Спочатку:
На сторінку книги
Reach out and touch faith
Я повільно йшла коридором академії зовсім не відчуваючи хвилювання. Направду зараз я б мала метушливо переглядати усі можливі конспекти і матеріали, але не робила цього.
У думках натомість грала пісня “Personal Jesus”
Ну ви зрозуміли замість того, щоб щось вивчити я готувалася до більшості контрольних за правилом – молюся і вірю.
Елевонда. Це я.
Та й не ви тільки, авторко.
Елевонда. Хоча перед тим як поступати в коледж я вивчила все ще могла, а потім всю дорогу повторювала.
Брігель. І як допомогло?
Елевонда. Мабуть, ні. Це ж було чотири роки тому.
– Your own personal Jesus
Someone to hear your prayers
Someone who cares, почала тихо наспівувати я.
Елевонда. Моя улюблена пісня ще з років шести чи навіть раніше.
Брігель. Неочікувано, моя теж.
Елевонда. Хоч у музиці ми схожі.
– Your own personal Jesus
Someone to hear your prayers
Someone who's there
Шлях до потрібної аудиторії був ще далеко. Узагалі у кінці року нам потрібно здавати усі предмети в одній аудиторії.
А ще нам потрібно було витягувати білети, і це було моїм найнеулюбленішим заняттям. Тому що я була тією самою людиною у якої завжди випадало те що я не знаю.
Саме тому я вирішила не вчити нічого. Принаймні не так образливо буде.
І зараз співала аби таки не почати хвилюватися.
– Feeling unknown
And you're all alone, – неочікувано почула голос Інни поруч.
– Flesh and bone
By the telephone, – продовжила за неї Флав, наче так і має бути.
– Lift up the receiver
I'll make you a believer, – завершила куплет Фіа.
Дивлюся на них здивованим поглядом, нічого не розуміючи.
Я точно прокинулася у іншій реальності. От зараз це було так очевидно, що очевидніше не буває.
Елевонда. Тобто ваші посиденьки на кухні і події, які були потім на тебе не справили жодного враження.
Брігель. Ну якби то.
Я пробурмотіла щось невизначене, правду кажучи не до кінця все усвідомлюючи. Події розвивалися надто швидко і я не встигала за ними.
Доспівавши пісню ми доходимо до аудиторії і тоді Інна нарешті сказала.
– Ти завжди її співала перед кожним екзаменом, – усміхнулася вона.
– Точно, – видавила з себе щось схоже на усмішку я.
По черзі називали імена усіх, хто мали сьогодні здавати. Добре, що перед нами було трохи людей. Саме у такі випадки я не любила, що у мене прізвище починається на букву “А” завжди була вірогідність, що викличуть першою.
Передивившись усі важливі записи, які прихопила постаралася запам'ятати. Ось ще одна причина чому я могла нічого не вчити, мені вистачало одного погляду, щоб на короткий час знання збереглися. Цього було достатньо, щоб відповісти.
Елевонда. А я вміла взагалі “переглядати” зошити, коли відповідала. Тобто він міг лежати деінде, але знаючи де шукати я могла щось типу прочитати, що там є. Ця здібність рятувала мене на географії, бо зошити потрібно було здавати.
Брігель. Мені варто підвищити рівень. Ще щось цікаве є?
Елевонда. Та наче ні, окрім того, що я так само як ти. Я так вірші на останньому році школи вчила. Глянула – запам'ятала – розповіла – забула.
Брігель. Не любила їх розповідати. Завжди боялася збитися.
Елевонда. Але це ж просто.
Не сказала б. Але цікаво було дізнатися про авторку.
– Брігель Аделаїда Амаль, – оголосили мене і я впевнено пройшла в аудиторію.
Швидко оглянула приміщення. За столом екзаменаторів були професор Мігель, професорка Ян, професорка Ассін, професор Сильфід і професорка Інесс. А і ще декан.
Я дещо напряглася. Бачити дракона і жнеця смерті, як ми називали декана було зовсім не тим, що я хотіла.
Елевонда. А Токкебі у вас там немає?
Брігель. Ні, на жаль.
Ці вже спробують мене завалити. Але нічого і не таке проходила, тому якось воно та й буде.
На крайній випадок і справді можна згадати, що в мене де записано. Авторка підкинула чудову ідею.
– Доброго ранку! – привіталася я знову назвавши своє ім'я.
Подивившись на білети спробувала знайти плюси у своїй ситуації. Принаймні у мене буде вибір більший.
Узагалі в нас найважливішими були лише екзамени у кінці сесместру і вони найбільше впливали на нашу оцінку.
– Доброго ранку, Брігель – витягни білет і можеш йти готуватися, – з усмішкою сказала професорка Інес і я дещо розслабилася.
Я підійшла до столу і заплющивши очі витягнула листок, сподіваючись що мені пощастить. Ага точно.
Подивилася на питання і так і захотілося спитати, а можна мені змінити варіанти.
Кого прибити за складання таких питань. Усі ж минулі роки були нормальні, а тут нате отримайте – розпишіться.
А якщо вони хочуть дізнатися, хто може памятати усі реальності, які відвідує?
– Вибачте, а чому тут питання з факультету Рун і Арфектології які я не відвідую? – усе ж не втрималася і запитала я, щоб потім не потрапити під підозри.
Декан зміряв мене пильним поглядом, а потім відповів.
– Про це писалося в групі вашого курсу. Але складається враження, що ви її зовсім не переглядаєте. Даю вам дві секунди на пошук, – різко сказав і я похолола.
І взагалі захотілося плакати. Не було ніякого повідомлення. Я ж зовсім нещодавно туди заглядала на випадок чогось важливого. Наш декан був такою людиною, що як хочеш щось дізнатися чалапай особисто. Бо це ще диво, якщо він на повідомлення відповість.
– Але ж ти забув їм надісати, – сказав зі свого місця професор Мігель, – я тоді разів з двадцять нагадував.
– Точно, – зітхнув він, – вибачте студентко Амаль. Це було розпорядженням нашого ректора з метою звільнення вам часу для роботи над дипломною. Тому це у вас останній екзамен ,а в кінці року тільки захист дипломної.
– Дякую, зрозуміла. Тільки прошу напишіть для інших, щоб кожному не пояснювати одне й теж, – іронічно відповіла і поспішила на місце.
– Телефон здайте, – почула голос професорки Ассін.
Я повернулася і майже демонстративно поклала його в коробку.
Взявши декілька чистих листків А4 пішла готуватися.
Отже, питання які я мала були наступними.
Отже, питання які я мала були наступними.
- Походження і види Рун земної стихії?
- Яка основа артефактів сприяє довговічності?
- Як розпізнати ілюзії уві сні?
- Що є основою контролю снів?
- Яке зілля спрямоване на втримання когось уві сні?
А от останнє цікаве. Професорка Інес завжди вміла задавати такі питання, які вводили у заціпеніння.
На все про все мені видавалося лише десять хвилин, але мені надали ще дві додаткові. Тому я не гаючи часу швидко зашурхотіла ручкою. Записувати відповіді було дозволено і підглядати у цей листок теж не заборонялося.
Я завершила навіть швидше, хоча й деякі питання не знала повністю.
– Я готова, – сказала підійнявши руку.
– Сім хвилин, – сказали вони переглянувшись між собою.
– З якого питання почнете? – запитав професор Сильфід.
– Четверте, – кинула я з викликом.
Бо це було найпростіше.
– Звичайно, – усміхнулася професорка Ян.
– Основою контролю снів є чотири основні поняття – почути звук, відчути на дотик, сказати слова вголос і побачити, – чітко сказала я.
З цього й починається усвідомлення снів і це той порядок у якому з'являється сприйняття. Спочатку потрібно почути звуки навколо, тоді спробувати доторкнутися до чогось, далі сказати щось вголос і останнє.
– Студентко Амаль! – почула я голос і здивовано роззирнулася.
Наче нічого не сталося вибачилася і продовжила відповідати на наступне питання.
– Щоб розпізнати ілюзію уві сні, – почала я, подумки перегортаючи сторінки тієї книгу яку читала. Там точно мало бути щось варте уваги, ах точно, – Ілюзія і сон є гранями одне одного. Тому відрізнити їх майже нереально, адже усі ознаки ілюзії подібні до тих, що й уві сні, – я говорила так, сподіваючись їх заплутати, але мабуть, була не першою, хто так робила.
Тому викрутитися не вийшло.
– Але ж є спосіб їх відрізнити, інакше у вас би не було такого питання, – холодно сказав декан склавши руки в замок і спершись на них.
Я важко зітхнула і продовжила гортати сторінки. Авторко, тільки не кажіть, що Елевонда нічого там про таке не писала.
Стоп! Я гортаю не у тому напрямку чи точніше дивлюся не туди. Нарешті знайшла одне єдине речення написане співавторкою цієї книги Меліссою Аргон.
– Якщо вам хтось про це скаже. Самому це зробити неможливо. Чи якщо ще конкретніше зі сну – ілюзії може витягти лише той, хто вас туди вкинув, – сказала я впевнено, сподіваючись, що на цьому тема завершена.
Але де там. Він точно хоче мене добити одним нещасним питанням. Його погляд не виражав схвалення, а отже мусить бути щось ще.
Та потім він переглянувся з іншими і поставив свій підпис біля питання.
– Зараховано, – сказав він, наче такий розвиток подій його зовсім не влаштовував.
Що ж у такому випадку, коли краще розповісти питання Сильфіда потрапити під удар зараз чи пізніше.
Але згадавши, що інші питання значно складніші вирішила взяти друге.
Елевонда. Для цього питання прийшлося переглянути той розділ на початку. І знаєш що я написала що він автор, а не Творець твоєї долі. Серйозно як можна було так затупити.
Брігель. Хіба, може у цьому випадку це правильно.
Елевонда. Аж ніяк. І ще десь потрібно буде переправити один момент в найпершому.
– Для довговічності артефактів найкраще використовувати, – ще б я знала і було б чудово. Але най буде, – камені земної стихії, далі йдуть вогняної і найгірше повітряної і водної.
І будь ласка, не починайте мене розпитувати благально подивилася на нього.
– Наведіть приклади і на цьому все.
Я здивовано подивилася на нього. Справді?
– Граніт, базальт, кварц і мармур. Але чого ви сьогодні такий добрий? – поцікавилася.
Він зміряв мене своєю звичною ледь глузливою усмішкою, але дивився, наче у мене з ним спільна таємиця є. Серйозно і що я пропустила?
– Зважаючи, на питання, які у вас залишилися, можна вам і зарахувати без зайвих допитів, – відповів він.
Світ не без добрих людей, тобто професорів в академії.
– Дякую, – сказала я зі щирим полегшенням.
Я переводила погляд з професорки Ассін на професорку Інес і не знала яке з двох зол обрати.
Я не знала відповідь ні на перше ні на друге. Бо якщо артефакти я принаймні проходила у іншій реальності, то руни – ні. Не дарма мене авторка за безвідповідальність сварила.
Але час то завершується.
– Зілля спрямоване на утримання уві сні називають Фломерліс у честь головного компоненту, входить до переліку найбільш небезпечних для життя і здоров'я сновидців, – я говорила впевнено, пригадавши деякі відомості з одного телеграм каналу, який любила переглядати.
Має ж бути хоч якась користь зі соцмереж. Хоча правду кажучи, мала підозру, що веде його ніхто інша як наша професорка.
– Чудово. А тепер можеш сказати, які компоненти як саме впливають на сновидців? – мяко сказала щойно згадана.
Я здивовано підійняла брову. Але ж це була вичерпна відповідь. Що з мене ще хотіти, якщо у мене ще руни залишилися?
А потім зрозуміла, що вона має на увазі.
– Фломерліс, забирає контроль. Корінь дурману затуманює розум, квіти белладони створюють ілюзію. І останнє вода з озера Іртіш змушує вірити у цю ілюзію. Таким чином сновидець може навіть не здогадатися, що він насильно уві сні, – чітко відповіла я, відчуваючи якусь дивну образу.
– Прекрасно. Скажеш про особливості? – я так розумію Сильфіда сьогодні ось хто заміняє. От прям не очікувала такої підстави.
– Він не має ні характерного запаху, кольору чи смаку. Єдиний спосіб розпізнати його додати подрібнений порошок Ефермісу звичайного, надзвичайно рідкісної рослини, яка росте лише у повний місяць. Тоді зілля має стати відтінку пелюсток Фломерлісу, – втомлено пробурмотіла я і не втрималася та додала з сарказмом, – антидотом є приготувати усе в зворотньому порядку на хмарній воді.
– Надзвичайно, – вигукнула вона, – найкраща відповідь за увесь час, – радісно сплеснула руками вона.
А, то я у них підослідний кролик. Ну мило.
– І останнє, – протягнула я, – походження рун бере свій початок…До Рун землі належать…
Я монотонно відповіла на питання і отримавши зараховано подякувала і забравши свої речі полегшено вийшла з кабінету. Ну як вийшла, виповзла і здавалося що ще трохи і там і впаду.
– Ну як здала? – обступили мене інші, – складно було?
– Здала, – щасливо сказала я, тоном людини яка пережила постапокаліпсис, – могло бути й легше, – протягнула невдоволено, виймаючи з сумки воду а потім додала змовницьки, – але може дракон буде до вас добрим, якщо залишите складніші питання на пізніше. Але я не впевнена.
Я сідаю на підвіконня і вдихаю свіже ранкове повітря. Я пережила здачу екзаменів. А отже – Доббі вільний.
Елевонда. У мене поки писала відчуття склалося, наче я сама там була і все здавала. Це знущання, а не розділ.
Брігель. Підтримую.
Елевонда. А ще я була повністю впевнена, що ти скажеш останню фразу.
Брігель. Авжеж я її б сказала
А отже, тепер я можу зі спокійною душею йти і збиратися додому. Так як я була перша, хто здала вирішила востаннє перед канікулами пройтися академією. Тиша сьогодні не давила, а навпаки заспокоювала і відновлювала.
Раптом я почула як мене хтось покликав.
Завмерла і повільно обернулася.
– Астер? – здивовано запитала глянувши на першокурсницю, – що ти тут робиш?
– Я сьогодні вже додому їду. І ось вирішила погуляти коридорами, а тут ось...– вона простягнула мені листок з побажаннями, – я не змогла його прочитати, – засмучено сказала вона.
Мабуть, для неї це був перший листок для мене ж останній.
– Давай подивимося, – сказала з усмішкою і завмерла, коли взяла у руки ледве стримавши вигук подиву.
Я ніколи не бачила цей почерк, але чула про нього. Можливо це просто співпадіння та він надто вже нагадував той про який говорила авторка.
А ще й підписано – Анастасія Сесіл, 10 й випуск.
"Побажання? Навіть не знаю, що тут сказати. Вони не мають значення, і краще зосередитися на засобах для досягнення цілей."
– Вона сказала, що бажає тобі бути щасливою і навіть, якщо у тебе нічого не виходитиме це не значить, що ти невдаха. Ти просто ще не знайшла свій засіб, – безсовісно перекрутила її слова я.
Серйозно, якщо це не авторка з минулого життя чи з якого там ще, то я не знаю, хто б це міг бути.
Елевонда. Ну я свої минулі життя не бачила, ні підтвердити ні заперечити не можу. Але це може бути й правдою.
Брігель. Справді? А взагалі навіщо мені це?
Елевонда. Розповім пізніше, а щодо іншого це відкриє тобі двері і допоможе дістати важливу інформацію від інших. Хто б вона не була, але це дуже цікава персонажка.
Гаразд, я почекаю.
– Дякую тобі Брігель. Щасливих свят! – тихо сказала Астер.
І чомусь я подумала, що не просто так вона тут. Або я вже надто багато думаю.
– Завжди, будь ласка. І тобі також!
Ми тепло попрощалися і кожна розійшлася у свій бік. Побродивши коридорами, зайшовши у порожні аудиторії я пройшла на парковку літаючих машин, коли отримала дзвінок від Дельфі.
Час повертатися.
