Раді Вас бачити!

Проста сімейна вечеря, яка мала стати звичайним знайомством, перетворилася на повний цирк. А сприяв цьому шмурдяк, привезений татом з Японії, який опинився в чарках людей, що сидять за одним столом.

– Ти не розповідала, що у тебе така весела сім’я, – прошепотів мені на вухо Рома, відчутно тягнучи на собі запах алкоголю. Він осушив чергову чарку темної рідини й закусив оливкою, немов то було щось надзвичайно витончене.

– А ти не казав, що запросив їх усіх сюди! – пробурчала я, спостерігаючи, як моя бабуся з тим самим спокійним обличчям, яке завжди було в неї на базарі, повільно, але впевнено наминає салямі. Я кинула на неї невдоволений погляд, а вона, замість хоч трохи зніяковіти, тільки прошепотіла губами «Ну що?» і розвела руками вбік. Мовляв, пенсія маленька, а ковбаса – дармова.

– Твоя бабуся просто супер! – Ромка не втримався від сміху й підморгнув їй.

І ви б бачили, як вона засвітилася! Моя бабця, яка ще вчора сварилася з сусідкою за відро картоплі, сьогодні сяяла, бо їй підморгнув мільйонер. Не кожного ж дня таке трапляється.

– Тобі не здається, що час зупинитися? – я вже не витримала й потяглася забрати в нього чарку, яку саме наповнив мій батько. – Ти, на мою думку, вже п’яний!

– Донька, а ти не втручайся в справи дорослих чоловіків. Правильно, Ромчику? – батько поплескав його по плечу, ще й так, ніби вони з дитинства кращі друзі.

– Правильно, – погодився Рома, піднімаючи напівпорожню пляшку. – Тим більше, що ми випили зовсім небагато… – він замислився й хитнув головою. – Або багато…

– Я тут заховав одну настоянку, – раптом озвався батько Роми, порившись у барі й діставши пляшку медового кольору. – Вона дуже міцна. Не кожен чоловік зможе її випити. Зазвичай після рюмки – відразу баю-бай. Як знав – тримав для особливої події.

– Оце я розумію, сімейна вечеря! – бабуся аж заграла очима й підсунула свій келих ближче. – Хто перший здасться, той програв!

– Степанівна, ну а ви куди лізете зі своїм хворим серцем? – батько закотив очі.

– А ти що думав? – з викликом відповіла вона. – Що я залишуся на лавах запасних? Ага, вже! Зараз вам бабуся покаже, як ми відпочивали в молодості!

Я тільки закрила обличчя руками. Як завжди – ніхто нічого не боїться.

– Тільки так, Христина і Маша не п’ють, – втрутився батько Роми, відкорковуючи пляшку. – Їхня непідготовлена печінка не витримає такого потрясіння.

Я мало не пирснула. Невже він справді думає, що моя бабця вважатиме це «потрясінням»? Та в неї імунітет до алкоголю такий, що навіть мій батько, моряк із двадцятирічним стажем, не зрівняється. Я пам’ятаю ще з дитинства, як вона варила самогон і продавала місцевим алкашам. І нічого – жива й досі. От тільки я найбільше хвилювалася за сім’ю Роми. Вони ж точно не мали такого «досвіду».

Макс, син Роминих батьків, простягнув свою чарку, гордо випнувши груди.

– Макс, а тобі куди? – батько застиг з пляшкою в руці.

– Так я це… Я теж хочу спробувати настоянку. Вона ж для дорослих чоловіків. А я вже такий! – заявив він.

Всі, хто сидів за столом, вибухнули сміхом.

– Вибач, сину, але тобі ще рано. Я не хочу, щоб ти поїхав звідси на кареті швидкої допомоги. Тобі ще жити й жити… – заперечив чоловік.

– А Ромі, значить, можна? – обурився хлопець, грюкнувши порожньою чаркою по столу.

– Наш Рома молодець! – гордо виголосив батько. – Він уже справжній чоловік! Подивись, яку красуню знайшов і відразу ж одружився. Правильно зробив – щоб ніхто не забрав з-під носа. – І, закотивши рукав сорочки, підняв чарку. – За наших прекрасних дітей!

Я тихенько ковтала свій сік, відчуваючи, як атмосфера стає все більш дикою. Поглядом шукала Машу – і, як завжди, зустрілася з її холодними очима. Вона дивилася так пильно, що по спині пробіг холодок. Ну що знову задумала ця підколодна змія?

– Рома, а ти знаєш, хто завтра приїжджає до нас? – вона нарешті заговорила, відставивши келих із білим вином.

– Я не люблю говорити за столом про роботу, – одразу ж відрізав він, і я щасливо посміхнулася. Молодець! Ще трохи – і дограється. Тоді з компанії її викинуть кулею. І я буду першою, хто святкуватиме її поразку.

– Так я говорю не про роботу… – вона хитро звела плечима. – А про твою подругу Катю. Пам’ятаєш її?

Погляд Роми автоматично змінився, ставши більш ніжним. Що це ще таке? І хто ця Катя?! Здається, я скоро перетворюся на ревниву істеричку, яка ревнує свого чоловіка до кожного стовпа…

– Катя повертається з Америки? Треба ж! — голосно й радісно вигукнув батько Роми, немов оголосили національне свято. — Якими ж милими ви були в дитинстві! Скрізь ходили за ручку, одні й ті самі іграшки ділили між собою, у пісочниці разом сиділи, а потім ще й за однією партою в школі. А пам’ятаєш, Ромка, як ти намазав їй обличчя зеленкою? Ото я тоді й подумав: ви б чудовою парою були у майбутньому. Але ж Катюха поїхала за океан. І якщо тепер вона повертається — треба влаштувати їй справжній прийом!

– Ага, із живими метеликами і серпантином, — пробурмотіла я собі під ніс, так, щоб ніхто не почув.

– Дивно, що вона не повідомила мене про приїзд, — замислено вимовив мій чоловік, нахмуривши брови. — Але я обов’язково зустрінуся з нею завтра.

Чудово! Просто чудова новина! Може, він ще й до нас її приведе? Познайомитися, так би мовити. Як тепер не зійти з розуму? Може, і мені бахнути тієї міцної настоянки, яку дістали на стіл?..

– Я бачила її нові фотографії в інстаграмі. Вона стала такою красунею! Здається, навіть груди збільшила, — не втрималася й встромила свій отруйний язик Маша. Та закрийте вже хтось цій дівчині рот!

– Вона й раніше була дуже навіть нічого, — додав батько Роми. — Ну, я маю на увазі, приємна на вигляд.

– Вирішено! Завтра зустрінуся з Катюхою. Сто років її не бачив! — радісно підсумував мій чоловік, і в ту ж мить я відчула, як усе моє тіло стиснулося від напруги.

Почуте не радувало мене абсолютно. Навпаки — всередині наростав гнів, уявлялася картинка, як я відриваю Ромі голову, а Машу залишаю без волосся. З кожною хвилиною я відчувала, що перетворююсь на якогось кровожерливого монстра. Але з цими людьми, з їхніми словами й жартами, інакше просто не виживеш.

Відчуваючи, що ось-ось вибухну від ревнощів, я вирішила: найкращий вихід зараз — втекти. Принаймні на кілька хвилин.

– Ти куди? — Рома схопив мене за руку, щойно я спробувала піднятися з-за столу.

– Хочу подихати свіжим повітрям. Я дуже втомилася, — на видиху сказала я, уникаючи його погляду. Соромно було зізнатися навіть собі, що я ревную, як наївна школярка, яка вперше закохалася.

– Христино, якщо ти хочеш відпочити — ми можемо виділити вам з Ромою кімнату. Залишитеся у нас з ночівлею, — з особливою ніжністю мовила мама мого чоловіка.

– Знаєте, це було б чудово, — відповіла я з усмішкою, хоча всередині відчувала лише втому й роздратування.

– Тоді я скажу покоївці, щоб вона підготувала для вас кімнату, — одразу ж озвався батько Роми.

Я нічого не відповіла й просто вийшла. Крок за кроком — і я вже на вулиці. У саду було тихо й прохолодно. Я присіла на гойдалки, дивлячись угору. Небо вже давно вкрилося темрявою, але воно сяяло сотнями яскравих зірок, а величний місяць висів, мов срібна куля. Красиво. Ідеально для того, щоб нарешті побути на самоті.

Але навіть цієї хвилини мені не судилося.

– Що, гориш від ревнощів? Вирішила вийти на вулицю, щоб трохи охолонути? — за спиною пролунав противний голос Маші. Вона, мабуть, спеціально не давала мені спокою.

– А ти, бачу, не можеш жити, поки не засунеш свій ніс у чужі справи, — огризнулася я.

– А ти дійсно гостра на язик. Але й не менш дурна, — холодно відповіла вона. — Думаєш, я просто так згадала Катю?

– І звідки ти взяла, що мені взагалі є справа до цієї дівчини? У мене своїх проблем вистачає. А приїзд якоїсь давньої подруги — це дрібниця, — сказала я рівним тоном, глибоко вдихаючи прохолодне повітря.

– Не будь дурною і зніми вже свої чортові рожеві окуляри, – Маша підступила максимально близько й навіть схопила мене за плече, змушуючи дивитися їй у вічі. — Якщо думаєш, що я твій головний ворог, то ти глибоко помиляєшся. У мене давно з Ромою нічого немає, окрім роботи. Але ось Катя — це зовсім інша історія.

– Замовкни! Я не хочу нічого чути! — мій голос зірвався на крик.

– Він не розповідав тобі про неї, правда? Ну, звісно. Вони дружать із дитинства. Вона — його перше підліткове кохання. Було б дуже нерозумно думати, що він не закрутиться навколо неї знову, ніби вона центр Всесвіту.

– Слухай, Маш. Мені на це наплювати. Я не пліткую, не інтригую й не лізу в життя інших людей. Я — не ти! І мене зовсім не цікавить ця Катя! — відповіла я, хоча чудово усвідомлювала, що це брехня наполовину.

– Якщо ти хочеш залишатися наївною дурепою — будь ласка. Але коли твій Рома почне пізно повертатися додому, прикриваючись «роботою», знай: він був із Катєю.

– Все сказала? — я різко підняла тон.

– Так, все, — так само сухо відповіла вона.

– Тоді йди й далі стріляй очима в Максима, сподіваючись, що колись і ти станеш частиною їхньої сім’ї. А мене залиш у спокої.

– Ну ти й дурепа! — кинула вона наостанок.

– Вже яка є, — холодно відрізала я.