Раді Вас бачити!

Ком миттєво підскочив до горла, ніби я проковтнула кактус. Стиснула зуби, щоб не заверещати на весь офіс. Моєму чоловіку явно стало нудно, якщо він підвозить на своїй машині якусь чергову «дівчинку з рекламного банера». Ще й ручку подає, біс його забери. І вона його цілує. Щічка, губки – а яка, чесно, вже різниця? У мене зараз почнеться виверження вулкану ревнощів.

Я злюся, киплю, гарчу, і мені вже пофіг, що на мені офісний костюм, а не латекс і кнут. Таке відчуття, що всередині мене зараз зламається якийсь запобіжник, і Поляков дізнається, що його дружина — це ходячий апокаліпсис у красивій обгортці.

Закохалася? Та щоб мене чорти забрали, але, здається, так. Причому закохалася, як дурна школярка, з усіма бонусами: ревнощами, істериками і бажанням когось прибити.

Я швидко перевірила себе в дзеркальце — треба ж виглядати гарно, коли йдеш знайомитись із потенційною жертвою. Припудрила носик, підфарбувала губи — нехай бачить, хто тут господиня. Взяла папку з матеріалами — для конспірації, звісно — і вирушила до його кабінету.

Я зловила себе на думці, що хочу познайомитися з цією незнайомкою і подивитися в очі Ромі. Ну не вірю я, що це просто знайома! Ось хоч убий!!

Вже нутром відчуваю, що ця дівчина сидить поруч з ним, плескає віями, виляє бедрами, накручує волосся на свій палець і це додає мені ще більше впевненості. Залишався ще один крок, але…тут з кущів, тобто з-за стійки, вилізла Маша – місцева наглядачка і за сувмісництвом ще й стукачка. Її противний голос змусив мене зупинитися.

– Він зайнятий, тому, візьми свої шпильки в руки і крокуй у бік свого кабінет, — кинула вона мені в слід і я відразу ж обернулася.

Я посміхнулася, як акула перед обідом. Не дуже вчасно вона вирішила зі мною поговорит.

– Знаєш, я знайду своїм шпилькам краще застосування. Наприклад, випробую з їх допомогою твоє личико, — плюнула в неї тією ж отрутою і посміхнулася, помітивши її здивування. Її очі перетворилися на два блудця.

Можливо, вона вважає мене ненормальною, але мені вже, якщо чесно, так всеодно!

– Він попросив, щоб ніхто не заходив, – продовжила вона, намагаючись виглядати грізно. Виглядало це приблизно, як кішка, яка шипить на автобус.

Що, вже й жарти жартувати не будемо?

— Це на тебе поширюється, котику, а не на мене, – я мило усміхнулася, а потім додала холодним тоном, що змусив би дрімучого ведмедя злякатись. — А тобі раджу знайти роботу, яка під силу твоєму мозку. Наприклад, шукати кнопки на кавомашині.

Я бачила, як щелепа Маші повільно падає вниз. Ось так з нею потрібно! Жорстко, зухвало і максимально грубо. Таку мову вона розуміє краще за будь-яку іншу.

Без стуку я відкрила двері і зайшла всередину, заставши дуже цікаву картину, немов з якогось глянцевого журналу. Мій чоловік сидів на дивані, попиваючи ароматну каву, закинувши одну руку на спинку дивана, просто, як якийсь альфа-самець і захоплено слухав свою співрозмовницю, яка так само близько сиділа біля нього, закинувши ногу на ногу. Перше, що впало мені в очі — це яскраве неймовірно вогненне волосся. Такий відтінок дійсно існує в житті? Її яскраву зовнішність доповнювали густі нарощені вії, які більше нагадували лопаті вентилятора, тонкий носик і красиво виражені губи. Симпатичне обличчя, здавалося, тільки і потрібне таким чоловікам, як Рома. На ній була сукня, з довжиною «помилково натягнута футболка», котра ледве прикриває западину грудей, що просто кричить: «Дивіться всі!». Ну й ноги…такі, що просто неможливо відвести погляду. Жахливо усвідомлювати, що така спокусниця знаходиться поруч з моїм чоловіком і плескає своїми віями.

Я? Не ревнива? Ха! Сьогодні робимо виняток. Із кого почати? З рижої? З чоловіка? Чи зразу з обох, щоб не мучитися?

– Христино, чому ти не попередила, що зайдеш? — здивовано пробурмотів Рома, наче впійманий на місці злочину школяр.

– А мені потрібно попереджати перед тим, як увійти? Ти ніби сам сказав, що твої двері завжди відкриті для мене, — навмисно не переходжу з ним на «ви», щоб дівчина зрозуміла, що я не якийсь там простий перекладач.

Він нервово почухав потилицю, не очікуючи від мене такого тону.

– Гаразд, проходь... Я був трохи зайнятий, але для тебе знайду час, — Рома піднявся з дивана і попрямував до мене, забравши собі мою чорну папку. — Подивимося, що тут?

– А ти не хочеш мене ні з ким познайомити? — навмисно кажу якомога голосніше, не приховуючи свого бажання дізнатися про цю незнайомку якомога більше інформації.

– Ах, так... — Рома перевів погляд на цю руду. —Знайомся, це моя подруга Катя. А це Христина, чудова співробітниця, яку я дуже ціную.

ЩО?! Співробітниця? Не дружина?! Окей, коханий, зараз ти станеш цінним пацієнтом травматології. Нахабний індик! Вирішив виставити себе перед своєю подругою холостяком? Отже, де тут суперклей? Я зараз йому обручку до пальця приклею назавжди, а краще на лоб, щоб всі бачили!

– Приємно познайомитися, Христино . Ви дуже гарна дівчина, — спробувала підмазатися дівчина, простягаючи мені свою маленьку долоню.

Мовчки потиснувши їй руку, я перевела свій погляд на Рому, приготувавшись відірвати його голову!

Готуйся, рідний! Зараз ти залишишся без мене, але зате з синцями і вибитим переднім зубом!

– Хто я? Співробітниця? — буквально прокричала йому в обличчя, міцно стиснувши кулаки. Рома, помітивши мій не найкращий настрій, відразу ж вирішив, що потрібно рятувати ситуацію, поки його супутниця залишилася з волоссям, а він з яйцями.

Рома не на жарт занервував, Катя схопила свою дизайнерську сумочку, а я вже мріяла, як кидаю в нього монітором і попадаю прямо у ціль!

– Катюша, давай тобі поки покажуть мою компанію чи познайомишся з моїми хлопцями? А я трохи пізніше до тебе приєднаюся. З'явилися термінові справи, — він дружелюбно посміхнувся і відчинив дівчині двері.

– Добре, милий. Набереш, коли звільнишся, — вимовила дівчина наостанок і нарешті вийшла з кабінету, зачинивши за собою двері.

О так! Він набере тобі, якщо виживе після розмови зі мною!

Атмосфера в приміщенні відразу ж загострилася. Здавалося, ніби між нами стріляли маленькі іскри, які ось-ось перетворяться на величезний вогонь. Рома ніколи не бачив, якою я буваю в пориві гніву і, здається, пора вже пояснити цьому «Містеру сталеві яйця», що має бути найважливішим у його житті.

Я подивилася на той самий диван, де щойно сиділа ця пара, і тихо оковтнула. Хотілося рознести цей кабінет до біса, чим я зараз і займуся!

– На тобі зовсім немає обличчя... — сказав Рома, підійшовши до мене якомога ближче.

– Значить, я просто співробітниця?! — підвищила свій тон, пильно дивлячись в його безсоромні очі.

– Ні, ти ще й моя дружина, — відповів він на видиху, але ця відповідь вивела мене з себе ще більше.

– Тоді чому, чорт візьми, ти не сказав це своїй подрузі?! На який хєр ти зняв обручку?! Чому ти поводишся так, ніби ти вільна людина? Хочеш розвести свою Катюшу на одноразовий перепихон?! Тому мовчав про моє існування у твоєму житті?! — закричала я і вдарила кулаками його в груди.

– Що ти таке говориш? Який перепихон, Христино? — Рома витріщився на мене, вигинаючи брову.

Та скільки ж можна робити з себе ідіота?!

– Самий справжній! Ти всіма своїми діями змушуєш мене сумніватися у твоїй вірності. І, знаєш, я дійсно не вірю жодному твоєму слову! Тому, що вчора ти прокинувся в ліжку зі мною, а сьогодні нахабно зняв обручку і вже галантно подаєш руку черговій бабі зі своєї машини! – мені було байдуже, що нашу розмову зараз можуть почути. Нехай знають, що їхній бос — справжній балабол, якого ще не бачив весь білий світ!

– Це просто подруга моєї юності. Вона прилетіла з Америки, заскочила до мене, щоб побачитися. Я ж не вижену її, — намагався пояснити Рома, але я навіть не бажала його слухати. Мій механізм вже завівся, і я була готова спалити його лише одним своїм поглядом.

– Може, ти її ще й додому до нас приведеш? Покажи їй, яким власником мільйонів ти став і, як добре тут прижився! Ось тільки, моя тобі порада... Коли своїх баб будеш водити — вибирай час, коли мене немає вдома. Щоб я з ними не перетиналася. А то знаєш, твої ігри можуть погано закінчитися, як для твоїх супутниць, так і для тебе, — в одну секунду я замовкла, розуміючи, що мої слова звучать, як погрози. Мною керував гнів, і я з легкістю піддалася цьому почуттю.

– Христино, заспокойся. Ти перегинаєш палицю! — суворо вимовив Рома, перекриваючи мені прохід.

– Це я перегинаю?! Ти зараз серйозно?! — знову закричала я, намагаючись вирватися з його міцної хватки.

– Між мною та Катьою нічого немає. Це просто давня подруга. Будь ласка, заспокой свої ревнощі і не кажи дурниць. Так, я не сказав про тебе! Але тільки тому, що я не хочу виносити своє особисте на показ. Вся компанія і так гуде про мою «дружину». Я не хочу, щоб потім шепотілися за твоєю спиною. Як ти не зрозумієш, я тримаю це в секреті тільки тому, що боюся тебе втратити! Я знаю, що роблю. І повір, у мене і в думках не було заводити з Катьою якийсь роман. Навіщо мені вона, коли я одружений на такій красуні? — виправдовується Рома, заправляючи пасмо волосся мені за вухо

– Знаєш що, Поляков? Мені набридло жити з твоїми вічними знайомими, подругами і колишніми, яких в моєму житті точно не повинно бути. Ти просто справжній бабник! Я щиро шкодую, що вийшла за тебе заміж! — я видала те, що змусило очі Роми розширитися.

– Ммм, ось як? Значить шкодуєш? — він різко відпустив мене зі своєї хватки і пильно подивився в очі.

– Так, шкодую! — впевнено видала я, хоч і розуміла, що кажу зайве, але мене вже просто неможливо зупинити. Зараз язик працює швидше, ніж мозок.

– Що ж, раз я такий виродок і бабник, який бере від дівчат те, що мені потрібно... Тоді, мабуть, я візьму це і від тебе, — сказав він і різко рушив мені на зустріч, підхопивши мене під попку і посадивши на підвіконня. — Зараз я витрахаю з тебе всі ці думки!

Його губи вп’ялися в мої, а руки міцно притиснули мене. І знаєш, що найгірше? Це спрацювало. Я все ще зла… Але при цьому — шалено хочу цього виродка.