Раді Вас бачити!

Глава 20. Таємниці під маскою

Аль-Захіра, Катар

У скромній квартирі, оформленій в східному стилі, принц Руслан насолоджувався свободою, яку він із труднощами здобув. Навколо нього вирувало життя, і він відчував, що завдяки Те Йону зміг принести багато користі простим людям. Але кожного ранку його долали важкі думки: йому соромно, що він обманює всіх, стверджуючи, що він звичайний мандрівник. Йому особливо важко було приховувати правду від своєї коханої дівчини Каті, чия усмішка полонила його серце. Руслан був впевнений, що незабаром настане час, і він розповість їй усю правду. А поки він вирішив зробити важливий крок — познайомитися з її батьками.  

Принц Руслан стояв перед дзеркалом, поправляючи чорний арабський головний убір. Він ретельно закривав своє обличчя, щоб ніхто не впізнав його справжню особу. Але його думки були зайняті іншим — він хотів купити квіти для Каті, щоб справити гарне враження.  

Раптом двері до кімнати відчинилися, і слуга Оскар увійшов, схвильований.  
— Молодий господарю, — сказав Оскар, — Щойно на базарі я зустрів Зою, маму Каті. Вона хоче запросити вас до себе прямо зараз, адже її чоловік працює ввечері.  

Руслан завмер, зняв головний убір і відкрив обличчя. Його очі широко розкрилися від несподіванки. Нічого не було готово, навіть квітів він ще не придбав.  
— Оскаре, як же так?! — схвильовано вигукнув Руслан.  

Слуга м’яко усміхнувся, намагаючись заспокоїти свого господаря.  
— Не хвилюйтеся, я допоможу вам. Почнемо з того, що приведемо вашу зачіску до ладу.  

Оскар взявся до справи, укладаючи волосся принца так, щоб воно виглядало ідеально. Руслан вирішив відмовитися від головного убору. Він одягнув класичну білу сорочку і темні штани, щоб виглядати елегантно.  

Несподівано до квартири зайшов Сем, його старий друг. У руках він тримав букет квітів і коробку східних солодощів.  
— Я знаю, що ти збираєшся знайомитися з батьками Каті, — сказав Сем, простягаючи букет і солодощі. — Ось, це допоможе.  

Руслан поглянув на Сема з вдячністю і міцно його обійняв.  
— Дякую, друже. Ти і Оскар — моя підтримка в цій нелегкій справі.  

Принц Руслан зітхнув, тримаючи в руках квіти та солодощі, і зробив перший крок на шляху до зустрічі з родиною дівчини, яка підкорила його серце. Кожен його крок був наповнений хвилюванням, але він був готовий познайомитися з батьками Каті, щоб довести їм свою щирість.  

У бідному домі родини Каті панувала метушня: всі готувалися до приходу Руслана. Катя допомагала мамі, Зої, накривати стіл, акуратно розставляючи тарілки, а Данило готував напої — вино та лимонад, на які витратив останні гроші. Він сподівався, що ввечері вдасться трохи заробити, якщо йому заплатять.

Тим часом Руслан, тримаючи в руках букет квітів і коробку цукерок, вже стояв біля дверей будинку. Зробивши глибокий вдих, він постарався впоратися з хвилюванням і обережно постукав. Двері відкрила чарівна Катя, одягнена в легке літнє плаття сонячного жовтого кольору. Сьогодні була спека, але її усмішка залишалася свіжою й щирою.  
— Проходьте, будь ласка, — запросила вона, люб’язно уступаючи дорогу.

Руслан увійшов у будинок, вперше побачивши просту, але затишну обстановку. Маленькі кімнати й одне ліжко на всю родину миттєво відкрили перед ним реалії життя Каті. Йому стало сумно через цю ситуацію, в якій опинилася її родина, але він відчував повагу до їхньої стійкості.

Зоя та Данило радісно привітали Руслана біля порога:  
— Ласкаво просимо до нашого скромного дому!

Руслан усміхнувся їм, намагаючись приховати збентеження, яке раптово виникло. Незважаючи на їхню бідність, родина Каті виявилася приємними, теплими людьми, і його серце сповнилося вдячністю за їхню гостинність.
 

Данило, батько Каті, простягає руку Руслану з привітною усмішкою. На ньому окуляри, які додають йому серйозного вигляду.  
— Вітаю, Руслан, — каже він, — я батько Каті, мене звати Данило. Нам Катя тільки гарне про тебе розповідала.  

Його дружина, Зоя, додає з теплом:  
— Так, вона буквально сяє, коли говорить про тебе. Руслане, у тебе таке благородне ім’я. Мене звати Зоя, я мама Каті. Приємно познайомитися.  

Руслан вручає їй букет квітів, обережно протягнувши подарунок.  
— Це вам, мадам, — каже він.  

Зоя приймає квіти, її обличчя сяє захопленням.  
— Який ви джентльмен, — говорить вона, усміхаючись. — Велике спасибі.  

Данило хвалить Руслана, додаючи:  
— Видно, що вихований хлопець.  

Після цього Руслан вручає букет Каті. Дівчина приймає квіти з м’якою усмішкою.  
— Не варто було, — каже вона з вдячністю. — Дякую тобі.  

Зоя запрошує Руслана за стіл:  
— Проходьте, сідайте за стіл, зараз будемо обідати. Катя, сідай, я справлюся на кухні.  

Руслан дякує Зої і сідає за стіл поруч із Катею. Він бере її за руку, а Данило, побачивши щасливу пару, з захопленням каже:  
— Яка ви красива пара. Руслане, ми хочемо трохи більше дізнатися про тебе, перш ніж моя донька буде будувати з тобою серйозні стосунки. Ти сміливий, раз вирішив із нами познайомитися — це вже серйозний крок. Розкажи, як ти потрапив сюди? Звідки ти приїхав?  

Руслан, трохи хвилюючись, відповідає:  
— Я приїхав зі своїми друзями подорожувати. Мріяв побувати у світі. Я з Дохи.  

Зоя, готуючи на кухні, питає:  
— Ой, мабуть, твої батьки не хотіли відпускати тебе? Вони, мабуть, хвилюються.  

Данило продовжує бесіду:  
— А хто твої батьки, Руслане?  

Руслан приховує свою справжню родину і відповідає неправдою:  
— Мої батьки займаються бізнесом. У них кафе.  

Данило з гордістю каже:  
— Ооо, ось це я розумію робота. Може, якось завітаємо до твоїх батьків і скуштуємо вашу страву.  

Руслан, червоніючи від неправди, відповідає:  
— Так, звичайно.  

Зоя ставить наступне питання:  
— Слухай, раз ти з Дохи, звідки ти так добре знаєш українську мову?  

Руслан мало не виказує свою таємницю, але продовжує приховувати, що він з королівської родини:  
— Моя мама з України, а тато катарець.  

Зоя з захопленням відповідає:  
— Ух ти! Твоя мама наша землячка. Ми теж з України, з Луганська. А вона звідки?  

Руслан відповідає:  
— З Дніпра.  

Данило, трохи зворушений, каже:  
— Ооо, давно не були в Україні. Нам довелося виїхати через окупацію. Сподіваємося, скоро повернемося.  

Помітивши, що Зоя не встигає приготувати картопляне пюре, Руслан проявляє ввічливість:  
— Дозвольте, я допоможу вам.  

Зоя усміхається:  
— Ні, Руслане, я сама впораюся, сідайте.  

Руслан наполягає:  
— Я наполягаю.  

Підійшовши до кухні, він починає допомагати Зої товкти картоплю, хоча сам ніколи в житті не готував. Йому було цікаво спробувати це. Зоя просить його посолити, але Руслан випадково пересипає сіль. Він завмирає, усвідомивши помилку, а Зоя, Данило та Катя починають сміятися. Руслан теж сміється і зізнається:  
— Вибачте, я просто не вмію готувати.  

Зоя заспокоює його:  
— Не переживай. У молодості мій чоловік пересипав спецій так сильно, що страва стала гострою до сліз.  

Данило, згадуючи, сміється:  
— Так, було діло, коли я був у гостях у твоєї мами.  

Катя підходить до Руслана і починає вчити його готувати. Руслан, дивлячись на неї, уявляє, як міг би жити простим життям: вести бізнес, бути чоловіком Каті, виховувати дітей і готувати разом із нею.

Коли все було готово, Зоя поставила на стіл переділене пюре, а Катя разом із Русланом подали котлети по-київськи та салат із помідорів і огірків. Цей скромний обід виглядав затишно і по-домашньому. Всі сіли за стіл, і Данило почав відкривати пляшку вина. Він хотів налити Руслану, але той, розуміючи, що вино для нього харам¹, адже він мусульманин, чемно сказав:  
— Вибачте, я не п’ю вино, я мусульманин.  

Данило кивнув із розумінням:  
— Ааа, зрозумів. Отже, твій батько теж мусульманин, як і ти.  

Зоя здивовано запитала:  
— Як же твоя мама ужилася з такими різними цінностями та релігією?  

Руслан тихо відповів:  
— Мама любить батька, тому змирилася.  

Зоя похвалила його матір, захоплено додавши:  
— Яка сильна жінка! Українська дружина, яка змогла ужитися серед мусульман, — це достойно поваги. 

Данило налив Руслану лимонад, і вся родина теж вирішила пити лимонад на знак поваги до нього. Піднімаючи склянку, Данило виголосив тост:  
— Ну що ж, як у нас по-українськи говорять, тост за знайомство!  

Руслан із усмішкою підтримав:  
— За знайомство. І дякую вам за те, що ви такі приємні та добрі люди. У вас чудова донька.  

Сім’я Каті подякувала за його теплі слова, цокаючись склянками лимонаду. Вони почали обідати. Руслан вперше спробував котлети по-київськи. Його мама так не готувала, і він із вдячністю сказав:  
— Дякую, Зоя, це дуже смачно.  

Зоя з усмішкою відповіла:  
— Це моя донька Катя допомагала.  

Усі дружно їли та проводили час у приємній бесіді. У якийсь момент Руслан сказав, що хоче планувати майбутнє з Катею. Батьки Каті не були проти, адже Руслан їм сподобався. Вони навіть не підозрювали, що за його маскою ховається принц Катару.

Раптово в будинок увірвався Сем. Спочатку він глибоко вдихнув, щоб заспокоїтися, і привітав родину Каті, представившись другом Руслана. Зоя запропонувала йому приєднатися та сісти за стіл, але, на жаль, Сем змушений був відмовитися, як би йому не хотілося залишитися.

— Руслане, Катю, — вимовив він серйозно, — вас чекає Те Йон в адвокатській конторі.

Руслан підвівся, подякував родині Каті за їх гостинність і теплий прийом:  
— Дякую вам за обід і вашу доброту. Я обов’язково поверну Катю цілою та неушкодженою.

Сем вирушив до виходу, а Руслан, взявши Катю під руку, пішов за ним. Зніяковіла родина проводжала їх поглядом, у той час як пара йшла, готуючись до нового етапу, що принесе зустріч із Те Йон.
 

Руслан разом із Катею зайшли до адвокатської контори, де їх зустріла госпожа Те Йон із тривожним виразом обличчя. Руслан глянув на Катю і запитав:  
— Щось трапилося, госпожа? Ви нас кликали?  

Те Йон, помітно занепокоєна, промовила:  
— Руслане, одній людині потрібна допомога. Він розповів мені шокуючі речі — такі, що у вас волосся дибки стане.  

Сем, нетерпляче перебиваючи її, запитав:  
— То що ж трапилося?  

Госпожа Те Йон глибоко зітхнула і почала розповідати:  
— Ця людина говорила про свого колишнього колегу, професора Генріха. Генріх — відомий учений і дослідник, дуже заможний. Він жив у Досі, серед королів, з дозволу еміра Ібрагіма, щоб проводити дослідження. Проте у Генріха є страшна таємниця. Він незаконно проводив експерименти, через які гинули люди.  

Коли емір дізнався про це, він заборонив Генріху продовжувати дослідження, погрожуючи стратою. Але Генріх, як безумець, не зупинився. Навіть його дружина піддалася жахливим експериментам. Усе закінчилося катастрофою: люди почали скаржитися, погрожуючи подати до суду або влаштувати мітинг, щоб добитися реакції еміра.  

Людина, яка мені все це розповіла, стала свідком експериментів Генріха над його вагітною дружиною. У Генріха є маленька дочка, яку він ховав цілих шість років. Можливо, вона теж піддавалася цим експериментам. Життя цього чоловіка, який мені все це розповів, тепер у небезпеці — Генріх йому погрожує. Будь ласка, покваптеся. Якщо все це правда, треба негайно рятувати дівчинку.  

Те Йон закінчила розповідь, благально дивлячись на Руслана, Катю і Сема. Руслан, приголомшений почутим, тихо сказав:  
— Ми повинні діяти.  

Катя вирішила забігти додому, щоб взяти пиріжки з вишнями, які спекла її мама. Вона повернулася до Руслана і Сема, після чого вони вирушили в подорож. Шлях виявився непростим: від Аль-Захара до Дохи вони їхали поганою дорогою, а потім пересіли на машину, коли шлях став нормальним.  

Руслан вирішив приховати своє обличчя під арабським темним головним убором, щоб у Досі його не впізнали як принца. Він їхав верхи на коні — його талант був відомий у всьому королівстві. Навіть на змаганнях у пустелі він здобував перемоги. Позаду нього, ніжно притискаючись, їхала його кохана Катя. Сем, на своєму коні, слідував поруч, готовий до будь-яких труднощів.  

Принц Руслан, Катя і Оскар вирушили до будинку Генріха, про який говорив чоловік. Вони вже знали, що в цьому місці приховано щось дивне і небезпечне, і були готові розкрити всі таємниці. З труднощами вони знайшли вхід, зламавши двері і обережно проникнувши всередину. Будинок був старий і занедбаний, із запиленими поверхнями та темними коридорами. Руслан відчував, що десь тут прихована правда, яку їм потрібно знайти.  

Вони почали перевертати будинок догори дригом: відкривали шафи, перевіряли коробки та шухляди. Раптом Руслан зупинився, почувши слабкий, але чіткий звук — дитячий плач. Він кинувся до звуку, і його погляд зупинився на стіні, яка здавалася ненадійною. Він узяв інструмент і відкрив її, відкриваючи прохід до прихованої кімнати.  

Усередині була маленька дитяча кімната, повна іграшок — ляльки, столики для ляльок, яскраві іграшки, як у будинку, де живе дитина. І на ліжку сиділа маленька дівчинка, з сумним, наляканим поглядом, яка вже шість років ховалася від світу. Вона була не такою, як усі діти, народжена з особливостями — порушеннями інтелекту і кульгавістю. Саме тому її батько Генріх не хотів, щоб хтось знав про те, що в нього є донька з особливостями, і приховував її від усіх.  

Руслан притис руку до грудей і м'яко, з усмішкою, сказав:  
— Не бійся, люба. Ми тебе не скривдимо. Ми допоможемо тобі.

Дівчинка, дивлячись на Руслана з недовірою, але відчуваючи його доброту, зрозуміла, що це не загроза. Вона довірилася йому. Катя, розуміючи, що дівчинка вже три дні нічого не їла, простягнула їй пиріг із вишнями, який принесла із собою. Дівчинка з радістю прийняла частування, усвідомлюючи, що їй більше не потрібно ховатися і боятися.

Після цього Сем почав розслідувати подальші деталі за допомогою ноутбука, який йому дала госпожа Те Йон. Незабаром він з'ясував, що власником будинку є Генріх Зоуштраус, який нещодавно потрапив в автокатастрофу разом із сином. Вони обидва свідомо вирішили не брати із собою дівчинку, розуміючи, що вона не така, як інші. Її навмисно тримали в тіні, щоб ніхто не пліткував у Катарі.

— Ця людина зруйнувала життя дівчинки, і я зроблю все, щоб покарати його, — сказав Руслан із рішучістю. Він не міг пробачити того, що Генріх зробив із цим невинним створінням.

Коли Катя забрала дівчинку і відвезла її до Те Йон, щоб забезпечити їй безпеку, Руслан повідомив поліції та прокуратурі про те, що вони виявили. Серйозне розслідування незабаром призвело до арешту Генріха Зоуштрауса. Його звинуватили у приховуванні існування дівчинки, жорстокому поводженні та незаконному утриманні її в ув'язненні.

 Катар, Доха

У розкішній кімнаті, прикрашеній чорним і золотим мармуром, сидів емір Катару Ібрагім Аль Шаф. Простір випромінював велич, а тиша, що панувала в ньому, говорила про беззаперечну владу. Перед ним знаходилася дівчина у традиційному корейському вбранні епохи Чосон. Її обличчя поєднувало холодну красу та непохитність. Це була Юн Мі, якій щойно виповнилося двадцять два роки, але її погляд і манери видавали досвід та жорстокість, приховані під маскою витонченої грації.  

Сьогодні вона стала четвертою наложницею еміра, і церемонія її приєднання до палацу була сповнена урочистості. Юн Мі акуратно наливала чай, не зустрічаючись із його поглядом, який був холодним і оцінюючим. Емір бачив у ній не більше ніж красивий об'єкт, але її впевненість і гідність підносили її над іншими жінками. Він був задоволений, що у палаці з'явилася ще одна наложниця — прикраса, яка не викликала питань.  

Коли чашка з чаєм була поставлена перед ним, Юн Мі заговорила, її голос звучав ніжно, але в ньому була прихована рішучість:  
— Мій володарю, чи можу я попросити про щось?  

Ібрагім, помітивши її корейську красу, трохи усміхнувся:  
— Я емір Катара, — промовив він. — Все, що ти хочеш, все, що тобі потрібно, все під моїми ногами. Говори, і я виконаю твоє прохання.  

Юн Мі дістала фотографію зі складок свого ханбока і поклала її перед еміром. На знімку була жінка з легкою сумом в очах і докором на губах. Емір нахилився, щоб поглянути, і його очі звузилися від здивування.  

— Це Су Ген, — сказала Юн Мі. — Коли я була дівчинкою, вона втекла зї своїм батьком, зрадивши нашу сім'ю. Відтоді я не могла знайти її. Мій володарю, я хочу, щоб ти знайшов її. Я готова покарати її за зраду.  

Емір, задумавшись, усвідомив, що перед ним не просто красива жінка, а вправна маніпуляторка. Її прохання було незвичайним, але захопливо інтригуючим.  
— Ти хочеш, щоб я знайшов її і привів до тебе? — уточнив він.  

Юн Мі ствердно кивнула, її погляд став ще більш відчуженим, холодним. Вона знала, чого хоче, і не збиралася зупинятися. Емір мовчки кивнув, даючи зрозуміти, що прохання буде виконано. Він не здогадувався, що її батько, губернатор міста, віддав Юн Мі в наложниці як частину складної політичної гри.  

Ніч опустилася на палац, наповнений величною тишею. Емір відчував, що його життя знову заплуталося в мережі рішень, які він прийняв.

Аль-Захіра, Катар

Правосуддя почало свою роботу, і маленька дівчинка нарешті отримала шанс на нормальне життя. Руслан і його друзі відчували полегшення, знаючи, що змогли врятувати її і розкрити жахливу таємницю. Судове розслідування у справі Генріха Зоуштрауса підійшло до кінця. Руслан стояв у залі суду, спостерігаючи, як його доводи були визнані переконливими, а злочинця — винним.  

Генріх, хоч і намагався виправдатися, доводячи свою невинуватість, зрозумів, що йому не уникнути покарання. Коли він подивився в очі Руслану, то помітив щось знайоме, щось із минулого, але часу на роздуми у нього не залишилося. Його засудили до тюремного ув'язнення. Руслан відчув полегшення, усвідомивши, що довів справу до кінця і покарав того, хто завдав болю невинній дівчинці.  

Після суду Те Йон взяла дівчинку під свою опіку. Незважаючи на власну прихованість, вона була готова стати матір'ю для цієї дитини. Дівчинка, яка пережила стільки страждань, знайшла у Те Йон захист і любов, яких їй так бракувало. Те Йон вирішила, що зробить усе можливе, щоб дати дівчинці новий шанс на щастя, оточивши її безпекою та теплом.

Після того як Генріха, божевільного вченого, покарали, Те Йон вирішила запросити своїх друзів — принца Руслана, Катю, Сема, Оскара та Софію — до себе додому, де панувала корейська атмосфера. Коли вони увійшли у двір, що належав Те Йон, усі ахнули від захоплення. Будинок був виконаний у стилі епохи Чосон, оточений красою та витонченістю, а також двома служницями.

Те Йон була не лише талановитим адвокатом, але й досить заможною жінкою. Вона познайомила друзів із чоловіком Мін Со — успішним бізнесменом, який вирощував алое, незважаючи на спекотний клімат Катару. Мін Со продовжував родинні традиції й покохав мудру та добру Те Йон, а їхній шлюб був підтриманий його батьками. Мін Со привітно зустрів друзів своєї дружини. Їх також зустріла радісна дівчинка, яку мучив її батько Генріх. Тепер у неї був новий дім та любляча родина.

Те Йон запросила всіх усередину. Друзі були вражені інтер'єрами будинку, наповненими корейськими антикварними речами та вівтарем для буддійських молитов. Мін Со запропонував сісти за стіл, де вже були накриті різноманітні корейські страви: безліч закусок, м'ясні делікатеси та гарніри. Для друзів це було перше знайомство з такою кухнею, і Руслан разом з іншими їв із великим задоволенням, подякувавши господарям за частування.

Вечір перетворився на справжнє корейське свято. Увімкнули народну танцювальну музику, і Мін Со першим почав танцювати. До нього приєдналися Оскар та Софія. Тим часом Руслан і Катя, обійнявшись, розглядали алое, яке вирощували у дворі. Потім Те Йон запросила всіх повернутися до будинку. Вона збиралася поділитися з ними своєю особистою історією, залишивши вечір на зворушливій ноті.

Те Йон почала розповідати, що раніше її ім'я було Су Ген, і вона була служницею у шанованого господаря в Досі. Господар, також кореєць, був багатим чоловіком, але його дочка, жорстока і безжальна Юн Мі, часто принижувала та била Су Ген.  

Коли Су Ген була дитиною, її матір вигнали, бо вона вже фізично не могла працювати. Вона так і не повернулася. З іншими слугами поводилися ще більш жорстоко — їх закопували живцем, щоб поліція не могла їх знайти, адже ці слуги вважалися бідними, майже безправними. Слуг тримали як рабів, і одного разу на очах Су Ген жорстоко побили її батька.  

Це стало переломним моментом: Су Ген вирішила втекти, склала план і втекла з батьком, щоб почати нове життя. Вони знайшли притулок у казковому Аль-Захарі, де місцеві мусульмани виявилися добрими і чуйними людьми. Вони допомогли Су Ген почати нове життя, і так з'явилося її нове ім'я — Те Йон.  

Завдяки жінці на ім'я Імана, яка торгувала на базарі, Те Йон познайомилася з Мін Со. Коли Те Йон розповіла йому своє минуле, він не відвернувся від неї, пообіцявши захищати та оберігати її. Батьки Мін Со не знали про минуле Те Йон, але дали своє схвалення на їхній шлюб. Після весілля батько Те Йон повернувся до Кореї, де про нього подбали родичі — це було його бажання.  

Мін Со допоміг оплатити навчання Те Йон за кордоном, розуміючи, що вона розумна і талановита. Вона стала адвокатом, щоб захищати права мусульман, завдяки їхній доброті, яка колись врятувала її. Те Йон почала допомагати нужденним, живучи у країні, де влада і розкіш стояли на першому місці.  

Іноді вона зустрічалася з еміром Ібрагімом та його синами, присутніми на судах. Те Йон захоплювалася їхньою відданістю справі та працьовитістю.  

Завершуючи розповідь, Те Йон довірилася своїм друзям, попросивши їх зберегти її таємницю. Принц Руслан був вражений силою цієї жінки, розуміючи, чому вона так допомагає його народу. Він цінував її мужність і пообіцяв зберігати її секрет, як і його друзі. Але у самого Руслана також була таємниця, яка викликала в ньому почуття сорому. Зважившись, він зрозумів, що довірить свою історію лише Те Йон.  

У кімнаті, оформленій у корейському стилі, сиділа Те Йон, слухаючи розповідь Руслана. Він зізнався, що насправді є принцом Катару. Спочатку вона не повірила, засміявшись, адже Руслан ніколи не поводився як принц. Однак він дістав з кишені золоту каблучку з каменем — символ приналежності до династії аль-Шаф.  

Те Йон піднялася, вражена відкриттям. Її очі широко відкрилися від здивування, коли вона зрозуміла, що перед нею сам принц Катару — той, хто весь цей час жив як проста людина та допомагав нужденним. Її поведінка змінилася: вона вклонилася, кажучи:  
— Вибачте мене, ваша величність, я не знала, що ви принц Катару.  

Руслан, побачивши її реакцію, м’яко попросив:  
— Не треба кланятися, будь ласка. Зараз ми з вами на рівних. Як принц, я повинен бути ближче до народу.  

Він розповів, що його ідея — пожити як проста людина, щоб зрозуміти, як живуть люди, і в майбутньому, ставши еміром, краще допомагати тим, хто потребує, так само як це робить Те Йон. Її вразила доброта та відкритість принца.  

Руслан зізнався, що поруч із ним були його вірні друзі. Сем, хоч і не бідний чоловік, також зберігав його секрет, а Оскар був не просто другом, але й відданим слугою. Королівська родина вважала, що Руслан поїхав до Норвегії, але він збрехав.  

— Чому ти збрехав своїй родині? — здивовано запитала Те Йон.  

Руслан опустив очі й відповів:  
— Вони б ніколи не схвалили мій шлях. Мій батько — емір Катару, а мати — головна королева з України. Вони хочуть, щоб принци та принцеси завжди були ближче до еліти, а не до бідних. Я знаю, що роблю неправильно, і це завдає мені болю.  

Він додав:  
— Я розповів вам, бо знаю, що ви хороша і сильна жінка. У вас є секрет, і у мене також. Мені болючіше за все обманювати свою улюблену Катю... Я хочу зізнатися їй, але поки що зарано. Якщо вона не захоче бути зі мною як з принцом, що тоді буде? Я дуже її люблю. Як мені бути?  

Те Йон, усміхнувшись, м’яко сказала:  
— Настане час, і ти розкажеш їй. Якщо вона твоя доля, то прийме тебе таким, яким ти є. А якщо ні — значить, вона не твоя. Думаю, вона любить тебе і буде з тобою. Я обіцяю зберігати твою таємницю. Добре, що ти розповів мені, адже ми тепер в одному човні, мій дорогий друже.  

Після її слів Руслан відчув полегшення і був вдячний Всевишньому за те, що зустрів таку подругу, як Те Йон. Їхня спільна мета — допомагати людям, які потребують підтримки.  

_______________________________________________________________________________________

Харам¹ (арабське слово حرام) у ісламській традиції означає «заборонене» або «недопустиме». Це стосується дій, речей чи поведінки, які заборонені згідно з релігійними нормами. Наприклад, споживання алкоголю, азартні ігри чи певні види їжі, як-от свинина, вважаються харамом. Ця заборона ґрунтується на вченнях Корану та хадисах — висловлюваннях пророка Мухаммеда.