Раді Вас бачити!

Глава 37. Загублений принц

Наступного дня вся родина аль-Шаф повернулася додому після весілля Сибіл, щоб влаштувати заручини принца Кемаля та дочки посла Наре.

Святкова арка була вже повністю готова—прикрашена золотими нитками, трояндами та білими ліхтарями, що символізували початок нового етапу в житті молодих.

Кемаль стояв навпроти арки, його постава була впевненою, але в очах жевріла стримана задумливість.

Він згадав, як мати Світлани прийняла його холодно, її погляд був сповнений недовіри.

Ці спогади злегка затуманили його радість, але він глибоко вдихнув, повертаючись до реальності.

Принц Кемаль згадував, як прийшов до квартири Лідії, щоб познайомитися і вмовити її прийняти його шлюб зі Світланою.

Він хотів зробити все правильно, дотримуючись традицій, адже Світлана чекала від нього дитину.

Лідія збиралася щось відповісти, але раптом двері з гуркотом відчинилися—увірвалися охоронці, ламаючи замок.

Віра разом із матір’ю Лідії злякано відступили назад.

Лідія вже погрожувала викликати поліцію, але раптом увійшла важлива жінка—Кесем.

Вона навіть не була на весіллі своєї падчерки Сибіл, але уважно стежила за своїм старшим сином Кемалем через своїх людей.

Кесем оглянула Лідію і Віру, побачивши їхній скромний спосіб життя, а потім пильно поглянула на Кемаля, що стояв, мов завмер, несподівано зустрівши свою матір у супроводі охоронців.

Її голос був холодним і суворим:

— Тобі не соромно, мій сину? Ти принижуєш нашу королівську родину! Ти нехтуєш своєю нареченою Наре, на якій повинен одружитися. У нас і так нелегкі часи, а ти ще додаєш нам сорому. Мало того, що інші принци створюють проблеми, так ще й ти з ними!

Кесем озирнулася навколо.

— Де твоя дівка?!

Лідія тут же втрутилася.

— Прошу вас, не називайте мою доньку так! І її тут немає. Скажіть, хто ви така, інакше я викличу поліцію.

Кесем холодно подивилася на Лідію, її голос звучав незворушно:

— Поліція працює на мене... Всі знають, хто я... Мій син не повинен зустрічатися з вашою донькою.

Віра обурено втрутилася:

— Як ви можете?! Моя сестра вагітна від Кемаля, а він хоче бути з нею!

Кесем з презирством глянула на сина, зітхнула і промовила:

— Звідки ти знаєш, що дитина від нього? Вона—лише розпусниця. Як їй не соромно?!

Кемаль схопився за кулаки, його погляд блищав люттю:

— Як тобі не соромно, мамо?! Вона—моя кохана!

Кесем відмахнулася.

— Досить! Мені байдуже. Таким, як вона, тут не місце. І я впевнена, що вона завагітніла від іншого—не вір їй!

Лідія з гнівом підняла голову.

— Ах ви…! Геть звідси! Кемаль, більше не приходь! У тебе є наречена—йди до неї!

Після скандалу охоронці супроводжували Кесем, що переможно покидала квартиру, а Кемаль ішов за нею, розчарований і розлючений.

Перед виходом Кесем зупинилася і сказала:

— Слухай, Кемаль, не вір їй. Я впевнена, що вона хоче лише твоїх грошей.

Кемаль заперечив, його голос був сповнений обурення:

— Як ти можеш так, мамо?! Я хочу бути з нею. І я впевнений, що це моя дитина!

Кесем саркастично посміхнулася.

— Ага, і ти виростиш її дитину, яка навіть не достойна тебе… Хай сама виховує, якщо вибрала неправильний шлях. А ти, сину, одружишся на порядній дівчині. Залиш Світлану у спокої. Інакше твій батько позбавить тебе спадщини. Він і так вихваляє дітей від першої дружини, а на нас мало звертає увагу… Тож не підведи мене, прошу. Не розчаруй батька і своїх сестер, які намагалися допомогти тобі.

Кемаль прийняв рішення.

Він зрозумів, що не може наражати Світлану на небезпеку, а його батьки категорично проти цього союзу.

Йому доведеться погодитися на заручини з Наре, хоч він ледь її знає.

Це був вибір між почуттями та обов’язком.

Але чи зможе він жити з цим рішенням?

Сьогодні був його день, і він мав прийняти нову долю.

Позаду чулися звуки музики, гості вже почали збиратися, а королівська сім’я зайняла свої місця, очікуючи початку церемонії.

Наре з’явилася в головному залі, її постава була впевненою, але в її погляді відчувалась внутрішня стриманість.

Вона обрала традиційну турецьку сукню для заручин—розкішне червоне вбрання, оздоблене золотими візерунками, що символізує захист та благословення в майбутньому шлюбі.

На її голові красувалася тонка діадема з рубінами, а зап’ястя прикрашали браслети з давніми орнаментами.

У Туреччині заручини—це важливий ритуал, який супроводжується благословенням старійшин родини, врученням подарунків та традиційною церемонією "піднесення кави"—наречена готує каву для нареченого та його родини, інколи додаючи дрібку солі, щоб перевірити терпіння майбутнього чоловіка.

Королівська родина уважно стежила за моментом, коли Кемаль і Наре вперше стояли поруч.

Емир ІбрагІм зберігав нейтральний вираз обличчя, а мати Наре уважно слідкувала, оцінюючи реакцію Кемаля.

Принцеса Айна тихо усміхнулася, розглядаючи наречену, а інші члени родини підтримували атмосферу офіційного прийому.

Кемаль відчував тиск, але зберігав спокій, знаючи, що від цієї заручини залежить його майбутнє.

Заручини принца Кемаля була грандіозною подією, і вся королівська сім’я зібралася у великій залі, щоб засвідчити цей важливий момент.

Деякі принцеси не змогли бути присутніми особисто, адже вирушили до України, щоб провідати зведеного брата Аміра, який вже знайшов своє кохання—Настю.

Але одна відсутність була особливо помітною—принц Руслан не з’явився.

Крім Руслана, на помолвці Кемаля також були відсутні кілька шейхів-принців.

Вони перебували за кордоном, вирішуючи важливі питання бізнесу, що стосувалися торгових угод та дипломатичних домовленостей.

Королівська родина враховувала їхню відсутність, але це не зменшувало офіційну значущість події.

Присутні спостерігали за церемонією, а королева Олена залишалася занепокоєною, продовжуючи думати про те, куди зник Руслан.

Королева Олена, помітивши це, занепокоїлася.

Її погляд ковзнув по залу, але Руслана ніде не було.

Вона зітхнула і подивилася на своїх старших синів, шейхів-принців Тимофія і Діму.

— Йдіть, знайдіть Руслана. Мені потрібно знати, де він.

Тимофій і Діма почули тривогу у голосі матері, тому не вагаючись, залишили залу і вирушили на пошуки молодшого брата.

Шейхи-принци зайшли до спальні свого брата Руслана, але його там не було.

Тимофій присів на край ліжка, уважно оглядаючи кімнату.

Раптом його увагу привернула записка, що лежала на столі.

Він взяв її і почав читати, а її обличчя ставало дедалі більш приголомшеним.

 "Я назавжди покидаю королівство. Я більше не повернуся. Це моє рішення. Прощайте, рідні. Бажаю вам щастя. З любов’ю, Руслан."

Тимофій подивилася на Діму, не вірячи прочитаному.

Його серце стиснулося від болю, коли вона зрозуміла, що її молодший брат пішов.

Чому?

Чому він не сказав нічого родині?

Чому він не попередив, що збирається їх покинути?

— Це не може бути правдою… — прошепотіла Тимофій, стискаючи кулаки.

Діма обережно відповіла:

— Чи варто повідомити всю сім’ю? Вони повинні знати, що відбувається. Особливо наші батьки.

Тимофій задумалася, але було занадто багато питань і жодної відповіді.

Він кивнув, а потім, відчуваючи внутрішню тривогу, разом з Дімою рушив до дверей, щоб повідомити новину.

Але щойно вони вийшли зі спальні, перед ними з’явилася задоволена Брітні, яка стояла у коридорі, спостерігаючи за ними.

Брітні не могла приховати усмішку, знаючи, що її план спрацював.

Адже це була її рука—вона написала лист від імені Руслана, ніби він пішов сам.

Ніхто не знав, що Руслан зник і що з ним насправді.

— О, шейхи-принци, що сталося? — запитала Брітні, притворяючись стривоженою— Де Руслан?

Тимофій міцно стиснула записку в руках, її погляд був сповнений сумніву, але вона не встигла нічого сказати, бо Діма перебила:

— Руслан покинув королівство. Він поїхав назавжди. Ми всі шоковані.

Брітні продовжувала усміхатися, намагаючись приховати своє задоволення.

— О, я навіть не можу уявити, що відчуває ваш батько. Він же так любив Руслана.

Діма відчула, як серце стиснулося.

Тепер вона була сповнена запитань і підозр.

Чому Брітні так спокійно ставиться до зникнення її брата?

Чому вона виглядає так, ніби їй це на руку?

В тіні величного коридору Юн-Мі мовчки спостерігала за Брітні.

Вона не висловлювала жодних емоцій, але її очі блищали холодним розрахунком.

Юн-Мі знала правду.

Вона знала, що саме Брітні причетна до зникнення принца Руслана.

І тепер, усвідомлюючи всю силу цієї інформації, вона прийняла рішення.

Брітні думала, що її план завершений, що ніхто не дізнається правду, але Юн-Мі була терплячою хижачкою, що чекала свого моменту.

Вона знала, що може використати цей секрет проти Брітні—питання лише як і коли.

Батьки нареченого і нареченої наділи молодим кільця, а потім розрізали червону стрічку—символ того, що вони офіційно стали нареченим і нареченою.

Всі почали аплодувати під музику, святкуючи важливий момент.

Наре, сяючи від щастя, демонструвала своє кільце, даючи всім зрозуміти, що тепер вона офіційно наречена принца Кемаля.

Гості почали їх вітати.

Першими висловили свої благословення королева Кесем та емір Ібрагім, а за ними решта родини та гостей, даруючи молодим подарунки.

Святковий бенкет розпочався, гості пригощалися розкішними стравами, музика гучно лунала в залі.

Але серед цього святкового настрою Тимофій і Діма залишалися стривоженими.

Вони зібрали свою сім’ю, включаючи еміра, щоб повідомити тривожну новину.

Королева Олена відчула хвилювання в їхніх голосах і одразу насторожилася.

— Що сталося? Руслан…

В золотому мармуровому залі зібралося все королівське сімейство—наложниці, родичі, і, звісно, Брітні зі своєю служницею.

Атмосфера була напруженою.

Всі очікували пояснень.

Коли увійшла принцеса Емма разом із сестрами, вони відразу помітили занепокоєння королеви Олени.

Її обличчя відображало розгубленість.

Шейх-принц Тимофій із важким виразом показав усім записку, яку залишив Руслан.

Вся сім’я була приголомшена.

Емір Ібрагім не витримав потрясіння, схопився за серце і похитнувся.

Його діти миттєво кинулися до нього, а Емма закричала:

— Батьку!

Джастін разом із Давидом підхопили його і поспішили до спальні.

Негайно був викликаний лікар, який давно служив еміру Ібрагіму.

Незабаром він прибув, оглянув еміра і зробив висновок.

— Йому необхідний спокій і мінімум хвилювань. Поки емір відновлюється, хтось має взяти на себе управління королівством.

Юн-Мі лише усміхнулася, задоволено спостерігаючи за ситуацією.

— Нарешті… — промовила вона про себе, її очі блищали хитрим задоволенням— Буде новий правитель… Брітні стане королевою, а я буду її союзницею.

Емір Ібрагім, слабким голосом, попросив усіх залишити його наодинці, крім принца Савви.

Королева Олена наказала слугам не турбувати еміра, щоб він міг відпочити, а Ібрагім подякував Джастіну та Давиду за допомогу, після чого вони з поклоном вийшли.

Джастін одразу пішов до Емми, щоб підтримати її, а принц Савва залишився біля батька, тримаючи його руку.

Він ніжно поцілував її та прошепотів:

— Ти одужаєш, батьку. Можливо, Руслан повернеться…

Але Ібрагім різко похитав головою.

— Руслан—зрадник. Я більше йому не довіряю. Він кинув нас усіх заради себе.

Він не знав, що принца Руслана було викрадено, і його слова були сповнені гіркоти.

Саме тому емір попросив Савву взяти на себе тимчасове правління Катаром, поки не буде укладений шлюб із Брітні.

Для Савви це було несподіванкою, але водночас—приємною новиною.

Попри його злість через зникнення прицна Руслана, він завжди мріяв стати еміром Катара.

І нарешті цей момент настав, завдяки амбіціям його нареченої Брітні.

Він навіть не підозрював, що все це—результат її інтриг.

Тепер залишилося лише офіційно оформити документи, щоб повідомити радників і міністрів, які здебільшого належали до родини аль-Шаф.

Їх мали офіційно поінформувати про призначення Савви тимчасовим еміром, а також про необхідність якомога швидше провести його весілля з Брітні.

Коли Савва вийшов із зали, він негайно повідомив Брітні.

Він підняв її руку високо, і її обличчя миттєво освітив захват.

Вона буквально застрибала від радості, усвідомлюючи, що все склалося саме так, як вона хотіла.

Через кілька днів вона стане не лише його дружиною, а й королевою Катара.

Мона, служниця Брітні, також була в захваті від такого розвитку подій.

Вона знала, що її господиня завжди добивається свого.

Але шейхи-принци Діма і Тимофій не поділяли загального ентузіазму.

Вони відчували, що все це занадто поспішне і дивне.

Особливо їх турбували справжні мотиви Брітні.

Вони були впевнені, що вона якось причетна до зникнення принца Руслана, і це лише посилювало їхню тривогу.

Ситуація ставала все складнішою і заплутанішою.

Брітні здавалося, досягла своєї мети, але в королівській родині вже зароджувалися нові інтриги—і все могло змінитися в будь-який момент.

Слуга Оскар пробрався до темниці та звільнив Катю, Сема і Зою.

Виявилося, що Софія попросила його про це, а слуга Ільгиз мав допомогти їм втекти.

Вони були найкращими союзниками принца Руслана, яким служили вірно.

Катя, охоплена хвилюванням та потрясінням, увірвалася до королівської зали, де вся родина, включаючи королеву Олену, сиділа в напруженій атмосфері, переживаючи за здоров’я еміра Ібрагіма.

Принцеса Емма разом із Джастіном сиділи поруч із сестрами, а Емма нервово поглядала навколо, усвідомлюючи складність ситуації.

Коли Катя голосно запитала, де принц Руслан, її коханий, всі погляди різко звернулися до неї.

Ніхто не очікував її появи.

Принцеса Емма і Джастін з сумом у голосі пояснили, що Руслан пішов назавжди.

Катя не змогла повірити в ці слова, вона буквально впала в істерику.

Вона не могла осмислити, що людина, яку вона любила всім серцем, могла покинути королівство без сліду.

В її очах була біль, а серце розривалося від утрати.

Але саме в цей момент Сорайя, старша дочка Маріами, не стрималася і жорстоко вдарила Катю.

Потім вона пнула її ногами, бажаючи принизити її до рівня жалюгідної комахи.

Усі замовкли в шоку від її жорстокого вчинку.

Королева Олена миттєво втрутилася, не дозволяючи Сорайї продовжувати напад, незважаючи на те, що вона сама була ображена поведінкою Зої.

Але королева Олена залишалася людиною, вона знала, наскільки її син Руслан дорожив Катею, і це було важливіше за будь-які образи.

Королева Олена виразила своє невдоволення, заявивши, що Сорайя поводиться нечестиво і безчесно.

Вона відверто сказала королеві Маріамі, що не терпітиме такої поведінки принцеси—інакше Сорайю чекало покарання або вигнання.

Маріама спершу обурилася, але врешті погодилася поговорити з донькою.

Принцеса Емма звернулася до Джастіна з проханням допомогти Каті втекти.

Джастін зголосився, розуміючи, в якому потрясінні була Катя, і вивів її із зали, приєднавшись до служниці Айни, яка була зобов’язана Руслану і також хотіла допомогти.

Біля палацу вже чекав кінь Ільгиза.

Джастін і Айна посадили Катю, дізнавшись, що Зою, її матір, вже встигли відправити подалі, а Сем і Софія вже чекали.

Айна благословила Катю і сказала:

— Все в твоєму житті налагодиться. Боротьба лише починається.

З цими словами Катю направили до коня.

Тепер навіть емір не дізнається, що Катя і Зоя втекли—завдяки Софії, Айні, принцесі Еммі, Джастіну та Оскару.

Щоправда, тепер вони ризикували зазнати покарання. 

Коли Катя повернулася додому, її зустріли батьки, які міцно її обійняли.

Але Катя була розгублена і розбита.

Розуміння того, що її коханий Руслан пішов назавжди, не давало їй спокою.

Вона мала розпочати новий етап життя.

Але попри всі ці зміни, через кілька днів їй все ж доведеться покинути країну—завдяки допомозі друзів, які вже готували її втечу.

Цей день став для Каті поворотним моментом, який назавжди змінив її долю.

Шейха-принцеса Сорайя стояла у своїй кімнаті, вдивляючись у дзеркало, ніби намагаючись знайти свою власну душу, яка здавалася такою далекою.

Сорайя була старшою дочкою королеви Маріами, і кожен її крок повинен був бути не просто обачним, а ідеальним.

Її поведінка, її слова, її рішення—все мало значення.

І цей тягар висів над нею, наче важка ноша.

У цей момент у двері тихо постукала служниця.

— Ваше Величносте, вас викликає матір, — промовила дівчина, але її голос був сповнений тривоги.

Сорайя не одразу відповіла, її думки ще витали у тумані, а коли вона поглянула на служницю, та вже відступала.

— Я скоро, — сказала шейха-принцеса, знову вдивляючись у дзеркало.

Її відображення було іншим—сповненим тривоги та невизначеності.

Маріама, її мати, чекала в королівському кабінеті.

Тиша у кімнаті була оглушливою, але навіть тут, у величному залі, вона відчувала, як її серце билося нерівно.

— Сорайя, підійди, — сказала Маріама, поглянувши на доньку.

На її обличчі не було звичної суворості, але щось у її погляді змусило принцесу здригнутися.

— Що трапилося, матір? — запитала Сорайя, намагаючись приховати внутрішнє хвилювання.

— Ти знаєш, що твої вчинки мають наслідки.

— Ти—шейха-принцеса, і повинна поводитися так, щоб люди бачили в тобі приклад для наслідування.

— Ти бачила гнів головної королеви—вона перша дружина і все бачить.

— І без вагань може вигнати нас за непокору.

Сорайя опустила погляд, її губи ледь помітно здригнулися.

— Ти говориш про мене і ту бідолаху… — зізналася вона, відчуваючи, як слова ніби застрягли у горлі.

— Я не змогла стриматися, матір.

— Я не могла бачити, як вона запитує про нашого принца Руслана, мого зведеного брата.

— Мені здається, що весь цей світ руйнується.

Маріама важко зітхнула і підвелася.

Вона підійшла до доньки і поклала руку їй на плече.

— Ти не одна у своєму горі, моя дорога.

— Але ти повинна навчитися прощати і відпускати.

— Любов—це не лише бути з тим, кого хочеш, а й уміти відпустити, коли потрібно.

— Якщо ти хочеш стати королевою Кувейту, ти повинна навчитися прощати тих, хто завдає болю, і шукати шлях до миру.

Сорайя відчула, як її серце стислося.

Вона розуміла, що не може просто так взяти і відпустити свої почуття.

Але вона знала, що не може втратити свою силу, честь і гідність через одного чоловіка.

— Я постараюся, — прошепотіла вона, хоча слова давались їй важко.

— Я не хочу бути слабкою.

Маріама усміхнулася, хоча її погляд залишався сповненим турботи.

— Ти вже сильна. Але ти повинна навчитися бути сильною у спокої, а не в гніві.

— Ти навчишся цьому, і світ відкриється перед тобою.

Катя сиділа на ліжку, оточена розкішними тканинами, але все навколо здавалося їй чужим.

У її серці була порожнеча.

Вона не могла зрозуміти, як усе це сталося.

Весь її світ зруйнувався в одну мить.

Сльози, мов темні краплі дощу, котилися по її щоках.

Її серце розривалося від болю.

Вона не могла повірити, що Руслан пішов.

Він був її опорою, її світлом у цьому жорстокому світі.

Але тепер його не було.

Він залишив її, і вона не знала, як жити далі у цьому величезному, холодному світі без нього.

Спогади про всі моменти їхнього спілкування нахлинули, коли їхні душі перепліталися, коли здавалося, що все можливе, що любов і віра можуть здолати будь-які перешкоди.

Але зараз, коли його не було поруч, її світ руйнувався.

Катя закрила обличчя руками, намагаючись заглушити ридання, але сльози продовжували литися, немов потік.

Вона не знала, що робити.

Все, що вона колись знала і любила, тепер здавалося далеким і недосяжним.

До кімнати увійшла її мати.

Її погляд був сповнений співчуття, але слова були м’якими і обережними.

— Дорога, ти повинна заспокоїтися. Ти не одна. Я з тобою, і ти сильна. Ти впораєшся з цим, — сказала вона, сідаючи поруч і беручи Катю за руку.

Катя підняла очі, сповнені болю і непорозуміння.

— Мамо, як я можу жити без нього? Він пішов назавжди, і я... я навіть не встигла сказати йому, як сильно його люблю. Я втратила все.

Мати тихо зітхнула і притиснула доньку до себе, немов намагаючись передати їй свою силу.

Вона знала, що Катя переживає важкий момент, але також розуміла, що в житті завжди є місце для нового початку.

— Іноді життя підкидає нам випробування, але ми повинні рухатися вперед, навіть якщо біль не минає.

— Ти знайдеш свій шлях, і, можливо, це випробування стане лише частиною великої історії твого життя.

— Ми не можемо змінити минуле, але можемо обрати, як жити далі.

Катя заплющила очі, і в її думках знову виник образ Руслана.

Але мати була права.

Якщо вона хоче бути сильною, якщо вона хоче йти вперед, їй потрібно навчитися відпускати минуле.

Хоча усвідомлювати це було боляче.

— Я постараюся, мамо. Але мені так важко.

— Я знаю. Але ти не одна, і ти ніколи не будеш одна. Ми всі поруч, — м’яко сказала мати, продовжуючи обіймати доньку.

Сльози не покидали Катю, але в її душі почало зароджуватися розуміння:

Життя буде йти, і вона повинна навчитися жити з цим болем.

Можливо, одного дня вона знову зможе кохати.

Але зараз їй потрібен час і підтримка тих, хто поруч.

Королева Олена сиділа у своєму кабінеті, занепокоєно вдивляючись у синів—шейхів-принців Тимофія і Діму.

Вони тільки-но повернулися з важливою звісткою.

— Матір, ми думаємо, що Руслана викрали.

Олена завмерла на мить, її погляд похолоднів від тривоги.

— Викрали? Ви впевнені?

Тимофій поглянув на Діму, а потім твердо промовив:

— Ми не можемо сказати точно. Але є дещо, що нас насторожує.

— Брітні стояла біля його кімнати тієї ночі, коли він зник.

— Ми підозрюємо, що вона якимось чином причетна.

Олена стиснула губи, обмірковуючи це.

— Якщо це правда, я негайно викличу поліцію. Принц Руслан буде знайдений, якщо його справді викрали.

Її очі блищали рішучістю.

— Я не дозволю, щоб мій син зник безслідно.

Вона викликала служницю Амиру, і коли та увійшла, королева наказала:

— Амиро, ти будеш слідкувати за Брітні. Дізнайся, що вона приховує, і доповідай мені.

Служниця поклонилася, без слів прийнявши наказ, і тихо залишила кабінет.

Тимофій і Діма також поклонилися матері перед тим, як піти, а їхні обличчя відображали надію.

Тепер вони знали, що є шанс з’ясувати правду.

Можливо, Руслан не втік, а справді був викрадений.

А таємниця Брітні незабаром розкриється...

Раптом до зали увірвалася колишня королева Фейза—розлючена та стривожена рішенням Олени про вигнання Самії.

Вона не могла стримати свого гніву.

— Як ти посміла вигнати мою служницю Самію?! — вигукнула вона, її очі палали обуренням.

— Вона не просто служниця, а та, хто має право бути тут, серед нас! Вона була частиною цього дому, частиною нашої родини!

Олена, не бажаючи поступатися, холодно усміхнулася.

— Не служниця, а розпусниця, яка зруйнувала шлюб мого сина Даніеля! Через неї він зараз у комі!

— А тепер у мене ще одна проблема—мій улюблений молодший син, принц Руслан, зник!

— Ти добилася того, щоб Самія стала частиною великої гри!

— Я знаю, що ти хочеш витіснити мене після того, що сталося з твоєю дорогою внучкою Фатіхою.

Слова Олени були чіткими та гострими, але Фейза не збиралася залишати це без відповіді.

— Замовкни! Не смій нагадувати мені, що ти зробила з моєю внучкою!

— Ти перестала поважати старших, Олено! Йдеш проти них—це не просто неприпустимо, це безглуздо!

— Ти розумієш, що робиш?!

— Твоєму Ібрагіму не сподобається, як ти поводишся з тими, хто підтримує тебе!

Олена не могла приховати своєї образи та презирства.

— Мій емір підтримує мене у всьому! Він знає, що ти підтримуєш зв’язок із принцом Салмаєм, який став зрадником і сидить у в’язниці. І він це заслужив, адже намагався завдати шкоди нашій королівській родині!

— Ти навіть не знаєш, чого він добивався...

— І ще одне—Самія його дочка. Їй не місце в нашій родині, і вона ніколи не буде з моїм сином Даніелем!

— Якщо ти спробуєш зробити щось подібне ще раз—тоді твій чоловік Анвар не пробачить тебе. Ти втратила розсудок через горе за Фатіхою, але вона отримала те, на що заслуговувала. Вона була такою ж, як її мати, тому заслужила вигнання!

Фейза хотіла вдарити Олену, але та швидко перехопила її руку.

Її холодний погляд впився в очі Фейзи.

— Не смій руйнувати мою родину. Ти мене зрозуміла? Якщо ти зробиш ще один хибний крок, твій наступний союзник зникне далеко... І Анвар тобі не допоможе.

Фейза різко відсмикнула руку, її погляд сповнився розумінням.

Вона усвідомила, що її план помсти провалився повністю.

Самію вже не повернути і не врятувати.