Раді Вас бачити!

З моменту нашої невеликої сварки минуло два тижні.

Дивно, але за цей час ніхто з нас так і не намагався налагодити контакт або хоча б просто поговорити. Ми жили в одному будинку, працювали в одному офісі, сидячи за одним загальним столом на переговорах, ми співпрацювали один з одним і нас це влаштовувало. Але, як тільки переступали поріг будинку, відразу ж перетворювалися на глухих і німих ідіотів, думаючи тільки про свої амбіції. Завівши ту тему, яка і призвела до сварки, я всіляко намагалася показати, що мене тут ніщо не тримає і я піду в будь-який момент. Натомість я очікувала почути хоча б щось, що дало б мені надію на те, що з нас вийде гарна пара. Але, на жаль, пихатий павич не бачив нікого, крім свого носа і роботи. Принаймні, мені так здавалося.

Сьогодні я зробила висновок, що втомилася. Я не хочу дутися на нього, показуючи свій характер. Ось тільки, першою йти на мирні переговори з білим прапором в руках я теж не збиралася. Останні два тижні я відчувала себе надзвичайно самотньою. Спати в холодному ліжку і не відчувати теплого тіла поруч, було для мене немов тортуром. Жити в одному будинку і не перетинатися, вказує на те, що нам обом давно пора сходити до психіатра. Тому сьогодні, після приїзду додому, я вирішила, що нам потрібно поговорити і все вирішити.

Але перше, що я зробила – це прийняла прохолодний душ, щоб освіжити свої думки. Змивши з себе всю напругу, яка зібралася за день, я обернулася рушником і вийшла з душу, зустрівши по дорозі Рому.

Зовнішній вигляд у нього, звичайно, був не дуже. Втомлений, розпатланий, а очі наповнені смутком. Побачивши мене, він застиг на місці, оглядаючи пильним поглядом зверху вниз. І вперше на його обличчі я помітила посмішку.

Таку щиру, справжню, яка належить тільки мені. Я застигла на місці, тримаючи рукою край рушника, щоб він не злетів прямо зараз вниз. Ми дивилися один на одного, відчуваючи ту саму іскру, яка запалила вогонь у наших серцях. Мені було важко дихати, але я всіляко намагалася не подавати вид.

– Знаєш... — першим заговорив Рома, кидаючи дипломат вбік і розв'язуючи краватку. — Ти можеш вважати мене слабаком, але я більше так не можу!

Немов куля, він підлетів до мене і, стиснувши в міцні обійми, притиснув до себе, пристрасно цілуючи в губи. Його руки блукали по моєму тілу і, підчепивши край рушника, розв'язали його, залишивши мене голою. Він так пристрасно цілував, покусуючи мої губи і, здавалося, гарчав від задоволення. Ох, а мій дах точно втратив останній шифер!

Різким рухом він підхопив мене на руки і, не перериваючи зоровий контакт, почав підніматися сходами, до нашої спальні. Я помітила його божевільний погляд і почула глибоке прискорене дихання. Ми сумували один за одним.

Я вся обм'якла, відчуваючи спиною прохолодне простирадло, що було застелене в ліжку. Його тіло накрило моє, а наші губи зливалися воєдино. Чоловіча долоня торкнулася моїх вже давно всталих сосків і я видала гучний стогін. Моє тіло не відчувало його дотику лише два тижні, але для мене це було занадто довго.

Глибоко вдихнувши, я відчула, як гарячі губи торкнулися плеча, залишаючи за собою доріжку поцілунків, що тягнулися все нижче і нижче. Відчуваючи спалах жару всередині себе, я торкнулася ґудзиків його сорочки і максимально швидко їх розстібнула, не бажаючи зволікати. Мені здавалося, що у нас зовсім мало часу, щоб насолодитися один одним, хоча попереду нас чекала ціла безсонна ніч. Відкинувши сорочку вбік і не стримуючи своїх бажань, я торкнулася кінчиками пальців рельєфу на животі.

Ох, як же мені не вистачало цього тіла!

Я чула його збите дихання і відчувала все його збудження своєю рукою, проводячи по тканині штанів. Чого він чекає? Чому б йому не зняти цей чортовий одяг і не показати мені, як сильно він сумував? Натомість він зволікає, дражнить, широко посміхаючись, побачивши, як я вся під ним згинаюся. Не витримавши тиску, я розстібнула його штани, торкаючись рукою боксерів. Він відразу ж зрозумів мій натяк і одним рухом звільнив своє тіло від одягу.

– Христино... — прошепотів він, цілуючи мочку вуха. — Я не можу без тебе.

О боже! Я дійсно це почула? Ці слова точно належали тільки мені?

Щасливо посміхнувшись, я поцілувала його губи, рівень скул, покриваючи все чоловіче обличчя.

Коли я відчула, як одним поштовхом порожнеча всередині мене заповнилася, я зрозуміла, що таке не тільки віддавати всю себе, але й отримувати натомість.

Вся наша ніч пройшла яскраво, пристрасно і з дегустацією один одного. Ми не могли насититися і хотіли ще і ще, починаючи новий підхід нашого зближення. Вранці я прокинулася не від зловісного звуку будильника, а від ніжних поцілунків, які розпалювали вогонь у кожній частинці мого тіла. Відкривши очі, я побачила Рому, який цілує мою руку, а поруч сто піднос з кавою і яєчня з беконом.

– Доброго ранку, крихітко, — щасливо посміхнувшись, сказав він і накрив мої губи своїми, подарувавши ніжний поцілунок.

З переляком, я закрила очі. Боячись, що все, що зараз відбувається, виявиться простим сном, і я знову прокинуся одна в холодному ліжку.

– Ти чого, Христино? Я думав, що жінки радіють, коли їм приносять сніданок у ліжко. Ну що ж ти, крихітко, відкрий очі і подивися на мене, — спокійно сказав Рома, погладжуючи моє плече.

Мені довелося послухатися, і я розплющила очі, побачивши перед собою чоловіка. Такого бадьорого, ніби він проспав всю ніч, а не провів зі мною, у вивченні наших тіл.

На ньому була ніжно-фіолетова сорочка і темні джинси. Як йому вдається виглядати так сексуально, всього в вісім годин ранку?

– Доброго ранку, — прошепотіла я, і загорнувшись ковдрою, прикрила оголене тіло.

– Знаєш, я за ці два тижні все переосмислив. І вирішив, що хочу радувати свою дружину не тільки матеріальними подарунками, але й такими маленькими сюрпризами вранці. Я, до речі, сам все приготував. Вперше... — очі виблискували, а руки так і прагнуть торкнутися мого тіла, але він стримувався, ніби з останніх сил.

– Вперше? Так, може, мені тоді не варто пробувати? Раптом, це не їстівне? — поцікавилася я, але вже взяла в руки виделку і була готова зʼїсти цю неймовірно апетитну яєчню прямо зараз.

– Христино, ти завжди така? — Рома захоплено спостерігав за мною, розташувавшись навпроти.

– Яка? — я вигинала брову і зі страхом спробувала шматочок яєчні.

Це краще, що я куштувала! Може, це все ж приготувала Антоніна Петрівна, а не він?

– Ось така колюча... Готова в будь-який момент, засунути мені голку прямо в око, — засміявся Рома, спостерігаючи, як я із задоволенням доїдаю все, що було на тарілці. Їй богу, ніби місяць не їла!

– І засуну, якщо будеш заважати мені снідати, – випалила я, роблячи ковток ароматної кави.

– Моя їжа не така вже й неїстівна? — Рома засміявся, відібравши у мене останній шматочок яєчні. — Дійсно смачно... Тобі дістався не тільки гарний чоловік, але й дуже талановитий.

– Не зазнавайся , Ромчик — ніжно поцілувавши його в щоку, я щасливо посміхнулася. Здається, тепер у нас все буде добре.

– Ти казала, що я безвідповідальний... Отже, я вирішив. Ми сьогодні їдемо знайомитися з моїми батьками, — видає він, поки я ледь не захлинулася кавою від почутого.

– В сенсі знайомитися? — уточнила я, відсуваючи від себе чашку.

– У прямому. Поїдемо до моїх батьків в гості, я тебе познайомлю з ними... Ти їм сподобаєшся, можеш бути впевнена.

Ще з часів стосунків з Сашком я боялася переступити цю межу і познайомитися з батьками. Можливо, переживала, що не сподобаюсь або покажу себе не з найвигіднішого боку... Адже ми всі неідеальні. Тому і зараз, почувши пропозицію Роми, я на хвилину зависла, уявляючи, як мене зустріне сім'я мільйонера.

– Тобі не здається, що ми поспішаємо? — я намагалася не подавати вид, але все моє тіло почало моторошно тремтіти.

Ох, а я ще та боягузка!

– Серйозно, поспішаємо? На мою думку, зараз саме час. Та й відступати вже нікуди, ти все-таки моя дружина, — досить впевнено відповів він.

– Поляков, я не готова! — я почала придумувати в голові сотні причин.

– Передбачувано. Тому я вже зателефонував батькам і повідомив їм, що ми приїдемо. Отже, люба, вибору у тебе не залишилося.

– Ух! Де там мої колючки? Зараз із задоволенням тикнула б тобі в око! — пробурчала я, розуміючи, що відступати мені нікуди.

– Як я за тобою сумував! — Рома ніжно поцілував мене в щоку і піднявся з ліжка. — Я їду на роботу, мене там чекають...

– А я? — почала вставати з ліжка, але мене відразу ж повернули на місце.

– А ви, Полякова, залишаєтеся вдома і готуєтеся до сімейної вечері, — Рома подивився на наручний годинник і злякався. — Все! Я запізнююся! Цілую!

– Але ж ти генеральний директор. За запізнення з тобою нічого не станеться, — я потягнула його за руку і впилася в ніжні привабливі губи. Як же мені цього не вистачало!

– Не хочеться себе штрафувати за запізнення, — він мені підморгнув і взявши в руки піджак, збирався їхати. — Я хочу, щоб ти одягла найкрасивішу сукню, — кинув мені швидкоплинний погляд і знову подивився на наручний годинник. — Я запізнююся вже на десять хвилин! Все, крихітко. Не сумуй!