Раді Вас бачити!

Глава 4. Українські канікули принцес

Минула тиждень… Королівська родина аль-Шаф спокійно проводила час в Україні, особливо королівські принцеси. До них приєдналася їхня улюблена зведена сестра — п’ятнадцятирічна принцеса Емма, найулюбленіша донька Великого еміра Ібрагіма та його першої наложниці Лейли Аль-Фарук.

Її Світлість Велика наложниця Лейла аль-Фарук — ліванська перекладачка, яка колись працювала при дворі еміра Ібрагіма. Родом із простої сім’ї, вона змогла завоювати серце еміра і стала його офіційною наложницею. Незважаючи на свій статус, Лейла має величезний вплив у королівстві. Їй 36 років, вона займається політикою, володіє мережею брендових бутиків і входить до кола впливових жінок.

Її Величність Чарівна Принцеса Емма, її молодша донька, успадкувала від матері красу та розум. Дівчина з сяючими світлими очима була справжньою улюбленицею короля Ібрагіма, який витрачав на неї більше, ніж на всіх інших дітей. У неї була особиста служниця, охоронець, а вдома — безліч екзотичних тварин. Емма навчалася в елітній школі, знала кілька мов і розбиралася в політиці. Незважаючи на різних матерів, вона була особливо близькою зі старшою сестрою, принцесою Вікторією, яка завжди захищала її та оберігала.

Емма була щаслива знову зустрітися зі своїми сестрами та братами, особливо з принцом Русланом. Вона привезла подарунки Лізі, а також раділа новинам: Мія чекає на близнюків, а Савва скоро одружиться з Брітні. Хоча Емма не відчувала теплих почуттів до Брітні, вона все ж приймала її в сім’ю.

Принцеса Вікторія вирішила не розповідати Еммі про недавні події, пов’язані з Лізою та її загадковою зустріччю, щоб не турбувати молодшу сестру. Натомість дівчата насолоджувалися канікулами: вони гуляли набережною Дніпра, відвідували елітні бутіки, фотграфувалися, багато фоток, купуючи дорогі наряди та золоті прикраси. Увечері ходили у VIP-кінотеатри, вечеряли в найкращих ресторанах і відвідували модні заклади.

Цей тиждень став для принцес незабутнім часом. Вони були щасливі, адже найголовніше — вони були разом, і ніщо не могло їх розлучити.

Поки принцеси обирали подарунки для майбутніх близнюків Мії, розглядаючи миленький дитячий одяг, до Вікторії підійшла літня жінка в поношеному українському вбранні. Її звали Одарка.

Велика спадкоємна принцеса Вікторія, помітивши, в якому тяжкому становищі перебувала жінка, запропонувала їй пообідати в ресторані, де Одарка ніколи б не змогла собі дозволити поїсти. До них приєдналася і принцеса Емма, якій було цікаво почути історію цієї бідної жінки.

Коли в ресторані Одарка з жадібністю доїдала соковитий стейк з пюре з батату, вона нарешті заговорила:

— Наша пані Ксенія Чернявська — дуже багата жінка, одна з найвпливовіших осіб у цьому місті. Вона — сестра мера, і їй тут дозволено все... Так ось, вона силоміць змусила одну дівчину працювати на неї, зробивши її своєю служницею.

Принцеси перезирнулися.

— Як її звати? — тихо запитала Вікторія.

— Соломія, — відповіла Одарка. — У неї нікого немає. Колись вона кохала одного молодого чоловіка, але його більше немає в живих… А Ксенія була безтямно закохана в нього. Але він обрав Соломію.

Емма насупилася.

— Вона помстилася Соломії за те, що втратила чоловіка? Це беглуздя!

— Емочко, дай Одарці договорити, — зупинила її Вікторія.

Одарка продовжила:

— Після смерті того парубка Соломія залишилася сама. Колись вона жила в заможній родині, але їх більше немає… І тоді Ксенія прихистила її, але не з доброти — а щоб знущатися. Вона принижує її, змушує сидіти в клітці, дозволяє своїм охоронцям бити її. Ми не раз лікували її рани, але тортури тривають…

Принцеси слухали в жаху.

— Ми не можемо залишити це так, — твердо сказала Вікторія, стиснувши кулаки.

— Треба допомогти Соломії! — додала Емма. — І провчити цю Чернявську!

Принцеси Катару — не просто королівські особи. Вони мають владу. І вони збираються її використати.

Дім Ксенії Чернявської

У просторому залі, освітленому масивною люстрою, бліда Соломія стояла перед Ксенією Чернявською, тремтячи від страху.

— Співай, — наказала Ксенія, схрестивши руки на грудях.

Соломія, ледь чутно, заспівала тонким, ніжним голосом.

— Гучніше! — Ксенія роздратовано нахмурилася.

Але Соломія не могла. У її голосі не було сили — лише біль.

— Танцюй, — наказала Ксенія.

Соломія злякано замотала головою.

— Я… я не вмію…

Ксенія стиснула губи в тонку лінію, а потім дзвінка пощечина потрясла кімнату.

— Толя! — покликала вона свого телохранителя.

Високий чоловік у строгому костюмі підійшов ближче, очікуючи наказу.

Ксенія повільно почала ходити навколо Соломії, з презирством оглядаючи її з голови до п’ят.

— Безсовісна дівчинка… Розпещена прийомна донька, що вирішила, що світ належить їй… — її голос звучав леденним шепотом. — Тепер ти ніхто. І ти будеш благати про пощаду.

Ксенія грубо схопила Соломію за підборіддя, впиваючись ногтями в її шкіру.

— На коліна!

Соломія стиснула зуби, але не підкорилася. Тоді Ксенія штовхнула її так, що та ледь втрималася на ногах.

В цей момент двері різко розчинилися.

У зал увірвались принцеси Вікторія та Емма у супроводі своїх телохранителів та слуг.

— Заберіть руки від неї. Негайно. — Голос Вікторії звучав так різко і владно, що навіть Толя відступив на крок.

Ксенія, ледве оговтавшись від здивування, зло звузила очі.

— Хто ви такі? Хто дозволив вам увійти в мій дім?

Але перш ніж Вікторія встигла відповісти, вперед виступив високий чоловік у строгому костюмі — один з її телоохоронців.

— Як ви смієте так звертатися з принцесами Катару?! — голос Давида, її вірного телоохоронця, звучав грізно.

Ксенія застигла в шокові.

Принцеси Катару?!

В цю секунду вперед виступила корейська служниця принцес, Чок Ін, одягнена в елегантний рожевий ханбок. Вона вклонилася і сказала стримано, але твердо:

— Перед вами Їх Величності, Великі принцеси Катару. Поклоніться. Проявіть повагу. Або ви хочете проблем із еміром Катару?

Ксенія відчула, як кров відступила від її обличчя.

Емір Катару...

Якщо ці дівчата справді його доньки, то одна їхня скарга — і її життя зруйнується.

Стиснувши кулаки, Ксенія повільно опустила голову в поклін.

— Ваше Величності, — видавила вона з себе з натягнутою усмішкою. — Чим зобов’язана такій честі?

Вікторія зробила крок вперед.

— Як ти смієш звертатися з цією дівчиною, як з рабинею? — її голос був сповнений холодного презирства. — Вона не річ. Вона не належить тобі.

Ксенія моргнула, роблячи вигляд, що не розуміє.

— Ну що ви… Я не…

Але її різко перебила Емма:

— Замовкніть! Ви скоїли тяжкий злочин! Посоромилися б перед нами — перед дочками Великого Еміра Катару! Якщо він дізнається, що тут відбувається, він розірве вас на шматки!

Ксенія стиснула щелепи від люті.

Але Вікторія завдала вирішального удару.

— Слухай уважно, Ксенія Чернявська. Якщо ти не хочеш, щоб сюди нагрянула поліція, прокуратура та журналісти, то… — вона нахилилася ближче, дивлячись їй прямо в очі. — Ти забудеш про Соломію. Вона йде з нами.

Лють Ксенії була неописувана. Все її ретельно сплановане приниження Соломії руйнувалося на її очах.

Але вона не могла нічого зробити.

Стиснувши губи, Ксенія зробила крок назад, відступаючи.

Соломія, все ще тремтячи, підняла очі на принцес, її губи беззвучно шевельнулись.

Вона була вільна.

Соломія все ще тремтіла від пережитого жаху, але теплі руки Вікторії, що міцно тримали її за плечі, вселяли відчуття безпеки.

— Віднині ти моя вірна служниця. — Вікторія подивилася їй прямо в очі, її голос звучав твердо і владно.

Очі Соломії наповнилися сльозами. Вона не знала, як дякувати принцесі. Після стількох років страху й принижень їй подарували нове життя.

Емма, яка стояла поруч, радісно усміхнулася.

— Оце новина! — з воодушевленням сказала вона. — Ти будеш у безпеці, Соломіє. Тепер ти з нами.

Вікторія віддала наказ слугам:

— Підберіть для неї одяг і нагодуйте. Переконайтеся, що відтепер їй ніщо не загрожує.

Слуги негайно кивнули й повели Соломію в сусідню кімнату.

Соломія була щаслива. Вона знайшла не просто покровителів — вона знайшла родину.

Але далеко не всі в цьому залі розділяли її радість.

Ксенія Чернявська кипіла від гніву.

Вона спостерігала за тим, що відбувалося, стискаючи кулаки так, що нігті впивалися в шкіру. Її обличчя залишалося непроникним, але всередині все палало від люті.

Вона чудово розуміла: зараз вона не може піти проти принцес. Їхня влада міцна, їхній вплив безмежний.

Але це ще не кінець.

Ксенія глибоко вдихнула, намагаючись не видати своєї злості.

— Прекрасно, Ваша Величносте, — сказала вона з натягнутою усмішкою. — Я рада, що ви знайшли собі нову… служницю.

Вікторія й Емма не звернули уваги на її слова.

Коли вони покинули дім, забравши Соломію із собою, Ксенія залишилася стояти в порожньому залі, стискаючи зуби.

Вона не забуде цього.

Вона не залишить усе, як є.

Вона знайде спосіб поквитатися з Вікторією.

За будь-яку ціну.

Резиденція Павла Чернявського, мера Дніпра

Ксенія в гніві вбігла до кабінету свого брата. Павло, сидячи за масивним дубовим столом, навіть не підняв очей, продовжуючи вивчати документи.

— Ти знав?! — викликала вона.

Павло важко зітхнув і відклонив папери.

— Якщо ти про принцес Катара, то так, знав. — Його голос був втомлений, але твердий.

— І ти нічого не зробив? — Ксенія стисла кулаки. — Ти дозволив їм забрати мою служницю? Ти знаєш, що ця Соломія має бути помщена?!

Павло роздратовано потер перенісся.

— Ти не розумієш, з ким зв'язалася. — Він підняв на сестру холодний погляд. — Ці дівчата — не просто принцеси. Вони дочки еміра Катару. Вікторія — спадкоємиця трону, Емма — його улюблениця. Вони можуть знищити нас одним клацанням пальців.

Ксенія стиснула губи, намагаючись стримати емоції.

— І що? Ми маємо вклонятися їм? Дозволити їм забрати те, що належить мені?

Павло ударив долонею по столу, його терпіння закінчилося.

— Вони не просто забрали дівчину, вони запобігли скандалу! — Він різко встав, спираючись на стіл. — Якби ця історія сплила, ти б уже сиділа за ґратами за насильницьке утримання людини. Ти взагалі розумієш, на скільки ти ризикувала?

Ксенія презирливо пиркнула.

— Ти боїшся їх?

Павло нервово посміхнувся.

— Я не боюся. Я розумний. А от ти поводишся, як капризна дівчиська.

Він обійшов стіл і став перед сестрою, дивлячись їй в очі.

— Ти маєш забути про Соломію. Ти маєш забути про помсту. Якщо ти підеш проти принцес, вони тебе розчавлять. І знаєш що? Цього разу я тебе не врятую.

Ксенія стиснула зуби, але нічого не відповіла.

Павло покачав головою і сів назад.

— Я тебе попередив. Тепер роби, як хочеш. Але коли все зруйнується, до мене не звертайся.

Ксенія мовчки розвернулася і вийшла, гримнувши дверима.

Але в її голові вже зароджувався новий план…

Принцеса Вікторія та Емма, сидячи за елегантним столом в одному з найпрестижніших ресторанів на набережній, насолоджувалися видом на спокійні води Дніпровської затоки. Навколо панувала атмосфера розкоші: золоті люстри, вишукані страви та звуки маленької арфи, що грала на фоні. З ними був їхній батько, емір Катару Ібрагім, який з гордістю спостерігав за доньками, що насолоджувалися своїм часом.

— Тату, ти не уявляєш, як ми поставили цих Чернявських на місце, — почала Вікторія, її голос був сповнений впевненості. — Ми не дозволили їм принижувати Соломію. Це було жорстоко та недостойно.

Емма продовжила, з легкою ноткою роздратування:

— Ми змусили їх зрозуміти, хто вони насправді, і забрали її з нами. Соломія тепер у безпеці, але нам потрібна твоя допомога. Ми просимо твоєї захисту для неї. Чернявські не зупиняться, і вони можуть спробувати помститися.

Емір Ібрагім, не виражаючи ані здивування, ані невдоволення, спокійно відкинувся на спинку крісла, уважно вислухавши доньок. Він вже знав, що у них характер, і, як його спадкоємиці, вони завжди приймали сміливі рішення, в тому числі й такі.

— Я не здивований їхніми витівками, — сказав Ібрагім з легким сарказмом у голосі. — Чернявські завжди вважали, що можуть бути поза законом, але такі вчинки мають свої наслідки. Ви праві, донечки, я поговорю з ними. Нехай знають, що не варто ставати на шляху моєї родини.

Принцеси посміхнулися, їхні серця наповнилися гордістю за свого батька. У них був не просто емір — у них був чоловік, здатний поставити на місце будь-кого, хто наважився б загрожувати їхній безпеці та добробуту.

— Ми так пишаємося тобою, тату, — сказала Емма, її очі сяяли вдячністю. — Ми знали, що з тобою нам не страшні ні Чернявські, ні хтось інший.

Емір Ібрагім усміхнувся у відповідь, але його обличчя залишалося строгим і владним.

— Я завжди буду захищати своїх. Ви повинні знати, що на мою родину ніхто не посміє посягати, — його голос був як камінь. — Але окрім захисту, є й інші справи, що вимагають нашої уваги.

В цей момент офіціант подав на стіл розкішну страву з свіжих морепродуктів і передав коробочку, з якої Ібрагім витягнув пару золотих серьги з зеленими рубінами, зроблених у Катарі. Він протягнув їх Вікторії та Еммі.

— Це для вас, мої дорогі, — сказав він. — Нехай це нагадує вам, що родина Катару — це не лише титули, але й сила, що стоїть за кожним нашим рішенням. Ці серьги будуть вам на щастя. Але пам'ятайте, справжня сила — в єдності та чесності.

Принцеси прийняли подарунок з вдячністю, і їхні обличчя наповнилися повагою та обожнюванням до свого батька. Тепер вони були не просто доньками еміра — вони були його гордістю, і їхня сила була в його захисті.

У розкішному кабінеті мера Дніпра Павла Чернявського, де стіни були прикрашені картинами та дорогими килимами, атмосфера була напруженою. Павло сидів за своїм столом, нервово перебираючи папери, коли двері різко відчинились, і в кімнату увійшов емір Ібрагім. Його величний вигляд та спокій різко контрастували з тривогою, що витала в повітрі. Телохранителі та слуги стояли поруч, уважно стежачи за тим, що відбувається. Один Телохранитель оголошує:

—  Його Величність Великий Емір Ібрагім ібн Анвар ібн Хассим ібн Хасим I Аль-Шаф

Павло встав і з повагою кивнув, намагаючись приховати свою нервовість.

— Ваше Величність, дякую за візит, — почав він, стримуючи напруження в голосі. — Розумію, що ситуація з Соломією... неординарна. Але запевняю вас, ми з сестрою не мали злих намірів. Це все непорозуміння.

Емір Ібрагім холодно подивився на нього, не приховуючи свого незадоволення.

— Непорозуміння? — повторив він, його голос був крижаний. — Ти намагаєшся виправдати дії своєї сестри? Ти дозволяєш їй діяти так, ніби не буде наслідків?

Павло намагався взяти себе в руки, намагаючись відстояти честь своєї родини.

— Я просто хотів... — він зробив паузу, підбираючи слова. — Ксенія завжди була такою. Вона... не розуміла, з ким зв'язалася. Але я вас запевняю, вона не збиралася завдати шкоди Соломії. Ми не думали, що все обернеться таким чином. Все, що відбувалося — це просто наслідки її гарячковості.

Емір Ібрагім, не приховуючи злості, наблизився, його погляд став ще більш холоднокровним і загрозливим.

— Ти думаєш, я повірю тобі? — його голос став низьким і загрозливим. — Ти хочеш, щоб я повірив, що твоя сестра не завдала шкоди цій дівчині, коли ти сам прекрасно знаєш, що вона є частиною ваших брудних ігор? Знай, Чернявський, я все про вас знаю. І не тільки про твою сестру. У мене є компромат. Не тільки на Ксенію. У мене є компромат на тебе. Ти та твоя родина вже не так безневинні, як ви думаєте.

Павло поблід, його серце застукало швидше. Емір говорив з такою впевненістю, що не залишалося сумнівів — Ібрагім справді знає багато.

— Я вас розумію, — з труднощами вимовив Павло, стримуючи себе. — Прошу вибачення за помилки моєї сестри. Але ми не хотіли виходити за межі... Ми не хотіли дійти до такого.

Емір Ібрагім зробив паузу, його обличчя залишалося кам'яним, як ніколи. Він повільно підійшов до столу і поклав свої руки на його поверхню.

— Ти та твоя сестра хочете жити в цьому місті, продовжувати свою гру? Будьте впевнені, якщо ви навіть подумаєте торкнутися Соломії, або якщо станете на шлях моєї родини, я вас знищу. І ви будете шкодувати, що колись наважилися на це. Якщо ви не вірите в мої слова, то повірте в компромат, який у мене є на вас. У мене достатньо інформації, щоб зробити ваше життя пеклом.

У кімнаті настала тиша. Павло не знав, що сказати. Його очі заблищали від страху, але він мовчав.

Нарешті, Ібрагім зробив крок назад, не змінюючи виразу обличчя. Він повернувся до своїх слуг, які мовчки стояли поруч, і кивнув.

— Мені не потрібні пояснення, Чернявський. Я дав вам шанс. Але якщо ви хочете зберегти свої позиції і своїх близьких, краще забудьте про те, що сталося з Соломією. Нехай все залишиться в минулому.

З цими словами Ібрагім розвернувся і направився до дверей. Павло залишився сидіти, відчуваючи, як напруження відступає, але його серце все одно билося прискорено. Телоохоронці та слуги пішли за господарем, але перед тим як вийти, емір Ібрагім озирнувся і кинув погляд на Павла.

— Сподіваюся, ти зрозумів, що саме я і мій батько, шанований колишній емір Катару Анвар, можемо зробити з такими, як ти, якщо ти ще раз встанеш на наш шлях.

Коли двері за ними закрилися, в кімнаті знову встановилася тиша. Павло залишився один. Його думки були переповнені, і йому не вдавалося позбутися відчуття, що його життя змінилося назавжди.