Спочатку:
На сторінку книги
Пройшов уже тиждень відтоді як ми з Клітою відвідали Таймрімез, а я досі не можу звикнути до того, що сніг може йти, а небо блакитним.
Елевонда. Це просто я після того як у нас десь місяць не було сонця.
Брігель. Воно існує. Серйозно я не можу звикнути, що в Артуріумі воно є.
Але найдивовижнішим було інше, я відчувала демонічну енергію, яка здається проходила крізь мене як той струм. І це відчувалося до жаху правильно.
Отже, тепер я теж демониця, чи що?
Господи, за які гріхи, я маю таке переживати, я ж наче не встигнула щось вчинити за життя.
А ще я з подивом усвідомила, що моя зовнішність також змінилася. Волосся стало світлішим, а очі і зовсім одне око було фіолетовим, а інше салатовим. І останнє стосувалося і реального світу, хоча це значно краще, ніж якби вони були червоними.
А так все можна було списати на невдалий експеримент, і вже пізніше я збиралася знову розпитати Фарізе про те, що відбувається насправді.
Сьогодні ж я вкотре переглядала щоденник, сподіваючись, що записа таки з'явиться.
– Ти знову це робиш, Брі? – запитав мене Тоунс, вмощуючись поруч.
– Так, – рішуче заявила я.
Уважніше подивившись на нього складалося враження, що у щоденнику є щось, що він хоче від мене приховати. Він відводив погляд, коли говорив і якось нервово усміхався, а якщо ще додати до цього стукіт по чашці, то висновок очевидний.
Він кивнув і розгорнув останню сторінку.
– Що? – здивовано вигукнули ми в один голос.
– Та бути такого не може, – спробувала запевнити саму себе я.
Дельфі узагалі завжди виглядала як людина, яка скептично відноситься до віри, тому мені було напрочуд дивно читати “Отче наш”
– Ти ж бачиш те саме, що й я? – перепитала я в Тоунса.
– Так, – сказав він якось хрипло з сумішшю невдовлення і нерозуміння.
То ви спільники, чи що? Невже від самого початку Дельфі передала щоденник…ну точно він сам казав. А отже, скоріше всього саме мій фамільяр від самого початку мав цей щоденник у себе.
Тобто…він від самого початку міг знати зміст і той мав бути останнім.
Але що саме хотів сказати мені мій фамільяр цими записами? Цього зрозуміти я не могла.
Краще зрозуміти куди я потраплю.
– Отче наш, що є на небесах
Нехай святиться ім'я Твоє,
Нехай буде воля Твоя
Нехай прийде Царство Твоє, як на небі, так і на землі…
Коли я розплющила очі переді мною була Дельфініум, і що було дивно це бачити як ти молишся, ставши на коліна.
Ти завжди вважала це зайвим, то чому ж тепер…
Я підійшла ближче і сіла на траву, вона була м'якою і навіть теплою. Усе було так гарно, що аж боляче. Дослухалася до твоїх слів і завмерла.
– Господи, Боже, чи хто там узагалі є на тому Небосхилі. Я не вмію молитися і ніколи цього не робила, та й знаю лише одну єдину. Кажуть, що вона має бути щирою і тоді її почують. Тому я прийшла туди, де небо ближче до мене, – почала говорити ти і це звучало настільки у твоєму стилі, що я посміхнулася.
Після цього ти важко зітхнула, а потім твердо мовила.
– Я тут не для того, щоб попросити про прощення і не для того, щоб сповідатися у своїх гріхах. Усе, що я зробила – вже зроблене і час назад не повернеш. Я можу лише спробувати усе виправити, – вона на мить замовкла, а потім продовжила, – я лише прошу захисту для моєї сестри Брігель. Будь ласка, захистіть її вищі сили, – сказала вона ще раз і я зрозуміла, що по її очах течуть сльози.
Я відчула, що з неба починає крапати сліпий дощ, але сестра навіть не зрушила з місця. А Тоунс, який виявилося весь час був поруч звідкись взяв зонтика.
– Єдине про, що я щиро шкодую і за що невпевнена, що зможу наважитися просити вибачення це про те, що не змогла бути їй хорошою сестрою, на яку вона зможе з упевненістю покластися, – сказала вона підіймаючись з місця, – тепер я повинна зробити свій вибір, – твердо зазначила і попрямувала вниз з цієї скелі чи що це таке було.
– Але ти була для мене хорошою сестрою, – вслід їй прошепотіла я, – і я не буду тебе ні в чому звинувачувати.
– Ти не знаєш усієї історії, – важко зітхнувши прошепотів Тоунс, – ходімо, нам вже час.
Упевнена цей нестерпний котяра навіть не збирався мені щось пояснити. Принаймні, зараз.
Ще й здається спеціально не дозволяв мені дивитися убік Дельфі, що ж не буду наполягати.
– Амінь, – прочитала я і ми опинилися у кімнаті.
Я ще довго не могла прийти до тями, все ще не розуміючи, та вже починала здогадуватися. Ти робила те саме, що й Елері чи не так? Ви не жертви у цій історії, ви лиходійки, які стали такими не зі своєї волі.
Питання у тому чому саме ви? Гаразд у Морфея міг бути важіль тиску на мою сестру, бо він шантажував мною, наприклад. Але яка причини чому…
Здогададка пронизала мене миттєво, та я постаралася її відкинути. Ні для початку варто завершити з цим, а лише потім братися за все інше.
Елевонда. Скажу тільки, що ти думаєш водночас і правильно, і ні. І так твій план дій чудовий. Хоча, якби ти продовжила думати, то це вже можна було б повністю завершити книгу, викинувши цілу арку.
Брігель. Я не можу. Я краще піду довшим шляхом, аніж завершу усе зараз.
Елевонда. Але другий шлях не кращий, ти ж це розумієш?
Я знала. Правду кажучи, я добре знала, що на мене чекає, та я не могла наважитися завершити усе зараз. Я повинна вирости як персонажка, навіть, якщо здається, що у мене вже й так є характер.
Не хочу думати про це зараз.
У щоденнику більше не було записів, та побачила я дещо значно цікавіше.
– Вирізані сторінки, – пробурмотіла я, але де ж вони тоді.
– Може Дельфініум не хотіла…– почав було Тоунс, та я закрила йому рот долонею.
– Або ти…– подивилася я на нього з очікуванням.
Він промовчав, а потім видав.
– Я скажу, коли буду готовий усе пояснити. Будь ласка, не змушуй мене робити це зараз, – ще й погляд такий пониклий, мовляв дивись як мені складно.
Я фиркнула і розстріпала йому волосся. А немає чого мене дратувати!
– То де вони? – запитала з натиском, щоб він не думав і тут ухилитися від відповіді.
– Ти й сама знаєш де, – буркнув він тоном кота гордість якого була ображена, – і ти вже там навіть була, – усміхнувся він вже звично.
Там де я була? Я почала перебирати у голові події минулих днів і усвідомила – що як він має на увазі ту першу реальність у якій Дельфі мене ненавиділа. Ні. Найн. Анде. Я не хочу знову опинятися там!
Я не готова була знову стикатися з нею, я не хотіла прокидатися у тому неприємному місці, я…
Та я могла безліч разів говорити схоже, та це аж ніяк не змінить суті справи. Якщо я хочу дізнатися усе я повинна переступити через себе і так, знову прокинутися там, де й повинна.
