звідки вже смачно пахло смаженою картоплею і іншими смаколиками.

– Ну, привіт, внучко! — раптом пролунав теплий голос бабусі, і вона переступила через поріг, відразу ж втиснувши мене в свої обійми. Її руки були теплі, а запах старого дому, змішаний із свіжими травами з подвір’я, відразу обволік мене приємною ностальгією.

– Привіт! Готувалася до мого приїзду? Пахне неймовірно! — я вдихнула глибоко, і аромат свіжоспечених пиріжків різко вдарив у ніс, пробуджуючи спогади дитинства, коли я бігала босоніж по кухні, намагаючись вкрасти хоч один гарячий пиріжок.

– Звичайно! Внучка ж приїжджає! То тебе в село пряником не заманиш, то сама раптом, ні з того, ні з сього, приїжджаєш. Розкажи мені, що там у вас з Ромчиком сталося? — бабуся взяла мене за руку, і ми повільно попрямували до круглого столу, за яким я колись сиділа, коли мені ще не виповнилося десяти років. Його поверхня була злегка потерта, а запах дерева відразу повернув мене у дитинство.

– Що тут розповідати… — я зітхнула, підперши голову рукою, — я закохалася в чоловіка, який майстерно грав моїми почуттями заради своєї вигоди. Ось і все. Так би мовити, казці кінець.

– Бідна моя внучка… — бабуся глибоко зітхнула, підсівши поруч. — Але ти не хвилюйся, зараз ми накотимо мою настоянку на смородині — і життя стане легшим, — весело додала вона, вже почавши тягнутися до бару.

– Я не п’ю… — швидко перебила її, перехопивши руку. — Краще давай сік!

– З якого часу ти стала нехтувати бабусиною настоянкою? — примружила очі бабуся, вдивляючись у моє обличчя, ніби намагаючись прочитати в мені якусь таємницю.

– З тих пір, як дізналася, що вагітна, — ледве стримуючи сльози радості, відповіла я.

– О боже! — бабуся раптово підскочила і почала плескати в долоні, так що я мало не злякалася. — Щастя-то яке! А батько хто?

– Рома… — я промовила тихо, з легкою сумною ноткою. — Не знаю, на щастя чи на жаль.

– Ось тобі на! — бабуся розчервоніла від здивування. — Він не знає про твою вагітність, так?

– Ні. І я не хочу, щоб він знав. Йому потрібна не дитина, а гроші… — вимовила я з гіркотою, відчуваючи, як грудка стискає горло.

– Ну, нічого! — бабуся схопила мене за руку і міцно стиснула. — Знайдемо ми тобі і тут нормального мужика! Наші сільські мужики нічим не гірші. І яйця сталеві, і руки робочі. А це, як не крути, вже запорука хороших відносин.

Вона посміхнулася мені так тепло, що відразу стало легше на душі.

– Будеш їсти? — спитала вона, простягаючи мені тарілку з паруючими пиріжками.

– Буду, але тільки після душу, — відповіла я, встаючи зі стільця. — Мені потрібно освіжитися. Тепла вода є?

– Ображаєш, внучко… — бабуся хитро примружила очі. — У мене в будинку є все. Йди в душ, а я поки поїсти тобі насиплю. Тепер тобі потрібно їсти за двох! — весело додала вона, тримаючи повну тарілку в руках, і я ледве стримала сміх, дивлячись на її енергійні рухи.

Прийнявши душ, я висушила волосся, зробила високий хвіст, одягла тепле рожеве худі і джинси. Так в селі ніхто так не ходив. Але іншого одягу у мене не було. Тільки розкішні сукні з відкритою спиною і блузи з вирізами і декольте. Таку «красу» тут точно не оцінять.

Зайшовши на кухню, я застала бабусю, яка розмовляє з батьками по скайпу.

– Зрозуміла-зрозуміла... Як ваші справи? Добре? Ваш папуга не помер? Я ж чому дзвоню? У нас з Христьою є новина для вас. Правда, онучко? — бабуся мені підморгнула.

– Яка саме? — уточнила я, присідаючи за стіл.

– Як яка? Ну, та, через яку ти відмовилася пити настоянку. Порадуй батьків, — бабуся простягнула мені ноутбук, де переді мною з'явилися дві здивовані мордочки.

– Ну розкажи донечко, що там у тебе такого важливого сталося? — почав розмову батько.

– Я скажу, тільки не хвилюйтеся, добре? — відповіла я, випивши склянку соку для хоробрості.

– У тебе зараз такий вигляд, ніби ти збиралася зізнатися в тому, що змінила свою орієнтацію ,— серйозно сказав батько і побачивши злий вираз обличчя мами, тут же замовк.

– Не хвилюйся. Просто я вагітна ось і все! — спокійним тоном вимовила я. — Ну, а решту вам все розповість бабуся. Тому що я страшенно голодна, – я передала ноутбук і почала наминати за обидві щоки неймовірно смачний борщ, а потім ще й картоплю. Шкода, що пиріжки в мене так і не влізли.

Мені подобалося життя в селі до тих пір, поки бабуся не змусила мене пасти гусей. Так, проти моєї бабусі встояти не можна. Куди їх вести пастися, я поняття не мала. Тому, випустивши їх з двору, я ледве встигала бігти за цими птахами. Взявши в руки довгу лозину, так би мовити, для самовпевненості, я крокувала, насолоджуючись місцевими красотами. Поки одному з цього стада не спало на думку пролізти до чужих людей на город.

Я злякалася не на жарт, особливо, коли всі десять гусей рванули туди, з'їдаючи все, що бачили на своїх очах. Ненажерливі гади! Схопивши в руці лозину по міцніше, я почала їх відганяти, сподіваючись, що на цьому городі хоч щось залишиться, після такого набігу. Гірше сарани, їй богу!

Більшість гусей, відчувши, що зараз отримають по своїй дупці, самі почали вибігати з чужого городу. На моїй душі ставало спокійніше. Поки я не побачила, як один, найбільший гусак, косо дивився на мене своїми очима, схожими на намистини.

Я зупинилася, дивлячись на цього ненаситного монстра, міцно тримаючи лозину.

Але цей сірий гад, якось дивно здригнувся і почав прямувати в мою сторону. Здається, зараз по дупці отримаю вже я!

Я зробила кілька кроків назад, не відводячи погляду від цього гусака. Але коли цей пожирач зірвався з місця і широко розкривши свої крила, кинувся прямо мені на зустріч — я побігла, куди дивляться очі.

Я бігла, як божевільна, і кричала на всю вулицю так, що навіть глухий почув би. А цей монстр гнався прямо за мною, так і бажаючи вдарити своїми крилами і тупим дзьобом. Чому я не взула зручне взуття?! Бігти, ледве тримаючи тапки, не дуже зручно, особливо коли вони так і намагалися злетіти з мене.

Я тікала, ледь не падала і постійно оберталася в надії, що цій істоті набридне переслідувати мене, але ні. Він наполегливо бігав за мною, ледь не наступаючи мені на п'яти. Ось це швидкість!

Я бігала від божевільного гусака по колу, кричала на всю вулицю і молилася, щоб хтось прийшов мені на допомогу. Я намагалася штовхнути його ногою, але цей гад дивом ухилявся і продовжував гнатися за мною. Може, він якийсь скажений? А якщо ще й заразний?

Незважаючи на мої крики, ніхто на допомогу так і не поспішав, і я почала побоюватися за своє життя. Мені дійсно стало страшно. Тому що цей монстр навіть не думав зупинятися, в той час, як інші гуси спокійно жували траву. Коли я вже значно втомилася і була готова плюнути на цих гусей і втекти додому, мені все-таки прийшли на допомогу.

Озираючись навкруги, я врізалася в чиєсь тепле тіло і, здригнувшись від переляку, обернулася, щоб побачити обличчя свого рятівника. Я не повірила своїм очам, переді мною був Рома!

Але поява ще однієї людини анітрохи не зупинила гусака і цей гад, з якого точно зроблять смачний бульйон, вирішив, що я здаюся, ще ширше розправив крила і вигнув свою довгу шию. Не в змозі більше бігти, я сховалася за Ромою і спостерігала за наступною картиною.

Щойно цей монстр опинився поруч з нами, нога Роми з усією силою штовхнула цього серійного вбивцю, як футбольний м'яч.

Ви коли-небудь бачили, як гусак підлітає на півтора метра вгору і робить сальто? А подвійне сальто назад? Ні? Ось і я побачила це вперше!

Від здивування моя щелепа відпала вниз і я зовсім забула, що хвилину тому мені загрожувала небезпека.

– Здається, ти його вбив, — ледве вимовила я, визираючи з-під його спини.

– Він живий, не хвилюйся. Я просто знерухомив його ненадовго, — спокійно відповів Рома.

– Бабуся не скаже тобі «дякую», — сказала я, усвідомлюючи всю ситуацію.

– Якщо Любов Петрівна захоче, я куплю їй хоча б сто гусей. І взагалі, ти могла б подякувати мені, — самовдоволено сказав він.

– Ах, так... Подякувати тобі? — я зробила крок вперед, опинившись перед його обличчям і з силою замахнулася, залишивши у нього на щоці відбиток своєї долоні. — Дякую тобі за все!

– Ого... — він торкнувся щоки, яка явно горіла вогнем. — Ще трохи і ти б розбила мені ніс.

– Шкода, що не розбила! — кинула я, перш ніж піти.

– Христино, послухай… я приїхав для того, щоб…

– Ні, послухай мене ти. Я тебе не кликала, відповідно в будинок запрошувати не буду, і чаєм з пиріжками пригощати не буду. Всього доброго, Романе Сергійовичу! — вимовила наостанок я і взяла в руки лозину. — Гей, ненажери! Йдемо додому! — сказала я гусям, і вони, вишикувавшись майже в колонку, пішли в бік будинку. Ось що значить, провела профілактику для неслухняних!

Додому я йшла з неймовірною швидкістю. Загнала гусей у загородку і відразу ж забігла на кухню, заварюючи чай з м'ятою. Мені потрібно заспокоїтися! Якого біса він взагалі сюди приїхав?

Весь вечір я провела в роздумах. Несподівана поява Роми зіграла для мене важливу роль, але я більше не поведуся на жодне його слово. Занадто велику рану він залишив після себе. Він не просто брехун, а ще й вбивця. Бідний гусак після такого «польоту» ледве прийшов до тями.

З такими думками я і намагалася заснути, поки не почула під своїм вікном музику, а далі і чоловічий голос, який не потрапляв в жодну ноту.

Господи! Це ще що таке?!

Христина, вибач мене!

Я закрила вуха руками, щоб не чути цю пісню, яку можна використовувати для тортур. Рома кричав у мене під вікном як ненормальний, заважаючи спати всім на цій вулиці. Він співав справді погано. Невже він не розуміє, що пора замовкнути?

Христинаааа, я не можууу беееззз ттеебееее

Він продовжував кричати. Не витримавши, я встала з ліжка і відчинила вікно, щоб переконатися особисто, що цим самогубцем є саме Рома. Я побачила Вову, який сидів на пні з гітарою в руках, і мого колишнього чоловіка, який горланив на всю вулицю, вважаючи себе світовою зіркою.

Прооосстоооо прообаааччч мееенееее

На це «собаче виття» вибігли подивитися всі бабки цієї вулиці і, оточивши наш будинок, слухали, як Рома намагається «вибачитися». За що мені ці покарання?! Я хочу спати, а не слухати цей жах! Крім того, десь вдалині довго вили собаки, що тільки погіршувало ситуацію.

Я помрууууу бееззз тееебееее

Зараз всі мешканці помруть від його виття, якщо він продовжить «співати!

– Та мовчи! Прошу тебе! Досить співати! — не витримала я і закричала, визираючи з вікна.

– Ні! Я співатиму до тих пір, поки ти не вийдеш до мене! — промовив Рома і продовжив свою пісню.

Я хочу бути нааазаавввжждиии з тоообооююю

Я трималася з останніх сил. Терпіти ці тортури я більше не могла. Звичайно, прощати його ніхто не збирався, адже у мене чітко перед очима стояла картина, де він за ручку був з Катею, але поговорити нам дійсно варто. Хоча б для того, щоб він перестав брати штурмом мій будинок. Бідна бабуся, вона там взагалі, мабуть, почала його проклинати.

Проооббаачч дууурррнняяя

– Якщо ти зараз не закриєш рот, я обіллю тебе крижаною водою! — закричала я, намагаючись перекричати горе співака.

– А ти вийдеш до мене? — послідувало наступне запитання.

– Чортовий маніпулятор! — пробурчала я.

– Ну, ні, так ні! У мене в запасі ще багато пісень, — він махнув головою Вові і той почав грати нову мелодію. Ох, а як же бабусям це подобалося. Деякі навіть танцювали.

– СТОП! — я підняла руки вгору. — Виходжу. Тільки не смій більше кричати. Людям потрібно спати!

– Я чекаю на тебе, крихітко, — з задоволенням сказав він, ставши поруч з Вовою.

По дорозі до дверей я заглянула в кімнату бабусі. Спала, як убита. Спів Роми спрацював краще, ніж будь-яке снодійне. Ой, хоча б у чомусь він виявився корисним.

Спустившись на вулицю, я ледь не врізалася в міцне чоловіче тіло. І що за звичка ставати посередині дороги?

– Привіт, — якось нерозумно сказав він, виблискуючи очима.

– Ну, привіт. Чого хотів? — байдуже вимовила я.

– Крихітко, давай про все поговоримо? Пробач мене, я просто ідіот... — почав виправдовуватися він.

– А ти не ідіот. Ти просто повний мудак! — перебила я, склавши руки на грудях.

– Добре, нехай я буду повним мудаком... Як скажеш, але я хочу тобі все пояснити, — він намагався дивитися мені в очі, але періодично відводив погляд кудись вниз.

– А ти впевнений, що я хочу слухати твої пояснення? — зухвало сказала я.

–Слухай... — втомлено видихнув він. — Моє життя без тебе втратило всі фарби. Я всюди бачу тебе, чую, відчуваю твій запах. Я повільно божеволію. Я так більше не можу... — розповів він мені свою історію.

– Що ж, співчуваю тобі... Це все, і я можу йти? — я намагалася бути холодною і куленепробивною. Хоча десь у глибині душі мені було його шкода.

– Я не можу дивитися на інших дівчат. Христино, я нічого до них не відчуваю, розумієш? Ти в моєму серці, ти в моїй голові! І я не можу від цього позбутися. Я намагався тебе забути. Але не можу. Ти мій наркотик, — пошепки вимовив він.

– Бідолаха! Тобі не пощастило з колишньою дружиною. Хоча, чому ж? Твою компанію я не забрала, від грошей і будь-якої допомоги відмовилася. Що тобі ще потрібно Ромео? — огрызнулася я.

– Повернись до мене... — прошепотів він, торкнувшись моєї щоки холодними пальцями.

– А ще чого? Може, знову вийти за тебе заміж? Поляков, не з'являйся в моєму житті, чуєш? Тому що тобі в ній немає місця! — я стримувалася, щоб не зірватися на крик. Не дуже хотілося б, щоб вся вулиця, крім Роми, чула ще й наші розбірки.

– Я не відпущу тебе, ти це розумієш?! — він обхопив моє обличчя своїми руками.

– А мені все одно. Ми розлучені, і ти тепер для мене ніхто! А якщо ти будеш мене переслідувати, я звернуся до поліції, — пробурчала я, час від часу дивлячись на до болю рідні губи.

Як же хочеться доторкнутися до них, відчути їх смак! Але не можна! Все це не можна!

– Ну, якщо ми розлучені... — почав дивно говорити Рома. – Тоді я можу робити те, що хочу.

Схопивши мене, він як пір'я перекинув через своє плече, міцно чіпляючись своїми лапами за мої сідниці. Це ще що таке?! Замах на моє життя?!

– Відпусти! — я била ногами. — Пусти, інакше закричу!

– Кричи, крихітко. Твої крики мене дуже збуджують, – вимовив Рома, поплескавши долонею по моїй сідниці.

– Ти ж розумієш, що порушуєш права людини? — прокричала я, намагаючись вибратися з його хватки.

– Я просто повертаю свою кохану додому. Все дуже просто! — спокійно сказав він, відкриваючи двері. — Заспокойся, я ж не маніяк.

– Ти гірший! Ти придурок! Ти ідіот! І я тебе ненавиджу! — закричала я, усвідомлюючи, що перебуваю в його машині.

– Я теж тебе кохаю, крихітко, — він щасливо посміхнувся. — Вова, гони додому.