Раді Вас бачити!

Денис залишив мене одну в кабінеті, а сам вирішив побігти за кавою. Це було дуже доречним, адже так набагато приємніше вести розмову, особливо якщо це стосується мого чоловіка.

– Я повернувся! — сказав мій новоспечений бос, прикриваючи за собою двері. — Ось твоя кава. Тільки обережно, вона гаряча.

– Отже, що ви там говорили про Романа Сергійовича? — спрямовую нашу розмову в потрібне русло, бажаючи почути все, що від мене так ретельно приховували.

– Я бачу, що його особисте життя просто не дає тобі спокою, — засміявся Денис, сідаючи поруч зі мною. — Можливо, це і на краще, якщо ти дізнаєшся про його скелети в шафі. Тоді у мене буде можливість запросити тебе на невелику прогулянку після роботи?

– Я обіцяю подумати, тільки розповідайте вже і не тягніть кота за хвіст! — мої нерви були натягнуті, як струна.

– Добре... Почну з самого початку, щоб прояснити тобі всю ситуацію. Розумієш, ця компанія належала дідусю Роми. Хороший чоловік був. Суворий, але із золотими мізками. Тому, що досягти таких висот, без мозкових звивин у нього навряд чи вдалося б. Він починав з малого бізнесу, продавав будівельні матеріали. І закінчив ось цією величезною будівельною компанією. У банку він тримав пристойну суму в доларах, а в гаражі колекціонував тільки найлегендарніші марки машин. Він був величезним фанатиком і не шкодував жодних грошей на своє хобі. Іншими словами, гроші в цій родині були завжди. У цей час Рома вже отримав хорошу освіту в Америці і збирався продовжити сімейний бізнес, адже у спадок все це повинно було дістатися саме йому. Але у нього є молодший брат, який дуже завзятий на гроші і всіляко хотів отримати цю компанію собі. Ось тільки дідусь був досить-таки розумним і найбільше хотів, щоб компанією керував той, хто зможе побудувати сім'ю і завести дітей. Тому головним пунктом у його заповіті було, хто першим одружиться на дівчині, той і отримає компанію, будинок, машини, бізнес і на додачу ще декілька сотень мільйонів доларів. Цей пункт так і називається «угода на мільйон».

Від почутого мої вуха почали згортатися в трубочку. Що ж це виходить, Рома одружився на мені, щоб отримати свою спадщину?! Тоді навіщо вся ця люб'язність, якщо я потрібна тільки для цієї дурної угоди!

Я ковтаю слину, намагаючись стримати триповерховий мат, який вже був присутній у моїй голові, але все ж вирішую дослухати цю захоплюючу історію до кінця.

– Ти вся зблідла... З тобою все добре? — звернувся до мене Денис.

Чи добре мені?! Та просто краще всіх!

– Все чудово, не хвилюйтеся. Краще розповідайте далі.

– Я не пліткар, ти не думай... Просто борець за справедливість. І я б не хотів, щоб дівчина, яка мені симпатична... — він перевів на мене свій погляд, а потім продовжив говорити. — Я не хочу, щоб ти гналася за тим, хто просто грає жіночими почуттями заради своєї вигоди.

– Ви зараз говорите про Рому? — перепитую я.

– Так, про кого ж ще? До моменту, поки Маша не зрадила йому з його ж братом, Рома планував одружитися на ній, але звичайно, ця ситуація набула такого скандалу, що весь офіс тільки і обговорював їх особисте життя. Звісно і Маша також не хотіла втрачати можливість вхопитися за їх сімʼю і після Роми, почала активно вішатися на шию його брата. Звичайно, вони могли швидко одружитися і це б стало рішучим моментом. Саме тому, як кажуть наші пліткарки, Рома одружився на першій ліпшій дівчині, лише, щоб захопити компанію і залишили свого брата з голою дупою. Шкода її... Адже отримавши своє, я впевнений, що Рома швидко захоче її позбутися.

– Негарний вчинок, погоджуся... — киваю, розуміючи, що тією самою дівчиною стала я.

– Ну, а тепер Рома купається у своїх грошах, намагається вивести компанію на новий рівень, адже тепер все це належить тільки йому. Такий щасливий ходить, виблискує прямо від радості. Але є те, що його може дуже засмутити, — Денис замовк, посміхаючись краями губ.

– Що саме? — роблю ковток кави і намагаюся не пропустити повз вуха жодного слова.

– За договором, Рома повинен прожити зі своєю дружиною мінімум півроку. І якщо вони розлучаються раніше цього терміну, дівчина матиме право претендувати на половину його майна. Більше того, вона отримає його, разом з компанією, грошима і всім, що отримав собі Ромчик. Цікаво виходить, так? Але я думаю, що він цього не допустить. Хто ж захоче втратити свої грошики?

Бінго! Ось значить, як виходить... Щоб замилити мені очі, він вдає з себе ідеального чоловіка, щоб я ні на секунду не замислювалася про розлучення!

– Денис Олександрович, а звідки ви все це знаєте? — задаю питання я, все ще сумніваючись у цій правді.

– Мій батько друг родини Полякових. Ось звідти вся інформація і ллється. Та й я знайомий з Ромою вже не перший рік, — сказав чоловік, попиваючи свою каву. — Щось ми заговорилися... треба працювати. Значить так, ось це твій кабінет. Все, що ти тут бачиш — належить тобі. А ось це, — вказує на стопку папок. — Це твоя робота на сьогодні. До кінця дня, чекаю від тебе звіту.

– Буде зроблено, босе, — максимально доброзичливо вимовила я, сідаючи за свій робочий стіл.

– Якщо що, я за стіною. Можеш просто постукати, і я відразу прийду тобі на допомогу. Тільки не думай цим зловживати, — Денис підморгнув і покинув мій кабінет.

Ну нарешті я можу залишитися одна і обміркувати все те, що почула. Але спочатку потрібно оглянути своє лігво, в якому я працюватиму.

Це було невелике приміщення з великим панорамним вікном з прекрасним видом на місто. З інтер'єру можна було побачити робочий стіл з ноутбуком, шкіряний диван з журнальним столиком, шафу і кулер. Єдине, що мене бентежило — це білі стіни. Складалося таке враження, що я влаштувалася не в офіс, а в психіатричну лікарню. Обов'язково додам сюди своїх фарб, але пізніше... А поки, треба зайнятися роботою.

Але погрузитися з головою в роботу мені так ніхто і не дозволив. Щойно я відкрила чорну папку, як у мої двері постукали. Ох, і кого ще принесло?!

– Заходьте! — вимовила я, підперши голову рукою.

– Привіт, — почувся жіночий голос, і я відразу ж перевела свій погляд на незнайомок.

Переді мною стояли дві дівчинки. Одна з них привернула мою увагу, завдяки своєму яскраво рудому волоссю і пляшці вина, яку вона міцно тримала в руці, ніби зовсім не бажала з нею прощатися. Інша ж, була суворою брюнеткою з чорним фарбованим волоссям і підтримувала в руці тортик. Їм було не більше двадцяти семи років, а значить, ми точно знайдемо спільну мову.

Капець! А коли мені працювати?

– Привіт, ви щось хотіли? — не переступаю межу і продовжую будувати з себе офісну леді. Я ж саме така?

– Почули, що у нас в колективі з'явилася нова дівчина і вирішили познайомитися. Я Дарина, — сказала руда красуня. — А я Віка, — представилася брюнетка.

– Я Христина.

– Приємно познайомитися. Ми вирішили приготувати тобі невеликий сюрприз у вигляді торта і білого вина, — вимовила рудоволоска , сідаючи на диван.

– Ох, я не п'ю, принаймні на роботі точно. Можу запропонувати вам чай.

– Чай, так чай, але вино тоді поклади до шафи. Нехай чекає кращих часів. Наприклад, таких, як відсутність керівництва на робочому місці, — сказала Віка, простягаючи мені пляшку.

– Як тобі Роман Сергійович? Красень, так? — поцікавилася Дарина, розрізаючи торт на невеликі шматочки.

Ну що ж всі тільки про нього і говорять? Пуп землі, чи що?!

– Чоловік, як чоловік. Що в ньому особливого? — рухаю плечима і наливаю з кулера воду в електричний чайник.

– Що особливого? Та він просто ходячий секс. Кому ж дістанеться такий красень? — зітхнула Віка.

– А ось я чула, що його вже приборкала якась дівчина. Я уявляю, як їй пощастило. З таким чоловіком за спиною можна стрибати і у вогонь, і у воду, — захоплено вимовила Даринка.

– Заздрість — погана справа, — нагадала Віка, простягаючи одноразову тарілку зі шматочком фруктового торта.

– А хто сказав, що я заздрю? Просто захоплююся чоловіком. Стільки краси, мужності, врешті-решт сексуальності... Не кожен день такого зустрінеш. Цікаво, було б поглянути на його обраницю. Напевно, виявиться якась мимра, яка крім свого носа більше нічого не бачить.

– Ну чому відразу мимра? — обурююся я. – Можливо, вона дуже навіть приємна дівчина.

Цікаво, яким буде вираз їх обличчя, коли вони побачать, хто насправді приборкав їх Романа Сергійовича.

Близько години ми провели за дегустацією торта і жіночими плітками. Я дізналася все. Від прибиральниці баби Зіни, яка краде миючий засіб, до Марії, яка все ще сподівається, що Рома відновить з нею стосунки. Ці дівчатка, мені здалися ходячою вікіпедією. Тому що стільки інформації, скільки вони мені розповіли за цей час, я ще ні від кого не чула. Страшно уявити, скільки таємниць і секретів ще тримається в їхніх головах. Вони з особливим задоволенням розповідали Мена яка їх бухгалтерка сука і яка лапочка айтішник Віталік. Здається, моя голова зараз точно вибухне від надлишку інформації.

Порятунок прийшов буквально нізвідки. Денис увійшов до кабінету без стуку і окинув нас невдоволеним поглядом. Ех, не хочеться отримувати по шиї в перший же день.

– Дарина! Віка! Що я вам доручив зробити?! — сказав він на підвищеному тоні.

– Денис Олександрович, вибачте... Ми просто вирішили познайомитися з нашою новою співробітницею — щебетала брюнетка.

– Ще раз я помічу, що ви замість роботи прохолоджуєтеся — позбавляю премії. Або піду вирішити це питання з Романом Сергійовичем, і нехай думає, що робити з такими ледарями, як ви.

Ого! Ніколи б не подумала, що Денис може так кричати. Адже на вигляд він цілком врівноважена людина.

Дівчата покинули мій кабінет, так само швидко, як і прийшли, завдяки моєму рятівнику. Тепер головне, щоб і мені не перепало. А то знаєте, у мене є захисна реакція і туфлі на шпильках, які я готова кинути прямо в Дениса, якщо він підвищить на мене свій тон.

– Ох, за ними не встежиш... Рік тут працюють і кожен день доводиться ловити їх за попиванням чаю, замість роботи, — пробурчав Денис, присівши на диван. — Навіщо я взагалі прийшов? Ах, так... Тебе викликає генеральний директор.

– Роман Сергійович хоче мене побачити? — нерозумно посміхаюся, зовсім забувши про правду, яку він так ретельно від мене приховує.

– Ну, а хто ж ще? Поспіши, а то він не любить довго чекати, — Денис подивився на останні два шматочки торта і його очі підозріло засяяли. — Ти йди, а я поки тут займуся більш цікавим заняттям. Наприклад, спробую твій торт. Ти ж не відмовиш своєму керівнику?

– Що ви, Денисе Олександровичу, на здоров'я! — посміхаюся наостанок і виходжу з кабінету в очікуванні чергових «сюрпризів».