Раді Вас бачити!

Як би ви вчинили, якщо побачили свого колишнього? Мабуть, спробували б уникнути зустрічі і якомога швидше покинути це місце? Так бажала зробити і я. І вже взяла в руки сумку, сподіваючись, що зможу максимально непомітно обійти Сашу стороною. Але Рома лише міцніше обійняв мене за талію, не даючи втекти.

– Христино, а з якого часу ти вже не вітаєшся? — почувся раптом знайомий, але давно забутий голос. Я підвела очі й побачила його. Саша стояв просто біля нашого столика, нахабно втиснувши руки в кишені і з тією ж самовпевненою посмішкою, яка колись так мене дратувала.

– Привіт, — сухо відповіла я, навіть не намагаючись приховати байдужість, і зробила ковток дорогого вина, ніби хотіла змити з себе післясмак його голосу.

– Зі своїм другом не хочеш познайомити? — нахабно кинув він у бік Роми, розглядаючи його з голови до ніг. — Це і є той самий твій чоловік? Щось такий собі варіант… Ти ж ніби любила інший типаж мужиків.

– А ти ніби знаєш, кого я люблю, — різко відповіла я, відсуваючи прибори вбік. — Це Рома — мій чоловік.

У Саші спалахнули очі, і він знову заговорив, цього разу голосно, щоб всі почули:

– Це ти до нього від мене пішла? Через цю людину ти мене зрадила і повелася, як справжня повія?!

Голоси за сусідніми столиками стихли. Люди почали озиратися, і я відчула, як хвиля сорому накриває мене з голови до ніг.

– Я раджу тобі зараз прикрити рот, — стримано промовив Рома, витираючи край губ серветкою.

– Містер досконалість мені погрожує? Ну, треба ж! — розсміявся колишній, але в його сміхові було більше отрути, ніж гумору.

– Саша, досить. Це не найкращий час і місце для з’ясування відносин, — я намагалася говорити спокійно, хоча серце билося, як скажене. — Я давно все вирішила. І ти більше не граєш жодної ролі в моєму житті. Будь добрий, залиш мене в спокої.

Я відчула, як Рома непомітно обхопив мою руку. Його міцні пальці ніби передавали мені силу й підтримку.

– Замовкни, шльондра! Ти зіпсувала мені все життя! — виплюнув Саша, і я навіть не встигла зреагувати, як Рома різко піднявся з місця.

– Закрий рота, щеня! — його голос пролунав так, що у мене пробігли мурахи по спині. — Ти розмовляєш з моєю дружиною, а не зі своїми потаскухами. Тебе попросили піти. Значить, розвернувся і пішов туди, звідки прийшов!

– А ось хамити мені тут не треба! Я взагалі спілкуюся не з тобою! — Саша наблизився і нахабно ткнув пальцем у груди Роми.

– Все, що стосується моєї дружини — стосується і мене, — холодно відповів Рома, дивлячись йому прямо в очі. — Тому йди по-доброму, поки мені не набридло терпіти твої понти.

– А то що? В морду даси? Так давай! Давай прямо тут! — він майже торкався обличчям Роми, намагаючись вивести його з себе.

– Прошу тебе, не чіпай цього ідіота… — я благала, стискаючи руку Роми. — Він п’яний, він не в собі. Він не розуміє, що робить.

– Христино, я все розумію, — спокійно відповів він, погладжуючи мене по тильній стороні долоні. — Але якщо вже влаштовувати розбірки, то точно не тут.

– А тут що, слабо? Кишка тонка? — глузливо підкинув Саша, виглядаючи, як божевільний.

Я зібралася з духом, відійшла від Роми й підійшла до Саші.

– Саша, навіщо тобі все це? Ми давно розійшлися. У нас різне життя. Ти ніколи не любив битися… А якщо ти забув, то не тільки я наставила тобі роги, але й ти мені. Тож прошу — йди й не смій більше з’являтися в моєму житті. Ти для мене ніхто.

– А ти мені хто така? Колишня? — він криво посміхнувся й сплюнув на підлогу. — Колишня повія, тьфу…

Я не встигла навіть зреагувати. Все сталося занадто швидко. Саша замахнувся і з усієї сили вдарив мене по обличчю.

Гучний ляпас віддався дзвоном у вухах. Ноги підкосилися, і я впала назад, зачепивши столик. Келихи впали на підлогу, розлетілися на дрібні уламки, які засипали мене блискучим склом.

По обличчю відразу ж потекло гаряче й липке — я відчула, як кров струмком хлинула з носа.

– Христино! — крикнув Рома, нахиляючись до мене.

Все боліло. Дуже боліло. Світ перед очима розпливався, а навколо лунав шокований гул людей, що стали свідками цієї сцени.

Я ще не встигла усвідомити, що сталося, але Рома зорієнтувався набагато швидше, ніж я. І перше, що я побачила, це удар, прямо в обличчя Саши. Цей п'яний ідіот спробував дати у відповідь, але наявність алкоголю в його крові добре зіпсувала його орієнтацію в просторі, і він промахнувся, ледь не впавши обличчям вперед. Але Рома лише схопив його за руку і скрутив її в інший бік, змусивши свого супротивника стогнати від болю.

– Якщо я ще раз побачу тебе поруч з Христиною, якщо почую хоча б одне згубне слово в її бік, і якщо ти ще раз наважишся торкнутися моєї дружини хоча б пальцем — то я тобі виверну вже не руку, а дещо інше! Так, що ти потім дітей пальцем робитимеш! Я зрозуміло тобі?! — гавкнув Рома, стискаючи Сашкову руку так, що той аж скривився від болю.

– Я все зрозумів, тільки відпусти, — захрипів колишній, намагаючись висмикнутися, але марно.

Щойно Рома вимовив останні слова, до нас поспішно підійшли два кремезні охоронці. Вони схопили Сашка за плечі й, не церемонячись, скрутили його в «бублик». Той ще намагався щось викрикувати, але марно — його голос тону в гулі роздратованих гостей. Можливо, це й на краще! Негідники повинні відповідати за свої вчинки, і тепер справедливість хоча б трохи відновилася.

Рома ж миттю кинувся до мене. Його сильні долоні обережно торкнулися мого обличчя, витираючи мокрі від сліз щоки. Він дивився на мене з таким болем, ніби сам відчував усе, що я зараз переживаю.

– Вибачте, будь ласка, за таку неприємну ситуацію, — швидко заговорила адміністратор, яка з’явилася з нізвідки, але голос її тремтів, бо було видно — вона розуміла, що пахне смаженим. — Можливо, потрібно викликати швидку допомогу?

– Не потрібно… Досить просто чогось холодного, щоб зупинити кровотечу, — твердо відповів Рома, забираючи у неї пачку серветок і простягаючи їх мені. Він нахилився ближче: – Моя маленька, як ти себе почуваєш? — лагідно спитав, одночасно обтрушуючи уламки скла з мого одягу і допомагаючи підвестися на ноги.

– Погано… Дуже погано, — прошепотіла я, не приховуючи сліз. Вони текли рікою, і мені було байдуже, що десятки чужих очей впивалися в нас, розглядаючи кожну деталь нашої драми. Ось вона, вся людська сутність — дивитися й смакувати чужим болем.

– Він розбив тобі ніс, — констатував Рома, і в його голосі прозвучала така злість, що я на мить навіть злякалася за Сашка. — Чорт! Якби не цей ресторан, я б показав йому, що до чого… — пробурчав він, обережно обіймаючи мене за плечі й погладжуючи по спині.

– Як кажуть, до весілля заживе, — спробувала я пожартувати крізь біль, ковтаючи клубок у горлі.

– Ти вже заміжня, крихітко, — посміхнувся він краєчком губ. — Але якщо ти захочеш справжнє весілля — я зможу його для тебе влаштувати.

– Ох, Ром… Дякую тобі за те, що ти зі мною, — прошепотіла я, намагаючись стримати нову хвилю сліз, але вони зрадницьки покотилися по щоках.

– Навіть не дякуй, — його голос став теплішим, м’якшим. — Це мені треба сказати тобі дякую. Як тільки ти з’явилася в моєму житті — я зажив зовсім по-новому. — Він нахилився і ніжно торкнувся моїх губ.

– Ось, я принесла лід, — раптом почувся жіночий голос за моєю спиною, і Рома відразу підвів голову.

– Дівчино, а швидше не можна? — різко зірвався він, і в його голосі вперше прозвучала лють, спрямована не на Сашка. — Поки ви бігали за льодом, ми вже зупинили кровотечу серветками! Не ресторан, а якась закусочна! Швидко несіть нам рахунок!

– Ви можете не платити за вечерю… — розгублено відповіла адміністратор. — Це буде компенсація за зіпсований настрій у нашому закладі.

– Дякую за таку честь! — з сарказмом кинув Рома. Він підняв мій піджак і сумку, а потім дбайливо обійняв мене за талію, ніби боявся, що я впаду. — Йдемо, крихітко. Вова вже чекає на нас біля входу.

Я відчула, як тепло його руки, впевненість його кроку і твердість його голосу огортають мене захистом, якого так бракувало всі ці роки.

****************************************************

Мій ранок почався дуже рано. Запитаєте, чому я так рано прокинулася? А все просто. Сьогодні я хотіла виглядати приголомшливо і справити на своїх колег приємне враження, незважаючи на трохи підпухлий ніс.

Так, Ромі я так і не змогла сказати, що їду з Денисом на корпоратив. Та й він не особливо хотів розпочинати цю тему, намагаючись всіляко переконати мене, що мені там зовсім нічого робити. А для мене, він може придумати і кращий варіант проведення вільного часу. У підсумку, я вирішила, що відступати нікуди і раз вже пообіцяла своєму босу, що складу йому компанію, то відмовлятися вже не має сенсу. Ну, що зробить Рома, якщо побачить нас разом? Ну не четвертує ж?!

Передивившись всю свою шафу і перемірявши більшість своїх нарядів, я зупинила свій вибір на красивому, а головне зручному одязі. Тому, не замислюючи, одягла білі широкі джинси з високою талією, ментолову футболку і кросівки. Волосся заколола у високий хвіст, нанесла макіяж і доповнила образ приємним парфумом.

На мій подив, Рома прокинувся ще раніше, ніж я, і зібравшись на швидку руку, пробурмотів щось на кшталт «Я їду на роботу, а потім зустрічаюся з друзями» пішов, залишивши мене одну. Тому я сміливо перебирала свій гардероб, блукала по дому, в пошуках прикрас і не поспішаючи доводила свій образ до кінця.

Покрутившись перед дзеркалом, я щасливо посміхнулася, адже була задоволена своїм результатом. Залишилося лише під'їхати до центру міста і чекати Дениса, який мав мене забрати.

Ще з учорашнього дня я вирішила, що всі мої вигадки щодо Каті були зайвими. І я була точно впевнена, що Рома відчуває до мене набагато більше, ніж просту симпатію. А це означає, що всі мої ревнощі можна закрити в скрині і заховати на горищі, тому що вони мені більше не знадобляться.

***

Чорна ауді, зупинилася біля залізних воріт, де вже було чутно жіночий сміх і відчувався запах шашликів. Я обожнюю такий відпочинок.

Тому ні за що б не пропустила таку, можливо відпочити, ближче познайомитися зі своїми колегами і з'їсти пару шматочків ароматного м'яса. М-м-м, треба поспішати й якомога швидше!

Я озирнулася і побачила достатню кількість машин, які були вишиковані в один ряд. Ось тепер я точно була впевнена, що ми потрапили саме за адресою!

– Христино, ти про щось задумалася? — запитав мій бос, поставивши машину на сигналізацію.

– Відчула нереальний апетит, від запаху шашлику, — чесно зізналася я.

– Що потрібно жінці для щастя? Гарний чоловік, — показав на себе. — Шикарна машина, — провів рукою по капоту свого автомобіля. – І смачна їжа. Тепер мені залишається тільки нагодувати тебе.

– Денисе, а нічого, що нас побачать разом? Все ж таки всі можуть подумати, що ми... — я не встигла домовитися, тому що мене перебили.

– Нехай думають, що хочуть, на те ми всі і люди. А ти відпочивай, насолоджуйся компанією, а головне розслабся. А вже про всі незручності і чутки, я подбаю сам, — він простягнув мені руку. — Ходімо, красуня. Нас вже чекали.

Відкриваючи ворота, ми увійшли у двір, де нас зустріли вже знайомі мені дівчата зі щасливими обличчями.

– Христинко , привіт! Ми так сумували за тобою! Ніби рік не бачилися! — вимовила Віка, стиснувши мене в обіймах. — Ой, ти не одна! Доброго дня, Денис Олександрович!

– Привіт. Сьогодні я просто Денис, — засміявся мій супутник, опустивши свою руку мені на талію. Що це ще за самостійність?!

– Привіт! — прокричала Даринка, махнувши мені рукою.

– Проходьте. Тут вже робота кипить, — вимовила Віка, потягнувши мене за руку.

Я озирнулася навколо і здивувалася. Всі дійсно були чимось зайняті. Айтішник Вася і разом з програмістами чарували над мангалом, де вже готувався шашлик. Поруч, дівчатка нарізали салати, фрукти і оформлювали стіл. Ще декілька хлопців пили пиво, граючи в карти, а ще одна частина нашого колективу запікала рибу. Робота дійсно кипіла, і я хотіла вже швидше чимось допомогти і познайомитися з колегами ближче.

– Хлопці, всі, хто ще не знайомий... Знайомтеся, це Христина. Неймовірна дівчина, а головне — без хлопця. В активному пошуку, так би мовити! — представила мене Дарина і голосно засміялася, обійнявши мене однією рукою.

Це все, звичайно, чудово, але я вже давно не вільна і не в активному пошуку. Ще не вистачало, щоб на мене всі холостяки компанії дивилися пожираючим поглядом!

– Ось бачиш там того красеня в червоній футболці? — Дарина тикнула пальцем у чоловіка, який смажив шашлик на мангалі.

– Бачу, — тихо відповіла я.

– Це Микита. Холостяк, має машину і квартиру в центрі міста. Він теж в активному пошуку, так що не пропусти свій шанс! — вимовила дівчина, намагаючись звести мене з невідомим мені чоловіком. Якби тільки вона знала, за кого я вийшла заміж...

– Проходь, Христино. Пиво будеш? Або ти більше любиш вино? — галантний молодий чоловік простягнув мені келих з медовим кольором і додав. — Я Валера. Дуже радий нашому знайомству.

На секунду я глянула на свого нового знайомого, оцінюючи його зовнішність. Валера був коротко стриженим брюнетом з пустотливим карим поглядом і милими ямочками на щоках. Неймовірно милий хлопець. У такого дійсно можна дуже швидко закохатися, І я, можливо, дозволила б собі це зробити, якби місце в моєму серці не було зайняте.

– Давай пиво. Сьогодні я п'ю все, — підморгнувши хлопцеві, я розташувалася поруч з Денисом, спостерігаючи за тим, як стіл швидко заповнюється їжею.

І ось, прокинулася моя совість. Я перевіряла свій телефон кожні п'ять хвилин, боячись побачити повідомлення від Роми. Жахливо хвилювалася і кусала свою нижню губу. Мені терміново потрібно розслабитися!

Мої думки перериває різка гробова тиша. Що сталося? Через що всі так різко замовкли? Обернувшись, я побачила до болю знайому мені людину, яка тримала під рукою ту саму Катю!

Від величезного здивування і напливлих почуттів, я ніби була припечатана до одного місця, боячись поворухнутися.

– Ого! Роман Сергійович! І ви вирішили приєднатися до нас? — вигукнув хтось із натовпу. — А що це за красуня з вами поруч?

– Привіт, хлопці. Радий вас всіх тут бачити, — відповів Рома, потиснувши чоловікам руку.

Я відчула, як моє серце різко стиснулося в грудях, ніби хтось з силою втиснув його у грудну клітку. Повітря стало важким, а вухах задзвеніло так, ніби мене облили холодною водою. Я дивилася на нього — на свого чоловіка, який стояв тут… не один. Поруч із ним, тримаючись під руку, йшла вона. Та сама Катя. Занадто красива, занадто впевнена у собі і надто близько до нього.

Моє горло стисло, а долоні мимоволі зчепилися у кулаки. Я знала, що це не моя сцена для ревнощів. Я знала, що я заміжня за цим чоловіком, що я тільки вчора засинала в його обіймах, що він мені шепотів теплі слова на вухо. Але зараз… Зараз усе всередині мене горіло й стискалося водночас.

Катя щось весело йому говорила, торкалася його руки, а він… Він усміхався. Спокійно. Легко. Як ніби все це для нього абсолютно природно. Ніби її близькість не викликає жодного дискомфорту. А я сиділа тут, серед чужих жартів, пива й шашлику, і мені хотілося просто зникнути.