Раді Вас бачити!

– Як це могло статися? – запитав Рома, сидячи на ліжку, підперши руками голову.

– Що саме? Як ти прокинувся зі мною в одному ліжку? Або як ми бляха, опинилися в Лондоні?! – закричала я, згадуючи про те, що подруга готувала нам сюрприз у вигляді поїздки.

Непоганий такий сюрприз вийшов... Прокинутися в брудній кімнаті, де навіть доторкнутися до чогось страшно. Так ще, з пихатим голим мужиком і в іншій країні!

– Ти купила нам квитки сюди? Це був твій сюрприз, Марина? – я перевела свій погляд на подругу, яка розглядала архітектуру за вікном.

– Ні, я купувала квитки до Парижа, а не в Лондон! – відповіла дівчина і голосно зітхнувши, присіла на ліжко, поруч з Ромою. У цей час я ходила по кімнаті, обмотавшись ковдрою, і бурчала собі під ніс, проклинаючи долю.

– Тоді чому ми опинилися тут? Я ж говорила, що не можна пити той коктейль! Через нього всі мізки плавляться! А ви мене не послухали. Раз живемо, так Марино? – я почала прокручувати в голові, що скажу Сашку, коли повернуся додому.

– Ти б краще одягнулася, а я поки подзвоню Наталці, — подруга дістала з кишені телефон і почала набирати її номер, але у відповідь була лише тиша. Мелодії не було чутно, а це означало лише одне, що наша подруга точно не в цій кімнаті.

Ми її загубили, чи що?! Тільки цього нам ще не вистачало!

Я скинула з себе ковдру і збиралася переодягнутися в свою сукню, але пильний погляд в мій бік змусив мене обернутися.

– Рома, май совість і відвернись! – суворим голосом промовила я.

– Ти серйозно? У нас був секс, а ти боїшся переді мною навіть переодягнутися? – здивовано запитав він, оглядаючи мій другий розмір грудей.

Ці чоловіки…вони всі такі?

– По-перше, між нами нічого не було, і ми просто прокинулися в одному ліжку, а по-друге, навіть якщо і було... Це був швидкоплинний секс, який нічого не значить. Тому будь добрий, поверни своє прекрасне обличчя в інший бік!

Пошуки бюстгальтера затягнулися хвилин на десять. Хто закинув його на люстру?!

Нарешті одягнувшись, я помітила краєм ока ще одну цікаву річ цього інтер'єру. І це моя валіза! Не сумніваючись ні секунди, попрямувала до неї.

– Марина, ти пам'ятаєш, звідки вона тут з'явилася? – запитала у подруги, яка все ще намагалася додзвонитися до Наталки.

– Ні. Моїх речей тут немає. Зате ти, я бачу, зібралася в навколосвітню подорож, — вона засміялася, знаючи мої вподобання у великій кількості одягу.

– Зараз зовсім не смішно!

Я присіла навпочіпки і одним рухом відкрила свою валізу, бажаючи знайти хоч якусь підказку.

У ній були мої речі, а зверху документи. Я підняла папірець, котрий лежав зверху і застигла на місці.

Ні! Тільки не це! Це жарт?

– Христино, що сталося? – побачивши мою паніку, запитала Марина, підійшовши ближче.

– Я вийшла заміж... Ось, подивися на це свідоцтво про шлюб! Що я наробила... – я присіла на підлогу і обхопила голову руками.

– Сподіваюсь, твоїм чоловіком став Сашко? — подруга намагалася підтримати мене, але я відчувала до себе огиду.

– Справа в тому, що ні! Я вийшла заміж за незнайомого мені чоловіка! Як мені тепер з ним розлучитися? Боже, Саша мене вб'є, якщо дізнається, чим закінчився цей дівич-вечір. І де мені знайти того Полякова Романа Сергійовича? — закричала я, штовхаючи валізу ногою.

– Довго шукати тобі не доведеться. Тому що це я! – почувся голос за спиною, і ми з подругою відразу ж обернулися.

Що ж це виходить, я одружилася з першим ліпшим чоловіком? Яка ганьба! Я просто не витримаю цього! Ні, він, звичайно, гарний, з виразними очима кольору морської хвилі, тонким носом, чорними бровами і ідеальною посмішкою... Його мармурова шкіра добре відтіняє легку щетину, а пасма каштанового волосся недбало падають на лоб. Що вже говорити про його фігуру, яка дихає могутністю і силою. Це все чудово, але у мене ж є Сашко!

– Отже, мій чоловік – це ти? – нарешті перетравивши інформацію, я підняла голову і подивилася в блакитні очі.

– Виходить, що так... Не знаю, як це сталося, але судячи з даних, твій чоловік саме я, – Рома взяв у руки свідоцтво про шлюб і пильно вдивлявся в букви. Напевно, теж сподіваючись, що це якийсь жарт.

Але переконавшись, що це правда, він нітрохи не засмутився, а навпаки, задоволено посміхнувся. От дурний, сам ще не розуміє, у що вляпався!

– Цю обручку ти подарував? — запитала я, дивлячись на праву руку.

Невже моє бажання дійсно збулося? Ось тільки я хотіла, щоб моїм чоловіком став Сашко, а не цей блакитноокий козел!

– Мабуть, так. Не думав, що так швидко розпрощаюсь з холостяцьким життям, та ще й на п'яну голову, – засміявся він, розглядаючи обручку на моєму пальці.

– Хороший вибір. Мабуть, дуже дорого коштує, — втрутилася Марина. – Христя, ти тепер у нас Полякова, чи що?

– Йди ти до біса! Мені зараз не до сміху. Потрібно швидко зібрати свої речі і вилетіти звідси якомога швидше! – легковажність подруги мене обурює.

– Перш ніж піти, подивися, будь ласка, що там у мене таке на лопатці. Дуже сильно пече, і доторкнутися просто неможливо, – простогнала Марина, вставши до мене спиною.

Якщо я ще декілька хвилин тому скаржилася на важку долю – просто забудьте! Тому що моїй подрузі, коли вона дізнається, що там таке на її спині, буде ще гірше.

Поруч з лопаткою, був набитий величезний чоловічий член у стоячому стані, а поруч декілька фраз, перекласти які я не наважилася. Ось тобі і бажання! Про неповторне татуювання!

Я спробувала стримати свій сміх і однією рукою махнула Ромі, закликаючи його до себе. Побачивши це мистецтво, він голосно засміявся, зігнувшись навпіл.

– Ну що там таке? – моя подруга вже втрачала терпіння.

– Я краще тобі сфотографую, щоб ти побачила це у всій красі, – знову намагаюсь стримати сміх. Адже я прекрасно знаю, що Марина з дуже пристойної сім'ї, де не вітають татуювання будь-якого виду, а тим більше такого, як у неї на спині.

Я знайшла свій телефон на тумбочці і подумки молилася, щоб там мене не чекав черговий сюрприз. Розблокувавши його, я побачила на головному екрані фотографію, на якій ми з Ромою цілуємося в губи.

Фу! Яка гидота!

Треба буде рот прополоскати антисептичним розчином! І коли ми тільки встигли? Ах так, на весіллі...

Я зробила фотографію і показала подрузі. Після побаченого її очі ледь не вилізли на лоб.

– Будь ласка, скажи, що це просто жарт, – благала вона, але ніяким жартом тут і не пахло.

– Марина, я не жартую!

– Оригінально! – широко посміхаючись, відповів Рома.

Поки подруга бігала по кімнаті і билася в істериці, кажучи про те, що через місяць збиралася з батьками до Туреччини і що її татуювання побачать всі, я вирішила заглянути в галерею телефону, де на мене чекало ще декілька сюрпризів.

– Є відео з вчорашнього вечора. Хочете подивитися? – я присіла на диван. Страшно уявити, що ми там побачимо.

– Сподіваюся, це буде хоум відео, а не те, як ми викрадаємо чужу машину або закопуємо чийсь труп на кладовищі, – засміявся Рома, сідаючи поруч.

Даремно він веселиться, дуже даремно...

Ми всі разом сіли на ліжко, пильно дивлячись в екран телефону. Ось тільки я все ще не наважувалася ввімкнути відео, поки подумки не прочитала молитву… тричі. Ніколи не була віруючою людиною, але в таких ситуаціях сподіваєшся тільки на допомогу згори.

– Ну не тягни, вмикай вже. Або я це зроблю! — пробурчала Маринка.

– Щоб там не було, давайте домовимося про одне. Все, що сталося в Лондоні, тут і залишиться. Домовилися? — запропонувала я, глибоко дихаючи.

– Повністю з тобою згоден, Полякова, – сказав Рома, широко посміхаючись.

– Не називай мене так! – я штовхнула чоловіка ліктем у живіт, і все ж включила відео.

Перші секунди пішли...