Раді Вас бачити!

Глава 13. Мелодія пісків і надій

П’ять років потому
Катар, Аль-Захіра (الظهيرة)

Минув місяць, відколи принц Руслан насолоджувався свободою. Він жив серед звичайних людей, перевдягнувшись у простий східний одяг, і приховував обличчя, як це часто роблять місцеві. 

Його зачаровувало, як арабські торговці з загадковими обличчями пропонували рідкісні фрукти, голосно перекрикуючись із сусідами. Поруч можна було побачити ювелірів, які продавали золоті прикраси, та навіть власників верблюдів, що займалися розведенням. 

Вже минув місяць відтоді, як він прибув до Аль-Захара, і він насолоджувався новим життям. Принц винайняв недорогу квартиру в східному стилі, приховану від потоків туристів. У цій скромній обстановці він мешкав разом із вірними друзями — Семом і слугою Оскаром. Утрьох вони ділили радість і смуток, підтримуючи один одного.

Нещодавно їхнє життя ускладнилося: власник квартири повідомив, що їм доведеться з’їхати через зміну умов оренди. Грошей катастрофічно не вистачало, і друзі змушені були шукати нове житло, а також можливі підробітки.

Руслан сидів у маленькому скромному кафе, замовляючи традиційні катарські страви. Катарська кухня поєднує в собі традиції бедуїнської культури та вплив сусідніх країн. За чашкою запашного чаю він розмірковував про майбутнє.

— Ах, мій друже Семе, нам терміново потрібно знайти нову квартиру та роботу. Грошей майже не залишилося, — зітхнув він.

Сем, намагаючись заспокоїти друга, знизав плечима й усміхнувся:

— Не переймайся, Руслане. Щось вигадаємо. Головне — насолоджуватися моментом.

У цей момент до них підійшов Оскар, несучи на таці велику порцію шаурми — улюбленої страви місцевих жителів. Шаурма дійсно популярна в Катарі, як і в багатьох країнах Близького Сходу! Це швидкий і смачний варіант перекусу, який ідеально вписується в місцеву кулінарну культуру. У Катарі шаурму часто готують з куркою, яловичиною або бараниною, додаючи традиційні соуси, такі як тахіні або часниковий, та свіжі овочі. Її можна знайти як у вуличних кіосках, так і в розкішних ресторанах.

— Ну що, наш юний принце, скуштуйте справжню катарську шаурму. Такої ви ще точно не їли! — усміхнувся він, ставлячи перед друзями тарілки.

Шаурма була щедро нафарширована м’ясом, картоплею та свіжими овочами, щедро политими часниковим соусом. Голодний Руслан відкусив великий шматок і заплющив очі від задоволення.

— Це найкраще, що я їв за останній час! — пробурмотів він із повним ротом.

Вони сміялися, насолоджуючись простими радощами життя, навіть не підозрюючи, які випробування чекають на них попереду...

Поки принц Руслан насолоджувався моментом, смакуючи ароматну шаурму, до їхнього столу підійшла стара жінка в темному східному вбранні. Її обличчя було частково приховане тканиною, але в очах читалася мудрість прожитих років.

— Молодий чоловіче, що ти робиш у цьому селі? Туристи тут майже не з’являються, — її голос був тихим, але в ньому прозвучала нотка цікавості.

Руслан трохи розгубився, але потім усміхнувся.

— Ми подорожуємо, шукаємо житло і роботу, — відповів він, обмінявшись поглядами з друзями.

Жінка уважно прислухалася до їхньої розмови, а потім, трохи помовчавши, запропонувала:

— Якщо вам ніде зупинитися, у мене є невелика кімната. Вона проста, але зручна і, що найголовніше, чиста.

Руслан, Сем і Оскар переглянулися. Це була несподівана пропозиція, але іншого варіанту поки що не було. Вони обговорили її між собою.

— Дякую вам, пані…?

— Іман. Просто Іман, — м’яко відповіла жінка.

Вона випрямилася, ніби збираючись сказати щось важливе.

— До того ж, якщо ви шукаєте роботу, вам варто зайти в адвокатську контору до однієї поважної жінки на ім’я Те Йон. Вона дуже відома в цьому селі. Сім років тому вона вийшла заміж за корейця, який жив тут зі своєю родиною. Вони були єдиними іноземцями в окрузі. Тепер Те Йон — господиня контори, і, можливо, їй потрібні помічники.

Руслан замислився. Це звучало інтригуюче.

— Думаю, варто спробувати, — нарешті сказав він.

— Чудове рішення, — схвально кивнула Іман.

Увечері вона показала їм невелику квартиру. Руслан і його друзі з цікавістю оглянулися: простора, чиста, з усіма зручностями — ідеальний варіант для них. Вони одразу погодилися і заплатили Іман останні гроші.

Завтра на них чекав новий день — день, коли Руслан вперше в житті піде на роботу. Він і його друзі були сповнені цікавості: хто така Те Йон і яку таємницю приховує її ім’я?

Наступного ранку, коли принц Руслан одягався, він вже передчував, що цей день стане важливим. Он він піде працювати в адвокатську контору і познайомиться з пані Те Йон, про яку говорили багато хорошого. Руслан вдягав свою темну сорочку, коли раптом помітив, що його найкращий друг Сем виймає з-під подушки гроші, які він відкладав на чорний день. Сем показав йому купу купюр.

— Ось наші гроші, — сказав він.

Руслан здивовано поглянув на Сема і запитав:

— Аххх, мій Сем, звідки у тебе стільки грошей?

Сем з посмішкою відповів:

— Я продав свої годинники і морську сіль, от і заробив трохи.

Руслан усміхнувся і зрадів:

— Аххх, Сем, який ти молодець!

Сем знову усміхнувся:

— Я відкладав на всякий випадок, якщо щось потрібно.

Руслан задумався і сказав:

— Думаю, треба щось купити на ринку… нам треба купити необхідне для роботи.

Сем погодився:

— Ну ось, я справді молодець, я ж твій найкращий друг!

Руслан, усміхаючись, відповів:

— Я в тобі не сумнівався, мій друг.

І раптом з-за дверей почувся голос Оскара:

— Ну що, мої панове, ви йдете, чи я чекаю вас тут?

Руслан подивився на Сема, вони були задоволені, що грошей вистачить на необхідні покупки.

— Ну добре, йдемо на базар, що-небудь прикупимо, — сказав Руслан.

Сем, усміхаючись, відповів:

— Так, давай, а то Оскар нас чекає!

І пішли на зустріч пригод...

— Вперед, вперед, ну-ка рухайтесь, швидше! — кричав жорстокий чоловік, хльостаючи батогом своїх рабів.  

Після багатьох довгих і важких днів переходу через пустелю Хор-аль-Адаїд полонені нарешті дісталися Аль-Захара. Виснажені нестерпною спекою, вони ледве трималися на ногах, а жорстокий чоловік продовжував бити жінок, чоловіків і старих, які раніше жили в аль-Мас'аб (المثعب). Ці люди стали жертвами незаконного рабовласництва: чоловіки, які займалися цим злочином, увірвалися в їхнє село, знищили його, пограбували й поневолили бідних селян.  

Тепер цих нещасних привели на базар в Аль-Захарі, щоб багаті люди могли їх купити. Щороку в цьому селищі відбувалося те саме, але емір Ібрагім нічого про це не знав. Ніхто не скаржився, адже багаті мали достатньо грошей, щоб приховати свої злочини. Аль-Захар зберігав свої темні секрети.  

На базарі кипіло життя: продавали шовк, ювелірні вироби, і серед натовпу знаходився принц Руслан. Його обличчя було приховане під темним східним одягом, а сам він носив темну сорочку, щоб зливатися з місцевими. Разом із Оскаром і Семом він розглядав ручки, які могли б знадобитися для роботи. Руслан, приховуючи обличчя, запитав у торговця ціну, і той почав торгуватися.  

Тим часом Оскар і Сем звернули увагу на торговців, які жорстоко били рабів. У центрі базару пролунав гучний голос:  
— Увага, увага, мешканці Аль-Захара! Купуйте моїх рабів! Вони з маленького села із Саудівській Аравії, із пустелі, що знаходиться на священних землях Хіджаза. Працьовиті, майстровиті, гарні дівчата — діставайте свої гаманці!  

Почувши це, Руслан відчув, як у ньому закипає кров від люті. Незважаючи на те, що його обличчя було приховане, очі виказували його гнів. Він не міг повірити, що в цьому місці так відкрито порушують закон, торгуючи людьми. Руслан уважно дивився на рабовласників, обдумуючи, як допомогти цим нещасним людям, які потрапили в біду.

Сем і Оскар стояли з виразом гніву, дивлячись на безпомічних рабів, і не могли повірити своїм очам.

— Це ж незаконно! Як так можна? — з ярістю промовив Сем, стискаючи кулаки. — Це жахливо!

Оскар кивнув, його очі також палали гнівом.

— Тепер зрозуміло, чому це село щось приховує, як і казала Іман. Вона була права, — додав Оскар, відчуваючи, що все навколо них — лише покривало для прихованих злочинів.

Поки вони обмінювались думками, ззаду підійшли жінки в хіджабах, деякі з яких були вже в віці, і почали купувати шовк на базарі. Розмови стали все голоснішими, і одна з жінок, повненька в жовтому хіджабі, почала обговорювати хлопців, яких вона не бачила раніше.

— Хто ці хлопці? — спитала вона з цікавістю. — Я їх раніше не бачила.

— Оцей з прикритим обличчям, — помітила інша жінка, кидаючи погляд на Руслана. — Він явно в ярості. Видно, йому не подобається, коли продають рабів.

Тим часом рабовласник продовжував наполягати, демонструючи своїх полонених, і раптом вказав на одного молодого хлопця, років двадцяти, весь у ланцюгах, змученого і втомленого від довгих днів шляху.

— Оцей хлопець, — продовжував рабовласник, — прекрасний робітник. Візьміть його, поки є можливість. Він не коштує дорого.

Руслан, хоч і приховував своє обличчя, відчув, як його серце стиснулося. Він не міг більше залишатися байдужим. Всередині нього бушувала ярість, і він знав, що не може просто так піти. Він обернувся до своїх друзів.

— Ми повинні щось зробити, — сказав він рішуче.

Сем і Оскар також відчували, що їхній обов'язок — втрутитися і зупинити це жорстоке беззаконня. Їхні погляди зустрілися, і всі зрозуміли, що цей момент не може пройти без наслідків.

Старий чоловік, ймовірно багатий, купив хлопця-раба за 1000 ріалів. Работорговець, задоволений угодою, голосно оголосив:

— Продано! Хлопця продано за 1000 ріалів!

Жорстока людина, що стояла поруч, штовхала хлопця в спину, наказуючи йому йти до нового господаря.

— Рухайся! — сказав він грубо, вказуючи на нового власника.

Работорговець продовжував привертати увагу покупців:

— Не розходьтеся, прошу! У нас багато дівчат! Одна краще іншої! Підходьте, багатії Аль-Захара, вибирайте рабинь!

У цей момент жорстока людина схопила одну з молодих рабинь, яка сиділа за решіткою разом з іншими жінками. Їй було близько вісімнадцяти років, вона була в білому хіджабі, в бідному вбранні. Очевидно, вона була з маленького села المثعب (аль-Мутта'б) і залишилася без родини.

Її звали Айна, що арабською означає "благодать", "щастя" або "дар Божий".

Жорстока людина сильно стиснула її руки і поставила в центр, де багатії почали уважно розглядати дівчину. Работорговець продовжував хвилюватися:

— Подивіться на цю красиву дівчину, яку вам не побачити в найсміливіших мріях! Вона не просто рабиня — вона справжня султанша!

Принц Руслан, приховуючи своє обличчя, дивився на бідну дівчину. Айна, опустивши очі, тихо стояла, її світлі очі були сповнені смутку і відчаю. Вона дивилася в землю, не наважуючись підняти погляд.

Руслан відчув хвилю співчуття і люті. Він знав, що це був шанс допомогти їй. Він обмірковував, як можна допомогти дівчині, як знайти момент, щоб звільнити її і покласти кінець цьому варварству.

Його план визрів: тепер головне було дочекатися правильного моменту, коли можна буде втрутитися і зруйнувати цей жорстокий ринок рабства.

Покупці почали пропонувати за неї 2000 ріалів, а рабовласник відповів, що вона коштує дорожче:

— У неї губи, очі світлі, таку красу не знайдете, хто дасть більше?

І тут один чоловік сказав:

— Я дам більше, якщо вона покаже своє тіло, хочу бачити її тіло!

Рабовласник азартно почав знімати з її голови білий хіджаб, щоб показати її коричневі, довгі волосся. Він намагався зняти з неї одяг, щоб показати її тіло, і кричав:

— Покажи їм!

Айна зі сльозами благала:

— Ні, прошу, ні...

А рабовласник все одно намагався насильно зняти з неї одяг:

— Зніми негайно!

Айна молилася про себе:

— Аллах, допоможи... Аллах, допоможи мені...

І в цей момент принц Руслан не стримав своєї люті, він побіг до них і штовхнув рабовласника, захищаючи Айну. І, незважаючи на те, що він приховував своє обличчя, закричав:

— Відстань від неї, безсоромний!

Принц Руслан вирвав хіджаб з рук рабовласника і віддав Айні. Вона подивилася на нього з вдячністю, і її світлі очі засяяли вдячністю. Жорстокий рабовласник, не знаючи, хто це, закричав:

— Хто ти такий? Що ти робиш, щеня?

Принц Руслан підійшов ближче і сказав:

— Ви незаконно продаєте людей, що за жорстокість? Не боїтесь ні покарання, ні самого еміра Катара, який дізнається про ваші брудні справи?

Рабовласник, обурений, відповів:

— У тебе молоко на губах не обсохло, щоб мене вчити! Ти ховаєш своє обличчя, може, ти злочинець? Покажи, хто ти насправді!

І в цей момент здалеку пролунав жіночий голос:

— Досить! Залиш його!

Люди обернулися до того, хто це сказав. Це була корейська жінка на ім'я Те Йон, шанована адвокатка цього міста. Вона була в діловому костюмі, її волосся було зібране, а на задній частині голови була заколка, яку носили в Чосоні, що означала високий статус.

Те Йон підійшла до рабовласника і подивилася на Руслана, прихованого під каптуром. Вона посміхнулася йому, розуміючи, що він на боці справедливості, і як адвокат почала викладати йому закони, що забороняють торгівлю людьми.

Сем і Оскар, спостерігаючи з боку, дивувалися тим, що відбувається.

Після того як принц Руслан втрутився та звільнив Айну від насильства рабовласника, повітря навколо базару стало напруженим. Люди були вражені тим, що сталося, і все в лічені миті обернулося зовсім неочікуваним чином. Рабовласники стояли в шоці, не розуміючи, як їхній небезпечний бізнес може бути зруйнований. Весь базар ніби завмер, спостерігаючи за тим, як дії Руслана і його підтримка з боку Те Йон здобули свою силу.

Те Йон, яка представила себе як шановану адвокатку, на мить привернула увагу всіх. Її спокійна, впевнена присутність навіть попри складну ситуацію змушувала оточуючих відчувати, що правосуддя таки переможе. Вона одразу зробила все необхідне: викликала поліцію та прокуратуру, готуючись передати справи в руки влади. Швидко зібравшись, правоохоронці прибігли на місце, готові заарештувати рабовласника та затримати всіх, хто був замішаний у цьому жахливому бізнесі.

Коли це відбувалося, принц Руслан підійшов до Айни, яка стояла і слабко спиралася на одну руку, не в силах повірити, що її життя, нарешті, могло змінитися. Руслан тихо сказав їй:

— Я можу тобі допомогти. Тобі треба йти за моїм другом, він забере тебе та влаштує в безпечне місце. У мене є зв’язки, ти не залишишся одна.

Айна подивилася на нього з вдячністю в очах. Вона не могла повірити, що нарешті, після стількох років страждань, хтось проявив до неї доброту. Вона подякувала йому:

— Нехай Аллах тебе захистить і оберігає. На світі є добрі люди, як ти. Бережи себе, і нехай твоєму життю супроводжують лише хороші люди.

Її слова торкнулися серця Руслана. Це була не просто подяка, а справжнє благословення. Айна слабо усміхнулася, незважаючи на всі пережиті труднощі, і Руслан, відчуваючи, що його місія виконана, обережно посадив її на коня, даючи можливість поїхати. Вона поїхала в безпечне місце, де її чекала підтримка.

Тим часом Сем і Оскар, які спостерігали за всім з відстані, підійшли до принца, хвалячи його за сміливість і рішучість у цьому акті допомоги. Вони щиро захоплювалися його вчинком. Але ніхто з них не міг уявити, що все це тільки початок ланцюга подій, які незабаром виявляться набагато складнішими і небезпечнішими, ніж здавалося на перший погляд.

У цей момент Те Йон, яка також була присутня при всьому, що відбувалося, підійшла до принца і його друзів. Вона з усмішкою дивилася на них, знаючи, що саме такі люди, як Руслан, можуть змінити багато в цьому світі. Вона запросила їх у свою адвокатську контору, запропонувавши обговорити подальші кроки.

Руслан, як справжній аристократ, відчув, що зараз настав момент, коли він може використовувати свої зв’язки та вплив, щоб допомогти тим, хто цього потребує. Він розумів, що правосуддя та добрі вчинки — це те, що він може запропонувати цьому світу. Разом із Семом і Оскаром вони вирушили до контори Те Йон, готові обговорити, як діяти далі і що робити, щоб боротися з несправедливістю.

Коли вони увійшли в її офіс, атмосфера була серйозною, але водночас сповненою рішучості.

Вчора адвокат Те Йон почала запитувати принца Руслана та його друзів.

— Хто ви насправді? — запитала вона з цікавинкою. — Ви нові тут?

Руслан і його друзі обмінялися поглядами, намагаючись не розкривати свої справжні наміри.

— Ми мандрівники, — сказав Руслан, — вирішили залишитись і попрацювати, щоб заробити на житло.

Те Йон уважно подивилася на них і запитала:

— Скільки вам років?

— Мені скоро буде вісімнадцять, — відповів Руслан. — Я студент.

Сем і Оскар також представилися його друзями.

— Ми теж хочемо працювати, — додав Сем. — Тільки от нікуди не можемо влаштуватися.

Те Йон посміхнулася.

— Я б вам запропонувала роботу. Ви виглядаєте розумними хлопцями, — сказала вона.

Руслан і його друзі обрадувались, почувши таку пропозицію.

— Дякуємо вам, — сказав Руслан. — Це велика можливість для нас. І дякуємо за те, що поставили на місце рабовласника.

— Я рада, що змогла допомогти, — відповіла Те Йон з усмішкою. — Завтра чекаю вас уранці.

На наступний день, коли Руслан і його друзі виходили з будівлі, вони обговорювали все, що сталося.

— Я радий, що зміг допомогти, — сказав Руслан. — Мені хочеться робити більше для людей, коли я стану еміром. Я не хочу, щоб у Катарі панувало беззаконня чи жорстокість.

— Ти правильно все розумієш, — сказав Оскар. — Ти допоміг не лише Айнi, а й усім людям, які страждають.

Руслан усміхнувся, розуміючи, що перед ним велика місія.

— Мені подобається відчуття свободи, — сказав він. — Я розумію, що це тільки початок. Коли я повернуся в палац, я буду готовий стати тим принцом, яким я народився, і зробити все для свого народу.

— Ти будеш чудовим правителем, — додав Сем. — У тебе є серце і розум, щоб вести людей до кращого майбутнього.

Принц Руслан посміхнувся, вдячний за підтримку своїх друзів, і вони пішли далі, готуючись до нового етапу свого життя.

Принц Руслан, відчуваючи всю відповідальність цього моменту, прийняв рішення, що він буде продовжувати боротися за справедливість. Все, що сталося, стало для нього каталізатором, який показав, як важливо боротися з несправедливістю у світі. І, можливо, з цього моменту його життя кардинально зміниться.

Так Руслану подобалася ця свобода, він розумів, що незабаром, через місяць, йому доведеться повернутися в палац і знову стати принцом, яким він народився.