Раді Вас бачити!

Елевонда. А ти щось взагалі знала? 

Брігель. Але ж ви й уїдлива людино, авторко. 

Елевонда. Яка вже є. 

Сонячні промені пробивалися крізь штори і я повільно прокидалася. 

Перше, що я зрозуміла, коли розплющила очі – мені снився абсолютно звичайний сон. 

Та й будильник точно не дзвонив, я потягнулася рукою до телефона і з подивом побачила, що зараз лише восьма. Ну й чого кожного разу, коли неділя завжди потрібно прокинутися раніше. Важко зітхнула. 

Уперше, починаючи з того часу, коли я почала мандрувати у снах і це було напрочуд дивним. Потрібно не забути звернутися до кураторки як тільки піду завтра на пари. 

Що як я взагалі не потраплю назад у ту реальність. 

Елевонда. Не панікуй раніше часу. Це була лиш четверта чи третя частина книги. 

Брігель. Це були “найкращі” слова підтримки, які я колись чула. 

Елевонда. Я ж від щирого серця, а ти…

Хоча мені так і так потрібно туди піти, щоб відзвітувати за перший тиждень, який там прожила. О точно, я ж зовсім забула заповнити щоденник спостережень. 

Комусь прийдеться просидіти до ночі, щоб його заповнити. 

Елевонда. Та ну так не цікаво, краще у той самий день, що здавати. 

Брігель. Я вчуся на помилках. 

 Вийшла на балкон, щоб зрозуміти яка сьогодні погода. Останні дні було сонце і навіть не потрібно було одягати плащ. 

Я підійшла і відкрила шафку, обираючи потрібні речі. Хоча з моєю прискіпливістю мені зовсім нічого не подобалося. От же ж та вічна проблема – багато всього, а все одно вдягнути немає нічого. 

– Брі, – покликала мене Дельфі, що я ледь не підстрибнула від несподіванки, – чому так рано встала? 

– Вихідний, – лаконічно зазначила я, – як говорять закон жанру, – сумно всміхнулася. 

– Так, навіть краще, – не поділила моєї думки вона, – чим швидше виберемося тим краще, – з хитрою усмішкою сказала вона. 

– Купимо усе найкраще, – підтримала її вже з більш покращеним настроєм. 

Мені подобався шопінг і я завжди чекала якісь події, які дозволяли ходити магазинами. 

Ми швидко зібралися і вирушили в торговий центр. Людей сьогодні було більше, ніж завжди, але ми вже звикли до цього. 

– Почнемо?

– Почнемо, – відповіла Дельфі з азартною усмішкою, – хто перша? 

– Цього разу мала бути я, – зазначила з тріумфом. 

Вона кивнула. 

На фестивалі я хотіла бути в сукні. Джинси, спідниці і кофти асоціювалися у мене з повсякденням, а от сукня – це було свято. 

А ще хотілося чогось яскравого. 

– Як щодо цієї? – звернулася до мене сестра. 

– Занадто бліда, – фиркнула я, – а наступна, яку ти покажеш буде за темною. 

– У нас різні смаки, – співучим тоном зазначила вона. 

Я важко зітхнула, перебираючи одяг, а коли бачила відтінки блакитного чи фіолетвого у мене вже сіпалося око. Це були мої улюблені кольори раніше, але через академію я вже на них дивитися не могла. 

Зрозумівши через що у мене така реакція Дельфі потягнула мене у інший бік. 

– Глянем, щось для мене і підемо, добре? – запитала мене і я з радістю погодилася. 

Пройшли на інший бік. 

– Як щодо цього? – запитала з лукавою усмішкою, – не хочеш приміряти? 

Я вказала на скромну сукенку бузкового відтінку. Вона була не погана, але явно не стиль Дельфі, яка завжди обирала тільки темні кольори. А з яскравих могла визнати лише бордовий. 

– Це помста, – глянула на мене насмішливо. 

– А якщо так? Ти ж робиш так само? – уточнила вже давно відоме. 

– А ми б мали допомагати одна одній, – протягнула і швидко проглянула увесь одяг. 

Її погляд означав – “нічого вартого уваги” 

Ми пішли в наступний магазин. Далі справи пішли трохи краще. Ми купили собі деякий одяг, але на фестиваль не було нічого і це дещо засмучувало. Та я не втрачала надії купити собі сукенку. 

Елевонда. На прокат візьми, на крайній випадок. 

Брігель. Гадаєте, що це має сенс. 

Елевонда. Ну або в інтернеті чи взагалі на замовлення. 

Брігель. Дякую. А як щодо торгового центру, я ж можу знайти тут сукню.

Елевонда. Це несправедливо, що ти хочеш, аби я тобі просто написала все. У тебе взагалі то Дельфі є. 

Ясно. Сама, то сама. 

– На крайній випадок і справді можна взяти на прокат, – протягнула дещо засмучено. 

Правду кажучи, в декількох магазинах я таки приміряла сукні, тому завжди можна повернутися. Хоча усі знають, що якщо не купити щось одразу велика вірогідність, що цього так і не станеться. 

– Це останній. Ходімо, – з ентузіазмом сказала Дельфі. 

Здається мені потрібно виправитися. Я люблю шопінг, тільки тоді, коли щось купую. 

Ледь пленталася за Дельфі від того, що ноги боліли. Прослизнувши у магазин я завмерла. Він був, наче не з цієї епохи, чи що? Одяг був стилю, який нагадував вінтажний. Невпевено пройшли в глиб зали, не побачивши ні продавця, ні консультантів. 

– А тут атмосферно, – прошепотіли ми водночас, невпевнено переглядаючи одяг. 

Кольори були теж незвичними, наче переливалися, хоч не було від чого. 

– Ця непогана, – прошепотіла Дельфі, – приміряєш, – якось благоволійно. 

Я ж завмерла на місці. Нарешті згадуючи. 

– Дельфі, нам треба забиратися звідси Дельфі, – прошепотіла я, хапаючи її за руку. 

– Ти чого? – запитала вона здивовано. 

– З вами все гаразд? – запитала дівчина нашого віку, – ви раптово знепритомніли. 

Ключ – втрата свідомості. І тепер зрозуміло, що це правило діє на дві реальності. 

Повірити не можу. Магазин був цілком звичайний і одяг тут теж був непоганий. Я швидко знайшла те, що мені сподобалося. Ще й серед всіх розмірів мій був єдиний. 

Задоволені покупками ми направилися в кафе. 

Просторе і затишне приміщення. Гарний і мінімалістичний інтер'єр. Людей, на щастя було не так багато як можна було подумати. 

– Добрий день! Нам два лате і...беремо щось ще? – повернулася до Дельфі. 

Вона задумливо розглядала солодке, роздумуючи мабуть над тим скільки всього взяти. 

 – Тирамісу і лимонний тарт, – сказала зробивши вибір. 

– Тоді це і ще будь ласка пиріг з гарбуза і чізкейк. 

– Ваші замовлення принесуть пізніше. 

Ми пройшли до одного зі столиків біля вікна. Мені завжди подобалося спостерігати за вулицею, більшу частину часу ми знаходилися в небі, тому для нас це було рідкісним.

– Дякую, – сказали ми, коли вже через декілька хвилин нам принесли наші замовлення. 

– Це місце непогане, – протягнула Дельфі. 

Що в перекладі означало, Потрібно буде сюди ще якось зайти бо все чудово і їжа смачна. Хоча я повністю з нею погоджувалася, тут хотілося залишатися на довго. 

– Ти збираєшся брати участь в змаганні? – відділивши тарт і відпивши ковток лате протягнула Дельфі.

– Певна річ, – з азартом відповіла я. 

– Тоді сподіваюся ми будемо в одній команді, – усміхнулася вона, наче вже була готова перемогти мене, якщо ситуація буде інакша. 

– Я нізащо не програю тобі! – зазначила я, не бажаючи так легко здаватися. 

Тут було тихо і спокійно, звучала приємна музика від якої мені хотілося спати. 

Раптом голосно заграла знайома мелодія і я впізнала ту, яку стояла на дзвінку Ми ж обіцяли вимикати телефони і байдуже, наскільки б не був важливим дзвінок. 

– Та щоб його! Я ж просила не телефонувати мені, – вона роздратовано вибила і продовжила їсти далі. 

– Якщо це щось важливе…то можеш відповісти, – невпевнено протягнула. 

– Це не може бути важливішим…

I salui kkeuchi wado, – знову почав грати телефон і я підняла пильний погляд на Дельфі. 

– Nan dasi ireonaya hae, – почала підспівувати вона натомість, – ніж час проведений з моєю сестрою, ось, що я хотіла сказати, – відповіла, пропустивши повз вуха наступні рядки. 

– I will be the light, – не втрималася я. 

– For you in the dark, – вона завершила їсти і вибачившись швидко покинула приміщення.

Цікаво ми єдині такі дві ненормальні, які співають замість того, щоб відповідати на дзвінок. Краще обирати ту, яка подобається найменше, щоб не хотілося слухати. 

Але все ж…нарешті мої думки перейшли до більш важливого на даний момент. Хто телефонував Дельфі і чому вона не вимкнула телефон, як робила це завжди. Отже, вона точно чекала на дзвінок. 

Може куратор, але вона так і не казала, до кого її відправили. Це на мій превеликий жаль теж було конфіденційною інформацією. І що мені робити може прослідкувати. 

Елевонда. Так. У мене якраз відповідний ост. 

Брігель. Хіба ти не повинна зупинити мене. 

Елевонда. Авжеж повинна і чесно не схвалюю твій вчинок повністю. Але це ж заради сестри. А коли робиш щось для сім'ї будь які методи хороші.

Повірити не можу, що авторка мене не зупинила від дурної ідеї. Хоча люди ж найбільш суперечливі істоти. 

Заплативши, я покинула приміщення і ввімкнувши свій телефон подивилася на місцеперебування Дельфі. Вона стрімко наближалася у сторону гуртожитку. Я швидко побігла, щоб наздогнати, мені потрібно почути, хоч частину розмови, щоб мати якийсь фрагмент головоломки. 

Нарешті я наблизилася достатньо близько, щоб чути, але так аби вона не могла мене побачити. 

Я точно божевільна. Але час на картання ще буде вдосталь. 

– Уже майже біля гуртожитку, готова вирушити в академію, – її тон не був наляканий, отже, ніхто не погрожує, – і ще раз будеш просити виконувати щось у мій законний вихідний в суд на тебе подам, за домагання. 

І чому я взагалі хвилювалася. Моя дорога і улюблена старша сестра, сама ще кого хоч зможе шантажувати. 

– Ах термінове, – простягнула вона з таким сарказмом і роздратуванням, що співрозмовник вже б мав би погодитися на усі її умови, але мабуть відповів протилежне бо вона додала, – жодна із твоїх справ не зрівняється з важливістю моєї сестри. 

Далі я не почула, що він їй говорив. 

– От же покидьок, – сказала сестра, коли скинула виклик, – одного дня я точно його прибю. 

Я завмерла на місці, забувши, що маю ховатися. Згадала події зі сну і наш діалог з тою Дельфі. Саме так вона назвала професора Сильфіда. 

Відповідь було знайдено. Їх пов'язували не романтичні стосунки, які я їм приписала, а те, що він куратор Дельфі. 

Тільки вперше чую, щоб куратор, ось так просто викликав студентку. З чим там вона може йому допомогти? В артефактах Дельфі була настільки ж жахлива, як я вправна. 

Відчувається запах смаженого і тепер мені було вельми цікаво дізнатися, що за доручення вона може для нього виконувати і навіщо. 

Елевонда. А ти швидко все просікла. Моя повага. 

Брігель. Як бачите, я розумна, якщо ви мали сумніви щодо цього. 

Елевонда. Знаю. Навіть, якби ти не почула розмову зрозуміла б усе через декілька розділів. 

А я вже було подумала. Самій ходити вулицею не було вже сенсу, тому я також повернулася в гуртожиток, щоб дописати щоденник. Добре, що у мене чудова пам'ять на сни, інакше прийшлося б довигадувати деталі. 

Усміхнулася з відповіді Елевонди, що їй би було легше написати усе з нуля. 

Але коли стаєш сновидцем, то вчишся запам'ятовувати сни. 

Через декілька годин руки вже боліли, але я вперто бажала закінчити усе сьогодні. 

Дельфі не з'явилася до вечора. Я вже навіть доставку їжі замовила, а її ще не було. 

– Ти довго, – сказала, коли вона пройшла всередину, втомлено скидаючи взуття і верхній одяг. 

– Куратор викликав, хоча думаю тобі вже відомо, – пильно змірявши мене поглядом вона вирушила у ванну кімнату, щоб помити руки. 

– Я просто одразу після тебе пішла в гуртожиток, – зберігаючи невимушеність відповіла, коли вона повернулася, – а ти знаєш як швидко ходжу, тому випадково стала свідкинею твоєї розмови, – відповіла і невпевнено замовкла. 

А чому вона вирішила, що мені конкретно відомо хто це. 

– Але я не чула, що ти розмовляєш зі своїм куратором, тому дякую, що розповіла, – радісно відповіла я. 

Вона важко зітхнула, зрозумівши, що бовкнула зайве. 

– Ти обманюєш, – впевнено сказала вона, глянувши мені в очі. 

– Невже ти вважаєш, що я спеціально слідкувала за тобою, – обурено відповіла я, – мені в гуртожиток потрібно було, щоб завповнити щоденник, – махнула рукою на своє алібі, зошит був списаним моїм ідеальним почерком. 

– Гаразд, повірю на слово, – кивнула вона і втомлено опустилася на ліжко, сідаючи у позу лотоса. 

– Так, чому викликав усе ж таки? – перепитала з цікавістю, поки ми вечеряли їжою з доставки. 

Вона знизала плечем і з деяким сумнівом відповіла. 

– Це пов'язано з моєю дипломною роботою, – неохоче пояснила і я зрозуміла, що тему продовжено не буде. 

Але мені цих слів було досить. Пазл за пазлом картина починала складатися у щось правильне. 

І зараз мені потрібно вирішити, що робити далі. Піти проти Дельфі, щоб дізнатися правду чи сидіти і чекати поки саме все вирішиться. 

З такими роздумами я лягла спати, заснувши над своїми записами, які старанно писала для здачі. 

Хоча…завтра ж початок фестивалю, а отже здавати їх мені потрібно буде усе одно через тиждень.

Невже це була усього лиш марна трата часу?

Елевонда. А якщо вона збрехала? 

Брігель. Хочеш сказати, що це не Сильфід? 

Елевонда. Вона не зверталася б до нього на ти, хіба ні? 

Брігель. Не певна. Але, якщо не він то, хто тоді? 

Елевонда. Ти знаєш відповідь на своє питання. 

А щоб її, якщо не збиралася щось говрити прямо, навіщо тоді починала розмову? Але тепер потрібно було придивитися більш уважно до людей, які мене оточують. Хоча чи допоможе це мені?