Раді Вас бачити!

Глава 21. Розлом родини

Дніпро, Україна  

До квартири зайшла розчарована сімнадцятирічна дівчина на ім'я Саша, дочка Людмили Синицової. У неї були довгі каштанові волосся, карі очі, середній зріст; вона фарбувала губи червоною помадою. На ній була біла сорочка та чорні штани. Саша щойно повернулася з гуртожитку, де разом із подругами готувалася до лекцій. Зовсім недавно вона дізналася від однієї з маминих подруг, що Люда виходить заміж за Віктора — багатого бізнесмена. Ця новина вразила Сашу: їй не подобався Віктор, вона ненавиділа його. Саша хотіла, щоб усе повернулося на свої місця, щоб мама пробачила батька і повернулася до нього.  

Саша зайшла на кухню, де радісна мама обговорювала з подругами свої плани: весілля з Віктором було заплановане на весну. Саша відчула, як смуток і несправедливість знову охоплюють її. Родина змінювалася на очах. Люда, здавалося, стала іншою — Саші здавалося, що мама більше не любить її батька.  

Коли Люда помітила дочку, вона відразу припинила розмову. Саша схрестила руки і з докором запитала:  
— Мамо, то це правда? Ти виходиш заміж?  

Люда різко відповіла:  
— Так, виходжу заміж за Віктора. А тобі що? Ми любимо одне одного і хочемо бути разом.  

Саша обурилася:  
— У сенсі? Наша родина руйнується, а ти питаєш, яке мені до цього діло? Як ти можеш так говорити? Ти ж майже нічого про Віктора не знаєш! Він явно не той, за кого себе видає!  

Люда розізлилася:  
— Закрий рот, мерзотнице!  

Але Саша не збиралася мовчати:  
— Не закрию! Досить із мене! Кинь Віктора і повернися до тата! Розберіться про все нормально, або я піду!  

Люда підвищила голос:  
— Ти мені умови ставити зважилася? Твій тато — зрадник, він ніколи до нас не повернеться. Тепер усе інакше, подобається тобі це чи ні!  

Саша з болем запитала:  
— Мамо, ти хоча б трохи любиш тата? Ви прожили разом двадцять років! У тебе взагалі не залишилося до нього жодних почуттів?  

Люда вигукнула у відповідь:  
— Досить! Він нас зрадив, а ти продовжуєш…  

Саша перебила її, махнувши рукою:  
— Що? Ти вдариш мене? Давай, бий! Нехай усі дізнаються, яка ти насправді!  

Люда не стрималася і вдарила доньку по щоці. Звук ляпаса рознісся по кімнаті. Саша приклала руку до щоки, дивлячись на маму:  
— Ну і? Чого ти цим досягла?  

У цей момент до кімнати зайшов Льоша, почувши крики та звуки удару.  
— Що тут відбувається? Припиніть сваритися, прошу! Це знову через Віктора? Мамо, досить! — сказав він.  

Люда звернулася до сина:  
— Не втручайся, іди до своєї кімнати!  

Але Льоша, схрестивши руки, твердо відповів:  
— Я нікуди не піду, поки ви не заспокоїтеся!  

Саша звернулася до брата:  
— Льошо, тобі подобається, що мама виходить заміж за Віктора? Вона змінилася через нього і плює на нашого тата!  

Льоша запитав у мами:  
— Мамо, це правда? Хіба не надто швидко?  

Люда спокійно відповіла:  
— Навесні, синку.  

Але Саша вже не могла більше стримувати емоції:  
— Досить! З мене досить, я не можу це терпіти! — закричала вона і побігла до своєї кімнати.  

Льоша намагався її заспокоїти, вмовляючи не йти, але Люда сказала:  
— Хай іде!  

Саша, зібравши свої речі, кинула на маму погляд, сповнений болю:  
— Я тебе ненавиджу, мамо!  

Вона грюкнула дверима, а Люда, схрестивши руки, сказала:  
— З глузду з'їхала. Хай іде.  

Льоша подивився на маму з подивом, усвідомлюючи, як сильно вона змінилася. Він тихо, але рішуче промовив:  
— Ти переходиш усі межі, мамо. Так ти втратиш усе.  

Він одягнув куртку і попрямував за сестрою. Люда, залишившись на самоті, схрестила руки, бурмочучи:  
— Просто дурдом. Їм байдуже до матері…  

Саша з речами направлялася до квартири свого батька. Вона довго стукала у двері, але ніхто не відкривав. Вона намагалася зателефонувати, але батько не відповідав. Розчарована і розгублена, Саша вирішила тимчасово пожити у своєї подруги.  

Вона зателефонувала подрузі та запропонувала зустрітися в кафе, щоб усе обговорити. Уже в кафе Саша почала розповідати про те, що сталося в її родині. Вона попросила дозволу пожити у подруги до повернення батька, але подруга зі співчуттям відмовила. У неї був запланований романтичний вечір із хлопцем, і вона не могла прийняти Сашу. Подруга запевняла, що не проганяє її, але зараз це було неможливо.  

Саша побажала подрузі гарного вечора і пішла, відчуваючи себе покинутою. Вона попрямувала до свого хлопця, сподіваючись, що той зможе допомогти. Вона подзвонила у двері, і хлопець вийшов. Саша розповіла йому про свою проблему і попросила тимчасово пожити у нього. Але той зам’явся і, опустивши очі, сказав, що не може — у квартирі вже був гість. Саша помітила дівчину в кімнаті і все зрозуміла.  

Хлопець замовк, не наважуючись сказати, що між ними все скінчено. Саша, ледь стримуючи сльози, кинула йому кілька образливих слів і пішла. Хлопець із жалем повернувся до квартири.  

У стані повної розгубленості Саша йшла мостом, що веде до Монастирського острова. Її голова була наповнена думками про те, як подруга, хлопець і родина зрадили її, ніби вона нікому не потрібна. У відчаї вона залишила речі на землі й підійшла до перил. Відчуваючи безнадійність, Саша заплющила очі, опустила руки й зробила крок уперед...  

Наступного дня Люда нарізала овочі на кухні, готуючи суп. У квартиру увійшов невиспанний Льоша — усю ніч він шукав свою сестру Сашу, але так і не знайшов її. Побачивши, як мама спокійно варить суп, він відчув, що їй байдуже, що сталося з Сашею.  

— Мамо, Саша не приходила? — запитав Льоша.  

Люда обернулась:  
— І тобі доброго ранку, Льошо. Не знайшов її?  

Льоша похитав головою.  

— Даремно ти всю ніч її шукав, — сказала Люда, злегка роздратовано. — Вона, певно, у свого татка.  

— У тата квартира зачинена, — заперечив Льоша.  

— Ну, це не дивно. Напевно, пиячить зі своїм дружком до ранку, — відмахнулася Люда.  

Льоша з обуренням підняв голос:  
— Мамо, ти що таке кажеш?! Може, він просто поїхав на деякий час. Я не зміг до нього додзвонитися, але то інша справа. А раптом із Сашею щось сталося? Вона точно не приходила?  

Люда роздратовано махнула руками:  
— Не приходила твоя Саша.  

— Вона і твоя теж, твоя донька, — суворо сказав Льоша.  

— Вона мені більше не донька, — грубо відповіла Люда. — І вона про це пошкодує.  

— Що з тобою, мамо? Що вона тобі поганого зробила? — здивовано вигукнув Льоша.  

Люда лише посміхнулась із гіркою іронією:  
— Щоб вона мені поганого зробила? Та смішно.  

— Вона просто хотіла повернути все, як було. Ти справді не думаєш, що тато міг не чинити того, у чому ти його звинувачуєш? Я в це вірю, і вона теж. А цей Віктор... ти його взагалі добре знаєш? — запитав Льоша.  

Люда сердито відповіла:  
— Я знаю краще за вас обох! І мене ніхто не переконає. З вашим татом усе скінчено, він сам зробив свій вибір. А Саша перебіситься і прийде до мене просити вибачення.  

— Вона нічого поганого не зробила. Я тебе не впізнаю, мамо, — тихо сказав Льоша і, піднявшись у свою кімнату, додав: — Я піду далі її шукати.  

Люда покликала його:  
— Льошо, ти куди зібрався? А сніданок?  

— Уже поснідав у кафе, дякую, — відповів він.  

Люда з роздратуванням кинула ложку на стіл. Її охопила злість, і, кидаючи м’ясо в каструлю, вона пробурмотіла:  
— Дістали обидва...  

У цей момент у двері різко увійшов Коля, увесь вимазаний. Він почув її останню фразу й вигукнув:  
— У якому сенсі «дістали»? Людо, що ти задумала?  

Люда злякано обернулася і побачила свого колишнього чоловіка Колю, весь у бруді.  

— Коля, ти чого весь брудний? — запитала вона.  

Але Коля, розправивши плечі й суворо дивлячись на неї, відповів:  
— Краще скажи, будь ласка, що тут у вас відбувається? Мені Льоша залишив повідомлення, що Саша зникла. Як це розуміти?  

Люда стиснула губи, не знаючи, як пояснити ситуацію. Коля, розлючений, продовжив:  
— Мовчиш? Чому ти не шукаєш Сашу?!  

У цей момент Льоша вийшов із квартири в куртці.  

— Льошо, повернися! — закричала Люда.  

Коля обернувся до неї:  
— Нехай шукає. А ти мені поясни, що тут узагалі сталося.  

Люда, відчуваючи хвилювання, відповіла:  
— Коля, тільки не злись. Сідай, я все тобі поясню.

Льоша йшов вулицею, з розстібнутою курткою, одночасно намагаючись додзвонитися до Саші. У слухавці він чув одне і те ж: "Абонент тимчасово недоступний". У стані розпачу він вигукнув:  
— Де ж ти, Саша?  

Після невдалих спроб він вирішив подзвонити до Іри, щоб розповісти їй про ситуацію та попросити її вплинути на його маму — щоб та нарешті замислилася про сім’ю, а не про весілля з Віктором.  

Закінчивши розмову, Льоша пішов до хлопця Саші, сподіваючись знайти її там. Хлопець, помітивши його напружений вигляд, почав брехати, щоб уникнути конфлікту:  
— Саша не приходила.  

Льоша, відчуваючи щось недобре, залишив хлопця і рушив далі в пошуках сестри. Наступною була подруга Саші — він вирішив їй зателефонувати.  

Тим часом Коля, почувши від Люди її пояснення щодо зникнення дочки Саші, почав метатися по кухні, розмахуючи руками.  

— Донька не ночувала вдома вже добу, невідомо де! А ти навіть не подумала мені про це сказати! Ти, Людо, зовсім совість втратила?! — кричав він.  

Люда, намагаючись уникнути конфлікту, спокійно відповіла:  
— Коля, ну не гарячкуй. Просто у нас вийшла неприємна ситуація.  

Але Коля перебив її криком:  
— Неприємна ситуація — це коли щось не вдалося чи вийшло з-під контролю! А у нас із тобою донька пропала!  

Люда відмахнулася і зі злiстю сказала:  
— Та нічого з нею не станеться! Впевнена, вона ночує у свого хохля чергового і про нас забула.  

Тим часом Коля спробував додзвонитися до Саші, але у відповідь почув: "Абонент тимчасово недоступний". Він кинув погляд на Люду і сказав:  
— Номер не відповідає.  

Люда байдуже відмахнулася:  
— Телефон, мабуть, сів. Або, може, вона спеціально вимкнула, щоб ми понервували.  

Коля сів поруч і, насупившись, суворо запитав:  
— Людо, я тебе зрозуміти не можу. Тобі справді байдуже до своєї доньки? Ти взагалі усвідомлюєш, що відбувається? Ти думаєш лише про свого Віктора, який зробив тобі пропозицію. А довкола ти нічого не помічаєш.  

Люда почала виправдовуватися:  
— Ах, Коля, до чого тут Віктор? Він набагато кращий за тебе, це тут узагалі ні до чого! У нас усе нормально. Саша повернеться і попросить вибачення.  

Коля, важко зітхнувши, крізь зуби промовив:  
— Замовкни, будь ласка.  

Люда різко відповіла:  
— Заспокойся. Гаразд, я мовчу.  

Після невеликої паузи Коля знову заговорив:  
— Так давай подумаємо, куди Саша могла піти?  

— А я звідки знаю? — знизала плечима Люда.  

— У неї ж є друзі: Катя, Маша, Соня. Або, може, хлопець? Як його там... Толя начебто? — продовжив Коля.  

Люда нахмурилася і здивовано запитала:  
— У неї що, був хлопець?  

Ці слова змусили Колю спалахнути:  
— Ти взагалі, Людо, життям своєї доньки цікавишся?!  

— Я завжди цікавилася. Просто вона мені про це не розповідала, — спробувала виправдатися Люда.  

— Ну звичайно, з тобою ж неможливо нормально поговорити! То ти влаштуєш скандал, то тобі просто байдуже! — різко відповів Коля.  

— Не кажи так, Коля. Це не так, — проговорила Люда, вже втрачаючи впевненість у своєму тоні.  

Коля зупинився і, пильно глянувши на неї, тихо сказав:  
— Знаєш, я хотів тобі дещо сказати.  

Люда з нерозумінням запитала:  
— Про що ти, Коля? Якщо ти про Сашу...  

Але Коля перебив її:  
— Ні, не про Сашу, а про твого Віктора.  

Люда різко відповіла:  
— Не кажи, що ти чіпав Віктора!  

Коля, важко зітхнувши, почав:  
— Те, що я забруднився, — це справа рук твого Віктора.  

Люда насупилася:  
— Що зробив Віктор?  

Коля продовжив:  
— Він викрав мене, вивіз до лісу і катував. Хотів, щоб я залишив тебе в спокої.  

Люда слухала з нерозумінням, не розуміючи, навіщо Віктор так учинив. Вона мовчала.  

— Мовчиш? Ти зовсім не знаєш його, Людо. Тому я не був удома і не відповідав на дзвінки. Віктор — бандит, — сказав Коля.  

Люда, вражена, прошепотіла:  
— Не кажи так, прошу.  

Коля, стримуючи гнів, відповів:  
— Звісно, це ваша справа. Але я більше не хочу з вами зв'язуватися, особливо з тобою, Людо. Ти ще наплачешся з ним. А дочку Сашу я забираю. Вона буде не проти. Подам до суду, щоб мені її віддали, а тобі — ні.  

Він додав:  
— І знаєш, Людо, Саша пішла не просто так. Ти проміняла сім’ю на бандита. Все, я йду її шукати, а ти думай далі про свого Віктора.  

Коля пішов, а Люда залишилася сидіти, усвідомлюючи, що Коля міг сказати це через ревнощі.  

Коли Коля пішов, у квартиру зайшла Іра. Люда, злякано озирнувшись, вигукнула:  
— Боже, Іро, що без стуку? Напевно, почула від Льоші, що Саша зникла. Слухай, вона...  

Але Іра перебила її і грубо сказала:  
— Ти дуже змінилася, Людо. Так ти втратиш все. Якщо Віктор справді бандит, ти пошкодуєш. Я хочу, щоб Саша була з Колею. Він розуміє, що з такими, як Віктор, залишати не можна. І Саша це відчуває.  

Люда, махаючи руками, заперечила:  
— Та чому ви всі проти мене?  

Але Іра знову перебила:  
— Бачу, ти нічого не розумієш. Ти пошкодуєш, якщо з дочкою щось станеться. Я розповім Олені. Як би ти їй не заздрила, вона у всьому розбереться і допоможе. А тобі вже не допомогти.  

Іра пішла, а Люда замислилася: чому всі проти її щастя і кажуть погане про Віктора?  

Льоша зустрівся з подругою Саші, яка повідомила, що Саша, можливо, залишилася ночувати у хлопця. Льоша зітхнув і відповів, що сам не знає, де вона зараз. Подруга зізналася, що телефон Саші не відповідає.  

Льоша подякував їй і збирався піти з сумним виглядом, коли подруга несподівано запропонувала звернутися до іншої подруги — Маші. Вона припустила, що, можливо, Маша знає щось про Сашу.  

Почувши це, Льоша пожвавішав і попросив номер телефону Маші. Подруга почала шукати номер у своєму телефоні, сподіваючись, що Маша зможе допомогти.  -

Тим часом Люда, з келихом білого вина в руках, скаржилася по телефону подрузі на те, що її сім'я не розуміє її щастя з Віктором і плете про нього погані речі. Вона ковтала вино, гублячись у своїх думках, і тихо додала:  
— Я не знаю, що робити...  

Подруга порадила їй спокійно поговорити з рідними, але Люда зітхнула і почала розповідати про Колю, який «ганяється за нею». На це подруга запропонувала:  
— Посилай Колю куди подалі, Людо.  

Але Люда нервово відповіла:  
— Так не можу...  

Раптом пролунав дзвінок у двері. Люда відклала телефон і, сподіваючись, що це повернулася Саша, рушила до дверей. З усмішкою промовила:  
— Саша, зараз тебе...  

Але на порозі стояв молодий поліцейський. Він привітався:  
— Добрий день.  

Люда, шокована, тихо відповіла:  
— Добрий день...  

Поліцейський запитав:  
— Тут живе Олександра Синицова?  

Люда кивнула:  
— Так, вона. А що вона накоїла? Невже щось украла?  

Поліцейський, перебивши її, спокійно відповів:  
— Не зовсім. Можу я зайти до квартири? Мені потрібно з вами поговорити.  

Люда раптом відчула, як почала панікувати. Її голос тремтів, коли вона відповіла:  
— Еее... так, проходьте.  

Льоша говорив із Машею по телефону:  
— Гаразд, Маша, якщо Саша з’явиться у тебе, одразу дзвони мені.  

Він кинув трубку, важко зітхнув і нервово почав думати про те, що могло статися з Сашею. Жива вона чи ні? Льоша стояв на мосту, що веде до Монастирського острова. Він дістав сигарету і запальничку, намагався її запалити, але, роздратований, кинув запальничку на землю.  

Раптом він почув розмову двох чоловіків, які виглядали як гопники. Вони курили сигарети. Один із них сказав:  
— Слухай, тут швидка когось забрала.  

Другий, розкурюючи сигарету, відповів:  
— Так, я в шоці просто.  

Льоша підійшов до них із сигаретою в руці і попросив запальничку. Перший чоловік із задоволенням дав йому запальничку. Льоша подякував і почав курити, вдихаючи дим, одночасно слухаючи їхню розмову.  

Перший чоловік продовжив:  
— Слухай, брате, одну дівчину забрали в швидку. Жесть просто була. Або вона покінчила з собою, або її вбили — незрозуміло... Коротше, я йшов із магазину ввечері, швидка приїхала, а дівчина лежала на землі.  

Льоша, почувши це, кинув курити, дістав телефон і знайшов фото своєї сестри Саші. Він показав його двом чоловікам:  
— Хлопці, скажіть, ви не бачили тут цю дівчину? Це моя сестра.  

Другий чоловік уважно подивився і відповів:  
— Ні, не бачив її, брате.  

Перший попросив ще раз показати фото:  
— А ну покажи ще раз.  

Льоша показав фото вдруге. Другий чоловік побліднів, його очі розширилися, і він сказав:  
— Так це ж вона.