Раді Вас бачити!

Повернулася додому я досить пізно. Ох, з якого часу я почала називати це місце проживання своїм домом? Напевно, саме з того моменту, коли почала помічати появу теплих почуттів до Роми.

Пройшовши повз вітальню, я застала Антоніну Петрівну, яка наполегливо прибирала зі столу тарілки і, кинувши на мене швидкоплинний погляд, сказала:

– Доброго вечора, Христино. Ви будете вечеряти?

– Доброго вечора. Ні, дякую. Я повечеряла. Рома у себе? – поцікавилася я, дивлячись у бік спальні.

– Роман Сергійович у своєму кабінеті.

Кивнувши, Антоніні Петрівні, я тихим кроком піднялася сходами на другий поверх, де розташовувався кабінет мого чоловіка. Двері були напіввідчинені, тому не дивно, що він зумів побачити, як я підкрадаюсь до спальні.

– Я не люблю вечеряти на самоті, — почула я, проходячи повз кабінет, і відразу ж обернулася і торкнувшись дверної ручки, зайшла всередину.

– Чому? Немає з ким поговорити? — задала питання я, переступаючи через поріг.

У цьому кабінеті я була вперше. До цього дня він завжди був закритий на якийсь секретний кодовий замок. Невже тут зберігається щось секретне? Те, що не можна бачити нікому... Може, той самий договір?

Я провела поглядом по приміщенню і помітила великий дубовий стіл, за яким сидів мій чоловік і робив якісь позначки у своєму блокноті.

– Я сумував, — сказав він максимально тихо, ніби боячись, що нас можуть почути.

– Наскільки сильно? — поцікавилася я, сідаючи на стіл так, щоб опинитися навпроти Роми.

– Я б показав тобі, — він торкнувся долонею мого коліна. — Але у мене занадто багато роботи.

Його оксамитовий голос і пильний сексуальний погляд розпалювали в мені вогонь бажання, який вимагав негайно його загасити. Цього чоловіка неможливо не хотіти. І нехай наші стосунки почалися з пристрасті і сексуального потягу один до одного, з кожним днем я помічаю, як починаю закохуватися в нього. Так по-справжньому і так відчайдушно...

– Ходімо, я покажу тобі все, що купила? — сівши до нього на коліна, я обв'язала рукою його міцну шию. Він відразу ж відклав блокнот з ручкою вбік і поклавши руки на мої сідниці, стиснув їх через тканину мого одягу.

– Перепрошую, крихітко, але сьогодні секс скасовується. Я занадто зайнятий, — вимовляє Рома з серйозним виразом обличчя.

– А якщо так? — прикусивши нижню губу, я розстібнула піджак, оголюючи тіло, але чоловік відразу ж перехопив мою руку, змусивши зупинитися.

– Я тримаюся з останніх сил, — пробурчав він, перш ніж я відчула під собою щось дуже тверде.

– Ром, ну, що це за стриманість? — по-дитячому надула губки.

– Не ображайся, але сьогоднішній вечір я проведу в цьому кабінеті і тільки з роботою.

– Але... Ти ж казав... — я хапала, як риба повітря, намагаючись зібрати напливли думки в одну купу.

– Пробачиш мене? — посміхнувся він краями губ.

– Ні! — кинула я. — Знаєте що, Романе Сергійовичу, тепер за вами борг! — сухо відповіла я.

Піднявшись з його колін і повільно виляючи стегнами, я попрямувала до дверей, відчуваючи пильний погляд, що пропалює мені спину.

– Христино, я виправлюся, — сказав Рома мені на останок.

– Хочу в це вірити! — з деякою байдужістю відповіла я.

Грюкнувши дверима, я твердою ходою попрямувала до спальні. Чудовий настрій миттєво випарувався. Прийняти таку поразку для жінки вкрай важко, особливо від завжди бажаного чоловіка. Я зайшла до ванної кімнати, зняла одяг і прийняла теплий душ, намагаючись розслабитися. Адже цей день був насичений не тільки хорошими, але й поганими моментами, які хочеться викинути зі своєї пам'яті і бажано назавжди. Мені до останнього не хотілося вірити, що Рома живе зі мною через чортову угоду. Але останні події лише ще більше підтверджують цей факт.

Обмотавшись рушником, я вийшла з ванної кімнати і попрямувала до шафи, де були розкладені мої сьогоднішні покупки. Не люблю, коли копаються в моїх речах, але за цю красу і порядок, треба сказати величезне дякую Антоніні Петрівні. Золота жінка, з якою Ромі дуже пощастило.

Розуміючи, що сьогодні мені нічого не світить, я одягла просту теплу піжаму з кумедним малюнком панди. Лягла в ліжко і пробурчала собі під ніс про те, що ще покажу йому, що таке «ні». І з цією думкою, досить швидко заснула. Так і не почувши, коли саме Рома встиг приєднатися до мене і ніжно обійнявши за талію, потонути в світі мрій.

********************************************************************************************************************************************************************************************************************

Прокидатися на самоті стало для мене вже якоюсь традицією. Я не розумію, чому не можна зайві півгодини полежати в ліжку, а не поспішати, висунувши язик, на роботу? Особливо, якщо ти сам є генеральним директором компанії...

Можливо, я поспішила з висновками, і нам з Ромою буде краще, якщо я подам на розлучення. А якщо боїться за свої гроші, то нехай не хвилюється. Я не візьму ні копійки. Краще бути самотньою, ніж жити у вигаданій казці, де замість принца на білому коні мене оточує самовпевнений мудило, у якого замість мозку родзинки.

Я встала вже не з тієї ноги, а це означає, що день нічого хорошого не обіцяє. Нікуди не поспішаючи, прийняла душ, приводячи себе в божественний вигляд, нанесла мінімальну кількість косметики, і одягнувши шифонову сукню, спустилася сходами вниз, де зустрілася віч-на-віч з Ромою.

– Доброго ранку, — швидкоплинна щаслива посмішка, яка ще вчора мене радувала, вже сьогодні змушувала відчувати припливи гніву. — Поснідаєш зі мною? Я дотримуюся правильного харчування, але від оладків Антоніни Петрівні дуже важко відмовитися.

Мій чоловік, як завжди, при всьому параді, в білій сорочці з підвернутими рукавами і синіх штанах, сидів за столом, із задоволенням наминав домашню їжу. Волосся було ідеально укладене за допомогою гелю, а яскравий аромат чоловічого парфуму поширився по всьому приміщенню.

– Ні, дякую. Я поснідаю на роботі, — з байдужою інтонацією вимовила я. Ще й з таким холодом, що можна було б з легкістю охолодити всю Африку. Я злилася на нього. Злилася за все!

Відчувши, що ураган, який скоро його зачепить дуже близько, Рома не дав мені пройти повз і вчепився пальцями в кисті моїх рук, закликаючи підійти до нього ближче. Чортів Поляков! Все життя мені зіпсував!

– Мені здалося, чи моя дружина чимось засмучена? — запитав він, посадивши до себе не коліна.

– А тобі хіба до цього є справа? — хмикнула я. — Займайся роботою, милий. Мільйони зараз такі важливі в нашому житті! — я намагалася підірватися, але він тільки ще сильніше притиснув мене до себе, погладжуючи по спині.

– Ти сердишся через вчорашнє? — я побачила в його блакитних очах тугу.

Цікаво, а що він бачить в моїх? Там видно, як сильно я хочу вдарити його чимось важким?!

– Можливо. Допит закінчено? Я можу йти на роботу? — буркнула я.

– Ні, не закінчено, — суворо сказав він, міцно чіпляючись пальцями за мої сідниці. — Поясни мені, що з тобою сталося?

– А зі мною нічого не сталося. Я така, як і була раніше. Не подобаюся? Тож давайте подамо на розлучення. Не хвилюйся, я не візьму у тебе ні копійки. Тому що мені твої мільйончики, на відміну від тебе, зовсім не потрібні! — я видала те, що так крутилося у мене на язиці.

Сподіваюся, я достатньо натякнула на те, що знаю про його угоду на мільйон?

Він миттєво змінився на обличчі. А в очах з'явився страх. За що ми боїмося, голубчик? За те, що я йому зараз поставлю фінгал під оком чи за свої грошики? Чортовий ти мільйонер!

Він взяв склянку з водою і випив половину залпом, але свої руки так і не збирався прибирати з моїх стегон, а лише сильніше стиснув, змусивши мене ойкнути.

– Значить, ти знаєш? — вичавив він з себе, дивлячись мені пильно в очі.

Ну, що? Не соромно? Хоча, який там сором... У цієї людини зовсім немає совісті.

– Уявляєш, я знаю все. Чим довше я живу з тобою, тим більше заглиблюючись у це болото і повільно тону, так і не дочекавшись допомоги! — видала я, готуючись до серйозної розмови. Або зараз, або ніколи!

– Слухай, я маю тобі все пояснити... — почав говорити Рома, але я відразу ж його перебила.

– Навіщо? Щоб спробувати виправдати свої дії? Це вкрай негарно з твого боку. Навіть не так... Ти вчинив, як мудак! — я перейшла на крик, але він торкнувся вказівним пальцем до моїх губ, змушуючи замовкнути.

– Не роби передчасних висновків, крихітко. Так, мені дійсно потрібно було одружитися з дівчиною, щоб отримати свою спадщину. Це лише примхи мого діда, які, на жаль, ніхто зі мною не обговорював. Я був змушений одружитися і якомога швидше. Я шукав серед незнайомих людей ту, яка буде близька мені по духу. Але тимчасової ляльки, яка чудово впорається з роллю дружини, я не хотів. Мені потрібні були справжні почуття та емоції, заради яких мені захочеться прокидатися вранці. І зустрів тебе. Дивно, але стриптиз-клуб був останнім місцем, де я припускав, що зможу знайти саме ту дівчину, яка мені потрібна. Там я і побачив тебе. Таку веселу, життєрадісну і з блискучими очима. І зрозумів, що знайшов ту, яку шукав.

– Чудова історія. За нею можна зняти серіал. Ось тільки, я не збираюся бути пішаком у твоїх іграх, — знову спробувала вирватися з його хватки, але безрезультатно.

– Дай мені все пояснити тобі до кінця! Можливо, спочатку я дійсно був з тобою через цей чортовий договір, але тепер я почав відчувати тебе рідною людиною і мені абсолютно все одно на ті рядки в договорі!

– Ось як? Саме тому ти відправляєш свою «рідну» людину на шопінг зі своєю колишньою Міс-силікон? — задала наступне запитання. Ну що ж, відповідай!

– А про Машу тобі вже хто сказав? — зітхнув він і однією рукою поправив чуб.

– Так, пташки нашепотіли. Що ж ти замовк? Говори, зараз якраз час для розкриття душ!

– Христино, я не люблю сваритися. Ось серйозно.., Ми одружилися, ніхто нічого не пам'ятає з того дня. Так нехай так і буде. Дай шанс нашим відносинам. Мені з тобою дуже комфортно. Так добре, як ще не було з жодною дівчиною, — знову з деякою жалістю він подивився на мене, очікуючи прощення.

І звідки стільки наївності?

– Тільки комфортно, і все? — уточнила я, бажаючи почути щось більше.

– А що ти хочеш, щоб я сказав? З тобою весело... А коли ти поруч, я забуваю про всі проблеми.

– Зрозуміло, мені все зрозуміло, — винесла вердикт, зрозумівши, що «я тебе кохаю» мені явно не почути.

– Дай шанс нашим відносинам і я впевнений, що у нас все вийде. Просто почнемо все спочатку і без брехні,— він знову посміхнувся.

Я чогось не зрозуміла. Що його так розважає?

– Ні за що! — викарбувала я, вирвавшись з його обіймів.

– Ти така мила, коли сердишся... — почула у себе за спиною.

– Знаєш, що Поляков? Ти безвідповідальний ідіот! І взагалі, пішов ти до дупи!