Раді Вас бачити!

Будильник.

Я вимкнула його навіть не підіймаючись з ліжка. Це була цілковита нісенітниця, зовсім не могла зрозуміти чому не можу потрапити в Академію Суддів. Чому складається враження, що мені взагалі перестали снитися хоч якісь сни. 

Опустила ноги на холодну підлогу. 

– Брі, що трапилося? – занепокоєно подивилася на мене Дельфі, не розуміючи чому я так виглядаю. 

Наче цілу ніч не спала, подумала, коли глянула в дзеркало. Повірити не можу невже зловила лихоманку снів. Потрібно якнайшвидше відправитися до кураторки. 

Одягнувши форму і аби як зв'язавши волосся вже збиралася вибігти в коридор. 

– Зачекай, – зупинила мене Дельфі, – ти не можеш піти сама, перебуваючи у такому стані. 

Її правда. Я повільно обернулася до неї. Мій погляд в дзеркалі не виражав абсолютно нічого. Це ж треба. 

Вона швидко одягнулася і поспішила на вихід. 

– Може ти пропустиш захід? – запитала, коли ми сіли в одну з вільних машин. 

Я заперечно похитала головою, відразу скидаючи з себе це дивне затуманення мозку. 

– Ще чого? Веселощі і без мене! – обурено виголосила я стукнувши її рукою по плечі. 

Вона полегшено видихнула, а на обличчі з'явилася усмішка. 

– Це чудово. Я рада, що ти усе ще тут, Брі, – вона ледь приобійняла мене за плечі. 

Мені стало спокійніше. Я не самотня, я в безпеці. 

Після цього уже в кращому настрої я побігла у кабінет в якому зазвичай можна було знайти професорку Ассін. 

Двері на мій подив були зачинені. Дістала з кишені телефон і швидко написала повідомлення, стала чекати на той момент, коли воно буде позначене як прочитане. 

А що як її сьогодні…але ні в перший день фестивалю збираються усі професори, тому вона цілком може бути вже на стадіоні, де у нас проводилися такі заходи. 

Чомусь тільки зараз зрозуміла наскільки порожньою видавилися коридори і це поступово починало знову давити на мій мозок. 

– Студентко Брігель, щось сталося? – почула здивований жіночий голос і полегшено обернулася. 

– Так, вибачте що потурбувала, – кивнула я. 

Вона покликала мене в кабінет і прошепотіла чари від прослуховування. 

– Кажи, – якимось наказовим тоном сказала вона. 

 – Я не можу потрапити в свою дипломну реальність. Більше того здається мені не сняться жодні сни і я прокидаюся з відчуттям, ніби взагалі не спала, – пояснила я. 

Вона склала руки на столі і подивилася занепокоєно. 

– Що було останнім, що трапилося у тій реальності? – запитала, мабуть, бажаючи зрозуміти як діяти далі. 

Я відчула, що спогади, наче почали зникати з мого мозку. Дивно. Все ж памятала раніше і так різко забула щойно зайшла в академію. 

Виступ. Лекція. Демонологія. Розмова з Тоунсом…

Ні не так. 

Розмова, а тоді виступ? 

Та що ж це таке. Я відчувала себе Алісою, яка падала в кролячу нору. Пролітаючи повз спогади я не могла дотягнутися до них. Усе відбувалося так стрімко. 

Я вдихнула повітря. 

Опустилася на крісло. 

Видихнула. 

Дістала щоденник і спробувала прочитати текст якого не було. 

І розплющила очі у своїй кімнаті. З жахом усвідомивши що це був не просто кошмар, а справжній сонний параліч. Що ж тоді чекати далі? Моя голова лежала на зошиті, а сама я була накрита пледом. Як турботливо з боку Дельфі. Вона вже покинула приміщення. 

На столі поруч зі мною стояв сніданок і лежала записка. 

“Якщо ти втомлена, краще відпочинь. Я вирушила в академію, але ти краще поспи довше. Захід почнеться вже в другій половині дня, тому у тебе є вдосталь часу. Це ти побачиш швидше, ніж прочитаєш повідомлення в телефоні” 

Таки є в Дельфі і хороша сторона. Поснідавши я лягла спати далі. Робити як і кудись йти насправді взагалі не хотілося.

Наступного разу я прокинулася від стукоту в кімнаті. Привідкрила очі – Дельфі складала щось в рюкзак. 

– Котра година? – запитала я. 

Вона подивилася на свій наручний годинник і відповіла. 

– Третя. Саме хотіла тебе будити. 

Я повільно встала з місця і почала збиратися на захід. Спочатку – вступна частина від нашого ректора, потім змагання, опісля ярмарка, а увечері щось на кшталт балу. 

У цьому плані Дельфі було дещо простіше. Вдягнувши топ, цього разу темно синій, в тон йому високі штани і поверх білу кофту на замку. Нарешті можна трохи видозмінити образ. А то форму, яка хоч і була зручна, та за тиждень набридала. 

Спустилися вниз і вирушили в парк. Який теж вже був прикрашений, а ще підготовлений до змагань. Цікаво, що вони вигадали на цей раз…Якщо знову знадобиться лазити по деревах я вб'ю нашого викладача фіз\вих.

Початок буде ще за годину, але потрібно подати заявки, які здійснювалися на місці. Спочатку потрібно підійти і записати свої імена туди, де хочеш взяти участь, а тоді згідно жеребкуванню нас розподілять на команди. 

Я прочитала назви і мої брови поповзли вгору, а щелепа впала на землю. 

Ну хоч щось нормальне тут має бути. Складається враження, що їм з цим точно допомагав чат gpt, gemini чи ще якийсь. 

– Дай мені, – сказала Дельфі, наказовим тоном, – і ручку також. 

Я не могла відмовитися, та й їй завше видніше. 

– Тепер дивись, – почала вона, – ось це, – вона вказала на дивну назву.

З допомогою Дельфі заявку вийшло заповнити швидко як і завжди. Як чудово, коли можна на когось покластися. Єдине, чому у мене якесь дивне і незрозуміле відчуття, наче я ступаю кудись на безповоротній шлях. 

Але я, мабуть, надто багато думаю. 

Після цього ми зайняли місця і приготувалися до зустрічі з ректором. Правду кажучи, я постійно забувала його вигляд, одразу з закінченням фестивалів. Наче він не хотів, щоб нам це було відомо. 

У тому сні в якому я бачила майбутнє чітко пам'ятала діалог з дівчатами про це. А одного разу спробувала намалювати його портрет і той просто зник. 

Точно. Радісно всміхнулася я. Тепер є ж авторка, яка стовідсотково знає його вигляд. 

Елевонда. Можеш знайти його зображення в пінтересті. 

Брігель. Ти списала нашого ректора звідти?

Елевонда. Я тобі більше скажу, цей персонаж не факт, що взагалі фігурував би в книзі, якби не це.

Вмостившись на своє місце я швидко дістала телефон, щоб дізнатися, чи можна узагалі знайти те саме зображення про яке говорила авторка. 

А що узагалі шукати? 

Елевонда. Там був запит пов'язаний з Академією Снів, але точний вже не згадаю. 

Цього було вже цілком достатньо. 

Я почала швидко писати запити, але це було не те. Як варіант потрібного мені зображення просто не існувало у моїй реальності. 

Елевонда. Запит був інший. Правду кажучи, я більше не змогла знайти те зображення, добре, що хоч зберегла. 

Брігель. О це так. 

Ясно, отже спробую пізніше або одразу введу конкретний, коли побачу його зовнішність. 

Залишилося двадцять хвилин. Дельфі опустилася поруч і подивилися на відкриту вкладку пінтереста. 

– Ого, а він тобі для чого? – здивувалася вона. 

– Хочу знайти нашого ректора. Має ж існувати хоч якийсь схожий на нього персонаж, – невдоволено зиркнула на сцену я. 

Вона ледь всміхнулася і дістала свій телефон. 

– Не спрацює, – заперечила вона, – Він пронизаний спеціальною магією, яка допомагає сприймати його, наче крізь звичайний сон. 

– Ну а імя? Ти знаєш? – запитала з цікавістю. 

Подейкували, що він брат близнюк нашого дракона, а якщо сестричка постійно перебуває в його компанії мала б щось знати. 

– Не знаю, не впевнена, – зашепотіла вона. 

Я вирішила зупинитися. Якщо навіть у неї це викликає таку тривогу, то краще не розпитувати. 

Але сестра усе ж зовсім тихо, самими губами прошепотіла. 

– Морфей, – і погляд її став справді наляканим, наче вона не мала жодного права це робити. 

– Як бога сновидінь? – так само перепитала я. 

Вона лиш кивнула, зиркнувши на мене як на дурненьку. Та знаю і без неї, що це й так логічно, але раптом…

Розмовляти більше було ніколи, бо нарешті настав час виступу. 

Я уважно подивилася на сцену. З іншого входу пройшов чоловік з темним, майже чорним волоссям і очима якогось дивного відтінку, описати який було складно. 

Навіть перебуваючи на відстані як при погляді на нього стає фізично важко. Його енергія була важка й придавлююча. Та коли він махнув рукою в знак привітання, усе припинилося. 

Тепер відчувала як мене накриває якоюсь хвилею і я впадаю у стан подібний до того, коли ти прокидаєшся поміж снами і не встигнувши усвідомивши реальність поринаєш у наступний або у попередній. 

Я спробувала скинути марення, але свідомість відмовлялася триматися. 

Чари. Його магія змушувала переставати розуміти будь що і єдине і що втримувало останні залишки свідомості його голос, який чимось нагадував Сильфіда. Лиш був глибшим і гіпнотизуючим…

Брігель. Його магія не сни, а гіпноз, правда ж? 

Елевонда. Не певна, я не задумувалася над цим поки ти не сказала, але може бути, що ми не вгадали. 

Брігель. А що тоді? 

Елевонда. Краще послухай його виступ там обов'язково будуть підказки. 

Я відчула як у голові поступово прояснюються після розмови з авторкою і все ж потрібно бути обережною, не думаю, що це надовго. 

Я подивилася на інших і старанно прикинулася, що теж перебуваю у цьому дивному трансі. Видати себе зараз означало програти навіть не розпочавши битву. А завершувати усе так безславно не в моєму стилі. 

Я відчула, що мимовільно починаю стукотіти пальцями по підлокітнику. Так само як робила в Академії Суддів. Відчула смуток за нею. 

Нарешті почала дослухатися до слів. 

Його тон голосу змінився, а дивний блакитний блиск в очах зник. Він був схожим на звичайнісіньку людину, тобто чарівника. 

– Радий оголосити початок 27 осіннього фестивалю в Академії Сновидінь. Сподіваюся усі як студенти, так і викладачі з гостями зможуть насолодитися ним. І традиціно розпочинаємо усе зі змагань! – він сплеснув у долоні у марення розвіялося. 

Це було точно те саме, що завжди. Єдине, що цього разу було змінним я встигнула помітити його очі, а це вже чудова зачіпка. Сподіваюся. 

Я вже була готова перестати прикидатися, але краєм ока помітила, що інші ще досі сидять як раніше. 

Перевірка. Це була усього лиш перевірка, а я ледь не попалася. 

– Але сьогодні я хочу додати ще дещо, – я побачила як його усмішка стає хитрішою. 

Елевонда. Зараз. Швидко ввімкни щось на твоєму телефоні. 

Без зайвих слів я виконала вказівки. Ледь чутна лиш для мене мелодія. 

– Правила будуть змінені, – оголосив він і додав, – цьогоріч будуть додані рівні складності і ті, хто не пройдуть зможуть забути про навчання в Академії, які б хороші показники ви не мали раніше, – на цьому моменті його усмішка стала схожа на оскал. 

Емм…Вибачте що? 

Це що за маразм…

Які в дельту рівні складності!? Але як виявилося це були лише квіточки. 

– Що ж до тих, хто зовсім не бере ні у чому участь, – ледь всміхнувся він, – у вас буде не зараховано за предметом фізичного виховання без права на перездачу. 

Хотілося зістрибнути зі свого місця і почати захищати права усіх бідних і знедолених, але я мовчала і дихала в такт спокійної мелодії. Я в трансі. Так само як і всі. 

Я повинна прикидатися до кінця, якщо справді хочу чимось тут зарадити. Мусить же бути якась лазівка у всьому цьому божевіллі. 

А потім він подивився прямо на мене і я відчула як шкірою буквально пробіг мороз. Його зрачки були як в драконів. Сцена повторювалася. 

– Суддею цих змагань від студентської ради буде Брігель Амаль! – з деякою насмішкою сказав він, – а коментувати буде Дельфініум Амаль! 

Усі синхронно заплескали, наче ті заведені ляльки. 

Зараз він був схожим як дві краплі води на того Сильфіда зі сну. Посмішка глузлива, а очі холодні як лід. Нас розділяла велика відстань та здавалося, що ректор стоїть прямо переді мною. 

І тільки зараз до мене дійшло, що стою внизу. А коли ж я встигнула спуститися? 

І чому мені настільки холодно, наче зараз не сонячний вечір в парку на Землі, а той що в Академії Суддів. 

– Щиро вдячна за надану честь, – відказала я, з усмішкою яку ледве вдалося вичавити, – та я вже беру участь в змаганнях, – і швидко додала, – так само це роблять Дельфініум Амаль, яку ви назначили як коментаторку, а також Інна, Флаверлі і Фіона, – після цього я перерахувала усіх своєї знайомих з того сну, бажаючи їх захистити. 

Щастя, що я достеменно знала, хто бере участь. 

Хоча…чи допоможу я так, а не навпаки кину нас всіх на поталу цим дурним рівням. 

Точно. Я ж вчуся на суддю в іншій реальності, а отже може саме це і є способом? 

– Але я можу зняти свою заявку, – виправилася, – і також попросити Дельфініум зробити це. 

– Ви зробили правильний вибір, – прошепотів він схвально. 

І здається з полегшенням. Це було спеціально аби я не брала участь? 

– Та якщо вам не буде складно дозвольте Інні, Флаверлі і Фіоні, також стати кимось в складі журі, або як додаткові коментатори чи ще кимось, хто може не брати участь та не бути виключеним, – попросила я тихим і рівним тоном. 

Я не можу врятувати усіх. Та повинна зробити усе, що в моїх силах. 

Через якусь довгу мить він кивнув. 

– Гаразд, – а потім він усміхнувся якось недобре, – ви ж усе чули, чи не так, – це було радше твердження, ніж запитання. 

– Пане ректоре, дозвольте поцікавитися, що саме я повинна була почути, – завдяки нашим стосункам з Тоунсом там, я навчилася швидко переключатися на режим наївної дурепи, – я знаю лише, що правила змінили і це стривожило моє серце, – кліпаючи очима, зі смутком сказала я, – чи ж це злочин? – пильно подивилася йому в очі, попри страх, які вони викликали. 

Він нічого не відповів і відправив мене назад, після цього нарешті справді відпустив усіх з трансу. 

Коли я на мить обернулася, побачила як ректор зникає у дивному світло блакитному диму чи як це правильно назвати. 

Насправді це було цілком звично, він завжди з'являвся нізвідки і йшов у нікуди. Раніше це просто значило, що Осінній фестиваль розпочався і можна насолоджуватися ним. 

Тільки от, святковий настрій як вітром здуло. Навпаки відчула як на мої плечі падає важка брила. 

Що взагалі робити з цими дивними змаганнями, суддівством та іншим? Я не знала. 

Уперше в житті я відчула, що в Академії Суддів значно спокійніше і я сумую за нею. За рутиною, яка завжди була одноманітна, без незвичайних сюжетних поворотів та подібного. 

Та для початку потрібно витримати усе у моїй справжній реальності.

Елевонда. От що стається, коли починаєш скаржитися на те, що сюжет надто спокійний і нічого не відбувається. 

Брігель. Тоді чому я пропустила той момент, коли все було так як ти кажеш. 

Елевонда. Думаєш я рада тому, що все кудись несеться. Тепер таке відчуття, наче як плисти в шторм на човні, який скоро розвалиться. 

Брігель. Завжди можна добратися до якогось острову. 

Елевонда. А до нього ще дожити потрібно. 

Брігель. І справді.