Раді Вас бачити!

Після цього ми попрощалися і він сказав, що скаже нам як тільки знайде потрібні докази, а ми нарешті вирушили на квартиру. 

Я втомлено скинула одяг і опустилася на диван. Тоунс вже за звичкою пішов робити для нас каву, а я дістала щоденник і почала його проглядати на наявність нових подій. 

Як я вже зрозуміла після тих видінь мав би з'явитися новий текст. І це було правдою. Наступна сторінка вже була заповнена. 

Я знала, що потрібно зачекати на Тоунса і не робити щось самостійно, але текст здавалося сам притягував мене. 

“Сьогодні я зробила дещо жахливе. Чи це було падіння на самісіньке дно? Хто це тепер зрозуміє. Пісня, яку я записувала. Слова, які я говорила. Чи варто було це робити? Він найстрашніша людина, яку я знаю. Ніколи б не подумала, що професор Сильфід стане моєю погибеллю. Чи точніше те, що зустріч з ним і ця дурнувати одержимість привели мене до його брата близнюка. 

Він той кому належить ніч. Він той кому належать сни. І той кому не можливо перечити. 

І тепер я…

Тут слова були стерті. А сам текст написаний наче поспіхом. А деякі слова і зовсім були ледь розбірливі від сліз. 

Дивно, як так, що вони не висохли. 

А потім я нарешті побачила місце у якому стою. Це була темна кімната, огидна і надзвичайно прекрасна водночас. Усе було у незвичайних відтінках від синього до майже чорного як найтемніша ніч. 

Я здригнулася і відійшла у тінь, щоб можна було роздивитися довкола, і аби ніхто не побачив мене. 

Стеля приміщення наче губилася десь далеко у височині. А світло надавали дивні мерехтливі і дуже тонкі ланцюги, які тягнулися до чоловіка на троні. 

“Морфей. Ректор Академії Сновидінь” 

Пояснення прийшло настільки просто, наче було відоме мені завжди. І це відчувалося до жаху правильно. Наче ця академія була мені дуже добре відома. 

– Ти прийшла, моя люба Дельфі, – чую проникливий голос.

– Так, – після цього я бачу сестру, яка слухняно підходить до нього. 

Я стараючись ступати якомога більш безшумно і не перечепитись об ці ланцюги наближаюся ближче. 

Тепер я бачу, що вони й справді схожі з професором Сильфідом тільки у цього волосся значно темніше. 

– Ти зробила те, що я про тебе попросив, – його тон мені зовсім не подобається. 

– Так, – голос Дельфі настільки покірний, що я відчуваю ще більший неспокій. 

Вона виглядає втомлено, говорить беземоційно і складається враження, що переді мною порожня оболонка. Лялька маріонетка, якою можуть керувати як забажають. 

Що ж він змушує її робити? 

А потім стається те, що змушує мене ледве стримувати бажання блювати прямо тут. 

Елевонда. Повністю тебе підтримую. Ненавиджу цю частину. 

– Молодець, Дельфі. 

Елевонда. Я не можу це написати. 

У моїй голові слова прозвучали капсом і я її повністю підтримувала. 

Елевонда. Гаразд для цього у нас є "She's back" А на крайній випадок можна й зовсім очі заплющити. 

Він торкнувся до її волосся наче гладив по голові, а потім повільно провів рукою по її щоці, а потім підняв її обличчя. 

Дельфі навіть не поворохнулася, зазвичай вона б уже кричала про те, що ніхто не має права порушувати її особистий простір. 

Чому ж ти мовчиш сестро? 

– Щось ще? – запитала вона приторним тоном, – чи я щось зробила не так? 

Ні мене точно зараз знудить! Авторко, коли там вже ця триклята сцена завершиться!?

Елевонда. Скоро, на щастя. 

– Усе гаразд, – прошепотів він і схилився ближче, а я стиснула долоню, бо іншою рукою тримала щоденник. 

Якщо він надумає її поцілувати я просто приб'ю його тут і зараз. 

Елевонда. І було б книзі кінець, бо наш лиходій вмер. А що не погано. 

Альтернативна кінцівка. 

Брігель. Це однозначно цікаво. 

Елевонда. Тільки як ти це зробиш. 

Брігель. Не у прямому сенсі вбивати ж. 

Елевонда. Гаразд. 

Я не втрималася. Ні я справді більше не могла дивитися на це знущання. Я знала, що роблю найбезглуздіше, що можна і можливо навіть не зможу покинути це видіння. Але це було сильніше за мене. Я просто знала, що повинна зробити. 

Зі всієї сили кинула щоденник в сплетіння ланцюгів і побачила як по них наче пройшовся розряд струму, а потім усі вони осипалися вниз чимось чорним. 

– А ось і наша Брігель! – якось щасливо сказав він відпускаючи Дельфі і вона впала без сил прямо на підлогу. 

– Вітаю, пане Лиходію, – не стрималася я і навіть присіла у реверансі. 

– І що ти робитимеш далі? – запитав він зацікавлено, але так наче у нас було безліч часу у цьому просторі. 

Я підійняла погляд на нього і все зрозуміла. 

Брігель Амаль стала тою, хто навіки запечатала Морфея, та ніхто так і не дізнався, що сталося з нею…і її сестрою. А через деякий час вона й зовсім зникла з пам'яті інших. 

Брігель. А мораль цієї кінцівки така – не кидайтеся сумнівними щоденниками у ланцюги незрозумілого призначення. А взагалі мені потрібно більше альтернативних кінцівок. 

Елевонда. Гаразд. 

Брігель. А взагалі у чому була моя помилка. 

Елевонда. Думаю в щоденнику, він же ж мав тебе звідти вивести. Та й ланцюги також не для краси там висять. 

Що ж а тепер час повертатися до реальності як говорила моя улюблена героїня. Тут він просто прошепотів їй щось ще і вона піднявшись з місця як те зомбі покинула приміщення і я вже збиралася чкурнути за нею, але відчула як двері зачинилися прямо переді мною і відкриватися не збиралися. 

Я притиснула до себе щоденник і повільно обернулася. 

– Ось ви й тут панно Брігель, давно хотів зустрітися з вами особисто та все не випадало нагоди, – почула я голос Морфея, який ліниво вмостився на цьому троні. 

Вам же ж гірше, якщо я побуду тут довше. 

– Як і я, – усміхнулася і протягнула, – пане Лиходію. 

Ну мабуть, якщо я не зруйную ланцюги і щоденник залишиться зі мною усе буде добре. 

– Це глибоко мене ображає, якщо ви бачите цей спогад, то ще дуже далеко від того, щоб дізнатися правду, – відповів він спокійно і ледь розтягуючи слова. 

– Тоді розповісте мені усе самі? – я відчувала, що зовсім його не боюся. 

Наче це розмова із простим знайомим якого я випадково зустріла на вулиці і тепер хочу дізнатися більше про те, що з ним відбувалося поки ми не бачилися. 

– Залежно від того, що вас цікавить? – він дещо випрямився і почав дивитися на мене як на гідну опонентку, – але щодо ланцюгів навіть не просіть. 

Та хоч я розуміла наскільки вони важливі це цікавило мене в останню чергу. 

– І запам'ятайте у вас лише три питання, – додав він трохи згодом. 

І чого вони всі так повернуті на тій трійці. 

Я згадала слова Трактувальниці про маму. 

Щойно побачений спогад. 

І Елері, яка згадувалася буквально скрізь і весь час, але у існуванні якої сумнівалася навіть авторка, аргументуючи це тим, що не планувала її вводити. 

– Цього достатньо. Отже, перше, – я на мить замовкла, роздумуючи як його конкретно оформити, – Чи справді моя мама у чомусь винна? 

Адже чоловік переді мною єдиний, хто достеменно знає правильну відповідь. 

– Знав, що ти запитаєш, – переможно усміхнувся він, – Ні. Вона не винна у тому у чому її звинуватили. Це я все організував, задоволена? 

Так легко. Так просто. Я полегшено розсміялася. 

– Цілком, – зітхнула я і продовжила уже більш впевнено, – як ви познайомилися з Дельфі. Скільки б не думала ніяк не можу зрозуміти як вона з вами могла перетнутися? 

– Хіба це не два запитання? – запитав він підіймаючи брову. 

– Це уточнення, – лаконічно зазначила я.

– Усе просто, – неприємно усміхнувся він, – я просто запропонував їй такі умови від яких вона не змогла відмовитися. А зустрілися…тоді коли вона вирішила, що час після опівночі для неї жарт. 

Я не стрималася і розсміялася на повний голос. Такого не можна робити, але усе ж таки. 

– А ви я так розумію забираєте неслухняних дітей, – нарешті пробурмотіла я. 

– Панно Амаль ще трохи і ви не підете звідси так просто. 

Ну дякую, що не сказав і ви не вийдете звідси на своїх двох. 

– Щиро перепрошую. Третє питання. Хто така Елері, як вона пов'язана з вами з моєю мамою і чи існує взагалі? 

А потім мене осінило. Та все ж я почекала поки він сам озвучить відповідь. 

 – А хіба це не аж чотири питання? – знову почав прискіпуватися він натомість. 

– Ви не казали, що не можна їх обєднувати. Вони йдуть через кому, – не втрималася я. 

І коли ж я навчуся тримати язик за зубами. Мабуть, ніколи.

Елевонда. Будь насторожі. 

Твоя правда, Еллі. Хтозна, що відбудеться, коли він відповість на останнє питання. 

– Гаразд, але думаю ви вже й самі про все здогадалися, – проговорив і його очі зблиснули темрявою, – але знаєте я очікував, що ви запитаєте про мене в першу чергу? – у його голосі здавалося було щире зацікавлення чому я так не зробила. 

– Бо це безглуздо. Де таке бачено, щоб лиходій все про себе на блюдечку підносив головним героям? Хіба якийсь зовсім недолугий, – як говориться інстинкт самозазисту вмер і воскресати не збирається. 

– А з чого ви взяли, що головна героїня? – раптом абсолютно серйозно запитав він. 

Але ж…

Я відчула як щось тріснуло. Підняла голову – стеля. Я ледве встигнула відстрибнути вбік, аби мене не придавало уламками. 

– Мені байдуже, – коротко і рішуче заявила я і побачила, що деякі шматки стіни так і зависли і повітрі. 

Я не здаюся так просто і такі слова не вибють мене з колії. 

– Відповідь. Не заговорюйте мене. Усе ж таки у вас залишилося одне питання. 

Елевонда. Біжи! Він перехитрив тебе, Брі! 

Слова авторки здавалося відбиилися червоним світлом в голові і здавалося, що ще трохи і усе знову почне руйнуватися. Але я повинна почути підтвердження. 

– Я не піду поки ви не озвучите повну. 

Він ліниво підвівся зі свого трону. Ланцюги задзеленчали від кожного його кроку і наблизився ближче до мене. 

Я ж навіть не подумала відступати. 

Тільки розгорнула сторінки щоденника сподіваючись, що там з'являться нові слова для справжньої втечі. 

Але там було досі порожньо. Якщо так піде далі, то прийдеться вибиратися, стрибаючи уламками. Але авторка точно не використає цей варіант бо вийде повторення. 

Елевонда. Приготуйся. 

На старт. Увага. Марш. Зрозуміла. 

Я мимовільно напружилася готова бігти. 

– Елері – інструмент, і я використав її, щоб засадити твоя маму. Знаєш, вона дізналася дещо заборонене, а за таке не прощають. 

Я завмерла на місці. 

– Дивно, а Трактувальниця говорила, що це Елері їй розповіла. 

– Елері допомогла їй з доказами і тому тепер вона й справді назавжди зникла, – розсміявся він, а я здригнулася. 

Я дізналася усе що могла, а отже чи не час уже втекти. 

– А тепер спробуй вибратися Брігель. Сподіваюся ми більше не побачимося, – на мить його очі недобре зблиснули і він махнув рукою. 

Ланцюги тривожно задзеленчали і я здається почала розуміти. 

Що якщо вони насичують його силою? Або щось подібне. 

Але головну здогадку я боялася озвучити. 

Власне мені було не до цього. 

Світ закрутився так само як тоді, коли я танцювала. І це єдина причина чому я змогла втримати рівновагу навіть, якщо усе навколо ні. 

Краєм ока побачила, що у щоденнику нарешті почали проявлятися слова. 

Здавалося, що мене зараз розірве на шмаття цей вихор і від мене не залишиться нічого. 

"Уяви, що ти знаходишся в захисному куполі, перебуваючи в епіцентрі бурі" 

Слова Еллі подіяли на мене як відро холодної води. 

Зберися, Брі. Ти ж знаєш, ти вчила. Ти скільки часу на це витратила. 

Елевонда. Для зручності корейську замінила одразу на українську. 

Riding on my progress (Yeah, welcome to my world)

Сплеснути в долоні вже на автоматі. Перекрутилася і змахнула руками. 

Standing in the darkness (Ooh, yeah, yeah)

Права об ліву. І головне твердо стояти на ногах. 

Burn, I can't fall apart enough

Я прогнулася назад, а потім різко випрямилася ухиляючись від уламків. 

Пробиваючи стіну (Wake it up, wake it up)

Нарешті підіймаючись як схід сонця(Back it off, back it off)

Легкий змах руки і оберт. 

Навіть якщо я впаду, я піднімуся, як тайфун, я буду боротися далі.

Я різко падаю, підіймаюся і швидко змінюю позицію ніг, щоб не втратити рівновагу. А тоді застигаю на місці з піднятою рукою.

God bless us

Ці слова я вже вичавила майже на останньому подиху. Здається я знову кудись падала, чи мені лише здалося. 

Коли я розплющила очі ще довго не могла зрозуміти, де ж я врешті решт знаходжуся. Декілька митей у мені переплуталися та я, яка живе в академії Сновидців і та якою я стаю, коли опиняюся в Академії Суддів. Але якщо подумати ост з моєї улюбленої дорами врятував мені життя. 

Бо якби ця пісня не з'явилася у щоденнику. Я б навіки залишилися там. 

Елевонда. Думаю, я б знайшла інший спосіб тебе витягти або інший ост.

Та її слова хоч і частково заспокоїли не вселили полегшення. 

А ще зрозуміле одне. 

Не потрібно було самостійно читати цей запис. Та і йти до лиходія із одним щоденником в надії, що після кінця сцени проявиться текст, теж сумнівна ідея. 

Я важко зітхнула і спробувала спертися на лікті. 

– Брі! Брігель! Що з тобою Брі? 

Тоунс. Це його голос тільки звучить дивно. Суміш обурення і переляку за мене. 

Що? 

Тільки зараз зрозуміла, що насправді мої очі були увесь цей час заплющені. 

– Я тут, – нарешті змогла промовити хоч слово, – вже все гаразд. 

І тільки після того як змогла сісти на дивані і взяти теплу чашку кави, відчула як починаю усвідомлювати, що пережила насправді. 

Там на адреналіні я якось не зважала, але тепер, коли нарешті все зрозуміла відчула як мене накриває хвиля страху за своє життя. 

“Ти могла померти, Брі” І сльози градом покотилися з моїх очей. 

Усе добре. Тепер все добре. Я в безпеці. 

Тоунс мовчки сидів поряд ні про що не допитувався і не робив спроб заспокоїти. Ось він ідеальний головний герой. 

Я ж плакала, заспокоїлася і знову плакала. Хоч знала, що після такого очі будуть страшенно пекти, але зараз мені це потрібно було. 

– Думаю я не повинен тобі нагадувати як безрозсудно ти вчинила, – пробурмотів Тоунс з неприхованим презирством. 

 – Що зробиш я усе перевіряю на практиці, – тихо сказала я, уже побувавши у ванній кімнаті і привівши себе до ладу. 

Тепер я з ногами вмостилася на дивані вкрилилася пледом і притиснулася до Тоунса як те покинуте кошеня, яке тепер знайшо новий прихисток. 

– А я вважав тебе прихильницею теорії. 

Після того видіння я нарешті змогла усвідомлювати себе повністю і тепер була такою, як там в академії Сновидінь. 

– Ти просто не все знаєш, – викрутилася я.

– Спробую повірити тобі на слово, Брі, – сказав він тоном за яким одразу було зрозуміло, він або не повірив або просто вже знає відповідь. 

І друге було значно небезпечніше. 

Елевонда. Він повністю на твоєму боці можеш не хвилюватися. 

Брігель. Невже бачила спойлер сюжету. 

Елевонда. Надзвичайно неочікуваний і дещо шокуючий. І це буде останній сюжетний поворот в цій книзі( насправді в другій частині, але я їх рахую як одну) 

Брігель. І що нічого не скажеш. 

Елевонда. Чекай. 

Після цього я швидко заснула, бо надто вимоталася там. Тепер мені був потрібен час на відновлення.