Раді Вас бачити!

Глава 26. Заручини під загрозою

Служниця Мона з’явилася перед Брітні, яка відпочивала у своїй розкішній кімнаті, одягнена в елегантне червоне вбрання. Вона впевнено йшла довгим коридором, знаючи, що несе важливі відомості, які можуть змінити хід подій.

— Пані Брітні, я дізналася дещо важливе, — промовила Мона, стримано схиляючи голову.

Брітні ліниво підняла погляд, не приховуючи невдоволення через непрохану гостю.

— Ти прийшла з новинами? — її голос звучав холодно. — Що ж, говори.

Мона не стала зволікати і одразу перейшла до суті. Вона розповіла Брітні про те, що принц Даніель уже давно приховує своїх почуттів, як він провів минулий вечір у домі Фейзи, повністю віддаючи своє серце дівчині на ім'я Самія.

На губах Брітні з’явилася усмішка.

— Цей принц Даніель… — тихо промовила вона, стискаючи кулаки. — Він не повинен мені заважати.

Вона різко підвелася, її очі спалахнули гнівом.

— Ми обидві знаємо, що він — перешкода на шляху до нашої мети. Савва, мій наречений, повинен стати наступним еміром, а не цей жалюгідний Даніель! Якщо його прив’язаність до бідної Самії продовжиться, це стане його слабким місцем, і я не можу цього допустити.

Вона задумливо пройшлася по кімнаті, обдумуючи наступний крок.

— Я доповім про це головній королеві Олені. Нехай вона вирішить, що робити з ними. А коли емір Ібрагім остаточно розчарується в синові, Савва займе його місце, і ми правитимемо Катаром.

Її голос був крижаним, рішучим. Брітні завжди була готова використати будь-які засоби, щоб досягти бажаного.

Мона, задоволена тим, що її інформація виявилася корисною, тихо усміхнулася, спостерігаючи за реакцією пані.

Тим часом у розкішній кімнаті щаслива і прекрасна принцеса Вікторія, вдягнена в елегантну рожеву нічну сорочку та халат, мило розмовляла по Zoom зі своїм коханим Дем’яном. Їхня бесіда була теплою, наповненою ніжністю та очікуванням довгоочікуваної зустрічі.

Тим часом служниці дбайливо наводили лад у кімнаті. Соломія акуратно прибирала і складала її двоспальне ліжко, доводячи простір до бездоганного вигляду. Анетта принесла розкішний сніданок на витонченому підносі — запашний чай, мед і ніжний йогурт.

А Чок Ін, одягнена у витончений рожевий ханбок, ретельно підбирала вбрання для принцеси Вікторії до майбутньої заручин Даніеля. Вона також підготувала другий, більш повсякденний вбрання, який Вікторія має одягнути після завершення розмови з Дем’яном.

Кімната наповнювалася м’яким світлом і ароматами ранкової гармонії, а Вікторія відчувала себе оточеною турботою та коханням.

Раптом двері різко відчинилися, і до кімнати стрімко увійшла принцеса Емма, супроводжувана своєю служницею Дафною. Вона була схвильована, її очі палали тривогою. На ній було елегантне синє плаття, а пряме волосся м’яко спадало на плечі. На чолі виблискувала витончена східна прикраса, надаючи її образу ще більшої величності.  

Принцеса Вікторія, помітивши сестру, саме закінчила розмову зі своїм коханим Дем’яном. Її усмішка зникла, коли вона побачила вираз обличчя Емми. Вікторія одразу перемкнула увагу на сестру.  

Ема швидко окинула поглядом служниць і тихо, але наполегливо попросила, щоб вони залишили кімнату.  

Розуміючи серйозність моменту, Вікторія кивнула та лагідно подякувала служницям за їхню допомогу.  

Служниці, схиливши голови на знак пошани, покинули покої. Дафна також схилилася перед принцесою Еммою, а потім мовчки вийшла, залишивши сестер наодинці.  

Коли двері зачинилися, Вікторія уважно подивилася на Ему.  

— Що сталося? — її голос був спокійним, але настороженим.  

Ема глибоко вдихнула, готуючись до розмови.  

Принцеса Ема, все ще схвильована, сіла навпроти Вікторії, її очі були сповнені тривоги.

— Вікторіє, я знаю, що ти вчора щось помітила у нашої Сафії, що навіть Мухаммед тебе погрожував. Ми повинні це обговорити. Що ти думаєш робити далі?

Вікторія, трохи розгублена, подивилася на Емму.

— Я бачила синяк на руці Сафії, — зізналася вона. — Думаю, Мухаммед її вдарив. Але я поки не знаю, як діяти.

Емма ахнула, її руки затремтіли.

— Ти думаєш, це він? — її голос був сповнений жаху.

— Я не знаю, — відповіла Вікторія, опустивши очі. — Але в мене є підозри. Сафія змінилася. Вона почала носити хіджаб, хоча раніше ніколи цього не робила. Вона боїться його, Емо. Він маніпулює нею.

Емма насупилася, її серце стислося від болю за сестру.

— Ми не можемо залишити це так. Сафія страждає, і вона боїться зізнатися.

Вікторія кивнула.

— Після заручин Даніеля ми поговоримо з моєю мамою головною королевою. Вона повинна знати та підскаже що робити.

Емма зітхнула, її погляд став м’якшим.

— Сафія — наша сестра. Ми повинні захистити її, Вікторіє.

Вікторія поклала руку на плече Емми, її голос був сповнений рішучості.

— Ми це зробимо. Разом.

Польща, Краків.

Аміран у відчаї поклав телефонну трубку. Йому знову відмовили у побаченні з Сибіл — вона все ще сиділа у в’язниці, очікуючи початку суду. Система була проти нього, і він відчував, як безвихідь стискає його серце.

Але він не міг повірити в те, що відбувається.

Сибіл — не злочинниця. Вона не крала золото, її підставили. Усе це було ретельно сплановано.

Аміран хотів звернутися до її королівської родини, сподіваючись на їхню допомогу. Але він знав — якщо вони її заберуть, вона назавжди втратить свободу і буде змушена розлучитися з ним.

Ні. Він не міг цього допустити.

Прийнявши рішення, він найняв адвоката, який мав допомогти визволити Сибіл.

— Це майже неможливо, — чесно зізнався адвокат. — Але я спробую з’ясувати правду і доб’юся того, щоб ви могли з нею побачитися.

Аміран відчував, як надія повільно вислизає. Він падав духом, але не здавався.

На щастя, його польські друзі не залишили його наодинці.

— Ми зробимо все, щоб допомогти тобі, — сказав один із них, потискаючи руку Амірану.

І в цей момент він зрозумів — він не сам.

 

Катар, Доха.

Тим часом у просторій альтанці, що потопала в зелені саду, розкішна королева Олена сиділа разом з іншими дружинами еміра. Їхні погляди уважно слідкували за слугами, які старанно прикрашали великий двір.  

Повітря було насичене ароматами свіжих лимонних дерев, а павичі велично розгулювали між розкішними клумбами. Слуги акуратно накривали столи, розставляючи вишукані страви та блискучий посуд.  

Олена, спостерігаючи за роботою слуг, із задоволенням кивнула.

— Все має бути ідеальним, — тихо промовила вона, її голос звучав з королівською грацією.

Підготовка до заручин її сина, принца Даніеля, та Хадіри набирала обертів — ця подія мала наповнити палац радістю та захопленням.  

Раптом до них підійшла елегантна Брітні, її рухи були впевненими, а погляд — загадковим.  

— Мамо, — тихо промовила вона, звертаючись до королеви Олени. — Не могли б ви прогулятися зі мною? Я маю дещо важливе, що вам потрібно знати.  

Олена з легкою усмішкою кивнула й підвелася. Вони повільно рушили вглиб саду, де повітря було сповнене ароматом цитрусових, а павичі гордовито розгулювали серед пишної зелені.  

— Як у тебе справи з Саввою? — запитала Олена, поглянувши на Брітні.  

— У нас усе чудово, — з легкою усмішкою відповіла Брітні.  

Але її вираз швидко змінився, ставши серйозним. Вона почала розповідати королеві про те, що приховував принц Даніель.  

Олена не могла повірити своїм вухам. Вона давно підозрювала, що Самія — та сама дівчина з минулого, яка спробує спокусити Даніеля заради влади. І зараз її передчуття підтвердилися.  

Брітні поглянула на королеву з проханням в очах.  

— Вам потрібно поговорити з еміром Ібрагімом, — наполегливо сказала вона. —  Ваш син Савва має стати наступним еміром Катару.  

Олена глибоко зітхнула.  

— Я нічого не обіцяю, але спробую, — відповіла вона. — Якщо правдою виявиться те, що Даніель зречеться Хадіри, тоді, можливо, я зможу переконати еміра Ібрагіма. Але поки я не впевнена, що ти говориш правду.  

Брітні схилилася в знак вдячності й ніжно поцілувала руку королеви.  

— Дякую вам, мамо.  

З цими словами вона пішла, залишивши Олену в роздумах. Королева дивилася їй услід, розмірковуючи: "А що, якщо це справді правда? Якщо Даніель зробить правильний вибір, залишиться з нареченою Хадірою. Мій син Савва не стане еміром. Він поки не готовий… у ньому надто багато амбіцій".  

 

На кордоні Польщі.

Тим часом Маліка та її сестри вже наближалися до кордону Польщі. Вони мчали на машині з великою швидкістю, проте вирішили зробити короткий перепочинок. Час був на вагу золота, але сил потрібно було набратися.

Сьюзі разом з Амандою сміялися, роблячи селфі на тлі вогняного заходу сонця. Тим часом Маліка принесла бургери, і дівчата із задоволенням насолоджувалися їхнім смаком.

— Оце так справжня розкіш! — задоволено промовила Аманда, відкушуючи шматок.

— Треба ж колись порушити королівські правила, — засміялася Сьюзі.

— Ми таке їмо раз на рік, треба насолодитися! — додала Маліка.

Аміра, навпаки, стояла осторонь, втупившись у горизонт. Її руки були схрещені на грудях, а вираз обличчя залишався серйозним.

Маліка помітила це і підійшла ближче.

— Що трапилося?

Аміра зітхнула.

— Я просто не можу зрозуміти… Як Сибіл могла так вчинити? Покинути сім’ю заради садівника? Відмовитися від принца?

Маліка глянула на сестру, її очі були задумливими.

— Любов, Аміро. Вона керує серцями.

Аміра похитала головою.

— А якщо це не просто кохання? А якщо він змусив її піти з ним?

Маліка стиснула губи.

— Я теж підозрюю, що Аміран щось приховує. Він забрав її, проскочив повз охоронців… Це не просто втеча.

Вона глибоко вдихнула, її голос став рішучим:

— Я з’ясую правду. Я поверну Сибіл додому, перш ніж детективи та шейхи доберуться до неї першими.

Раптом їхню розмову перервала Сьюзі.

— Дівчата, швидко! — гукнула вона, стоячи біля машини.

У її руках був телефон, а обличчя стало блідним.

— Ви повинні це побачити…

Вона показала сестрам новину з Instagram про події в Польщі.

Текст був польською, але фото...

Сибіл.

Вона в наручниках.

Її арештували.

Запала напружена тиша. Бургери залишилися забутими.

Аміра різко відступила назад, її очі широко розкрилися.

— Ні… Це неможливо.

Аманда швидко вихопила телефон.

— Її правда схопили?!

Маліка схопила ключі від машини.

— Сідайте. Ми не можемо втрачати ні секунди.

Маліка натиснула на газ, а машина рвонула вперед по трасі. Серця всіх сестер калатали.

— Це неможливо… — прошепотіла Нергіза, вдивляючись у фото на телефоні.

— Вона не могла зробити нічого, що заслуговує на арешт! — вигукнула Аманда.

Аміра гірко зітхнула.

— Це пастка. Хтось зрадив її...я не здивуюсь якщо це рук Амірана.

Маліка зціпила зуби, міцно тримаючи кермо.

— Якби ми тільки прибули раніше…

Сьюзі нервово клацала по телефону.

— Нам потрібно знати, де її тримають!

Аміра нахилилася вперед.

— В польській в’язниці, але яка саме — незрозуміло.

Нергіза провела рукою по обличчю.

— Якщо нас випередять, повернуть назад до Катара. І тоді вже ніхто не зможе її врятувати…

Маліка різко глянула на сестру.

— Ми її знайдемо. Ми це зробимо.

Всі замовкли. Напруга була майже відчутною.

Сьюзі підняла голову.

— Є інформація! Кажуть, її тримають у Кракові.

— Тоді ми їдемо туди! — твердо сказала Маліка, натискаючи на газ ще сильніше.

Вони розуміли: кожна хвилина могла виявитися вирішальною.

Дівчата рвонули вперед. Вони повинні врятувати Сибіл.

Шосе тяглося безкінечно, розчиняючись у вечірньому мареві. Детектив Джеймс стояв на узбіччі, спостерігаючи за дорогою. У руці він міцно стискав телефон, на екрані якого щойно з’явилася новина—текст був польською, але фото говорило саме за себе.

Сибіл у наручниках.

Його щелепа стиснулася. Все розгорталося швидше, ніж він очікував.

Позаду, біля невеликого придорожнього кафе, стояли шейхи Алі та Хазар. Вони спокійно пили каву, навіть не підозрюючи, які новини їх чекають.

Джеймс одягнув темні окуляри, пригладив пальцями лацкани свого піджака і рішучим кроком попрямував до них.

— Я знаю, де шукати вашу сестру Сибіл, — коротко повідомив він.

Алі повільно підняв погляд, його пальці завмерли на чашці.

— Ти впевнений?

— Абсолютно, — кивнув Джеймс. — Нам потрібно їхати. Я розповім усе дорогою.

Хазар обмінявся поглядом з братом, потім поставив чашку на стіл.

— Якщо її арештували, то у нас мало часу.

— Саме так, — підтвердив Джеймс, уже прямуючи до машини. — Якщо ви хочете врятувати сестру, зволікати не можна.

Шейхи мовчки піднялися, їхні обличчя стали суворими. Вони не звикли до таких неочікуваних поворотів, але тепер дорога до Польщі обіцяла бути ще більш напруженою.

 

Катар, Доха 

У палаці все було готове до великого святкування — заручин принца Даніеля та Хадіри. Залишалося лише вдягнутися і зайняти свої місця.  

У розкішній, позолоченій залі принцеси Катару милувалися своїми нарядами та золотими прикрасами, захоплюючись одна одною. Але всі погляди зупинилися на принцесі Вікторії.  

В її білосніжній сукні, з волоссям, зібраним в елегантну східну укладку, прикрашеним тонкими золотими нитками, вона виглядала велично. Ніжний макіяж надавав її образу ще більше чарівності.  

Поряд із нею спокійно сиділо її улюблене кошеня Зефірка, а величний лев Герой лежав біля її ніг, ніби охороняючи свою господиню.  

Королівська сім’я спостерігала за цим видовищем. Королева Олена — мати Вікторії — світилася від гордості за доньку, а свекруха Назіра не приховувала свого захоплення.  

Та раптом у залу увійшов емір Ібрагім.  

Його кроки були важкими, а обличчя похмурим.  

Усі одразу відчули зміну в атмосфері.  

— Що сталося? — занепокоєно запитала Олена.  

Ібрагім тяжко зітхнув, перш ніж заговорити:  

— Мені щойно подзвонив батько Таріка...  

Принцеси завмерли в очікуванні відповіді.  

— Принцеса Ліза… — він зробив паузу, ніби не вірячи власним словам, — відмовилася від Таріка і образила його.  

У залі залунали приглушені шепоти.  

— Але… вона ж погодилася на цей союз, — здивовано промовила Назіра.  

Ібрагім насупився.  

— Вона поїхала в Україну. Схоже, шукає Олафа.  

Запала глибока тиша.  

Усі були вражені вчинком Лізи.  

Вона змирилася з рішенням сім’ї. Або ж лише удавала?  

Її втеча тепер загрожувала хиткому миру між королівськими домами.  

Олена напружено перевела погляд на Вікторію.  

— Якщо це правда, наслідки можуть бути непередбачуваними…  

А принцеса Вікторія лише мовчки дивилася вдалечінь, відчуваючи, що доля їхньої сім’ї знову опинилася на краю прірви.  

Принцеса Жасмін стояла в тіні колони, її серце стискалося від напруги. Вона була у вишуканому східному вбранні — рожевому з бірюзовими узорами, прошитими золотими нитками. Темне волосся спадало на плечі, а на голові виблискувала витончена прикраса.  

Але зараз їй було не до краси.  

Вона підслуховувала розмову своїх батьків — еміра Ібрагіма та королеви Олени.  

— Ліза осоромила сім’ю, — холодно і строго промовив Ібрагім.  

— Як вона могла так вчинити? — обурено додала Олена.  

Жасмін міцно стиснула пальці.  

— Батьки Таріка у люті, — продовжив емір. — Вони вимагають компенсації. Або нову принцесу замість Лізи.  

Жасмін відчула, як її дихання збилося.  

— Що ти маєш на увазі? — обережно запитала Олена, і в її голосі звучала тривога.  

Ібрагім кинув на неї холодний погляд.  

— Ми віддамо Таріку Жасмін. Вона стане його дружиною.  

Королева Олена насупилася.  

— Ти приймаєш рішення надто швидко.  

— Питання має бути закрите, — жорстко відповів емір.  

Жасмін відчула, як її світ руйнується.  

Вона. Видана заміж проти її волі.  

Її серце забилося з шаленою швидкістю, і перш ніж батьки помітили її, вона рвонула з місця й побігла до своєї кімнати.  

Сльози вже застилали їй очі.  

Чому вона повинна розплачуватися за помилки сестри?  

Принцеса Жасмін сиділа на краю ліжка, її плечі здригалися від стримуваних сліз. Двері тихо прочинилися, і до кімнати зайшли її рідні сестри — принцеси Вікторія та Крістіна.

— Жасмін… — ніжно промовила Вікторія, сідаючи поруч і беручи її за руку. — Що сталося?

Крістіна теж сіла поряд, її очі були сповнені занепокоєння.

— Ти плачеш… Розкажи нам.

Жасмін схлипнула і провела руками по щоках, витираючи сльози.

— Я підслухала розмову батьків, — зізналася вона, її голос тремтів.

— І що вони сказали? — Вікторія міцніше стиснула її руку.

Жасмін заплющила очі, збираючись із духом.

— Батько вирішив… що я маю вийти заміж за Таріка замість Лізи.

У кімнаті запала тиша.

— Що?! — Крістіна підхопилася. — Але це ж несправедливо!

Вікторія теж насупилася.

— Він не може так вчинити. Це твоє життя!

Жасмін ледь усміхнулася, але в її очах залишалася печаль.

— Я… кохаю іншого.

Вікторія й Крістіна переглянулися.

— Кого? — м'яко запитала Вікторія.

Жасмін глибоко зітхнула.

— Його звати Орхан. Він працює пекарем. Його родина бідна… але він добрий, чесний.

Крістіна усміхнулася.

— Якщо ти його кохаєш, статус не має значення.

Вікторія кивнула.

— Ти повинна сказати матері. Королева може переконати батька.

Жасмін підняла на сестру наляканий погляд.

— А якщо вона не зрозуміє?

— Вона зрозуміє, — впевнено сказала Вікторія. — Я поговорю з нею. Але ти теж повинна бути хороброю і розповісти про свої почуття.

Крістіна обійняла сестру.

— Ми не дозволимо тобі вийти заміж за чоловіка, якого ти не кохаєш.

Жасмін з полегшенням схилила голову на плече сестри.

Вона відчувала — їй не доведеться боротися самотужки.

 

Краків, Польща

Аміран сидів у темному кутку своєї кімнати, коли раптом задзвонив телефон. На екрані висвітилося ім’я адвоката.

— Аміране, я нічого не можу зробити, щоб звільнити Сибіл, — голос адвоката звучав пригнічено. — На записах камер спостереження видно, як вона краде золото в магазині. Їй загрожує п’ять років ув’язнення.

Аміран застиг. Його руки мимоволі потягнулися до голови, він схопився за волосся, ніби намагаючись зупинити потік думок.

— Алло? Аміране? — адвокат продовжував говорити, але Аміран вже не чув його.

Його розум був поглинений відчаєм.

Це абсурд. Сибіл не могла вкрасти золото. Вона молода, їй лише шістнадцять років. У неї все життя попереду.

Аміран відчував, як його серце стискається від болю.

Це моя вина. Через мене вона опинилася в біді.

Його страх зростав. Якщо королівська сім’я вже їде, щоб забрати Сибіл, вони можуть врятувати її, але самого Амірана… його можуть стратити. У Катарі так заведено.

Поки Аміран блукав у своїх думках, його друзі раптом запропонували допомогу.

— Нехай адвокат надішле відео з камер спостереження, — сказав один із них. — Ми перевіримо, чи воно справжнє. Якщо це підробка, ми доведемо, що Сибіл підставили.

Аміран на мить відчув слабку надію.

Раптом телефон знову задзвонив. На екрані висвітилося незнайоме ім’я.

Це був той самий чоловік, який місяць тому зустрівся з Аміраном у старій мечеті.

Аміран згадав, як той допоміг йому втекти з Сибіл до Польщі. Тиждень тому він пропонував Амірану працювати на нього, погрожуючи, що інакше Сибіл щось станеться. Аміран тоді відмовився.

І ось тепер цей чоловік знову дзвонив.

— Зустрінемося в католицькій церкві, — сказав він. — У мене є пропозиція для тебе.

Аміран вагався, але зрештою погодився. Він знав, що ця зустріч може змінити все.

Аміран підійшов до католицької церкви і побачив його… Того самого чоловіка, якого він зустрів у старій мечеті, який колись допоміг йому.

Цей чоловік виявився Віктором — нареченим Люди, яка скоро мала вийти за нього заміж. Але Віктор був зовсім не тим, ким його вважала сама Люда.

Віктор простягнув руку, щоб привітатися, але Аміран різко схопив його і притиснув до стіни.

— Це ти підставив мою дружину Сибіл?! — вигукнув Аміран, його голос був сповнений гніву.

Віктор кивнув і спокійно відповів:

— Я попереджав тебе. Якщо ти відмовишся, Сибіл потрапить у біду. Це був наказ багатої людини.

Аміран закричав:

— Не чіпай Сибіл! Муч мене, але її не чіпай! Вона тут ні до чого! Вона з королівської сім’ї, і її родина зітре в порошок будь-кого, хто торкнеться її!

Віктор холодно відповів:

— Тоді треба поспішати. Вислухай того багатого чоловіка і вирішуй долю своєї дружини. Вибір за тобою.

Віктор почав дзвонити.

На іншому кінці лінії почувся жіночий голос.

— Якщо хочеш, щоб Сибіл була на свободі, — сказала вона, — ти маєш діяти.

Аміран благав її:

— Не чіпайте Сібіл! Я зроблю все, щоб її відпустили!

Жінка, здається, була зворушена його хоробрістю.

— Добре, — сказала вона. — Тоді працюй на мене.

Вона пояснила, що Аміран має зробити, щоб зняти звинувачення з Сібіл і щоб королівська сім’я не дізналася про її арешт.

— Ти маєш поїхати до Катару, — сказала вона, — і дізнатися брудні секрети королівської сім’ї аль-Шаф. Що приховують принцеса Вікторія і принцеса Емма?

Аміран був спантеличений.

— Але це ж сім’я Сибіл! Навіщо це вам?

Жіночий голос відповів холодно:

— Це не твоя справа. Якщо хочеш, щоб вона була на свободі і щоб її родина не дізналася про її перебування у в’язниці, ти маєш діяти швидко.

Вибір за тобою: або ти надаєш мені відео чи фото їхніх секретів, і Сибіл буде вільною, як птах, або вона проведе п’ять років у в’язниці за крадіжку.

Аміран стояв, вагаючись, поки Віктор чекав його відповіді.

 

Катар, Доха.

Вечірнє небо над палацом розфарбовували яскраві спалахи салютів. Торжество хатби¹ принца Данієля та Хадіри розпочалося, наповнюючи подвір’я мелодіями живої арабської музики та схвильованими голосами гостей.

У катарській культурі хатба — це не просто формальність. Це священний ритуал, що символізує серйозність намірів наречених та їхню готовність створити сім’ю.

Гостей зібралося чимало—усі важливі представники династії аль-Шаф, почесні аристократи, вельможі. Всі прибули, окрім родини Кадербаєвих, з незрозумілих причин.

Розкішні тканини переливалися золотом під мерехтливими ліхтарями, а над гладдю річки, усіяної білими квітами, стояли головні герої вечора.

Принц Даніель—у традиційному арабському костюмі, на голові арафатка. Його погляд був зосередженим.

Хадіра—у сріблястій сукні, що сліпуче блищала в світлі факелів. Її фігура була граційною, зачіска прикрашена живими квітами, а макіяж—бездоганний, як у кінозірки.

Поруч із нею стояла її найкраща подруга, принцеса Вікторія, підтримуючи її в цей важливий момент.

Однак, трохи осторонь, майже непомітна, стояла бліда Самія у скромній темно-синій сукні. Її руки були стиснуті, а очі—повні мовчазного болю. Поруч із нею—Айна, а позаду—колишня королева Фейза та діюча королева Феріде.

Настав головний момент.

Емір Ібрагім та шанований прем’єр-міністр Катару Махмуд бін Абдулрахман бін Джассім Аль Таль виступили вперед, щоб дати молодятам своє благословення.

Мулла почав читати урочисту молитву арабською мовою, бажаючи парі:

"Нехай ваш союз буде сповнений мудрості та вірності, а ваші серця—любові й терпіння. Нехай ваш шлюб стане прикладом благословенної єдності, а ваш дім буде наповнений миром та злагодою."

Коли молитва завершилася, настав час обручення.

Принц Даніель взяв золоту обручку, яку мав надягнути на палець Хадіри.

Вона з хвилюванням усміхалася йому.

Але він…

Його пальці завмерли над її рукою.

Його погляд мимоволі знайшов очі Самії.

Сльози блищали на її щоках.

Його груди охопив внутрішній сумнів.

Чи варто йому йти до кінця?

Навіть якщо Хадіра йому не довіряє… навіть якщо його серце належить іншій…

Але він знав одне: Самія кохала його по-справжньому.

І поки гості затамували подих в очікуванні, Данієль продовжував вагатися.

Принц Даніель зробив кілька кроків уперед, його серце гучно калатало. Вечірнє повітря було наповнене очікуванням, але він знав, що його рішення змінить усе.

Усі гості, включаючи королівську сім’ю, уважно стежили за ним. Хадіра стояла поряд, її очі світилися надією, але Даніель вже знав, що не може продовжувати цей фарс.

Він глибоко вдихнув і заговорив:

— Прошу вибачення у всіх вас, і особливо у тебе, Хадіро. Я намагався сказати тобі правду раніше, але ти не хотіла слухати.

Гості занепокоєно переглянулися. Королівська сім’я завмерла.

Хадіра напружилася, її обличчя стало блідим.

Даніель продовжив:

— Я не можу одружитися з тобою. Не тому, що ти не достойна, а тому, що моє серце належить іншій.

Хадіра похолола.

— Я кохаю Самію, — твердо промовив він, його погляд знайшов її серед натовпу.

Самія застигла, її губи здригнулися від здивування.

— Як би ти не намагалася приховати свої почуття, я знаю, що ти теж кохаєш мене. Ти намагалася забути, змиритися, але кохання не відпускає. І я не дозволю тобі страждати наодинці.

Гості були приголомшені. Ніхто не очікував такого повороту подій.

Він зробив крок до Самії, простягнув руку.

— Виходь за мене, — його голос був сповнений рішучості.

Самія дивилася на нього крізь сльози. Вона не вірила, що це відбувається насправді.

— Ти будеш поряд, незважаючи ні на що? — прошепотіла вона.

— Завжди. Я буду захищати тебе. Я буду поруч.

Сльози радості скотилися по її щоках.

— Тоді так, — її голос був тремтячим, але впевненим.

Даніель взяв каблучку, яка призначалася для Хадіри, і надягнув її на палець Самії.

Гробова тиша запала над церемонією. Ніхто не аплодував.

Очі Хадіри наповнилися сльозами. Вона дивилася на сцену перед собою, відчуваючи, як її серце розривається на частини.

Вона кохала його. Вона мріяла про нього.

Але тепер він належав іншій.

Королівська сім’я застигла в здивуванні.

А в іншому кінці зали Брітні разом із принцом Саввою тихо усміхалися. Вони були задоволені.

Таємниця Даніеля розкрилася, і тепер він втратив довіру сім’ї.

Це означало лише одне—його більше не призначать наступним еміром Катару.

Раптом, потрясена болем і зрадою, Хадіра похитнулася, її обличчя зблідло, а ноги ослабли. Вона не змогла втриматися й впала на землю.

— Хадіро! — закричала принцеса Вікторія, першою кинувшись до подруги.

Її сестри та Хаадія теж рвонули до неї, серця наповнилися тривогою.

— Хадіро, прокинься! — благала Хаадія, торкаючись її обличчя.

Але Хадіра не відкривала очей.

Люди навколо заметушилися, хтось приніс воду, інші викликали лікарів. Вікторія нахилилася ще ближче, її руки тремтіли.

Як так могло статися?

Серед розкоші та світла, серед музики й вітань, її подруга впала, зломлена болем, і ніхто не помітив, як її світ зруйнувався.

Принц Даніель стояв осторонь, стискаючи руку Самії. В його очах був жаль, але він не міг змінити свого рішення.

Він не хотів принизити Хадіру перед гостями. Але й не міг зрадити себе.

Вікторія глибоко зітхнула.

Як одна проста вечірня церемонія могла так зруйнувати життя її подруги?

Назіра, мати Хадіри, впала на коліна поруч із донькою, сльози текли по її обличчю. Вона тримала холодну руку Хадіри, намагаючись привести її до тями.

— Доню, прошу… прокинься! — її голос тремтів від відчаю.

Хадіра не ворушилася.

Вікторія відчувала, як всередині неї закипав гнів. Вона різко піднялася, підійшла до брата і, не стримуючись, вдарила його по щоці.

— Ти—підлий зрадник! — вирвалося з її грудей. — Як ти міг так вчинити з Хадірою?! Вона любила тебе, вона вірила тобі, а ти просто розтоптав її почуття!

Даніель напружився, його обличчя почервоніло від злості. Він не хотів терпіти приниження перед гостями.

— Ти не маєш права судити мене! — гаркнув він, зводячи руку, щоб відповісти ударом.

Та перш ніж він встиг щось зробити, поруч встали два чоловіки—її старші брати, шейхи Тимофій і Діма.

Вони схопили Даніеля за руки, міцно притискаючи його до себе.

— Ти зганьбив нашу родину! — різко сказав Тимофій.

— Ти принизив Хадіру перед усіма! — додав Діма.

Гості затамували подих.

Самія стояла осторонь, її пальці судомно стиснули край сукні. Вона не очікувала такого.

Вікторія зловісно глянула на неї.

— Я довіряла тобі. Я вірила, що ти гідна нашої дружби. Але ти зруйнувала життя Хадіри!

Самія, її очі повні жалю, спробувала пояснити:

— Я не хотіла… Я кохаю Даніеля… Я хотіла розповісти тобі…

Вікторія з силою відштовхнула її.

— Не смій наближатися до мене! Я не хочу тебе чути!

Принцеса, усе ще охоплена гнівом, побігла слідом за людьми, які несли непритомну Хадіру.

Самія залишилася стояти, мов закам’яніла.

І тут до неї підійшла королева Олена. Її очі були сповнені люті.

— Забрати її в темницю! — наказала вона.

Вартові схопили Самію, міцно скувавши її зап’ястя кайданами.

Айна кинулася вперед, благала королеву Олену:

— Прошу вас! Помилуйте її!

Але королева жорстко відштовхнула її, і та впала на кам’яні плити.

Гості були шоковані.

Самію силою потягнули до темниці. Вона знала, що її чекає.

Королева Феріде дивилася на все, що відбувається, її руки були стиснуті в кулаки. Очі палали обуренням, а груди охопив гнів.

— Як ти можеш просто стояти й дивитися, Фейзо?! — різко звернулася вона до колишньої королеви.

Фейза, яка спостерігала за всім мовчки, ледве помітно підняла брови.

— Це було приречено статися, — спокійно промовила вона.

Феріде з досадою хмикнула.

— Ти справді думаєш, що Самія впорається? Вона ж ще дитя!

Фейза повільно перевела погляд на темницю, куди вели Самію.

— Вона до цього готувалася. Нехай тепер принизить королеву Олену та вибереться сама.

Феріде на мить задумалася, її обличчя відображало внутрішній конфлікт.

А потім вона кивнула.

— Нехай буде так. Самія сильна. Вона знайде вихід.

Вона глибоко зітхнула, її гнів поступово поступався місцем холодному розрахунку.

Колишня королева Фейза лише усміхнулася краєчком губ.

Бо вона знала: Самія не просто вибереться з цієї пастки. Вона змінить усе.

Тим часом…Брати Даніеля, Тимофій, Діма та інші брати принци, силою затягнули його до кабінету еміра Ібрагіма. Атмосфера в кімнаті була напруженою, а голоси роздирали простір люттю.

— Відпустіть мене! — гаркнув Даніель, вириваючись з їхніх рук. — Я повинен дізнатися, що з Самією!

Але вони міцно тримали його, не даючи втекти.

— Як ти взагалі можеш думати про неї після всього?! — злобно кинув Діма. — Ти принизив Хадіру на очах у сотень гостей!

Даніель різко повернувся до брата, його очі блищали гнівом.

— Я зробив свій вибір! Чому ніхто не може цього прийняти?!

— Тому що ти заплямував честь сім’ї! — гримнув Хакім, стискаючи кулаки.

Даніель відчував, як лють охоплює його, але він стримався.

— І Вікторія ще посміла мене вдарити?!

— Замало вона тебе вдарила! — вирвався голос Тимофія, і без попередження він розмахнувся і з силою вдарив Даніеля по обличчю.

Глухий звук удару рознісся по кімнаті.

Даніель похитнувся назад, відчуваючи пекучий біль. Він більше не говорив ні слова.

— Як ти міг так опустити Хадіру?! — не стишуючи гнів, вигукнув Тимофій. — Ти негідник! Я підтримую сестру в усьому!

Діма втрутився, схопивши Тимофія за руку, щоб він не продовжував.

— Досить, брате! — сказав він твердо.

Але напруга не спадала.

Та раптом двері кабінету різко розчинилися.

До кімнати ввійшли емір Ібрагім разом зі своїм батьком, Анваром.

Погляд Ібрагіма був темним, а голос гримнув, мов грім:

— ДОСИТЬ!

Він з силою зачинив двері, і всі троє братів різко обернулися, зустрічаючи його грізний погляд.

У кімнаті запала напружена тиша.

Атмосфера була напруженою, мов натягнута струна, готова порватися. Принц Даніель стояв перед батьком, а за його спиною ще відчував біль від недавнього удару Тимофія. Але зараз справа була серйознішою, ніж просто сімейна сварка.

Емір Ібрагім мовчав, його погляд був холодним, немов лезо кинджала.

— Як це зрозуміти Даніель? Ти зганьбив нашу родину. — Його голос був глибоким, розміреним, але кожне слово било, наче удар.

Даніель зітхнув, його плечі опустилися.

— Я зробив те, що повинен був зробити, батьку.

— Ти думав лише про себе. — Ібрагім стискав руки на столі. — І тепер королівська сім’я роздроблена. Ти принизив Хадіру. Ти розколов усе, що ми будували.

Даніель підняв погляд.

— Я не можу жити за чужими правилами, батьку. Я кохаю Самію.

— Кохання не виправдовує слабкості! — Емір гримнув кулаком по столу.

Напружена тиша заповнила простір.

Емір Ібрагім важко зітхнув.

— Я не призначу тебе наступним еміром.

Даніель не здригнувся. Він не заперечив.

Навпаки. Він ніби прийняв це рішення з полегшенням.

— Я розумію. І я погоджуюся.

Емір підняв брови, трохи здивований його спокоєм.

— Я знаю, хто має правити Катаром після тебе.

Ібрагім похмуро звузив очі.

— І хто ж?

Даніель спокійно подивився на батька.

— Молодший брат Руслан.

Ібрагім відкинувся назад у кріслі, задумавшись.

Він не очікував такого від сина.

Можливо, все ще можна було виправити…

Або вже надто пізно.

Принц Савва стоял неподвижно, його руки стиснулися в кулаки. Він не міг повірити у те, що щойно почув.

Це мав бути він.

Він вважав себе наступним еміром. Він будував плани, він готувався до цієї ролі.

Але зараз…

Старий емір Анвар підтримав ідею призначити принца Руслана.

— Він благородний, він любить народ, він прагне зробити для країни найкраще. І навіть радники були єдині в своєму рішенні—вони хотіли бачити наступним еміром саме молодшого принца Руслана.

Савва стиснув щелепу.

Його обурення росло.

Він не хотів залишатися тут ані хвилини довше.

Не сказавши ні слова, він розвернувся і різкими кроками покинув залу.

Гості мовчки спостерігали за ним, а його силует зник у коридорах палацу.

Але в його очах палав гнів.

Бо ця битва для нього ще не була завершена.

У кабінеті еміра Ібрагіма запанувала тиша.

Всі його сини стояли перед ним, кожен з них уже зробив свій вибір.

Даніель, якого колись вважали наступним еміром, втратив довіру своєї родини.

І тепер, коли Ібрагім прийняв рішення, жоден з братів не заперечував.

— Це правильне рішення, батьку, — сказав Тимофій, перехрестивши руки на грудях.

— Даніель занадто багато думав про себе. Йому не можна довірити країну, — погодився Саїд.

Ібрагім глянув на сина, який стояв мовчки.

— Ви всі можете йти.

Брати вклонилися, а потім один за одним залишили кабінет.

Як тільки двері зачинилися, Ібрагім перевів погляд на свого батька — старого еміра Анвара.

— Руслан буде гідним правителем, — тихо промовив Ібрагім.

Анвар уважно подивився на сина.

— Він благородний, він любить народ, він прагне дати їм краще майбутнє.

Емір Ібрагім кивнув.

— Тоді рішення прийнято. Руслан — наступний емір Катара.

Кабінет еміра Ібрагіма був залитий м’яким світлом, але атмосфера в ньому залишалася напруженою. За декілька хвилин до цього він обговорював із батьком, колишнім еміром Анваром, доленосне рішення—хто стане наступним правителем Катару. Як тільки Анвар залишив кімнату, увійшла королева Олена.

Вона сіла перед чоловіком, її постава була гордовитою, а погляд—пильним.

— Мені треба поговорити з тобою, Ібрагіме, — почала вона спокійно, але в її голосі відчувалася прихована напруга.

Емір лише кивнув, очі залишалися зосередженими.

— Це стосується нашого сина, Савви. Я хочу, щоб ти розглянув його кандидатуру як наступного еміра.

Ібрагім важко зітхнув, потираючи пальцями скроні.

— Я вже прийняв рішення.

Олена звузила очі.

— І кого ж ти обрав?

— Руслана.

На мить запанувала мовчазна пауза.

— Чому не Савва? — Олена нахилилася вперед, її голос набув наполегливості. — Він наш первісток. Він готувався до цієї ролі!

Ібрагім задумливо поглянув на дружину, потім повільно похитав головою.

— Савва не готовий. У нього занадто багато амбіцій. Він бачить трон як владу, а не як відповідальність.

Олена стиснула губи.

— А Руслан?

— Він чесний. Він відданий країні. Він розуміє, що правитель не просто керує—він служить народу.

Королева на мить вагалася, обмірковуючи слова чоловіка.

Врешті вона зітхнула і кивнула.

— Ти правий. Савва ще не готовий.

Ібрагім зустрів її погляд.

— Це остаточне рішення. Руслан стане наступним еміром Катару.

Олена повільно кивнула.

— Що ж, нехай буде так.

Вона знала—ця розмова була останнім вирішальним кроком.

Руслан стане правителем.

А Савві доведеться змиритися з цим.

Бліда Хадіра, опинившись у затишному ліжку, відчувала, як її серце болить з кожною хвилиною.Її подруги—принцеса Вікторія та Хаадія—сиділи поруч, намагаючись заспокоїти її. Трохи далі сиділи сестри Вікторії—Емма, Крістіна та Еліс. Але навіть найтепліші слова не могли полегшити її біль.

— Мені так боляче, мої подруги… — тремтячим голосом промовила Хадіра. — Я не розумію, як він міг так вчинити. Він обіцяв, що буде завжди поруч, а тепер…

Сльози потекли по її щоках.

Вікторія обережно витерла її сльози, а потім притиснула до її долоні кільце з червоним каменем.

— Ти—наша родина вже давно. І я не дозволю якійсь Самії зруйнувати твоє щастя з моїм братом Даніелем. Ти варта його. Просто вона зачарувала його заради власних цілей…

Вікторія похитала головою, стискаючи кільце в руках.

— Боже, як я могла цього не помітити? Я навіть хотіла з нею дружити!

Емма зітхнула, згадуючи нещодавній момент.

— Тепер усе стає зрозумілим… Ось чому тоді, в зоопарку, Самія пішла розстроєною. Вона вже була у стосунках з Даніелем. Але чому вона мовчала?

Еліс додала, її голос звучав з гіркотою:

— Я рада, що ти дала йому ляпаса, Вікторіє. Він має знати, що зганьбив себе! Мені соромно, що він мій брат.

Вікторія продовжила, міцно тримаючи руку Хадіри.

— Я обіцяю зробити все, що в наших силах. Ти—наша родина, і ми не дозволимо тобі почуватися приниженою. Я поговорю з Даніелем. Я впевнена, що наші батьки поставлять його на місце... Він зрозуміє, що втрачає своє справжнє щастя—тебе.

Хадіра повільно кивнула, зупиняючи сльози. Вона притиснулася до Вікторії, обійнявши її та шепочучи слова вдячності.

Також вона подякувала Хаадії та сестрам Вікторії.

Коли Хадіра заснула, Вікторія та її сестри залишилися поруч.

Вікторія тихо сказала Хаадії та сестрам:

— Ми не можемо просто сидіти, склавши руки. Наша Хадіра потребує нас. А ця Самія… просто жалюгідна. Вона зруйнувала її щастя.

Усі кивнули, а Вікторія міцно стискала руку Хадіри, на її пальці блищало кільце з червоним каменем—символ їхньої нерозривної зв’язку.

Навіть якщо Даніель зачарований Самією, він зрозуміє свою помилку.

Бо Хадіра була єдиною, хто кохав його щиро.

 

Темрява оточувала Самію, холодні кам'яні стіни здавалися тиском, який стискав її з усіх боків. Вона сиділа на сирій підлозі темниці, закована в кайдани. Метал холодив її зап’ястя, а ланцюги здавалося занадто важкими, щоб рухатися.

Її тіло боліло, але не так сильно, як душа.

Самія заплющила очі, і спогади накотилися хвилею.

Вона пам’ятала, як її батько, Салмай, теж був замкнений у темниці. Його катували, зневажали, змушували страждати. Вона ніколи не забуде крики, які луною розносилися коридорами.

І тепер вона сама опинилася у тій самій ситуації.

Вона не могла повірити.

Чи було це її долею? Повторити біль свого батька?

Самія нахилила голову, її пальці стиснулися, а серце калатало у грудях.

Але вона не зламається.

Як би її не принижували.

Як би її не карали.

Вона не дозволить собі стати жертвою.

Її батько, навіть у темниці, не втратив своєї гордості.

І вона теж не втратить.

Темниця була холодною та сирою, ланцюги на руках Самії стискали її зап’ястя, залишаючи червоні сліди на шкірі.

Двері раптово відчинилися, і всередину, впевнено ступаючи, увійшла королева Олена.

Її постава була величною, а погляд—холодним, сповненим презирства.

Вона мовчки зупинилася перед Самією, оглядаючи її, ніби переконуючись у чомусь.

— Я впізнала тебе.

Самія ледь помітно здригнулася, але не відвела погляду.

— Що ви маєте на увазі?

Олена повільно підійшла ближче.

— Ти—донька принца Салмая, принцеса Самія

Її голос був сповнений відрази.

— Твій батько зрадив Катар. Він повстав проти мого чоловіка, еміра Ібрагіма, і проти мене. Він хотів зруйнувати все, що ми будували...ти прийшла помститися за свого батька?

Самія стиснула кулаки, її груди наповнилися люттю.

— Мій батько не такий як ви говорити...через вас він сидить у в'язниці, він поганого не зробив...в одному ви праві, так, я прийшла помститися за батька.

Королева Олена стиснула губи.

— Ось, значить, як. Вся твоя гра, твоя наївна зовнішність… Усе це було частиною плану?

— Я ніколи не використовувала Даніеля! — різко відповіла Самія.

Олена підняла брови, її голос став ще холоднішим.

— Не прикидайся невинною. Ти зачарувала його. Зруйнувала його стосунки з Хадірою. Це була твоя помста?

— Я не тримала його силою! Він сам вибрав мене!

Олена зітхнула.

— Головне, що твої дії принесли руйнування. Хадіра залишилася ні з чим. Ти знищила її щастя.

— Я не винна в тому, що він мене покохав, — Самія говорила твердо, незважаючи на свою слабкість.

Королева Олена продовжувала дивитися на Самію холодним, проникливим поглядом.

— Тепер усе стало на свої місця.

Її голос був спокійним, але кожне слово різало, мов лезо кинджала.

Вона зробила крок вперед, її розкішна сукня безшумно ковзала по кам’яній підлозі темниці.

— Колишня королева Фейза задумала використати тебе як зброю.

Самія напружилася, її пальці мимоволі стиснулися в кулаки.

— Вона хоче помститися емiру Ібрагіму за свою внучку Фатіху.

Олена пильно вдивлялася в її обличчя, спостерігаючи за найменшими змінами в її реакції.

— Чи ти розумієш, що тебе просто використовують?

Самія міцно стиснула кулаки.

— Я прийняла свої рішення сама. Я не чиясь маріонетка.

Королева Олена скривила губи в глузливій усмішці.

— Ти можеш заперечувати що завгодно. Але факти говорять самі за себе—ти стала частиною чужої гри.

Самія зціпила зуби, її руки сіпнули кайдани.

Це несправедливо.

Вона не була частиною чийогось плану.

Вона не дозволяла комусь керувати її долею.

Але ніхто цього не хотів чути.

Королева Олена холодно вдивлялася в очі Самії, її рука міцно стискала її підборіддя, змушуючи підняти голову.

— Ти повинна залишити цей палац назавжди. Ніколи не будеш з моїм сином Даніелем, ти негідна йому

Її голос був спокійним, але в ньому відчувалася прихована загроза.

Самія дивилася прямо в очі королеви, намагаючись не показати страху.

— Інакше ми знайдемо твою матір, Джамилю.

Самія стиснула кулаки.

— Її арештують. Її закують у кайдани, як і тебе.

Королева Олена повільно нахилилася ближче.

— А крім того… я розповім Вікторії всю правду про тебе.

Самія сіпнулася, але мовчала.

Олена посміхнулася холодною посмішкою.

— Хоча, нарешті, моя донька, моя східна троянда, і так зрозуміла, ким ти є. Вона ніколи не стане зв’язуватися з таким підлим створінням, як ти. Вона віддана Хадірі. І вона більше тобі не повірить.

Очі Самії блиснули від гніву, її зуби зціпилися, кайдани на її зап’ястях дзенькнули, коли вона сіпнулася.

Але вона мовчала.

Олена вдоволено відсторонилася.

— Принцеса Вікторія—розумна. Вона не піде за тобою. Вона зробить правильний вибір.

Королева Олена відкинула підборіддя Самії, залишаючи на її шкірі тонкий слід від своїх нігтів. Її рух був презирливим—як остаточний жест перемоги.

Вона збиралася піти, святкуючи свою перевагу.

Але Самія зробила крок уперед, незважаючи на кайдани.

Її голос був рівним, але в ньому відчувалася прихована сила:

— Ваша східна троянда ніколи не дізнається, яке чудовисько стоїть перед нею. Як ви знищили інших принцес, убили їхніх коханих.

Королева різко зупинилася.

Вона обернулася, її очі звузилися.

— Про що ти говориш?

Самія підняла голову, погляд її горів гнівом.

— Я кажу про правду, яку ви так довго приховували.

Вона холодно усміхнулася.

— Якщо ви зробите хоч один крок проти мене, я розповім усе. Я покажу відео—з камер спостереження, яких ви не помітили.

Олена напружилася.

— Які відео?

— Як ви наказали вбити Рамзана і привести у палац принцесу Рахіму.

Королева завмерла.

Самія зробила ще один крок, кайдани дзенькнули.

— І не тільки це. У мене є запис вашої телефонної розмови. Як ви наказали вашим людям убити Рамзана—коханого Рахіми.

Олена не рухалася.

Її серце билося швидше.

Як вона могла не помітити камер?

Напевно, це робота Самії… або Фейзи.

Її розкусили.

Королева стиснула губи.

Вона сподівалася, що її секрет залишиться похованим.

Але тепер вона розуміла—якщо Самію не залишити у спокої, вона все розповість.

Олена повільно вдихнула.

— Я не зроблю різких рухів.

Вона зустріла погляд Самії—і в ньому вже не було тієї впевненості, яка була раніше.

Королева була змушена поступитися.

Вона наказала слугам звільнити Самію.

Самія зробила свій хід. Вона виграла.

Це був її план.

План, про який знали колишня королева Фейза і королева Феріде.

Вічні інтриги та секрети у королівському палаці.

Королева Олена майже вирвала дверну ручку, коли входила до своєї кімнати. Величне приміщення, прикрашене червоним та золотим оздобленням, завжди було її фортецею. Але зараз воно здавалося тісним, задушливим, ненависним.

Вона програла.

Її пальці тремтіли, серце билося швидше, ніж будь-коли.

Вона наказала служницям нікого не впускати.

Вона хотіла бути на самоті.

Щойно двері зачинилися, королева різко обернулася, її гнів вилетів назовні.

Спочатку вона зірвала зі столу коштовну вазу—та з гуркотом розлетілася на шматки.

Потім схопила шкатулку з прикрасами, з силою жбурнувши її на підлогу.

Золото й дорогоцінне каміння розсипалися по мармуровій поверхні, але вона не помічала цього.

Як вона могла допустити це?

Як вона, королева Катару, могла дозволити Самії та Фейзі загнати її у пастку?

Вона стиснула руки в кулаки, а потім вперлася в край столу, вдихаючи повітря глибоко, намагаючись зупинити шалене биття серця.

Її викрили.

Її таємниці, які вона так ретельно охороняла, тепер висіли над нею як загроза.

Хадіра—знищена як майбутня наречена.

Її син Даніель—засліплений Самією.

Її влада—на межі руйнування.

Заручення—перетворилася на фарс.

Королева Олена нахилила голову, її очі блищали темним роздумом.

Вона мусила діяти.

Вона мусила прибрати Самію.

І використати ситуацію на свою користь.

А ще—поставити Фейзу на місце.

Олена знову вирівнялася, погляд її став гострим, як лезо.

Ця гра ще не закінчена.

Вона завжди вигравала.

Не лише королева Олена кипіла від гніву.

Тим часом у своїй кімнаті Брітні радісно наспівувала собі під ніс, переодягаючись у легку, розкішну сукню. День добігав кінця, але для неї це був день перемоги.

Вона святкувала.

Принц Даніель сам занапастив себе.

Його викрили, його вибір більше ніхто не підтримував.

Він не стане наступним еміром Катару.

А це означало, що Брітні була на крок ближче до своєї мрії—стати королевою.

Її коханий, принц Савва, міг зайняти трон, і вона—бути поруч із ним.

Але раптом двері розчахнулися з гучним стуком.

До кімнати увірвався Савва.

Його очі палали гнівом, його дихання було важким.

— Ненавиджу всіх! Ненавиджу! — прогримів він, з силою розкидаючи речі.

Брітні напружилася, її серце застукало швидше.

Вона не звикла бачити його таким.

— Савво… — вона зробила крок до нього, намагаючись заспокоїти.

Він не слухав її.

Його руки схопили порцеляновий підсвічник, і з гучним ударом він злетів на підлогу, розсипаючись уламками.

Брітні стиснула руки.

— Зупинись! Що сталося?

Її голос був твердий, але в ньому відчувалася тривога.

Савва нарешті обернувся, його груди тяжко здіймалися від люті.

Брітні зустріла його погляд.

Вона знала—він не міг прийняти свою поразку.

Але що саме його розривало зсередини?

Савва сидів на краю ліжка, його плечі були напружені, а голос важким. Він розповідав Бритні про рішення, яке щойно змінило його майбутнє.

— Принц Даніель хоче, щоб Руслан став еміром Катара. Батько погодився… і всі брати теж. Навіть дід Анвар підтримав його.

Брітні завмерла.

Вона повільно обняла Савву, але всередині її серце палало гнівом.

— Що?! Але ж він ще дитина! Руслану немає навіть вісімнадцяти!

Савва зітхнув, його пальці нервово стиснули покривало.

— Через кілька місяців йому виповниться вісімнадцять. І це дасть йому право стати еміром. Радники вже визнали його найкращою кандидатурою.

Брітні напружилася, її губи стиснулись.

— Це нісенітниця! Ти маєш стати еміром, Савво, а не він! Ти—справжній спадкоємець!

Савва знову важко зітхнув, його погляд був похмурим.

— Я знаю, але нічого не можу з цим зробити. Так вирішив батько.

Його голос потемнів.

— Я ненавиджу Руслана. Ненавиджу! Він жалюгідний вискочка, який хоче робити добро людям, бути ближче до народу… — Савва зі злістю стиснув кулаки. — Він дурний хлопчисько! Я ненавиджу його!

Брітні відчула, як її власний гнів спалахнув. Але вона не показала цього Савві.

Замість цього вона обережно нахилилася, провела губами по його шиї, подарувала йому пристрасний поцілунок.

Савва повільно розслабився, дозволяючи їй його заспокоїти.

Але всередині самої Брітні вирувала злість.

Її обличчя почервоніло від люті.

Все, що вона будувала… її прагнення стати королевою… опинилося під загрозою.

— Це несправедливо! — нарешті не стрималася вона. — Я буду боротися за нас! Ти станеш еміром, а я—королевою! Обіцяю тобі.

Вона міцно обійняла Савву, але він, роздратований, ходив по покоях.

— Цей Руслан все псує! — кинув він, злісно глянувши на Бритні.

Брітні сиділа в розкішному кріслі, задумливо дивлячись на свого нареченого.

У її очах на мить спалахнула хитрість.

Вона повільно піднялася, підійшла до Савви і провела пальцями по його плечу.

— Не хвилюйся, коханий, — промурмотіла вона. — Все налагодиться. Я тобі обіцяю.

Савва поглянув на неї з цікавістю, а потім, задоволений її рішучістю, притягнув до себе і впився в її губи пристрасним поцілунком.

Поцілунок переріс у щось більше, і невдовзі вони загубилися в своїх бажаннях.

Через годину Савва покинув кімнату, залишивши Бритні саму з думками.

Вона сиділа перед дзеркалом, розчісуючи довге волосся.

Її погляд був холодним, а в голові народжувався новий, хитрий план.

— Дякую тобі, Даніелю, що розкрив мені наступну жертву…

Вона прошепотіла ці слова, її губи розтягнулися в хижій усмішці.

— Я накажу Моні дізнатися точне місцезнаходження принца Руслана… Я хочу знати всі його таємниці.

Війна почалася.

Ніч була холодною, і легкий вітер розгойдував гілки дерев, створюючи примарний шелест.

У розкішних покоях королева Маріама сиділа, розглядаючи стрічку інстаграму.

Раптом її погляд застиг—на польських новинах промайнуло шокуюче заголовок.

Сибіл арештована у Кракові.

Її серце стиснулося, паніка накрила її хвилею.

Це все через Амірана.

Королева миттєво схопила телефон, її пальці здригалися.

Вона набрала сина—принца Алі.

Його голос у трубці був спокійним, але Маріама говорила жорстко:

— Негайно звільни Сибіл! І покінчи з Аміраном.

Її голос був крижаним, вона не терпітиме такої ганьби.

Бліда Хадіра мовчки йшла стежкою, її сукня легко торкалася трави, а думки, сповнені гіркоти, розривали душу.

Це не повинно було так закінчитися.

Раптово перед нею з’явився принц Даніель.

Його очі були затінені тривогою, а рухи напружені.

Він зробив крок до неї, невпевнено проказавши:

— Хадіро, я хотів поговорити з тобою раніше… але ти не слухала.

Вона застигла на місці.

Даніель провів рукою по волоссю, видихнув.

— Мені шкода. Мені слід було відразу сказати, що я люблю іншу. Я не хотів тебе ранити… не хотів, щоб усе зайшло так далеко. Пробач мене.

Хадіра стиснула кулаки.

Її голос здригнувся, коли вона прошепотіла:

— А твоя душа не болить через мене?

Даніель мовчав.

Її серце билося так, що здавалося, ось-ось розколеться.

Вона зробила крок вперед і штовхнула його.

Але він швидко схопив її за руку, стримуючи її імпульс.

В світлі місяця Хадіра помітила його кільце—той символ, який колись означав їхнє майбутнє.

Вона різко прибрала руку, немов обпеклася.

Все скінчено.

Вона більше не дозволить собі плакати перед ним.

— Ти кохаєш по справжніму свою Самію? — голос Хадіри був твердим, настійливим.

Даніель відкрив рота, щоб відповісти.

Він знав правду.

Але сказати її вголос…

Хвилина затягнулася у вічність.

Місячне світло падало на обличчя Хадіри, підкреслюючи блиск сліз в її очах.

І коли Даніель нарешті зібрався сказати те, що давно носив у собі, голос раптом розітнув нічну тишу.

— Даніелю, залиш її в спокої!

Принцеса Вікторія різко наблизилася до них.

Її погляд був рішучим, а її рука впевнено лягла на плече подруги.

— Нехай Хадіра йде. Якщо ти не припиниш, то пожалкуєш про це. Ми зробимо все, щоб ти більше не завдавав їй болю!

Хадіра, здавалося, завмерла.

Але потім її пальці стиснулися, і вона, не кажучи ні слова, відступила.

Вона знала—Вікторія її захистить.

Вікторія була їй не просто подругою—вона була її сестрою у всьому, окрім крові.

Хадіра кивнула, залишаючи їх наодинці.

Тепер Вікторія мала сказати все, що накопичилося у її серці.

А Даніель мусив це почути.

Розмова між принцом Даніелем та принцесою Вікторією

Нічне повітря було прохолодним, а напруга між Даніелем і Вікторією висіла в повітрі, наче грозова хмара.

— Ти робиш помилку, Даніелю, — голос Вікторії був твердим.

Даніель стиснув пальці, дивлячись на неї з прихованим роздратуванням.

— Я прийняв своє рішення. Я кохаю Самію.

Вікторія підійшла ближче, її очі блищали обуренням.

— Ти навіть не подумав про Хадіру. Ти принизив її! Вона відчуває себе зганьбленою, а ти... ти просто обманював її.

Даніель заплющив очі, видихнув.

— Я не хотів завдавати їй болю. Я не знав, як усе складеться.

— Це не змінює того, що ти зруйнував її щастя!

Принц зітхнув.

— Я поважаю твою думку, Вікторіє. Але прошу тебе поважати і моє рішення. Я люблю Самію.

Його голос був спокійним, але у ньому звучав виклик.

Вікторія збиралася відповісти, але їхній розмові завадив шейх-принц Діма.

Він стояв неподалік, його руки схрещені, а очі пильно дивилися на Даніеля.

— Даніелю, йди геть. Я більше не хочу чути подібне.

У його голосі не було гніву—лише розчарування.

Даніель мовчки поглянув на Діму, потім перевів погляд на Вікторію.

Вона більше не сказала ні слова, а просто розвернулася і пішла шукати Хадіру.

А Даніель попрямував у бік покоїв Самії.

Діма залишився один.

Він стояв у нерухомій тиші, поглянувши на небо.

Його думки були важкими.

"Любов... Чи справді вона варта того, щоб руйнувати все навколо?"

"Даніель помиляється... або ж просто занадто засліплений."

"Катар змінюється. А разом із ним змінюємося і ми..."

Вікторія йшла поруч із Хадірою, намагаючись розвіяти її печаль.

Але раптом вона завмерла.

На стежці попереду стояла знайома фігура.

Самія.

Напруга повисла у повітрі, мов громова хмара перед бурею.

Вікторія різко обернулася до служниць.

— Відведіть Хадіру в її покої. Негайно.

Служниці, не ставлячи зайвих питань, взяли Хадіру за руку і швидко повели її геть.

Вікторія залишилася наодинці з Самією.

— Я не хотіла, щоб все склалося саме так, — сказала Самія, її голос був тихим. — Я хотіла поговорити з тобою. Розповісти про почуття Даніеля.

Вікторія холодно стиснула губи.

— Я не хочу тебе ні бачити, ні чути. Ти зруйнувала щастя Хадіри з Даніелем. Вони були близькі, а ти скористалася цим.

Очі Вікторії блиснули гнівом.

— Ти звабила його заради влади.

Самія не виглядала здивованою її словами.

Вона мовчки спостерігала за принцесою.

Вікторія зробила крок вперед.

— Хто ти така? Чому ти прийшла до нас?

Самія наблизилася, нахилилася до її вуха і пошепки промовила:

— Запитай у своєї матері. Ти так їй довіряєш. Вона знає, хто я така. З часом ти зрозумієш.

Вікторія відсахнулася.

Вона дивилася, як Самія повільно йде до королеви Фейзи, що чекала її здалеку.

Її груди стислилися.

Їй не хотілося бути втягнутою в ці інтриги.

Але вона відчувала—щось приховується.

Її мати, королева Олена… чи може вона теж бути частиною цієї гри?

Час покаже.

_____________________________________________________________________________________

Хатба¹ (خطبة) — це традиційний арабський термін, що означає заручення або процес сватовства перед укладенням шлюбу. У катарській культурі хатба — важливий етап, коли сім’ї нареченого і нареченої офіційно домовляються про майбутній союз.

Цей процес включає сватовство, обмін подарунками, благословенння старших та підготовку до весілля. Хатба символізує не лише згоду двох людей, а й об’єднання їхніх сімей.