Спочатку:
На сторінку книги
Глава 15. Утікачі надії
Місяц тому
Після дня народжання Логана
Україна, Дніпро
Наступного ранку, коли Самія прийшла працювати в магазин, її серце стискалося від тривоги. Вона дізналася, що Нонна, всупереч словам колишньої королеви Фейзи, наказала замкнути її матір у сараї, ніби вона була недостойною поваги. Побачивши страждання й пригнічений стан матері, Самія відчула, як у ній закипає гнів.
Вона не могла цього допустити. Із мужністю в серці та рішучістю в очах Самія вирішила діяти. Швидко вирушивши до сараю, вона ховалася за деревами, щоб уникнути уваги Нонни. Відкривши двері, вона побачила Джамілю, яка сиділа на грубо зробленій лавці.
— Мамo, я тут! — тихо прошепотіла Самія, підбігаючи до неї й обіймаючи її.
Після звільнення обидві жінки, виснажені й у відчаї, вирішили втекти. Ліс став їхньою єдиною надією — місцем, де вони могли знайти прихисток від жорстокості й ненависті Нонни. Під час довгої дороги Самія розмірковувала, як вони зможуть почати нове життя, вільне від страху й болю.
Тим часом принц Даніель, який шукав Самію ще від дня народження Логана, опинився неподалік у лісі. Він також шукав спокою від страждань і боявся, що назавжди втратить її. Його серце наповнилося полегшенням, коли він побачив Самію разом із її матір’ю. Незважаючи на їхній страх і втому, надія все ще сяяла в їхніх очах.
— Самія, — промовив він із теплою інтонацією, — Я тут, щоб допомогти вам. Я не залишу вас.
З цього моменту вони зрозуміли, що зможуть об’єднати свої зусилля. Даніель запропонував допомогти їм знайти шлях до нового життя, сповненого свободи й радості. Обійнявши їх, він став для них опорою в цей нелегкий час.
Так, у пошуках світла й порятунку, Самія, її мама Джаміля та Даніель заглибилися в ліс. За тінню дерев на них чекала нова глава життя — сповнена надій, можливостей і любові.
Коли Самія, Джаміля й Даніель сховалися в лісі, її серце наповнилося надією. Він став для них опорою, пропонував допомогу й підтримку, які були так необхідні в цей складний час. Його родина не знала, що він вирушив шукати Самію, і, можливо, хвилювалася за нього. Самія відчувала, як кожен його погляд і кожне слово надавали їй сміливості рухатися вперед. Але в глибині її душі залишалося відчуття невпевненості через те, що вчора на дні народженні вона бачила Даніеля з Вікторією разом. І в той момент, коли вона нарешті зібралася з думками й вирішила, що не може довіряти цьому юнакові, прийшло важливе усвідомлення: вона не знає про нього нічого.
Вже був вечір. Принц Даніель підійшов до прекрасної Самії, яка стояла під деревом замислена. Вона не дивилася йому в очі, а Даніель почав говорити, збираючи дрова для багаття.
— Те, що ти бачила вчора на святі мене з дівчиною, — це, власне, не моя дівчина, — почав принц Данієль, збираючи дрова, щоб розвести невелике багаття. — Це моя рідна сестра Вікторія, і я — принц Катару.
Самія, піднявши голову, відчула, як усередині неї з'явилася іскорка сумніву: «Невже він принц Катару?» — промайнуло в її голові.
— Ти принц Катару? — обережно запитала вона. — Ти син еміра Ібрагіма й королеви Олени?
Даниель завмер на мить і, дивлячись їй у вічі, тихо відповів:
— Так, саме так. Але ти не маєш турбуватися через це. Мені не важливо, хто ти, або хто я. Головне, що… що я відчуваю до тебе… можливо, я закохався в тебе, Самія. Ти запала мені в душу.
Ці слова, як ніж, розрізали атмосферу доброти й підтримки, яку вони створили. Самія відчула, що в її душі вибухає шторм. Вона згадала про ті страждання, які пережила її родина, розірвана під гніздом брехні й зради. Емір Ібрагім і королева Олена були частиною тієї системи, що зруйнувала її родину, і тепер у самому серці її нового сховку був їхній син, принц Даніель.
— Ти говориш про зрадників, які зрадили мою родину! — вигукнула вона, її очі палали ненавистю. — Твої батьки знищили мого батька! І тепер ти кажеш, що ти їхній син і принц Катару?
Принц Даніель відчув, як напруга наростає, але його бажання зрозуміти й допомогти переважило страх. Він підійшов ближче, намагаючись заспокоїти її:
— Самія, вони не такі як ти думаєш, я не знаю, що вони зробили з твоєю родиною. Я просто хочу бути з тобою завжди. Повір, у мені немає ні найменшого бажання зрадити тебе. Я не такий, як ти думаєш як і про мою родину. Ти пам'ятаєш, як ми говорили про майбутнє й нове життя вчора в машині?
Але Самія в цей момент не могла чути його слів. Вона відчувала, як усе навколо починає втрачати сенс. Кожна мить, побудована на довірі, тепер руйнувалася, як картковий будиночок. Як же вона могла продовжувати шлях із людиною, яка виявилася пов’язаною з її ворогами?
— Я не знаю, чи можу довіряти тобі, Данієлю. Ти — частина тієї королівської родини, яка позбавила мене всього! Як я можу зрозуміти це, живучи з тобою в одному сховку? — важко промовила вона, й сльози наповнили її очі.
Даніель опустив голову, усвідомлюючи, що його слова все одно не донесли істинного значення. Перед ним стояла дівчина, повна гіркоти й болю, і в цьому світлі він, здавалося, став лише відображенням її страху. Він щиро хотів допомогти, зробити її щасливою, але як він міг це зробити?
Самія, ледь стримуючи гнів, повернулася й пішла. Вона не знала, що робити, як жити далі з цією інформацією. Їй потрібен був час для роздумів, щоб розібратися у своїх почуттях.
Джаміля, помітивши, що між її дочкою й Даніелем виникла напруга, швидко підійшла до них.
— Все гаразд, доню? — запитала вона з хвилюванням. — Ти виглядаєш стурбованою.
Самія, втрачаючи контроль над своїми думками, кинула погляд на матір і, не знайшовши в собі сил, просто сказала:
— Мені потрібно побути самій, мамо, іди спати.
Поки вона йшла, Даніель подивився на Джамілю з розгубленим виразом. Він розумів, що ситуація склалася критична, і більше за все на світі хотів виявитися у потрібному місці — вивести на світло й допомогти цим жінкам подолати один із найважчих періодів у їхньому житті.
Неначе невизначені тіні їхнього майбутнього, вони виявилися заручниками складної нитки долі. Вечір опустився на ліс, але над ними все ще сяяла надія, хай і слабка. Однак у серці Самії виникла непереборна битва проти зради, яка продовжувала терзати її душу глибоко всередині.
Темрява раптово охопила світ Самії, коли з-за дерев виринули бандити. Вони прийшли, щоб забрати її та Джамілю, повернувши їх у той жах, від якого, здавалося, вони втекли назавжди. Крики матері луною рознеслися лісом, наповнюючи серце Самії страхом та відчаєм. Вона знала, що не може дозволити їм знову забрати їх.
Принц Даниель, який був неподалік, зреагував миттєво. Почувши крики, він відчув, як у його серці розпалюється гнів і відвага, які вже встигли зблизити його із Самією та її матір’ю. Без роздумів він кинувся на допомогу, керуючись не лише інстинктами, але й рішучістю захистити їх.
Бій був жорстоким. Даніель бився з відчаєм і люттю, які розпалювали його почуття. Він захищав не лише Самію та Джамілю, але й свою честь — свій вибір. Кожен обмін ударами підсилював його рішучість, хоча сили, здавалося, залишали його. Бандити, усвідомивши, що один чоловік стоїть проти них усіх, почали атакувати ще агресивніше. Один із них завдав удар, який пронизав плече Даніеля.
Самія спостерігала за тим, що відбувалося, і їй здавалося, що земля вислизає з-під ніг. Вона побачила, як Даніель, ніби у сповільненій зйомці, втрачає рівновагу і падає на землю. Крики її матері змішувалися зі звуками бою, а перед її очима була лише червона пелена жаху.
— Даніелю! — у відчаї закричала вона, кинувшись до нього, коли останнього бандита було переможено. Вона намагалася стримати сльози, але її емоції вирвались назовні. Обійнявши Даніеля, вона благала його: — Не залишай мене!
Її руки тремтіли, коли вона намагалася надати першу допомогу, молячи місяць і зорі врятувати його. Все навколо занурилося у тишу, порушувану лише уривчастими зітханнями її матері, яка, спостерігаючи за тим, що відбувалося, також не могла приховати свого хвилювання.
Даніель лежав поранений і беззахисний, а Самія відчувала, як її надія на порятунок залежить від його сили. Це була боротьба не лише за його життя, але й за їхнє майбутнє, яке ставало все більш крихким.
Даніель лежав без свідомості, коли Самію та її матір забрали. Його знайшов охоронець Давид, який відчайдушно намагався привести принца до тями. Переконавшись, що стан Даніеля потребує медичної допомоги, Давид відвіз його до лікарні. Коли Даніель нарешті відкрив очі, реальність вдарила його з нестерпною силою: Самія зникла з його життя. Йому сказали, що бандити вбили її, але насправді Самію разом із її матір’ю відвезли до Нонни.
Даніель, охоплений болем і відчаєм, попросив Давида не розповідати його родині про те, що він бився з бандитами, захищаючи дівчину, в яку закохався. Давид поклявся зберегти цю таємницю. Принцу довелося змиритися з думкою, що Самія зникла з його життя, залишивши його з розбитим серцем і спогадами.
Проте в глибині душі Даніель знав, що не зможе забути її. Він відчував, що їхні долі ще не завершили свого шляху, навіть якщо зараз вона була далеко, в Катарі.
Агенти привезли зв’язану Самію та її матір Джамілю до Нонни. Нонна вже приготувала батіг, розуміючи, що буде карати Джамілю за втечу, адже Самія, її дочка, допомогла їй утекти. Джаміля, стоячи на колінах, благала господиню Нонну пощадити Самію, адже вона нібито ні до чого, але Нонна не слухала. Їй було байдуже. Нонна вдарила її по щоці, лише усміхнулася і потягнула Джамілю за собою, ніби вона була лише річчю, і почала бити її батогом.
Самія відчула, як сльози навертаються на очі. Вона благала Нонну пощадити її матір і відпустити, але Нонна лише глянула на неї, і слуги схопили Самію за руки, щоб вона не могла нічого зробити і не змогла захистити матір. У цей момент несподівано з’явилася колишня королева Фейза зі служницями. Фейза, жінка у віці з добрим серцем і великим впливом, подивилася на Самію та Джамілю з такою теплотою, що їхній страх почав розчинятися. У її душі були таємниці, які могли врятувати їх. Вона виступила з рішенням, яке зруйнувало плани Нонни.
— Нонно, — сказала вона, підходячи до жінки з владним виразом обличчя, — ти не можеш бити їх. Ми уклали з твоїм чоловіком угоду, згідно з якою Джаміля та її дочка більше не служать тобі. Відтепер вони служитимуть мені.
Нонна насупилася, її зневага до колишньої королеви була очевидною. Вона знала, що Фейза — дуже впливова жінка, яка має велику владу і королівську кров. Однак ситуація загострилася до межі, коли Фейза перевела погляд на Самію, ніжно промовляючи:
— Я знаю, ти пережила багато горя, моя дорога. З цією старою деспоткою ти більше не будеш пов’язана. Ми позбавимося цих старих обтяжень, і ти зможеш почати нове життя.
Самія відчула, як довгі роки приниження та страху тепер знаходять вихід. Вона почула доброту в словах Фейзи, навіть коли та говорила про Нонну, яка брала хабарі та залякувала всіх навколо.
Фейза привела Самію та її матір до великого особняка. Слуги подбали про них, а потім Фейза серйозно поговорила із Самією. Вона розповіла, що також хоче помститися Ібрагіму та його дружині за те, що вони зробили з її онукою Фатіхою. Самія знала її — вони жили у палаці, були найкращими подругами. Самії було дев’ять років, а Фатісі шістнадцять, і вони були нерозлучними. Тому Фейза добре знала Самію, як найкращу подругу своєї онуки Фатіхи.
Самія, почувши розповідь Фейзи про те, що сталося з її онукою, була в жаху. Вона зрозуміла, що хоче помститися не лише за те, що зробили з її батьком, але й за свою подругу Фатіху. Вона вирішила діяти. Фейза пообіцяла допомогти їй у цьому. Відтепер Самія буде її служницею, і вони вирушать до Катару, щоб почати мститися. Вони також візьмуть із собою Джамілю, яка відтепер вільна.
Доля перевернула їхнє життя. Самія та Джаміля, опинившись під захистом колишньої королеви Файзи, почали знаходити надію.
Самія, спираючись на силу, отриману від своєї матері та доброту Фейзи, прийняла пропозицію про роботу. Стати служницею у Фейзи — це означало не лише можливість заробити, але й шанс будувати своє життя, дихати вільно, демонструвати свої навички шиття й дизайну, які вона розвивала в інтернаті.
Нонна була в люті, але, як би вона не намагалася помститися, Фейза була не просто захисницею, вона стала потужним союзником. Ті, хто бачив, як безжально Нонна поводилася з Джамілею та Самією, почали переосмислювати свої стосунки з нею — дружбу, співпрацю, владу. Фейза надихала інших своєю добротою та справедливістю, і незабаром її дім став притулком для багатьох, хто зазнавав утисків.
Катар, Доха
Коли Самія почала працювати у палаці аль-Шаф, вона стала вдягатися розкішно, як для служниці, носити на руці золоті браслети й збирати волосся. Вона з головою занурилася в нові обов’язки, але думки про свободу для батька ніколи не згасали. Вона завела записник, де записувала свої ідеї та плани, пов’язані з тим, як допомогти батьку Салмаю. Кожен рядок додавав їй впевненості, змушуючи замислюватися про можливості та шляхи, які вона могла би здійснити.
Фейза помітила, як Самія розквітає у своєму творчості. Вона бачила, що, незважаючи на всі випробування, які випали на її долю, ця дівчина не збирається здаватися, вона готова помститися за Фатіху. Їхній зв’язок перетворився на щось більше, ніж просто господарка й служниця — на щось схоже до родини. Фейза стала її наставницею, а Самія — її надією на майбутнє.
— Якщо ти хочеш звільнити свого батька, ми знайдемо спосіб, — впевнено сказала Фейза, коли Самія вперше поділилася своїми намірами. — Я допоможу тобі, адже ти допоможеш мені помститися за мою онуку Фатіху, яка була моєю улюбленицею і твоєю близькою подругою.
Усмішка Самії, сповнена рішучості, стала світлом для обох. Вони почали розробляти план, продумуючи кожну деталь — від збору інформації про те, що сталося із Салмаєм, до можливостей подання позову. І хоча багато хто говорив, що доброта не працює, зв’язок між ними демонстрував зовсім інше.
Життя цих трьох жінок переплелися, і поки спогади про юність наповнювали їх, справжня сила, про яку мріяла Самія, тільки починала проявлятися. Вона знала, що її батько не може бути втраченим назавжди, і в цьому опорі всі вони були об’єднані однією великою метою: відновити свою родину й повернути справедливість.
Коли Самія після довгих десяти років ступила на поріг свого дому у палаці, вона не могла уявити, які таємниці приховує це місце. Вона прийшла, щоб наглядати за сім’єю, допомагати з повсякденними справами, з надією, що час, проведений там, відволіче її від сумних думок. Кожного дня її серце ніби стискалося від ностальгії за батьком Салмаєм, якого несправедливо засудили й тепер він відбуває термін у в’язниці.
Так почалася нова глава в їхньому житті. Хоча попереду їх чекало складне життя, у серцях не залишилося ненависті — лише надія.
