Раді Вас бачити!

Декілька годин я дивилася в стелю з докором сумління. Сашко так і не повернувся додому. На дзвінки і повідомлення не відповідав, а після десятка спроб додзвонитися до нього, і взагалі вважав за потрібне вимкнути свій телефон. 

Цей сукин син точно мені зраджує! Щось в середині мене не просто запевняло, а кричало про це… Я більше ніж впевнена, що він зараз зі своєю коханкою… 

Хіба я заслуговую такого відношення до себе?

Чому цей дівич-вечір змінив моє життя, а не Наталки?! На моїх очах все почало руйнуватися і в якийсь момент мені захотілося сховатися від цього кошмару за міцною чоловічою спиною, якої поруч так і не було. Якщо не рахувати Роми, який був для мене ще тим, невідомим фруктом.

З такими думками я ледве змусила себе заснути, прислухаючись до кожного шороху, сподіваючись, що Сашко зважиться повернутися додому, але цього так і не сталося.

****************************************************

Ранок почався не з кави, а з думки, що сьогодні весілля моєї найкращої подруги. Підготовка почалася ще з восьмої години ранку. Перукарю дивом вдалося врятувати волосся Наталки. Пощастило, що її майбутній чоловік не побачив цих змін.

Коли наша наречена виглядала, як модель з обкладинки журналу, візажисти зайнялися нашим зовнішнім виглядом.

Я кружляла перед дзеркалом в ніжно нюдовій сукні, яка ідеально підкреслювала мою тендітну спину, завдяки глибокому вирізу ззаду. На ніжці красувався невеликий розріз, що дозволяв всім побачити довжину моїх ніг.

– Мені здається, чи воно занадто коротке? — я смикнула поділ сукні.

– З твоїми ногами потрібно ходити тільки в таких нарядах! — вимовила Наталка, поправляючи мою зачіску.

– Вибач, що піднімаю цю тему, але тобі дістався такий гарний чоловік і треба йому відповідати, – втрутилася Марина, дивлячись на моє відображення в дзеркалі.

– Це ти про кого? Про Сашка?

– П-ф-ф, здався мені твій Сашко... Мої очі б його не бачили поруч з тобою! Я про Ромку.

– Я не хочу про нього говорити, відразу ж відповіла я, намагаючись закінчити розмову.

– А ось я хочу! Вперше ти зустріла нормального чоловіка. Він одружився на тобі, подарував таку дорогоцінну каблучку, а ти ще носом крутиш. Не дивись на свого Сашка, а збирай речі і переїжджай до Ромки. Ось тобі моя порада. Особисто я, якщо була б на твоєму місці, так би і зробила!

– Ми навіть не любимо один одного! — я привела головний аргумент.

– І що? Вам головне пожити разом, притертися, а там і почуття з'являться. Ти така гарна дівчина... Подивись тільки на свої груди, без силікону та іншої нісенітниці! А дупцю яку наприсідала в спортивному залі! Чоловіки таких жінок люблять. Тому пообіцяй мені, що ти придивишся до нього краще.

– А якщо ні? Я хочу розлучення... — я підвищила тон, забувши, що ми в цій кімнаті не одні.

– Якщо розлучишся, то назавжди залишишся старою дівою, яка буде прислужувати Сашку. Він не поспішає тобі робити пропозицію. А роки, до речі, йдуть…

– Якщо чесно, то він сьогодні не ночував вдома... — я опустила погляд вниз, ледве стримуючи сльози.

– Що і потрібно було довести. Як тільки дівчини немає поруч — він відразу в гульки. Та твій Сашко козел ще той... — Марина винесла свій вердикт.

– Ось тобі і привід забрати свої речі і переїхати до Роми. Дивись, як ідеально склалися обставини! — захоплено вимовила Наталка.

Подруги точно мали рацію. Скільки мені ще чекати, щоб отримати пропозицію руки і серця? Мені, як і будь-якій жінці, хочеться любові, а не вічних відряджень і нічних завдань, після яких він ще кілька днів не ночує вдома. Здається, це моя остання крапля. Вирішено! Зберу свої речі і піду від нього. Я заслуговую на щастя.

За розмовами про Сашка, ми мало не забули про те, що через годину розпочнеться виїздна церемонія. Тому в прискореному темпі спускаємося вниз до машини, яка вже чекала нас приблизно хвилин десять. Сьогодні я була дружкою нареченої. Чому вибір впав саме на мене, пояснити важко, адже Наталка до останнього обирала між мною і Мариною. Але найбільше мене хвилювала їхня злісна посмішка, ніби вони вже щось задумали, приховуючи від мене важливу інформацію.

Опинившись на вулиці, я побачила величезний білий лімузин. Точнісінько такий самий, тільки чорного кольору, з нареченим, свідком і друзями, чекав нас біля входу в ресторан, в той час, як ми ще навіть не виїхали з дому.

Спокійно! Без паніки!

Ми приїхали до пункту призначення за п'ятнадцять хвилин. І ось настав той самий момент, коли наша наречена нарешті зустрілася зі своїм нареченим. Ну, а я побачу, хто ж виявиться другим свідком, оскільки від мене до останнього намагалися приховати цю інформацію. І, мабуть, не дарма! Переді мною стояв Рома. Це якийсь жарт?

Потрібно взяти себе в руки. Зрештою, сьогодні весілля моєї подруги і навіть ось такий сюрприз нічого не повинен зіпсувати.

– Привіт. Ти виглядаєш приголомшливо, –сказав він, цілуючи мене в щоку.

Невже цей хід був продуманий з самого початку і мене просто заманили в пастку?

Я подивилася на Рому і побачивши ідеально випрасовану білу сорочку, посміхнулася. Вона дійсно йому личила, як і темно-синій піджак. Що сказати, красень ще той!

– Привіт, ти теж. Любиш метелики? – поцікавилася я, дивлячись на цю брутальну прикрасу на його шиї.

– Ні. Вже чекаю моменту, коли зможу нарешті його зняти, – засміявся він.

– Рома, а як ти взагалі сюди потрапив? Перепрошую за грубість, але ти ніби з моєю Наталкою особливо і не знайомий...

– Ми дружимо з її чоловіком. Нещодавно він запросив мене стати свідком.

– Ось так збіг! — задумалася я, почавши сумніватися. Можливо, доля дійсно існує?

Я перевела свій погляд на щасливу Наталку. Ця хитра лисиця підморгнула мені, показавши великий палець вгору. Вона точно знала про те, що свідком буде саме Рома, а не хтось інший. Не можна довіряти подругам, не можна...

– Пішли, скоро почнеться церемонія, — сказав Рома, взявши мене за руку.

Наступні півтори години я захоплено спостерігала за процесом одруження на виїздній церемонії. Коли офіційна частина закінчилася, ми сфотографувалися і всі разом пройшли до ресторану, щоб продовжити цей вечір, добре повеселившись.

На столі було багато їжі на будь-який смак і колір, так само, як і алкогольних напоїв. Гості розмістившись за столиком, відразу ж почали дегустацію шампанського. А ось для мене приготували, мабуть, ще один сюрприз.

До останнього я сподівалася, що моє місце опиниться десь подалі від Роми, але, як виявилося пізніше, ми сиділи зовсім поруч, пліч-о-пліч один з одним. Ах, яка краса!

У той момент я чітко для себе вирішила, що не хочу малювати між нами ніяких кордонів і просто хочу відпочити, нехай і в компанії цього прекрасного блакитноокого чоловіка.

Ми куштували закуски, запивали міцними напоями, які сприяли моєму розслабленню і розмовляли на будь-які теми та приймали участь у конкурсах. Таке проведення вечора мене цілком влаштовувало, поки одна з гостей не вимовила дуже дивну фразу.

– А ви взагалі знаєте, що свідки повинні переспати один з одним для того, щоб молодятам щасливо жилося?

У цей момент шматочок запеченої риби застряг у моєму горлі і я голосно закашлялася. Такий розклад мене точно не влаштовував.

Ні-ні, ніяких переспати!

– Я особисто не чула про такі традиції, — зовсім спокійно відповіла я, намагаючись не показувати, що всередині у мене вирує ураган.

Рома ж посміхнувся краєм губ, пильно дивлячись мені в очі. Що він хоче мені цим сказати? Що він завжди в бойовій готовності? Після випитої пляшки коньяку навряд чи. А в іншому, мені на це зовсім байдуже...

Я намагалася пропустити це дивне питання повз вуха, але ця неспокійна жінка продовжувала завалювати мене нісенітницею. Я не люблю нав'язливих людей. Тому єдиний шанс втекти від чергового питання — це потанцювати. Не замислюючись, погоджуюся злитися в танці з першим чоловіком, якого я зустріла на шляху. Все було б чудово, якщо б я не була під пильним контролем Роми. Я відчувала його погляд на собі. Аж поки один з гостей випадково не розлив на мене червоне вино. Одна секунда і моя сукня перетворюється на величезну пляму.

Клас! Гарне завершення вечора! Я просто про таке мріяла!

Я попрямувала до жіночого туалету, намагаючись зосередитися, що було зробити вкрай важко, після кількості випитого алкоголю. Забігши всередину, закрила за собою двері. Пощастило, що в приміщенні нікого не було.

Тільки я і моє відображення в дзеркалі. Я вперлася руками на мармурову поверхню і нахилила голову. Однією рукою взяла з сумочки телефон і автоматично набрала номер Сашка. Хочу дати йому останній шанс, хочу поговорити і розповісти всю правду. Але у відповідь я почула лише гудки.

Такі ж самотні, як і я!

До біса все! Я хочу бути потрібною... Хочу бути щасливою…

Аж раптом, мої роздуми перервав Рома.

– Я подумав, що тобі потрібно допомогти з сукнею... — сказав чоловік, зачинивши за собою двері на замок.