Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Я була шалено щаслива, коли зрозуміла, що ми встигли на літак. Сподіваюся, що цього разу ніхто нічого не переплутав, і я нарешті повернуся додому.
Намагаючись приховати результат нашого дівич-вечора, ми не тільки частково змінили зовнішність, дрібними деталями, але й прикупили для Наталки капелюх з широкими полями, який зміг би прикрити її яскраве зелене волосся. Як моя бідна подружка буде виходити заміж з таким зовнішнім виглядом, мені невідомо…
Та й у мене власне рильце в пушку. Як повернутися до Сашка після того, як вийшла заміж за іншого чоловіка? Я не зможу приховати цей факт, навіть якщо відразу після приїзду додому, подам на розлучення, він всеодно про все дізнається. Ще однією проблемою для мене стала прекрасна обручка з діамантом. Що тепер мені з нею робити? Можливо, віддати Ромі?
Від своїх роздумів мене відволік чоловік, який присів поруч і торкнувся пальцями мого плеча. Я витягла навушники з вух і перевела на нього свій погляд.
– Ти чому така засмучена? Через те, що летимо додому? Так треба навпаки радіти! Нас не спіймали, не посадили до в'язниці… — він спробував мене розвеселити, але посмішка навіть не збиралася з'являтися на моєму обличчі.
У відповідь я просто мовчала, відвернувшись до ілюмінатора.
– Христина…Ти образилася, чи що?
– Ні, не звертай уваги. Просто думаю про своє, – тихо відповіла я, ловлячи себе на думці, що не хочу прощатися з цим чоловіком. Щось у ньому є те, що мене приваблює...
– Тоді в чому справа? Тобі пощастило, до речі, найбільше. Ти не набила собі величезний член на спині і не перефарбувала волосся в зелений.
– Я просто вийшла заміж! – підняла свій тон і підстрибнула від обурення з сидіння.
– Але головне, за кого? За перспективного молодого красеня. Чи я тобі не подобаюся в ролі чоловіка? – уточнив він, пристібаючи ремінь безпеки.
– Твоя дівчина не буде рада, якщо дізнається про твій шлюб зі мною…
Але мої слова тільки розсмішили його, і Рома розлився гучним сміхом.
– Що тут смішного?
– У мене немає дівчини, як і серйозних стосунків. Може, дамо нам шанс спробувати всё по-справжньому…
– Якщо ти сам почав цю тему, тоді я готова!
– Готова до чого? – чоловік пильно розглядав моє обличчя, ніби намагався запам'ятати кожну його частинку.
– До нашого розлучення, – я витріщилася на Рому, чекаючи хоч якоїсь реакції. – Ми різні люди, з різними життями, і незважаючи на цю дурість, яку ми зробили, потрібно негайно все виправляти, – я плескала віями, помічаючи, як вираз обличчя мого співрозмовника повільно змінювався, а брови насупилися.
– Якщо ти думаєш, що після приїзду додому ми відразу побіжимо розлучатися, то ти глибоко помиляєшся, — нарешті відповів Рома, через хвилину мовчання.
– Ти зараз жартуєш? Ми не любимо один одного. Про який шлюб може йти мова?!
– А зараз одружуються хіба тільки через кохання? Здається, ще є шлюби за зальотом, — він загнув один палець. — За розрахунком, за договором...
– Рома, ти хороша людина і мені дійсно було з тобою весело, але нам не судилося бути разом. Ти з іншого світу, а я проста дівчина, і наші лінії точно не перетинаються.
– Так хіба? Якби нам не судилося, хіба ми б зараз сиділи разом в одному літаку?
– Який же ти впертий! Та я навіть нічого про тебе не знаю! Цього тобі недостатньо для розлучення?!
– Що ж... Мене звати Поляков Роман Сергійович. Мені тридцять чотири роки, і я генеральний директор однієї з будівельних компаній, яку створив ще мій дідусь. Люблю червоне вино, міцну каву вранці, ідеально випрасовані сорочки і таких красивих блакитнооких дівчат, як ти. Цього поки достатньо? – швидко розповів він.
– Але ж ти нічого не знаєш про мене... Раптом я шахрайка, яка тільки й думає, як захопити собі твої мільйончики? — піднявши брову, запитала я.
– Навряд чи шахрайки вміють так круто танцювати стриптиз, – Рома засміявся, виблискуючи очима, немов двома вогниками.
– Тобто ти все пам'ятаєш?! – обурилася я, відкривши від подиву рот.
– Хіба що зовсім небагато, – він показав мені за допомогою двох пальців, жест «трохи-трохи»
– Знаєш що, Поляков? Ти самий справжній козел! — я вдарила його по плечу і в ту ж секунду відвернулася до ілюмінатора.
– Ти мені теж дуже подобаєшся, — відповів він, поцілувавши мене в щоку. – Поспи краще, може, від цього станеш добрішою. Якраз подумаєш, чи варто нам взагалі розлучатися. Все ж плюсів набагато більше, ніж мінусів.
Заснути мені, звичайно, вдалося не відразу. Я відчувала на собі погляд Роми і його тихе дихання. Що вже говорити про дотики його кінчиків пальців до мого обличчя, коли він прибирав пасма волосся, що впали мені на лоб.
Він занадто милий, занадто гарний, занадто турботливий. Чорт! Він просто ідеальний! Так, такі чоловіки дійсно існують?
Але… Мені було добре з моїм Сашком, який не володів оксамитовим голосом, почуттям гумору, міцними м'язами і яскравими блакитними очима. Але він був для мене вже рідною людиною...
Після прильоту в рідне місто, перше, що я зробила — це передивилася всі повідомлення в телефоні, в пошуках хоча б чогось, що могло говорити про те, що за мене хвилюються і чекають. Але крім банального «Коли повернешся додому?» Сашко не виявив більше ні краплі турботи. Приїду додому, і його чекатиме серйозна розмова.
Чорна Тесла під'їхала до мого під'їзду досить швидко. Я сиділа біля водійського сидінні, поруч з Ромой. Подруг він відвіз першими і ось залишилося зробити останній крок — попрощатися.
– Дякую, що допоміг мені та моїм подругам. Було приємно познайомитися з тобою, але на цьому все... Коли подамо документи для розлучення ? — зробила вигляд, ніби мені абсолютно наплювати на його відповідь, але всередині все так і вимагало, щоб він визнав той факт, що я йому потрібна.
– Знову ти зі своїм розлученням... – Рома поправив комір своєї сорочки. – Я, здається, вже все пояснив і не планую тебе нікуди відпускати.
– У мене хлопець, з яким я зустрічаюся вже три роки, – швидко випалила я, прикривши очі.
– Це хіба проблема? Давай я допоможу зібрати тобі речі і разом поїдемо до мене? – він попрямував до мого під'їзду, але я схопила його за руку, змусивши зупинитися.
– Ром, ти не так зрозумів... Я не збираюся нікуди переїжджати. У мене з Сашком все серйозно.
– Серйозно, кажеш? Тоді чому за три роки ваших стосунків він тобі не освідчився? А я потягнув тебе одружуватися майже відразу, як тільки побачив... Ось що таке серйозно, Христино.
Ці слова змусили мене на секунду задуматися. Адже дійсно... Сашко за три роки жодного разу не починав розмову про весілля і не будував планів на майбутнє. Рома має рацію... Я не отримала пропозицію руки і серця не тому, що боялася піти на цей крок, а тому, що мій хлопець сам не хоче пов'язувати своє життя зі мною. І десь підсвідомо я чудово це розуміла, але боялася самій собі у цьому зізнатися.
– Я до речі, хотів запросити тебе на побачення, — сказав Рома через хвилину мовчання, побачивши, як мене паралізувало після його слів. – Я хочу пізнати тебе краще. Можливо, коли ти дізнаєшся, який я насправді, то не захочеш розлучатися.
– Ти натякаєш на те, що я закохаюся і залишуся з тобою? — припустила я.
– Не я це сказав, не я... — на його обличчі засяяла білосніжна посмішка. – Тобі потрібно йти. Скоро почнеться гроза. Я не хочу, щоб ти потрапила під неї через мене.
– Рома... — я підняла голову, щоб зазирнути йому в очі. – Я дуже вдячна тобі…дуже.
Але я не встигла продовжити свою думку, оскільки чоловічий вказівний палець опинився на моїх губах, змушуючи помовчати.
– Ось на побаченні і подякуєш. Свій номер я вже зберіг у твоєму телефоні, а твій у своєму. Тому телефонуй і пиши в будь-який час.
– Коли ти встиг?! – я відкрила рота від здивування.
– Поки ти спала. Інші секрети розповідати не буду. Тобі є про що і так подумати. І я сподіваюся, що ти зробиш правильне рішення. А тепер біжи, — він поцілував мене в щоку і попрямував до своєї машини.
Повільно піднімаючись сходами на другий поверх, я зловила себе на думці, що не хочу сюди повертатися. Вперше я задумалася про те, чи хочу взагалі жити з Сашком в одному приміщенні…
Квартира виявилася закритою, що не здалося мені дивним, оскільки мій хлопець майже весь час був на роботі. Я переступила поріг і залишивши валізу в передпокої, присіла на підлогу, охопивши голову руками.
Що мені тепер робити?
