Спочатку:
На сторінку книги
Академія Суддів зустріла мене метушнею і нехарактерним для неї хаосом. Хоча сьогодні були справді останні екзамени, які я здаватиму вже в шосте, тому хвилюватися не було про що.
За цей час я вивчила конспекти так, що навіть серед ночі усе розповіла б.
Але, щоб не привертати зайвої уваги і розмов я все одно їх проглядала хоч і робила це так, наче читала якийсь модний журнал. Ледь торкаючись до сторінок лише кінчиками пальців і так, щоб вони майже не шурхотіли.
Здається спілкування з аристократами зовсім не йде мені на користь, бо я ж не планувала виходити заміж за Тоунса навсправжки.
Та й якщо подумати після отримання диплома Судді моє завдання тут завершиться і вони більше не побачиться. Що ж до почуттів, які у мене з'явилися…думаю ті зникнуть через деякий час після повернення.
Коли мене покликали лиш з байдужістю і впевненістю простукотіла підборами всередину приміщення.
Єдина, кого тут потрібно було боятися це професорку Беатріс і професора Акамане, з того, що вона зрозуміла ті запам'ятали петлі і тепер завжди задавали нові питання, випробовуючи мою обізнаність.
Але я знала все. Жодне питання не вибє мене з колії і на кожне я знайду відповідь.
Елевонда. Не каркай.
Брігель. А ви спробуйте.
Я з легкістю відповіла на питання, які стосувалися предметів професорки Самсін і професора
І тепер з цікавістю чекала, що ж вони вигадають цього разу.
– Що ж ось моє питання, – почала Беатріс, – чому демони втратили свою силу, а ті, хто належать до А рангу майже не народжуються? – запитала вона пильно дивлячись мені в очі.
Я щосили старалася не подавати вигляду, бо це питання прямо стосувалося того, чи сприймаю я часові петлі. Мені захотілося зробити крок назад, та відступити було неможливим.
У горлі пересохло. Руки їх хотілося кудись заховати, та у цій дурній формі не було звідки взятися кишеням.
Єдине, що залишало мене спокійною цокіт годинника.
Тік. Так.
Елевонда. Має ж бути якась офіційна версія у тій вашій книзі. Вони ж не могли просто змовчати і залишити як є.
Її слова надають мені потрібну впевненість. І справді…
– Ви не знаєте відповіді? – запитала Беатріс з іронією.
– З того, що мені відомо кожний студент має п'ять хвилин на роздуми. Мої ще не пройшли, – парирувала я.
Ви так просто мене не завалите, професорко Беатріс, навіть не сподівайтеся.
Повільно я перегортала сторінку за сторінкою, шукаючи необхідні відмості і нарешті натрапила на одне єдине речення.
Сказавши першу частину, я продовжила.
– Сталося через війну з ангелами. Саме це й призвело до такого розвитку подій.
Я знала. Я була впевнена, що вона зробить усе, щоб допитатися до катастрофи. І своїм наступним питанням вона справді це зробила.
– І що ж спровокувало це?
Відчула себе, наче раптом опинилася на уроці історії.
– Може те, що ангели і демони вічні вороги? – не стрималася я, – а якщо вас цікавить конкретне питання, але яке не відноситься до теми екзамену чи не значить це те, що ви повинні запитувати це поза уроком, – відповіла я монотонно і на межі роздратування.
– Отже, ти впевнена, що я хочу дізнатися щось інше? – запитала вона з цікавістю і очі її зблиснули демонічним вогнем.
– Саме так, – не збиралася відступати я.
Вона переглянулася з Амаранте і нарешті кивнула.
– Гаразд. Але це стосується теми, – усміхнулася вона цинічно.
І справді на що я сподівалася, вирішивши виступити проти. Що ж я зможу викрутитися.
Згадавши усе що я десь читала з легкістю застосувала свої знання так, аби вона більше не могла вивести тему у потрібне русло.
– Бездоганно, як завжди. Ваші знання і справді вражають, – висловила своє схвалення вона і я полегшено зітхнула.
Професор Амаранте теж запитав питання, яке дотично стосувалося тієї самої теми, але я змогла вистояти і завершивши зі всім нарешті змогла вирушити в гуртожиток.
Тепер з медитаціями від Фарізе я могла коригувати час, тому тепер не потрібно було хвилюватися щодо пропуску чогось важливого в реальності. А ці дні, які здавалися мені не важливими розділяти не хотілося.
Залишалося два дні, пережити випуск тоді практика і все. Я вільна від цієї реальності.
Елевонда. Ти впевнена, що усе буде так просто.
Можливо й ні, подумала, коли проходячи повз одні двері почула неочікувану розмову. Голос точно належав професорці Беатріс.
– Вона знає більше, ніж ми думали і я не знаю як це на все вплине.
Відповідь я почути не могла.
– Я хочу, щоб ти приїхав Сайме і сам усе перевірив, – вимогливо сказала вона, наче впевнена, що співрозмовник не зможе заперечити.
І справді через деякий час почула.
– Тоді буду чекати на тебе, – радісно і полегшено відповіла та.
Я завмерла. А наступним була новина яка облетіла усю академію.
– Генеральний Інспектор відвідає академію Суддів, щоб перевірити навчальний процес.
Він же Магістр і він же ніхто інший як Саймон демон заздрості. Хоча останнє було мало кому відомо. Ніхто не афішував ким саме є мешканці нашого міста.
Повірити не можу невже я накликала біду?
– А Брі, мабуть, як завжди не прийде. Вона ж не визнає наші вечірки, – до вух донеслася розмова частину якої я пропустила, – Брігель, ти будеш?
Це була правда. Я терпіти не могла відвідування таких заходів, щоб ні з ким не бути близькою, але зараз вирішила зробити виняток. Усе ж це мій випускний, а що небудь.
– Буду, буду, – буркнула я.
Дівчата здивовано і якось злякано глянули на мене. А потім їхні погляди стали дещо презирливими.
– О це так! Неочікувано, – а потім зовсім тихо зашепотіли, – у Реджинальда Тоунса також випуск, от вона йде бо змушена його супроводжувати.
Виправдовуватися перед ними я не мала наміру.
– І ще й відбуватися усе буде в його заміському маєтку, – продовжила одна з них і я спохмурніла швидко набираючи повідомлення.
Цього разу я таки не вимкнула телефон і навіть взяла з собою.
Дзвінок продзвенів і я швидко зібравши речі побігла в їдальню, хоч їсти я там і не збиралася. Просто хотіла побути в тиші, хоч декілька хвилин.
Сьогодні мені не хотілося йти у Академію значно більше, ніж завжди. Але попри це передчуття змусило мене піднятися з ліжка, взяти сумку і вирушити алеєю в академію.
Холод пронизував до кісток, також значно сильніше, аніж зазвичай. І небо здавалося ще похмурішим. І неочікувано почало дощити.
Я йшла повільно, хоч і не могла насолоджуватися прогулянкою. Накинула капющон куртки наскільки могла аби закритися від крапель.
Та ще трохи і мій одяг стане наскрізь мокрим.
Не залишалося нічого іншого як піти швидше.
Мої страхи не справдилися. Саймон не був таким страшним як я його малювала. З допитом на мене не накинувся і до стражників не забрав, а його дружина Рена виявилася дуже милою і привітною дівчиною. На вигляд вона була не набагато старшою за нас.
Хоча з того, що мені було відомо вони одружилися, коли та навчалася у Академії Стражів. І все це була тому, що вона хотіла викупити дитячий будинок у якому колись жила разом з сестрою.
Елевонда. Про це мала бути книга, але вже не знаю чому я її недописала.
Вони ходили академією перевіряли, що ми і як. Чи не має ніяких порушень? І все було надто спокійно.
Я старалася вести себе звично. Відповідала на парах і все записувала. Тобто вела себе як ідеальна студентка, до якої не має за що придертися.
У кінці дня я випадково пересіклася з Реною і відчула як вона поклала мені щось у руку.
– Коли прийде час, – тихо промовила вона, – тричі назви це ім'я. Мій чоловік не зможе не допомогти.
Вона хотіла піти та я зупинила її. Я зробила це швидше, аніж встигла подумати.
– Зачекайте леді Рено, чи можу я у вас дещо запитати?
Вона ледь всміхнулася, а тоді її погляд змінився на холодніший.
– Ти не звідси, – констатувала факт вона, – як і я колись була, – було це зізнання чи це означало попереднє, не знала.
– Можливо, – погодилася, – та я хочу запитати дещо. Чи завжди це місто було таким?
– Авжеж. Зараз стало навіть краще, ніж за моїх часів, – легко дала відповідь вона.
– Тоді…ви часом не відаєте чому я насправді тут?
Вона лиш кивнула, а потім обернулася і швидко рушила далі.
І чому вони всі завжди такі надмірно загадкові і люблять наводити туману. Ні, щоб відразу все сказати.
Далі день проходить спокійно і після цього ми з Тоунсом одразу їдемо на квартиру.
