Раді Вас бачити!

Рома

Слова «я хочу сімʼю» вже крутяться в моїй голові не один день. Кожен ранок починається не з кави, а з думки про те, що я справжній мудак. Життя без Христини зовсім не таке, як я уявляв. Будинок став порожнім, більше не відчувався запах її парфуму, не було чутно гучного сміху і як давно тут не було її пристрасних криків. Мені зовсім не хотілося повертатися сюди.

Тому між роботою і будинком я завжди вибирав перше.

Наступного дня, після того, як Христина пішла, перше, що я наважився зробити, це звільнити Дениса до чортової матері, разом з Машею. Я розумів, що вони не відіграють ніякої ролі в тому, що мої стосунки закінчилися, але залишати цих людей у своїй компанії мені хотілося найменше. Правильно Христина говорила, треба було ще раніше розігнати їх кудись подалі. Вона була права... у всьому.

І ось тепер, коли моє життя наповнилося роботою, я почав приймати більше заявок на будівництво житла, підписувати більше контрактів, проводити конференції, їздити у відрядження, але навіть все це не допомагало мені забути. Спочатку я думав, що кінець наших відносин не буде таким різким і ми ще встигнемо все обміркувати. Але Христина була налаштована виключно на розлучення і вона його отримала.

Я більше не мав сил її тримати. Тому, отримавши офіційну заяву про те, що я знову холостяк, в моїй голові вистрілила ідіотська ідея. Я зібрав своїх друзів і пішов в той самий стриптиз-бар і випив той самий коктейль. Я намагався зробити все, що звело мене з Христиною. Але і це мені не допомогло.

Підхопивши ляльку на одну ніч, я трахнув її у всіх позах. Але від сексу не отримав ні найменшого задоволення. Вона не моя Христина. І з цією думкою я остаточно почав божеволіти.

Спалахи спогадів наздоганяли мене всюди. Мені здавалося, що я бачу її всюди. У сусідній машині, в офісі, в кафе... Але розумів, що це лише мої ілюзії.

Після цього мене почали переслідувати запахи, емоції та тактильні відчуття, які мені дарувала Христина. Але її в моїй реальності більше не було.

Я дзвонив їй, засипав телефон повідомленнями, просив про зустріч, поки не опинився в чорному списку. В іншому, як і в її житті. Я був настільки впевнений, що зможу її втримати, дати надію на благополучне майбутнє, що в результаті залишився один.

Вкотре я прокручував події того дня. Я не розумів, що відбувається, але чітко усвідомлював, що моє життя зруйнувалося. До останнього, мені здавалося, що неможливо полюбити людину за два місяці... Адже з Христиною мені було просто по-справжньому добре. Саме для неї я намагався бути ніжним, турботливим і просто хотів стиснути її в своїх обіймах і нікуди не відпускати.

Я мріяв про такі стосунки, але не розумів цього, поки не втратив.

Я закрився від усіх, не бажаючи відкривати душу і виливати всі свої проблеми. Тому що в тому, що відбувається, винен ніхто інший, крім мене. Моя кохана хотіла справжнього кохання, справжніх почуттів і сімʼї. І ці думки били мене сильніше, ніж коліном в пах. Тоді, того вечора, я так і не зміг сказати їй «я тебе кохаю».

Тому що не був впевнений у своїх почуттях. Я думав, що симпатія один до одного і відмінне фінансове забезпечення зроблять свою справу і ми навіть не будемо думати про розрив наших відносин. Але, на жаль, я дурень.

Щоб зрозуміти, що я дійсно відчуваю до своєї дівчинки, я закрився на тиждень вдома, випиваючи всі пляшки з коньяком і віскі, які колись сховав у барі на особливий випадок. І він настав. Я пив на самоті і копався в своїй голові і серці. У пам'яті почали спливати всі кумедні моменти, які встигла мені подарувати Христина. Я скучив за нею, за її ніжною шкірою, податливим тілом, гучним сміхом. Вона так сильно засіла в моєму серці, що я не уявляю свого життя без неї.

Так, я дійсно люблю її. Я знайду її. Попрошу вибачення, буду стояти на колінах, але більше нікуди її не відпущу. А далі... Я хочу, щоб вона народила мені сина чи дочку. Саме вона, моя найкраща дівчина в світі.

****************************************************

Вранці мене розбудив не будильник, а різкий звук мелодії телефону, що різко врізався в мої похмілляні думки. Я відкрив очі, примружився, а руки відразу потяглися до телефону. Не дивлячись на екран, я підняв слухавку, не маючи жодного бажання спілкуватися.

Чоловіком, який вирішив зателефонувати мені о сьомій ранку, був Денис. Я вже заздалегідь відчував, що ця розмова буде катастрофою.

– Привіт, Ром. Ти все ще киснеш? — почувся його голос, різкий і пихатий. Я машинально стиснув телефон у руці, відчуваючи, як зуби непомітно стискаються.

– Не хвилюйся, плакати в твоє плече я не буду, — сухо відповів я, піднімаючи руку до голови, бо різкий біль наче розпирає череп. — Що тобі потрібно?

– Я дзвоню по справі. Хочу з тобою укласти одну угоду, — голос Дениса звучав упевнено, ніби він точно знає, що я від нього не втечу.

– Пішов ти нахрін, — кинув я, бажаючи якомога швидше завершити цю тупу розмову, бо кожне слово цього нахабного мудака пробивало мої нерви.

– Зачекай… Ти ж навіть не вислухав моїх вимог! — обурився він.

– Послухай мене сюди, з тобою я не хочу мати нічого спільного. Ти це зрозумів?! — я закричав і одразу здригнувся від головного болю.

– Хм… навіть якщо я скажу, що знаю, де Христина? — пробурмотів він з лукавим підвищенням голосу.

Я пропустив його слова повз вуха. Мені була неприємна сама його присутність, і думка, що я можу з ним домовлятися — огидна. Самовпевнений придурок.

– Пішов нахрін, — повторив я, ще твердіше стискаючи телефон.

– Рома, ти ідіот? Я знаю, де зараз твоя Христина! Чуєш мене? — його голос піднявся і загрожував мені через слухавку.

І тоді мене ніби вдарила блискавка. Він знає, де моя дівчинка… і я відчув, як кров почала швидше бігти по венах, а серце калатало немов шалене.

– Де вона? — різко, без сумнівів, спитав я, піднімаючись з ліжка.

– А ось це я скажу тільки після того, як ти виконаєш мою умову, — злісно відповів Денис.

– Що ти хочеш за цю інформацію? — автоматично, але холодно, промовив я, намагаючись стримати тремтіння у голосі.

– П’ятсот тисяч. Мені потрібні гроші. А тобі потрібна Христина. Отже, може, проведемо обмін? — він сміявся в трубку, впевнений у своїй перевазі.

– Віддати таку суму за інформацію, яка може виявитися неправдивою? Ти думаєш, я вже зовсім тупий? — гарчав я, на межі вибуху.

– Моя інформація перевірена. Вона сама розповіла мені про своє місцезнаходження вчора по телефону. Отже, що, Ром? Коли гроші переведеш мені на картку? — нахабство цього типу просто розпирало мене.

– Спочатку інформацію, — спокійно промовив я, намагаючись заховати гнів за холодним тоном.

– А де гарантія того, що ти мене не кинеш? Отже, давай так… Ти переводиш мені двісті п’ятдесят тисяч, я кажу тобі інформацію, а ти скидаєш ще двісті п’ятдесят. Це буде правильно.

– Добре, — промовив я, стискаючи телефон. — Вважай, що твоя порожня картка вже поповнилася.

Женя, мій надійний друг, який займався переказами грошей, уже чекав на сигнал.

– Ну, тоді адресу я скину тобі на телефон. Було приємно з тобою співпрацювати, — засміявся Денис, неначе ми справді мали дружні стосунки.

– Ага, дуже приємно. Чекаю адреси. Якщо протягом десяти хвилин її не буде — можеш тікати з країни. Сподіваюся, зрозумів, — пригрозив я.

– Звичайно. Чекай повідомлення.

І цей сучий син справді не збрехав. Через дві хвилини на мій телефон прийшло повідомлення з місцезнаходженням моєї дівчинки. Вона живе у своєї подруги Марини? Я не хотів чекати ні хвилини і вирвався з дому, як тільки прийняв холодний душ і випив таблетку від головного болю.

Відчуття того, що я зараз побачу свою дівчинку, розривало мене на частини.

– Вова, швидше! Чому ти їдеш, як сонна муха! — пробурчав я, дивлячись на наручний годинник.

– Роман Сергійович, ми і так вже перевищили допустиму швидкість, — відповів водій, дивлячись у дзеркало далекого виду.

– Мені все одно на ці штрафи. Гони до найкращого магазину квітів! — я дав вказівки.

– Буде зроблено, шефе! — погодився Вова і сильніше натиснув на газ.

Як же я хвилювався перед зустріччю зі своєю крихіткою.

Складалося відчуття, ніби я вперше збираюся на побачення з дівчиною. Але цього разу моєю метою було забрати мою дівчинку додому. Погостила, відпочила, відчула, що таке бути вільною і досить. Я пиздець, як скучив за нею! Як же хочеться обійняти, притиснути до себе і впитися в її солодкі привабливі губи. Від своїх фантазій я закрив очі, в очікуванні зустрічі і зовсім не помітив, як машина зупинилася.

– Роман Сергійович, ми приїхали. Ось квітковий магазин. Як і просили, найкращий у місті, — завадив моїм думкам водій.

– Дякую. Чекай на мене, я швидко, — сказав я, відкриваючи двері.

Ми дійсно стояли перед величезним магазином зі скляними дверима. Я спокійно зайшов всередину, де на мене обрушився яскравий запах квітів. Так, це саме те місце, яке мені потрібно. Різновидів квітів було так багато, що я і сам заплутався, які саме мені потрібні.

Занадто важкий вибір для будь-якого чоловіка, який хоче порадувати свою дівчину.

– Доброго дня. Я так розумію, вам потрібен величезний букет? — поцікавилася приємна на вигляд дівчина.

– Доброго дня. Так, мені потрібен найкрасивіший букет для найкращої дівчини, — захоплено відповів я.

– А які квіти любить ваша дівчина? — знову послідувало питання і я завис. А справді, які? —Я зрозуміла. Вибирати на свій смак, так?

– Так. Створюйте красу з найкращих квітів, — я дав вказівки і зупинив свою увагу на ніжно-рожевих трояндах. Здається, з вибором вже стає легше.

– Добре, буде зроблено.

Протягом п'яти хвилин дівчина бігала по залу, збираючи квіти в окрему композицію. Лише зрідка консультуючись зі мною щодо кольору, кількості та зовнішнього вигляду. Як підсумок, причина для жіночої радості вийшла ідеальною. Все гармоніювало один з одним і огортало приємним ніжним запахом. Залишивши пристойну суму за букет, я попрямував до машини, де мене чекав водій.

– Вов, ну як? Христині сподобається, як ти думаєш? — поцікавився я, поклавши букет поруч із собою.

– Думаю, так. Дівчата таке люблять, — відповів водій, заводячи машину.

– Чудово! Тоді гони. Хочу побачити свою дівчинку якомога швидше.

Їхати потрібно було в інший кінець міста, але і це мене не зупинило. Як я відразу не подумав про те, що Христина живе зі своєю подругою? Всі ці три місяці я провів спочатку в запої, потім в роздумах і вже в кінці, усвідомивши, що я втратив найдорожчу мені людину, я взявся за її пошуки. Я обдзвонював як ідіот її подруг, але у відповідь лише чув «Таким козлам, як ти, не місце поруч з Христиною». Я намагався зв'язатися з її батьками, навіть приїжджав до них, але і вони нічого не знали ні про місцезнаходження дівчини, ні про наше розлучення. І ось, коли я вирішив, що пора вжити необхідних заходів і зібрався підключити для цієї справи професіонала, Денис вирішив підкинути мені адресу. Так, за великі гроші. Нехай буде так... Заради Христини мені нічого не шкода.

Я досі не можу пробачити собі за те, що прийшов разом з цією чортовою Катею на корпоратив. На що, чорт, вона прикинулася дурною дівчинкою і потягнула мене туди? Я взагалі не планував там з'являтися, лише благання дівчини вплинуло на моє холодне серце і я вирішив погодитися. Те, що я побачу там Христиною, я відчував дупою і моє передчуття не підвело. Ось тільки вона ніколи не повірить в ту версію розвитку подій, які були насправді.

Як виявилося, Маша була в дуже гарних відносинах з Катьою. Цей кріт вічно риє піді мною і таким чином знищує моє життя. Коли Маша підслухала під дверима про те, що Христина погодилася прийти на корпоратив з Денисом, в її голові зʼявився божевільний план. Ця сука спочатку вкрала мою кредитну картку, де висіла пристойна сума. І віддала її в користування Каті, в обмін на те, що вона повинна заманити мене на корпоратив і вдавати ніби ми закохана пара. План був дуже жорстоким по відношенню до Христини. Тому що моя дівчинка бачила все це іншими очима, і я її прекрасно розумію.

Але найбільший «сюрприз» чекав на мене з обручкою. Вона просто зникла. В один момент її просто не стало на моєму пальці. Я поставив на ноги весь офіс, але так знайти і не зміг. Мабуть, це вже передбачало біду.

Як я взагалі міг довіряти справи в компанії колишній, яка мене зрадила? Я точно справжній придурок! І ось тепер, коли я зайнявся «очищенням» свого спілкування і не тримаю поруч жодну дівчину, я готовий поклястися, що більше Христина ніколи через мене не заплаче.

Я прокручував в голові слова, які скажу коханій і як буду благати повернутися до мене назад. Але мої роздуми перервав не тільки водій, а й цікава сцена, яку я помітив біля під'їзду Марини.

Моя дівчина стояла в обіймах з якимось орангутангом і щось шепотіла йому на вухо! Вона посміхалася, сміялася, обхоплювала його тіло своїми тонкими ручками і притискалася до нього, ніби ця людина була для неї всім. Що я відчув у цей момент? Бажання розбити морду цього чоловіка!

Ні, я ні за що на світі не повірю в те, що він її хлопець! Як? Так швидко... Минуло всього три місяці, а поруч вже знаходиться той, хто втискає її в своє тіло. Здається, я почав гарчати, коли побачив, як він торкнувся її живота, ніжно погладжуючи. Ні! Цього не може бути! Вона вагітна і не від мене?! У цей момент перед моїми очима стало темніти від гніву.

– Роман Сергійович, заспокойтеся... Це просто її друг. Ну, який з нього хлопець? — спробував заспокоїти Вова, так само спостерігаючи, як і я за цією парою.

– Я виб'ю йому зуби... Тільки за те, що він дозволив доторкнутися до моєї дівчинки! — гарчав я, стискаючи руки в кулак.

– Дивіться, під'їхало таксі. Христина кудись їде? — сказав водій, вказуючи на тільки під'їхала машину і валізу.

– Потрібно терміново йти до неї. Я не повинен дозволити їй піти, — сказав я, спостерігаючи, як цей бугай кладе її валізу в багажник.

– Поспішайте, Роман Сергійович. Інакше не встигнете, — сказав Вова, спостерігаючи за машиною.

Я схопив в руки букет і, відкривши двері, твердою ходою поспішив до того самого таксі. Але мені не вистачило якихось тридцяти секунд. Тому що Христина вже проїжджала повз мене. Бігти за машиною я не став, адже зараз цей бугай розповість мені все, і в тому числі, куди поїхала моя дівчина.

Я підійшов до нього і подивився недбалим поглядом. Так, цей сукин син дійсно був симпатичний. Я ревнував! Як останній ідіот, відчував вогонь у своєму серці і жабу, яка ось-ось мене задушить. У якийсь момент я просто вирішив піддатися почуттям і з усією своєю силою вдарив залицяльника моєї коханої по обличчю. Мій противник похитнувся, але утримався на ногах.

– Мужик, ти що, не в собі? — закричав цей мудак, торкаючись розбитої губи.

– Так, я не в собі! — я завдав ще одного удару! — Я з тебе всю душу витрясу за Христину!

– Заспокойся! — кинув він, штовхаючи мене назад.

– Рома? Що ти робиш? — почувся голос Марини, яка відразу ж встала між нами. — Ти збожеволів?! Чому ти б'єш мого хлопця? Що він тобі зробив?! — закричала вона, давши мені ляпаса, який відразу ж привів мене до тями.

– Він твій хлопець? — уточнив я, намагаючись зіставити факти.

– Так, Поляков! Це мій хлопець! Якого біса ти собі взагалі дозволяєш? Думаєш, якщо гроші тиснуть на кишеню, то ти можеш робити все, що захочеш?! — прокричала Марина.

– Зачекай... Значить, він не хлопець Христини? — я просто не вірив своїм вухам.

– Ні, чоловіче. А ти, швидше за все, її колишній чоловік? — сказав незнайомець, витираючи кров.

– Марина, поясни мені, будь ласка... Що тут взагалі відбувається? Чому я дізнаюся останнім, що Христина жила у тебе? Я ж тобі дзвонив! Я ж благав сказати мені! Чому ти це приховувала? — запитав я, дивлячись на перелякану дівчину.

– А я, що зобов'язана тобі доповідати, де Христина? Я не стукачка! І знаєш що... Йди. Тобі тут не раді, — відповіла вона, взявши чоловіка за руку.

– Я все переплутав. Пробач мене. Я думав, що твій хлопець, якось пов'язаний з Христиною, — почав виправдовуватися я.

– Звідки ти це взяв, а? Ти придумав собі це тільки тому, що він допомагав їй знести валізу? Так, він її підтримка, розумієш? Поки ти гуляв по бабах, мій хлопець став для неї найкращим другом! — Марина обернулася, дивлячись на мене не самим доброзичливим поглядом.

– Він торкався її живота... Ось і подумав… — в цей момент я почав розуміти, наскільки неповноцінним став.

– Дурень ти! Звичайно, Марат торкався живота , тому що вона вагітна! — швидко вимовила дівчина, прикривши в кінці рот рукою, ніби усвідомивши, що сказала зайве. – Гаразд. ми пішли...

– Ні. Марина, будь ласка... Скажи мені, чи справді Христина вагітна? — я намагався тримати себе в руках.

– Так. Питання закінчені? — кинула вона.

– Ні. Хто батько її дитини? — поставив я найважливіше питання.

– Я не тримала свічку, — сухо відповіла дівчина.

– Ти ж знаєш... Вона не могла тобі не сказати! Прошу... Я усвідомив свої помилки. Я люблю її. Я хочу її повернути. Так, я божеволію без неї!

– Добре... — через хвилину вимовила Марина. — Я розповім тобі тільки тому, що не хочу, щоб дитина росла без батька. Це твоя дитина, Рома. Ти їїт батько.

У цей момент на мене обрушилося ніби сотня блискавок. У нас буде дитина! Я найщасливіша людина в світі!

– Марина... Я прийшов вибачитися перед Христиною , але вона поїхала з валізою. Не підкажеш куди, вона зібралася? Сподіваюся, не за кордон? — запитав я, ледве стримуючи посмішку.

– Вона поїхала до бабусі в село, — відповіла дівчина.

– Куди саме?

– Тобі не здається, що ти задаєш занадто багато питань? — пробурчала дівчина.

– Ні, не здається. Я хочу її повернути і без твоєї допомоги ніяк. Якщо ти не скажеш, мені доведеться підняти на ноги інших людей. І це займе у мене достатню кількість часу, який я міг би провести з Христиною.

– Ти маніпулюєш людьми!

– Чого не зробиш заради своєї дитини, — я засміявся, рухаючи плечима.

Усвідомлюючи, що виходу немає, Марина все ж продиктувала мені адресу і сто разів погрожувала тим, що якщо я ще раз її спробую образити — вона відріже мені те, що знаходиться нижче пояса. Я, звичайно ж, клятвенно пообіцяв, що більше не залишу свою дівчинку ні на секунду. І вибачившись пару разів перед Маратом, попрямував у бік своєї Тесли, паралельно вбиваючи адресу.

Крихітко, чекай мене!