Раді Вас бачити!

Я сиділа в машині поруч з Ромою і, як мавпа, спостерігала за всім, що відбувається за вікном. На мені був новий костюм бежевого кольору, який складався зі спідниці-олівця і світлішого тону блузки. Звичайно, не обійшлося і без шпильок. Все це подарував мій чоловік.

– Я бачу, у тебе сьогодні гарний настрій, – сказав Рома, поклавши свою долоню мені на коліно.

– Так, завдяки тобі…— переводжу свій погляд на водія, який з особливим інтересом дивиться на нас через дзеркало заднього виду.

– А що ж я таке зробив? — не маючи ні грама сорому, він гладить мою ногу. Я відчула тяжкість внизу живота, лише від одного дотику і почала рухати бедрами, намагаючись прибрати руку Роми. – Крихітко, що тебе бентежить? — прошепотів він мені на вухо, побачивши, що зніяковіла.

– Твій водій дивно на нас дивиться, – тихо прошепотіла я.

– Так ось у чому справа... — Рома перевів погляд на чоловіка. — Вова, я не розумію, що це у тебе за посмішка до вух? Настрій дуже гарний? Так я зараз тобі його зіпсую!

– Вибачте, Роман Сергійович. Я просто задумався, — водій одразу ж почав виправдовуватися.

– За дорогою краще стеж, а не дивися на мою дружину. Інакше за кожен косий погляд — позбавлю премії.

Нічого не сказавши у відповідь, чоловік лише прибрав посмішку з обличчя і до кінця поїздки так і залишався серйозним, жодного разу на мене не глянувши. Треба ж, який слухняний!

– Ти так і не сказав, ким я працюватиму у вашій компанії? — кажу, спостерігаючи за тим, як машина опиняється біля величезної будівлі, яка є тим самим офісом.

– Ким ти працювала раніше? — з усією серйозністю запитав Рома, подаючи мені руку, виходячи з машини.

– Взагалі, я перекладач. Знаю кілька мов.

– Чудово! Ось мені якраз потрібен був перекладач. Боже, який збіг! — сказав він, прямуючи до входу.

– З якого моменту тобі потрібен був перекладач? — я примружила очі.

– Ось саме з цього. Виділю тобі кабінет, щоб ти комфортно себе почувала. І оскільки ти не хочеш, щоб твоїм босом був я, доведеться віддати тебе в руки мого доброго знайомого. Він начальник відділу, в якому ти будеш працювати. Тому ти будеш безпосередньо залежати від нього. Але, звичайно, всі основні рішення прийматиму я, – пояснив Рома.

Ми зайшли в ліфт і піднялися на десятий поверх. Двері відчинилися, і я побачила довгий білий коридор, що нагадував лікарню. Якщо врахувати той факт, що я страшно, як боюся лікарів, то ця обстановка почала мене не по-дитячому лякати.

Твердою ходою, Рома прямував у невідомому мені напрямку, а я плелася ззаду і вже починала сумніватися. Чи хочу я взагалі тут працювати? Відкривши двері, я побачила просторе приміщення, в якому розташовувалися робочі місця співробітників зі скляними перегородками.

Мій великий бос, оглянув усіх присутніх своїм пильним поглядом, навіть не зважившись посміхнутися.

– Рома, що це за красуню ти привів? — почувся чоловічий голос за спиною і я рефлекторно обернулася.

Переді мною стояв приємний на вигляд чоловік тридцяти двох років з яскраво вираженими карими очима. Його темне хвилясте волосся недбало падало на лоб, а ямочки на щоках прикрашали і без того красиву посмішку. Він був одягнений так само стильно, як і мій чоловік. Білосніжна сорочка, два гудзика якої були розстібнуті, темні штани та ідеальні глянцеві туфлі. На лівій руці я помітила золотий годинник, а на правій відсутність кільця. Такий красень досі гуляє на волі? Дивно!

Незнайомець оглядав мене з ніг до голови і посміхався, затримуючи погляд на моєму третьому розмірі грудей. Рефлекторно поправляю блузку, переживаючи, що таку реакцію викликала моя добре виражена западина грудей. І цей чоловік відразу ж підтверджує мої припущення, нахабно дивлячись на мої груди! Так, сподіваюся, мені не доведеться з ним працювати?!

– Денисе, це наша нова співробітниця — Христина Андріївна. Знавець мов, — представив мене Рома, навіть не думаючи згадувати про те, що я за сумісництвом ще й його дружина.

– М-м-м, для того, щоб гарно володіти мовою, потрібно ще й вміло володіти язиком, в наш час дуже важливо, — вимовив чоловік, дивлячись на мене пожираючим поглядом.

Невже тільки одна я чую ці двоякі фрази з вульгарним підтекстом?

– Тому я і беру її перекладачем в нашу компанію, — Рома подарував мені свою посмішку. — Христино, це Денис Олександрович, твій безпосередній керівник. Тому, якщо з'являться якісь питання — без роздумів звертайся до нього. Ну, а я сиджу там в тому кабінеті, — він показав на двері в іншому кінці приміщення. — Мої двері для тебе завжди відкриті.

– Ласкаво просимо до нашої компанії, Христино Андріївна, — сказав Денис, простягаючи мені руку.

– Дивись мені, не ображай дівчинку. А то я тебе потім повісю за яй... Загалом, ти все зрозумів! — Рома нахмурився.

– Та що ти! Я і не думав образити таку прекрасну дівчину! — став виправдовуватися Денис.

– Ти поки озирайся, знайомся з колегами і приступай до роботи. Тобі все покажуть і розкажуть. Спочатку буде важко пристосуватися до нашого режиму, але я впевнений, що у тебе все вийде, — Рома з ніжністю погладив мене по плечу. Я так сподівалася хоча б на якийсь поцілунок, але задовольнялася лише його милою посмішкою.

Раптом нашу розмову перервала дівчина, яка летіла до нас на пориві вітру, ледве перебираючи ногами через величезні шпильки. Чисте платинове волосся було зібране в ажурний пучок. Пухкі губи підкреслені яскраво-червоною помадою, а яскраві зелені очі — чорними стрілками. Неймовірно гарна дівчина! Навіть я підвисла, побачивши цю красу і автоматично почала комплексувати через свої зайві сантиметри на талії. І хто ця красуня?!

– Привіт, Ром! Я тобі дзвоню, а ти, як завжди, поза мережею... У тебе ж на десяту годину ранку зустріч з німецькими постачальниками, — вимовила дівчина, косо дивлячись в мою сторону. Здається, я не сподобалася їй відразу. В іншому, як і вона мені.

– Я зовсім забув! Дякую, Маша, що нагадала, — захоплено вимовив Рома, подарувавши їй посмішку.

Жаба всередині мене відразу ж почала тиснути і я щиро бажала тільки одного, щоб вся його увага належала тільки мені. Але, на жаль, з такими співробітницями це просто неможливо.

– Так чого ти чекаєш? Гості вже давно приїхали і чекають на тебе у конференц-залі. Я вже приготувала їм каву, щоб хоч трохи відтягнути час, але якщо ти не поспішаєш, навряд чи вони захочуть мати справу з нашою компанією, — щебетала Маша.

Ну треба ж... Яка турботлива дівчина! Прямо вся компанія на ній тримається! І розумниця, і красуня, і права рука мого чоловіка, а найголовніше — колишня наречена. Просто чудово!

– Христино, я змушений тебе залишити. Денис покаже тобі твоє нове робоче місце, — коротко сказав Рома і під балаканину Маші, попрямував до свого кабінету. Залишивши мене з цим дуже дивним чоловіком сам на сам.

– Йдемо, я покажу тобі твоє робоче місце, — сказав Денис, крокуючи коридором.

– Можна, я щось запитаю? — переді мною відчинилися двері. І я побачила білосніжний кабінет, білі стіни та білі меблі. Чому все в білому кольорі?! Так і до психолога з психологічними розладами потрапити можна!

– Звичайно, питай, — відповів Денис, сідаючи на диван, запрошуючи приєднатися до нього.

–Хто ця Марія? — намагаюся не показувати всю неприязнь до неї.

– Щойно прийшла в компанію і відразу цікавишся особистим життям генерального директора? — засміявся мій новий знайомий. – Марія — секретарка Роми. І за сумісництвом його колишня дівчина. Навіть не так... Практично колишня дружина. Але зараз, наскільки я знаю, їх нічого не пов'язує, крім роботи, звичайно.

Тепер зрозуміло, чому вона крутиться поруч з генеральним — ловлю себе на думці, що не по-дитячому розізлюся, якщо побачу ще одну посмішку Роми в її бік.

– Потрібен тобі той Рома? Подивись краще на мене! Молодий, красивий, перспективний, а головне — дуже наполегливий і звик домагатися свого, — сказав Денис, торкнувшись рукою мого коліна. Ні-ні! Такі робочі відносини мене не влаштовують!

– Вибачте, Денисе Олександровичу, але ви мій бос і нічого більшого між нами бути не може. Я прийшла сюди працювати, а не влаштовувати своє особисте життя, — намагаюся окреслити межу між нами, щоб цей самозакоханий ідіот навіть не намагався підкочувати до мене свої яйця.

– Якщо ти сподіваєшся розтопити серце Роми, то я боюся зруйнувати твої ілюзії, — видає він, тим самим зацікавивши мене ще більше.

– Це ще чому? — здивовано згинаю брову.

– У нього є контакт. Так би мовити, договір на мільйон. І тільки відчайдушна дурепа погодиться вийти за нього заміж.

– Що?! В якому сенсі договір? — ахнула я.

– Мабуть, я принесу нам каву. Розмова буде довгою, якщо ти захочеш дізнатися всю правду.