Спочатку:
На сторінку книги
Усе завжди було так легко? Просто втекти, зняти з себе будь яку відповідальність і забути про все, що стосується цієї клятої реальності.
Якщо я ніколи не була головною героїнею, а просто тією самою другорядною персонажкою, яка помре, рятуючи свою сестру…то навіщо я так старалася.
Чи не було це все дарма?
Я вирішила таки залишити записку, адже просто піти не могла. Та насправді не відчувала жодної провини за свій вибір.
"Моїй дорогій сестрі Дельфі. Я повертаю тобі твоє місце головної героїні, яке отримала випадково і на яке, мабуть, ніколи й не заслуговувала. Я не можу зараз говорити з тобою, тому я просто піду"
Елевонда. Заперечую. Ти була чудовою головною героїнею, щоб ти там не думала.
Мене обманювали. Мене використовували. Мене просто від самого початку…
Я закусила губу і з силої стиснула долоні.
Я не можу розплакатися прямо тут.
Та все ж не могла стримати розчарування. Мені було боляче. Я відчувала себе повністю зруйнованою.
Не могла повірити, що Дельфі робила такі речі і усе лиш заради порятунку.
Але ж як показує практика я спокійно справлялася майже сама і не потребувала такого “захисту”. Та й чи можна це так назвати.
Я була роздратована. Настільки, що хотілося розтрощити усі речі навколо.
І водночас мені хотілося впасти і плакати. І не зупинятися попри те як печуть очі.
Я бігла від проблем тому, що досі не вміла зустрічати їх з гідністю. Я просто…і чим я зараз відрізняюся від Тесс, якщо єдине, що мені хочеться це сховатися як той равлик.
Я й справді схожа на неї.
Хоча зараз вона дещо змінилася, тому навіть вона краща за мене.
І що б там не говорила моя авторка – я зовсім не схожа на її інших головних героїнь, варто було одразу здогадатися, що я знаходжуся не на своєму місці.
Ще раз оглянула кімнату.
Наче все завершила.
Дістала з кишені колбу з зіллям, яку передав мені Фарізе раніше і на мить завагавшись зробила два невеликі ковтки.
Відчула як повіки важчають.
Цікаво скільки часу я просплю у цій реальності перш, ніж повернуся. Усе ж ввести себе майже в магічну кому було дуже ризикованим рішенням.
Але чи мала я що втрачати?
Та з подивом зрозуміла, що знову знаходжуся в кабінеті Хореографії, тільки він був якимось дивним, наче не справжнім і тут вперше за довгий час нікого не було. А ще я почула звук друкування на клаватурі.
Це мій коридор перенесення, чи що? Але ж вони надаються лише, якщо працюєш в Корпорації або маєш уже кращий розряд. А я ж навіть Академію ніяк закінчити не можу.
Побачила як простір мерехтить і переді мною відкриваються ще одні двері у які я впевнено пройшла.
Вони зачинилися за мною, і я побачила довгий коридор, який і має привести мене до місця призначення.
"Крик Дельфі пронизав, мабуть, увесь гуртожиток, коли вона зрозуміла, що сталося. Чому ж правда не могла вийти назовні уже після того як все завершиться? Що ж, їй теж потрібно вийти з тіні і зайняти своє справжнє місце. Досить вже ховатися"
Але про це я дізнаюся значно пізніше. Зараз я поверталася в Артуріум.
Елевонда. "відходить від написання" Ну все наш кораблик розбився і ми потрапили на безлюдний острів.
Брігель. А я від завершення, авторко. Хоча якби я спостерігала за історією з точки зору звичайної читачки, а не персонажки, то була б вражена наскільки крутим поворотом сюжету.
Брігель. То ви про той, який згадувався в десятому розділі?
Елевонда. Інших тут не було.
Брігель. Але мені не сподобалася арка з щоденником Дельфі, серйозно, чим там все врешті завершилося? А арка моєї мами навпаки найбільше подобається.
Елевонда. Ти ж сама відповіла на своє питання. Ти зрозуміла, що Дельфі увесь цей час була виконавицею, а не жертвою. Саме це й мав показати щоденник.
Брігель. Я чомусь очікувала чогось іншого. Тобто, що це буде більш глибше розкрито.
Елевонда. Я зробила все що мала, моя дорога.
Брігель. Ну якщо у вас все, то я відкланяюся.
Елевонда. До першого розділу в наступній книзі, Брі.
Брігель. Так, до зустрічі і дякую усім, хто читав, побачимося в продовженні.
"З вами була ваша не головна героїня цієї книги, Брігель Амаль"
Кінець
