Раді Вас бачити!

Глава 27. Час викриття

Місяц потому

Катар, Аль-Захіра

В один із перших днів, коли все почало заспокоюватися після драматичних подій, принц Руслан запросив Катю на побачення в пустелі. Він відчував, як його серце наповнюється новими почуттями до дівчини, з якою вони разом пережили так багато. Катя, зі своєю щирістю та добротою, була не просто другом — вона була його майбутньою дружиною.

Вони зустрілися на килимку серед пісків, де панувала тиша й затишок. Лише вони удвох, під м’яким світлом лампи. Кожен погляд, кожне слово все більше зближували їх. Катя усміхнулася, її очі сяяли добротою, а Руслан відчував, як його серце починає битися швидше.

Коли вони мовчки спостерігали за вогнями далекого міста, Руслан, нарешті, наважився порушити тишу.

— Катю, я тебе кохаю, — тихо сказав він, дивлячись їй у вічі.

Катя м’яко усміхнулася, її голос став майже шепотом.

— Я теж, Руслане.

Він узяв її руку, відчуваючи тепло її дотику. У цей момент вони обмінялися довгим і ніжним поцілунком — першим, але далеко не останнім. Усі сумніви розвіялися, і вони зрозуміли, що готові йти вперед, незважаючи на труднощі, які їм готує життя.

Руслан заглянув у її сяючі очі та, з легкою усмішкою, промовив:

— Катю, стань моєю дружиною.

Вона не знала, що він справжній принц, але це не мало значення. Її відповідь була щирою:

— Так, я згодна, мені байдуже хто ти, головне я тебе кохаю сильно

Під зоряним небом пустелі їхні долі переплелися ще міцніше.

Катя не знала, хто він насправді, і їй це було неважливо. Все, що мало значення, — це почуття, які пов’язували їх у цей момент. Їхні палкі поцілунки наповнювали ніч теплом, а пустеля навколо ніби сама ставала частиною їхньої історії, огортаючи їх своїм магічним покровом. Вони лежали на килимку під безкрайнім зоряним небом, де світ, здавалося, завмирав, дозволяючи їм бути лише одне для одного.

Це надає історії важливий момент — Руслан стоїть перед складним вибором. Він усвідомлює, що незабаром йому доведеться розкрити Каті правду й вирішити, як зміниться їхнє життя після цього. Інтрига посилюється: як Катя відреагує на несподіване одкровення? Чи буде вона готова залишити все заради нього?

Катар, Доха

Одного вечора Брітні наказала своїй служниці Моні з’ясувати, що приховує принц Руслан. Їй потрібно було дізнатися, чи справді він поїхав до Норвегії, як стверджував. Проте правда виявилася іншою — Руслан не покидав країну, він збрехав. Тепер Моні належало з’ясувати, куди саме він зник.

Вирішивши діяти швидко, Мона вирушила до Дохи, щоб поговорити з місцевими катарцями. Вона обережно розпитувала людей, ставлячи запитання з ненав’язливим інтересом. Один чоловік, здавалося, знав дещо важливе — він бачив принца Руслана в магазині разом із його найкращим другом Семом та слугою Оскаром. Вони купували джинси й футболку для принца, а потім сіли в таксі.

Мона не втратила жодної деталі. Запам’ятавши номер автомобіля, вона розшукала таксиста і, заплативши йому, наполегливо домоглася відповіді. Водій неохоче зізнався, що відвіз принца та його друзів у село Аль-Захіра.

Не гаючи часу, Мона наказала доправити її туди. Вона знала, що попереду на неї чекає розгадка таємниці — але чи була вона готова до того, що там знайде?..

Катар, Аль-Захіра.

Мона шукала принца Руслана по всьому цьому загадковому селищу, але ніде не знаходила слідів його присутності. Надія майже згасла, аж раптом, зайшовши до пекарні, вона купила булочку у чоловіка на ім’я Мелік — того самого, кого Руслан колись врятував.

Не гаючи жодної секунди, Мона показала йому фото принца. Очі Меліка засвітилися радістю.

— Так, я знаю його! — з ентузіазмом сказав він. — Благородна людина, завжди допомагає тим, хто у біді.

Але, як з’ясувалося, Мелік навіть не підозрював, що Руслан — справжній принц. Він знав його лише як простого чоловіка, який прагнув жити серед людей.

— Руслан врятував мене та мою родину від могутнього чоловіка — Ердогана, — продовжив він. — А тепер Ердоган сидить у в’язниці.

Ці слова стали ключем до розгадки. Мона усвідомила, що повинна вирушити до в’язниці та особисто дізнатися в Ердогана, яку роль принц Руслан зіграв у його ув’язненні.

Доха, в'язниця.

Ердоган, засуджений на п’ять років, сидів у темниці, спогади про удари батога палили його так само, як ненависть до людини із закритим обличчям. Він намагався пригадати, хто він, чий погляд переслідував його у снах.

Він ніколи б не здогадався, якби не отримав газету з новинами про королівську родину аль-Шаф. Серед офіційних фотографій Ердоган побачив того самого чоловіка, що приховував своє обличчя. Це був принц Руслан. Осяяння настало миттєво. Тепер він знав, хто зламав його долю, хто запроторив його до в’язниці. І він був радий, бо тепер у нього з’явилася мета — помста.

Поруч із ним у тюрмі перебував учений Генріх Зоуштраус, якого засудили довічно за приховування існування своєї доньки, жорстоке поводження та незаконне утримання її в ув’язненні. Як і Ердоган, він намагався згадати, чий погляд видавав щось знайоме. Ердоган мовчки передав йому газету, і Генріх застиг, побачивши обличчя принца Руслана. Тепер їх об’єднувала одна мета — не дозволити Руслану стати еміром Катару.

Та Руслан був не самотнім. Йому допомагала адвокатеса Те Йон, жінка, що бореться за справедливість. Вони стояли на межі небезпеки, адже тепер проти них об'єдналися двоє людей, які жадали помсти.

Того ж дня до в’язниці прибула Мона, прагнучи з’ясувати правду у Ердогана. Вона показала йому фото принца Руслана. Ердоган посміхнувся:

— Так, це він. Ця людина посадила мене сюди. Хоча він приховував обличчя, його очі видали правду.

Через втручання Брітні особистість Руслана тепер була розкрита.

— Ти знаєш, ким він працює? — раптом додав Ердоган. — Він допомагає адвокатесі Те Йон.

Ці слова стали важливою зачіпкою. Мона подякувала йому й з усмішкою сказала:

— Моя господиня Брітні зробить усе, щоб зруйнувати принца Руслана.

Ердоган кивнув із задоволенням, а Мона залишила в’язницю, тепер володіючи таємницею, яку ніхто не мав дізнатися.

Катар, Аль-Захіра

Тим часом щасливі закохані Руслан і Катя гуляли східним базаром, де гучно вигукували торговці, пропонуючи коштовності, екзотичні фрукти та овочі, а також верблюдів. Вони були сповнені радості, адже тепер стали нареченим і нареченою.

Щойно вони побували у батьків Каті, розповіли їм про свої плани одружитися, і ті прийняли новину з захопленням. Вони побачили в Руслані гідність і не вагаючись дали своє благословення. Щодо весілля поки не було визначеності — поспішати не хотіли, адже Руслан ще не відкрив Каті свою таємницю. Він вирішив зробити це на день народження своєї сестри, принцеси Крістіни. Саме тоді він розповість Каті правду та відвезе її до палацу, щоб познайомити з королівською родиною. Вона їм сподобається, незважаючи на своє скромне походження.

Якраз у цей час Руслан і Катя вибирали обручки в ювелірному магазині, що розташовувався поруч із базаром. Вони були молоді, щасливі та мріяли про світле майбутнє. Руслан був готовий до спільного життя, як і Катя, адже вони кохали одне одного і були нерозривно пов’язані.

Коли вони приміряли золоті обручки, за ними мовчки спостерігав принц Хуссейн із розбитим серцем. Він приїхав до Аль-Захіри, щоб придбати коштовність для принцеси Вікторії. Незважаючи на те, що вона поки не була готова вийти за нього заміж, Хуссейн терпляче чекав і був сповнений рішучості добитися її прихильності.

Але несподівано його увагу привернула зовсім інша картина — принц Руслан, брат Вікторії, стояв у маленькому селищі й вибирав обручку разом із простою дівчиною, яка явно не належала до знатного роду. Хуссейн був вражений. Він не міг зрозуміти, чому королівська родина дозволила Руслану зустрічатися з простолюдинкою та таємно заручитися з нею. Він був упевнений, що батьки Руслана ніколи б не схвалили такий шлюб.

Принц Хуссейн вирішив, що повинен розповісти про це своєму батькові, еміру Абделю Кадербаю, щоб той повідомив королівську родину Руслана. Але перш ніж діяти, Хуссейн підслухав розмову закоханих і дізнався адресу Каті. Тепер він мав намір поговорити з її батьками та переконати їх не погоджуватися на шлюб із принцом Русланом.

Зоя стояла біля раковини, акуратно змиваючи піну з тарілок, поки Даніл витирал їх чистим рушником.

— Не можу повірити, — сказала Зоя з усмішкою. — Наша Катя виходить заміж.

— Так, — кивнув Даніл, ставлячи витерту тарілку на стіл. — Руслан — хороший хлопець. Видно, що він справді кохає її.

Зоя задумливо глянула у вікно.

— Він не просто кохає, він зробив важливий крок. Це так рідко зустрінеш — коли чоловік рішуче йде назустріч своєму щастю.

Даніл усміхнувся.

— Головне, щоб Катя була щаслива. А весілля... думаю, варто зіграти тут, вдома, серед рідних і друзів.

Зоя схвально кивнула.

— Так, а ще нам потрібно познайомитися з його батьками. Цікаво, які вони?

Даніл знизав плечима.

— Головне, щоб вони прийняли Катю так само тепло, як ми прийняли Руслана.

Вони продовжили мити посуд, не підозрюючи, що Руслан приховує важливу правду — про своє походження та про те, хто він насправді.

Зоя, витираючи руки рушником, поспішила відчинити. На порозі стояв статний чоловік у розкішному вбранні, а позаду нього — кілька слуг. Глянувши на нього, вона відчула легке занепокоєння.

— Хто ви? І хто ці люди? — запитала вона, насупившись.

Чоловік холодно подивився на неї, його голос звучав стримано, але владно.

— Ви не знаєте, хто я? — він зробив паузу, потім продовжив. — Я Хуссейн, принц Афганістану. А це мої слуги.

Зоя застигла. Її обличчя відображало потрясіння, вона не могла повірити в те, що відбувається.

— Принц…? — видихнула вона, ледь усвідомлюючи почуте.

У вітальні почулися кроки — Даніл зацікавлено вийшов до входу, помітивши несподіваних гостей.

— Що тут відбувається? — запитав він, переводячи погляд з дружини на незнайомця.

Хуссейн подивився на нього так само холоднокровно, ніби повторюючи вже очевидне.

— Я Хуссейн, принц Афганістану.

Тиша заповнила простір, наповнена напругою.

Зоя та Даніл обмінялися здивованими поглядами, коли Хуссейн раптово почав запитувати, чи приходив до них Руслан.

— Хто ви взагалі, і чому вас цікавить Руслан? — з обережністю запитав Даніл.

Принц Хуссейн усміхнувся, його погляд був холодним.

— Ви навіть не знаєте, хто той чоловік, що сватався до вашої дочки, — сказав він з глузливою усмішкою. — Ви справді вважаєте, що він звичайний юнак?

Зоя насупилася, тривога пробігла по її обличчю.

— Що ви маєте на увазі?

Хуссейн повільно дістав з внутрішньої кишені фото й розгорнув його перед ними.

— Дивіться уважно, — промовив він. — Це королівська родина аль-Шаф. І серед них — ваш Руслан.

Зоя та Даніл застигли, їхні погляди металися по фотографії. Серце Зої забилося швидше.

— Це неможливо… — видихнула вона. — Ти хочеш сказати, що Руслан…

— Так, — спокійно підтвердив Хуссейн, схрестивши руки. — Він принц Катару з династії аль-Шаф.

Світ раптово похитнувся для обох батьків. Вони стояли в повному потрясінні, усвідомлюючи, що дали згоду на шлюб своєї дочки з принцом Катару.

Але чому він приховував свою особистість? Навіщо йому було брехати?..

 

Зоя з Данілом завмерли, уважно слухаючи слова принца Хуссейна. Він говорив впевнено й холодно — їм слід відмовитися від Руслана.

— Він із королівської родини, — пояснив Хуссейн. — Йому належить одружитися з багатою дівчиною або принцесою. Ви марно сподіваєтесь на Руслана.

Зоя кинула короткий погляд на Дениса.

— Але ж… він любить Катю, — спробувала заперечити вона.

Хуссейн лише усміхнувся.

— Я добре знаю Руслана і його сестру, принцесу Вікторію. Його місце — серед королівської сім’ї, а я зобов’язаний захищати її честь.

Он подивився на них знизу догори, ніби вирішив, що вмовляння тут зайві.

— Ви повинні сказати Каті правду. Вона не повинна марно сподіватися на Руслана.

З цими словами він вийшов, а слуги мовчки пішли слідом.

Зоя відступила на крок, відчувши, як похитнувся світ. Її ноги підкосилися, але Даніл встиг підхопити її. Він швидко налив води, а потім дав їй валеріану.

— Це… не може бути правдою, — прошептала вона.

Даніл стиснув її руку.

— Руслан приховував своє походження, а ми так безтурботно дозволили Каті бути з ним.

Він підняв голову, обмінявшись із дружиною поглядом.

— Ми повинні поговорити з нею. Вона не повинна робити помилку.

Адже правда була очевидною — Руслан, як принц, повинен одружитися з багатою нареченою або принцесою. А Катя всього лиш проста дівчина. Вони повинні її захистити.

Завдяки принцу Хуссейну вони нарешті дізналися всю правду про Руслана.

 

Катар, Доха

Наступного дня адвокатеса Те Йон, вбрана у вишуканий корейський костюм, прямувала до палацу Аль-Шаф на зустріч з еміром. Вона неодноразово бувала там і завжди захоплювалася його величчю, багатством та справедливістю.

Емір Ібрагім запросив її особисто, щоб висловити подяку за її роботу на благо народу в Аль-Захірі. Це місце було йому близьким — він згадував, як у юності відвідував ці землі, прагнучи краще зрозуміти простих людей. Те саме зараз робив його син, принц Руслан.

Ці слова здивували Те Йон. Вона замислилася, чи розповів Руслан батькові правду про свої справи та місце перебування.

Емір Ібрагім запропонував їй щедру винагороду, але вона ввічливо відмовилася, щиро подякувавши за те, що він цінує її працю. Емір добре знав її чоловіка і запропонував йому можливість розвинути бізнес у Досі, пов’язаний із вирощуванням алое.

Те Йон схилила голову в знак поваги.

— Я неодмінно передам ваші слова своєму чоловікові, — промовила вона з вдячністю.

Втім, емір Ібрагім вирішив зробити їй особливий подарунок — на знак їхньої дружби він підніс їй червоний алмаз, надзвичайно цінний у королівській родині. Те Йон вагалася, але зрештою прийняла цей дарунок як символ поваги та пам’ять про емірську вдячність.

Вона покинула палац, сповнена похвали від Ібрагіма, але думки її не полишали. Можливо, принц Руслан марно приховує своє життя від сім’ї? Вона повинна поговорити з ним і розповісти, де була та що дізналася.

Коли Те Йон, виходячи з палацу, почула здалеку звучання східної музики, вона подумала, що це свято королівської родини. Насправді ж це була церемонія для наложниці— у палац прибувала нова наложниця, яку мали урочисто та гучно привітати, немов на весіллі.

Раптом у Те Йон серце мало не вистрибнуло з грудей, коли вона побачила величну постать у корейському ханбоку із золотими візерунками. У її волоссі виблискувала золота шпилька, прикрашена червоними алмазами та квіткою дракона— символом високого статусу наложниці еміра.

Це була Юн Мі, четверта наложниця еміра Ібрагіма, яку він взяв до палацу завдяки впливу її батька-губернатора.

Юн Мі велично прямувала, тримаючи свій довгий ханбок із золотим орнаментом, щоб привітати нову наложницю. Поруч із нею йшли служниця та охоронець.

Те Йон глибоко вклонилася їй, як шанованій господині, що жила у палаці серед королівської родини. Але раптом її пройняв холодний спогад— Юн Мі була її колишньою пані, яка служила при дворі під іншим ім'ям.

Свого часу Юн Мі поводилася з Те Йон жорстоко, змушуючи її терпіти несправедливість. Зрештою, Те Йон була змушена втекти разом із батьком, приховуючи свою особистість.

А тепер вона майже зіткнулася зі своїм минулим…

Раптом Юн Мі краєм ока помітила знайому постать. Її погляд зупинився на Те Йон, яка схилилася в поклоні, і серце забилося швидше. Вона впізнала її—це була Су Ген, служниця, яка колись працювала у її батька.

Юн Мі різко зупинилася й жестом наказала служниці та охоронцю припинити рух. Те Йон уже збиралася йти, коли позаду пролунав владний голос:

— Ей, ти!

Те Йон завмерла. Юн Мі велично наближалася до неї, з кожним кроком розглядаючи її обличчя.

— Ну що, Су Ген, добре влаштувалася? — її голос звучав насмішкувато. — Ти пам’ятаєш мене?

Те Йон змусила себе зберегти спокій. Вона не могла дозволити страху видати її.

— Вибачте, ми знайомі? — промовила вона холодно, стримуючи хвилювання.

Але Юн Мі не збиралася відступати.

— Не прикидайся! Ти ж Су Ген, моя служниця, яка втекла разом зі своїм батьком. І ось я нарешті тебе знайшла!

Те Йон не зрушила з місця, її погляд залишався спокійним.

— Вибачте, ви помиляєтесь. Я—Те Йон, а не Су Ген.

Юн Мі знову вдивилася в її обличчя. Її впевненість змусила її засумніватися, але схожість була занадто разючою.

— Досить! — наказала вона служниці. — Скажи, це вона?

Служниця поглянула на Те Йон і тихо відповіла:

— Ні, ваша світлість.

Юн Мі на мить задумалася, її сумніви не зникли, але вона вирішила поки що відступити.

— Гаразд.

З цими словами вона розвернулася і велично попрямувала геть.

Те Йон швидко пішла в протилежному напрямку. Її дихання стало нерівним, серце шалено билося. Вона ледь уникнула викриття.

Але страх не відступав. Юн Мі не забуде цю зустріч. І вона зробить усе, щоб довести—Те Йон і є Су Ген.

Мона їхала в автобусі, і її серце билося швидше—вона щойно розповіла Бритні важливу новину. Тепер господиня знала, що принц Руслан приховує своє місцезнаходження, що йому допомагає Те Йон, а також—що ходять чутки про його роман із дівчиною на ім'я Катя.

Бритні задоволено похвалила свою служницю.

— Ти добре впоралася, Моно, — сказала вона, її очі блищали хитрим задумом. — Як тільки повернешся у палац, отримаєш щедру винагороду.

Але справжнє задоволення Бритні принесла сама інформація. Тепер вона збиралася розробити план—як зробити так, щоб королівська родина дізналася правду. Якщо вони з’ясують, що Руслан обманув їх, приховуючи своє місце перебування, що він живе як простолюдин і дружить із простими людьми—це може підірвати репутацію королівської сім’ї.

Та Бритні не знала, що за дверима хтось підслуховував її розмову.

Юн Мі, яка щойно повернулася після церемонії, стояла в тіні й ловила кожне слово. Її погляд спалахнув при згадці імені Те Йон.

Те Йон…

Юн Мі напружилася. Вона зрозуміла—це і є Су Ген, її колишня служниця, яка тікала з батьком, приховуючи свою справжню особу.

Її губи розтягнулися в усмішці.

"Цікаво…"

Юн Мі добре знала Брітні, ще з часів, коли та була нареченою принца Сави. Вона бачила її амбіції, її холодну рішучість—все те, що було і в ній самій.

Можливо, настав час об’єднати сили.

Юн Мі вирішила діяти. Вона повинна зблизитися з Брітні—і допомогти їй.

Юн Мі граційно увійшла до кімнати Брітні, де та сиділа перед дзеркалом, любовно розглядаючи золоту діадему—символ майбутньої королеви.

— Що тобі потрібно? — запитала Брітні, не обертаючись, продовжуючи милуватися своїм відображенням.

Юн Мі з легкою усмішкою зачинила за собою двері.

— Я прийшла з пропозицією, яка тобі сподобається.

Брітні підняла погляд, її блакитні очі блиснули цікавістю.

— Я слухаю.

Юн Мі неквапливо пройшлася по кімнаті, її погляд ковзнув по розкішному убранству.

— Ти хочеш позбутися принца Руслана, чи не так? — промовила вона.

Брітні нарешті повернулася до неї, тепер повністю зосередившись на розмові.

— Звичайно. Він все псує. Він має стати наступним еміром Катару, але насправді це місце належить моєму нареченому, принцу Савві. Руслан не гідний бути правителем.

Юн Мі злегка усміхнулася.

— Ось як... Тоді я можу тобі допомогти. У тебе є амбіції, ти домагаєшся бажаного—мені подобаються такі люди. Але ти повинна допомогти і мені. Ми можемо разом позбутися тих, хто заважає нашій владі.

Бритні примружилася, не розуміючи, до чого вона веде.

— Говори конкретніше. Чим я можу тобі допомогти?

Юн Мі, задоволена її інтересом, граційно сіла на диван і, схрестивши руки, продовжила:

— Сьогодні до палацу прийшла одна жінка. Колись вона була моєю служницею, моєю рабинею, але втекла разом із батьком. Я давно її шукаю. Вона працює адвокаткою, і, як виявилося, вона поруч із твоїм ворогом—принцом Русланом. Я випадково підслухала вашу розмову... І тепер можу сказати: вони обидва—наші вороги.

Брітні підняла брову.

— Хто ця жінка?

— Те Йон. Як я зрозуміла, вона працює разом із твоїм принцом Русланом. Він теж приховує свою справжню особистість. Вони обидва приховують свою ідентичність.

Брітні хитро примружилася.

— Ти хочеш об’єднатися, пані Юн Мі?

Юн Мі кивнула.

— Ти станеш королевою, а я—найвпливовішою наложницею. Нам обом вигідно прибрати Руслана з нашого шляху, щоб він не став наступним еміром. А Те Йон повернеться до мене, тому що вона насправді належить мені. Вона—моя рабиня, і їй не личить бути адвокаткою, тим більше, що їй допомагає принц Руслан, який сам приховує свою особистість.

Брітні підвелася й підійшла до вікна, поглянувши на вечірній двір.

— Мені подобається ця думка… — промовила вона з усмішкою. — Але королівська родина не повірить, що Руслан перебуває в Аль-Захірі. Навіть мою служницю Мону не стануть слухати, хоча саме вона знайшла докази того, що він приховується.

Юн Мі знизала плечима.

— Тоді ми повинні зробити все, щоб королівська сім’я дізналася правду. Ось мій план: я—наложниця еміра Ібрагіма, він у всьому мене слухає та шанує. Я накажу своїм людям знайти Те Йон і кинути її до темниці, адже вона вчинила тяжкий злочин—приховувала правду. А в Катарі це не вітається.

Брітні з цікавістю слухала.

— Продовжуй.

Юн Мі усміхнулася ще ширше.

— Руслан не зможе залишити її в біді. Він поспішить її врятувати, і зрештою змушений буде зізнатися, що він—принц, що він брехав усім. Він повернеться до палацу з ганьбою, королівська сім’я втратить до нього довіру, і твій Савва стане еміром. Ти—королевою. А я буду твоєю союзницею.

Брітні розпливлася в задоволеній усмішці.

— Я в справі, — промовила вона, відчуваючи, як усе складається на її користь.