Раді Вас бачити!

Глава 3. Втеча іменинниці

Принцеса Вікторія шукала Лізу й знайшла її на кухні з порізаною рукою, у крові, задумливу та пригнічену. Вікторія злякалася за неї, приклала руки до губ, а потім швидко підійшла, нахилилася й уважно роздивилася поріз.
— Навіщо ти це зробила, Лізо? — запитала вона, сповнена хвилювання.
Ліза різко відштовхнула її руку й відрубала:
— Не твоя справа! Краще йди й радій новинам, адже у твоєї улюбленої сестрички Мії скоро будуть близнюки, а брат Савва одружується. Які щасливі новини! Ти ж у нас умієш радіти за інших, от і йди до них! Це їхнє свято, не моє. Моє зіпсоване!
Вікторія не розуміла, чому Ліза так заздрить сестрі та навіть Савві. Вона вирішила заспокоїти її:
— Ти що, заздриш? Навіщо? Це неправильно. Вони ж і твої рідні теж. Ти частина нашої сім'ї. Я думала, що ти зрадієш за них, це ж подарунок — радіти за близьких! Перестань заздрити, вмій радіти за інших, ти теж знайдеш своє щастя, у тебе теж будуть діти. Все у свій час. Але зараз давай перев'яжемо тобі руку, будь ласка…
Але Ліза знову різко відштовхнула її й закричала:
— Відчепися! Я все одно не така, як ви, і ви це знаєте! Крім того, мама мені постійно дорікає, що я не така, як ви. Ви всі принцеси, гідні цього світу, а я — ні! Я їй не догоджу так, як ти! Геть звiдси!
Весь цей час їхня молодша сестра Еліс стояла поруч і чула кожне слово. Їй стало неприємно, як Ліза розмовляє з Вікторію. Вона не витримала й втрутилася:
— Лізо, не смій кричати на Вікторію! Вона твоя сестра, а ти поводишся негідно, не як справжня принцеса. Наша мама не терпіла б такої поведінки! Вона організувала для тебе велике свято, а ти замість подяки зриваєшся на всіх і заздриш! Я завжди знала, що ти не така, як ми…
Ліза різко підвелася, показала сестрам мізинець і зневажливо сказала:
— Та пішли ви всі!
Вона розвернулася й вибігла з кухні. Вікторія застигла в шоці, а схвильована Еліс підійшла до неї та запитала:
— Ти в порядку, сестро?
Вікторія похитала головою:
— Так… але треба поговорити з Лізою. Ти занадто різко відповіла їй, їй просто більше…
— Якщо вона так поводиться, то вона не гідна бути з нами! — перебила Еліс. — Ми хочемо зробити їй свято, а вона все псує!
Раптом вони побачили, як Ліза накинула пальто й вибігла з дому. Старша донька Ібрагіма й Маріами — Маліка — теж помітила це й спробувала її зупинити, але Ліза зникла з поля зору.
Вікторія, Еліс і Жасмін, яка дізналася про все, підійшли до Маліки. Жасмін запитала:
— Що з Лізою?
Вікторія скептично відповіла:
— Знову відзначилася. Уявіть собі — їй заздрісно, що в іншому житті складається краще!
— Вона сама винна… Її завжди тягне до простих людей… — додала вона, але Вікторія її перебила:
— Треба знайти Лізу, поки ніхто не помітив її зникнення.
Маліка кивнула:
— Давайте швидко шукаємо її.
Еліс заперечила:
— А може, не варто? Вона образилася, надується і повернеться сама, ніхто не помітить…
— Ми не можемо залишити її одну! — рішуче відповіла Вікторія. — Інші хвилюватимуться, треба хоча б спробувати її знайти.
Еліс зрештою погодилась, і всі четверо дівчат вирушили на пошуки Лізи, поки гості веселилися й не помічали, що іменинниця зникла.

Принцеса Вікторія помітила знайому постать у військовій формі, що майнула дорогою до кафе. Це був Аміран, який повернувся з війни, з радісною усмішкою, яку вони не бачили з того часу, як він поїхав. Блискавкою промайнула думка: цей момент буде вирішальним для Сибіл.

— Аміране! — вигукнула Жасмін у захваті, але Вікторія одразу ж зупинила її.

— Зачекай! Наша Сибіл не знає, що він повернувся. Це може виявитися надто болісним для неї, — сказала вона, обмірковуючи, як правильно відповісти на всі запитання.

Аміран, сяючи радістю, підійшов до них.

— Привіт, дівчата! Як ви? Я хочу запросити вас до кафе, щоб розповісти, як я вижив. Так багато всього сталося, — сказав він, обіймаючи їх.

Дівчата перезирнулися, але було видно, що їхні думки зайняті чимось іншим. Аміран помітив це й запитав:

— Щось трапилося? Ви виглядаєте занепокоєними… — Аміран уважно подивився на Вікторію, яка нерішуче кивнула.

— Ліза зникла, — відповіла вона. — Це її день народження, а вона… вона просто втекла.

Аміран здивовано підняв брови:

— Втекла? Чому?

— Довга історія, — зітхнула Жасмін. — Вона засмучена через сім’ю, через життя, через все… і ми хвилюємося, що вона може зробити якусь дурницю.

— І ви шукаєте її? — уточнив він.

— Саме так, — підтвердила Маліка.

Аміран задумався, потім швидко сказав:

— Гаразд, тоді я допоможу вам. Я можу здогадатися, куди вона пішла.

— Ти знаєш? — здивувалася Еліс.

— У Лізи є улюблене місце в місті, де вона буває, коли їй погано. Я бачив її там кілька разів до того, як поїхав, — пояснив він.

— Тоді веди нас туди! — рішуче сказала Вікторія.

Аміран кивнув і повів дівчат у напрямку маленького парку неподалік від річки, сподіваючись, що вони знайдуть Лізу, перш ніж щось станеться.

Ліза зайшла в нічний клуб — було вже десять вечора. Сьогодні вона вирішила по-справжньому відпочити, відзначити свій день народження й хоча б на деякий час забути про біль, заподіяний їй королівською сім’єю. Вона хотіла відчути себе звичайною дівчиною серед людей, а не принцесою у вищому суспільстві.

Підійшовши до барної стійки, Ліза замовила кілька шотів текіли й, не роздумуючи, почала пити один за одним. Через деякий час, уже добряче захмелівши, вона вийшла на танцпол і пустилася в шалений танець.

До неї підійшов молодий чоловік на ім’я Максим. Він почав активно проявляти до неї увагу, залицятися й чіплятися. Потім запропонував випити джин-тонік. Ліза, не вагаючись, погодилася — їй було байдуже. Сьогодні вона робила те, що хотіла, і не думала про те, що сказала б її королівська сім’я.

Під гучну музику, у неоновому світлі клубних вогнів, вони продовжували веселитися. А потім Максим запропонував прогулятися на Монастирський острів — одну з відомих пам’яток Дніпра. Ліза без вагань погодилася, і вони вирушили туди.

Тим часом Аміран разом із принцесами Вікторію, Жасмін, Малікою та Еліс прибув до галасливого клубу. Вони хвилювалися за Лізу й одразу ж почали розпитувати бармена, чи не бачив він її. Бармен відповів, що дівчина пішла з хлопцем на Монастирський острів.

Не гаючи часу, друзі поспішили за нею. Хто знав, чим могла закінчитися ця ніч? Вони не могли дозволити, щоб із Лізою сталося щось погане.

Тим часом на день народження Лізи всі гості насолоджувались святом та подивилися фейєрверк. Після того, як гості пішли, королева Олена почала хвилюватися через зникнення дочок, зокрема Лізи. Емір Ібрагім, правитель Катару, якраз збирався лягати спати. Він покликав телоохоронця принцеси Вікторії, Давида, який завжди вірно та відповідально охороняв принцесу. Ібрагім наказав Давиду та всім охоронцям шукати принцес і привести їх назад. Давид та його охоронці з радістю прийняли наказ, адже сам Давид хвилювався за Вікторію та її сестер.

Коли Давид із охоронцями пішли, між еміром і королевою зав'язався розмову.

Королева Олена почала розмову:

— Ти думаєш, з ними все гаразд?

Ібрагім відповів:

— Сподіваємося, що вони просто вийшли погуляти по місту. Але чому не попередили нас? Ми дізнаємось, коли вони повернуться. Розпитаємо їх.

Королева Олена зітхнула та сказала:

— Все одно я хвилююсь за своїх дочок, моїх принцес.

Емір Ібрагім протягнув їй руку, заспокоюючи її.

Олена продовжила:

— Думаєш, Лізі все сподобалось? Ми ж так старалися для неї. Мені здалося, що вона чимось тривожиться. 

Емір Ібрагім відповів:

— Ти права, моя королева Олена. Але сьогодні на неї звернув увагу той хлопець із багатої родини — Тарік. Він не байдужий до неї. Сьогодні він підійшов до мене і хоче запропонувати руку та серце нашій Лізі.

Олена радісно вигукнула:

— Так нехай Ліза погоджується! Мені теж подобається Тарік. Він такий уважний до неї, навіть подарував їй прикрасу. Всі це помітили.

Ібрагім продовжив:

— Звичайно, його родина володіє компанією в Катарі. Думаю, організуємо заручення Лізи з Таріком. Потрібно їй це повідомити.

Королева Олена замислилася:

— Так, до речі, чому наш старший син Тимофей не приїхав на день народження Лізи? Навіть його дружина Еман не приїхала, у неї була важлива зустріч в Об'єднані Арабські Емірати.

Ібрагім відповів:

— Він в Бразилії, організовує показ мод. Тому не зміг приїхати, але передав подарунок Лізі та вибачення. Він ж дуже багатий бізнесмен.

Олена зауважила:

— Все одно міг би перенести заради Лізи. Ми ж всі старалися... До речі, а твоя наймолодша сестра Рахіма теж не приїхала. Адже вона збиралася приїхати до нас.

Ібрагім задумався:

— Думаю, у неї були справи.

Олена похмуро відповіла:

— Хмм, які «справи» можуть бути у такої великої принцеси Катару?

Ібрагім спокійно сказав:

— В будь-якому випадку, вона передала свої вибачення

Олена радісно вигукнала знову:

— Знаєшь сьогодні був чудовий день, з гарними новинами, наша донька принцеса Мія чекає близнюків, наш принц Савва зробив пропозицію Брітні, вона дуже гарна і розумана дівчина, вона мені подобається, ми пишаємось ними, ось би у Лізи наладжувалось особисте життя.

— Так діти наша гордіть, я дуже задоволений ними, а у Лізи буде наладженно коли вийде заміж за Тарика і будемо радіти за неї . . Лягай спати, люба, Давид і охоронці знайдуть наших дочок.

Олена задумливо промовила:

— Будемо сподіватися.

Ібрагім ліг спати, намагаючись засинати, він все одно хвилювався за дочок, а Олена продовжувала думати про те, що його наймолодша сестра Рахіма останнім часом відсутня на сімейних святах. Вона вирішила, що повинна приїхати до Катару і з'ясувати, що ховає велика принцеса Рахіма.

Тим часом Ліза і Максим, п'яні і захоплені, бродили по темному Монастирському острову. У повітрі віяло напруження, і коли Максим раптово прижмав Лізу до холодної стіни, вона відчула, як її серце стиснулося. Він дивився на неї з якоюсь дивною рішучістю, перш ніж нахилитися і почати її цілувати. Ліза була п’яна, але ще в своєму розумі й спробувала відсунутися, але Максим не здавався.

Коли він спробував йти далі, Ліза, відчуваючи загрозу, нарешті вирвалась і сказала:

— Ні, не треба.

Максим, однак, не слухав. Його погляд став більш настирливим, і він знову спробував наблизитись. Ліза відштовхнула його, але він схопив її за зап’ястя, і загроза в його очах ставала дедалі яснішою. Ліза вже почала панікувати, її тіло було охоплене страхом, і вона намагалася вирватися, але раптом пролуняв постріл.

Максим затих, жахаючись, і обернувся. З темряви з'явився хлопець з рушницею, обличчя якого було зловісним, але водночас привабливим. Він був високий, з рудим волоссям і світлими очима. У його погляді ховалась загроза, і його поставка одразу заявляла про наміри. Це був Олаф, ірландець, і його присутність зупинила Максима.

Олаф, не відводячи погляду від нього, сказав загрозливим тоном:

— Якщо ти хоч пальцем до неї доторкнешся, я тебе застрелю.

Максим, зрозумівши, що ситуація виходить з-під контролю, злякався і, не промовивши ані слова, швидко ретирувався в темряву. Ліза, майже не вірячи в те, що сталося, стояла в здивуванні.

Через мить до неї підбігли Вікторія та її сестри. Вони, перелякані, кинулись до Лізи.

— Ти в порядку? — запитала Вікторія, обстежуючи Лізу.

Ліза, трохи заспокоївшись, підняла голову і побачила Олафа, який, залишаючись на місці, уважно спостерігав за ними. Вікторія і її сестри були приголомшені, але в першу чергу вдячні Олафу за те, що врятував Лізу від жахливої ситуації.

— Ти врятував мене, — сказала Ліза, з вдячністю дивлячись на Олафа, але її сестри все ще були насторожені. В їхніх очах читалась суміш вдячності і легкого здивування. Їх не полишало відчуття, що ця людина, незважаючи на свою допомогу, була чимось... не таким.

Олаф, схоже, не помітив цього незадоволення і, звертаючись до Лізи, запропонував:

— Я можу відвезти вас додому, якщо хочете.

Вікторія з сестрами переглянулися, і, незважаючи на неприязнь до його зовнішності, вони зрозуміли, що вчинок Олафа був гідним. Врешті-решт, вони всі сіли в машину. Аміран, який спостерігав з боку, підійшов ближче і попросив Олафа зупинитись в кафе, щоб поговорити з Вікторією та її сестрами, а Лізу відвезти додому.

Ліза, незважаючи на важкі переживання, відчувала вдячність. Цей момент став для неї поворотним, і вона не забуде допомогу Олафа, а його жорсткість в очах буде тримати її в напрузі, але одночасно — охороняти її.

Віктория разом з сестрами — Жасмін, Малікою та Еліс — зайшли в кафе, де Аміран уже займав столик. Дівчата сіли за стіл, і їхні думки були зайняті нещодавньою зустріччю з Олафом.

— Ви помітили його? — тихо запитала Еліс, дивлячись на Викторію. — Як він з зброєю? І його... дикість? Це було страшно.

— Так, я теж не очікувала, що все обернеться так, — додала Жасмін, знижуючи голос. — Він, звісно, не виглядав як той, кого ми могли б очікувати зустріти.

Вікторія, сидячи навпроти своїх сестер, задумалася. Вона знала, що зовнішність Олафа могла насторожити, а його агресивність у поведінці теж викликала питання. Проте не можна було ігнорувати той факт, що він врятував Лізу від значно гірших наслідків. Викторія повернулася до сестер:

— Я згодна, він був дивним, і його поведінка справді була трохи... лякаючою. Але ж він не хотів зла, і в кінці кінців, він врятував Лізу.

Сестри мовчали, розуміючи, що Викторія мала рацію. Еліс кивнула:

— Це правда, але я все ж не впевнена, чи варто нам якось з ним зв'язуватися. Він такий... жорстокий.

— Я розумію тебе, але все одно думаю, що нам потрібно подякувати йому, — сказала Вікторія рішуче. — Він зробив хорошу справу. Ми повинні показати, що його вчинок був важливий.

Жасмін після короткої паузи посміхнулася:

— Це дійсно хороша ідея. Може, він не такий вже й страшний, як здається на перший погляд.

Еліс після хвилинного роздуму теж погодилася:

— Добре, давайте спробуємо хоча б поговорити з ним. Подякуємо, але будемо обережні.

Вікторія усміхнулася, відчуваючи, що вирішила правильно.

— Я згодна. Будемо вдячні, але не забуватимемо, що Олаф — людина з такими ж помилками, як і ми. Просто у нього свої принципи.

Сестри кивнули, і коли Аміран повернувся з замовленням, Вікторія почала планувати, як підійти до Олафа і висловити йому подяку за його вчинок, незважаючи на його дивну поведінку.

Тим часом Олаф віз Лізу додому. Під час поїздки між ними зав’язалась розмова, вони часто поглядали один на одного. Ліза відчула, що між ними виникає певний зв'язок, тому що розмова ставала все більш легкою. Вони почали знайомитись і називати свої імена.

Ліза помітила на сидінні поруч книжку про полювання. Вона з цікавістю запитала:

— Ти полюбляєшь полювання?

Олаф, помітивши її зацікавлення, почав з гордістю розповідати про свої досягнення. Він не лише мав чудову колекцію мисливських трофеїв, але й любив ділитись своїми історіями про те, кого він убивав у лісі.

— Якось я зустрів найбільшого оленя, якого коли-небудь бачив. Це було справжнє полювання, — з ентузіазмом сказав Олаф. — Я навіть з гордістю показував його друзям.

Ліза, хоч і була вражена деякими деталями його розповіді, слухала його з захопленням. Її вабило те, як він з таким задоволенням ділився своїм досвідом, хоч вона й не поділяла всі його погляди на полювання.

Незабаром вони наблизились до розкішного дому Лізи, що хвилював її родину. Олаф, помітивши її тривогу, заспокоїв її:

— Не хвилюйся, я обов’язково заїду до тебе пізніше, поговоримо ще про полювання, — сказав він з посмішкою.

Ліза кивнула, і, почувши це, вона почала відчувати певне полегшення. Коли машина зупинилася, вона вийшла, подякувала Олафу за поїздку та ввійшла в будинок до своєї родини, залишаючи за собою питання про майбутню зустріч з ним.

Ліза увійшла в будинок, і тут же до неї спустилися мати, королева Олена, разом з чоловіком, еміром Ібрагімом. Як тільки вони почули, що хтось прийшов, Олена поспішила подойти до Лізи, обіймала її і з хвилюванням запитала:

— Де ти була всю ніч? Ми так переживали!

Ліза, трохи замислившись, вирішила вигадавши версію:

— Гуляла з сестрами на монастирському острові. Потім на мене напав який-то хлопець, але не переживайте, все в порядку.

Ібрагім ахнув:

— Який жах! Навіщо ви взагалі пішли туди без охорони?

Ліза не зупинялася і швидко продовжила:

— Потім мене врятував хлопець на ім'я Олаф. Ми йому дуже вдячні.

Олена зацікавилася:

— Олаф, кажеш? Треба тоді його обов'язково віддячити. Нехай заїде, адже він врятував тебе і твоїх сестер!

Емір Ібрагім помітив, що Ліза прийшла одна, і запитав з підозрою:

— Погоди, де твої сестри?

Ліза відповіла чесно:

— Вони з Аміраном, говорять з ним у кафе.

Ібрагім і Олена застигли від шоку, однак Ліза поспішила пояснити:

— Вибачте, що змусила вас переживати. Мені треба йти.

Олена, усе ще в шоці, сказала:

— Йди, служниця тебе чекає!

Ліза піднялася, і поки вона йшла, емір Ібрагім і Олена обмінялися поглядами, розуміючи, що Аміран міг добратися до їхніх дочок. І тепер він, ймовірно, захоче побачити Сибілу. Ібрагім був неприємно вражений, але розумів, що не можна допустити зустрічі Амірана з Сибілою, адже вона вже заручена.

Емір Ібрагім вирішив, що потрібно негайно вирішити ситуацію з Аміраном, щоб він не зустрівся з Сибілою. Він сподівався, що Давид і охоронці зможуть знайти їх і забезпечити безпеку дочок.

У кафе атмосфера була теплою та невимушеною, звуки сміху та стукоту посуду наповнювали простір. Але Вікторії стало ніяково, коли вона помітила, як Аміран, щирий і захоплений, намагається повернути своє місце в їхньому житті.

Щойно вони сіли за стіл, Аміран почав ділитися своїми історіями про службу, але незабаром розмова прийняла інший напрямок.

Маліка вирішила запитати:

— Аміране, чому ти не повернувся додому одразу?

Аміран відповів:

— Затримався, а як там моя кохана Сибіл?

Еліс важко зітхнула і відповіла:

— Сибілу було непросто, коли вона дізналася, що ти пропав і, можливо, мертвий, але вона вірить, що ти повернешся живим. Потім вона зрозуміла реальність...

Аміран нахмурився і поспішив відповісти:

— Я все виправлю... усе позаду. Тепер я можу одружитися з Сибіл і все буде як раніше. Сибіл буде щаслива, ось побачите.

Дівчата обмінялися поглядами, в їхніх очах була сум. Аміран не знав, що Сибіл уже заручена, і він помітив це, коли вони замовкли.

— Чому ви мовчите? Що сталося з Сибіл? Говоріть!

Вікторія зібралася з духом і сказала:

— Аміране, ми повинні сказати тобі щось важливе, — почала вона, збираючи всі свої думки.

— Що саме? — з цікавістю спитав Аміран, підводячи брови.

— Сибіл заручена з принцом із Омана, — сказала вона, і в повітрі відчувалася напруга, що немов розрізала тишу.

Обличчя Амірана відразу змінилося, блиск в його очах згас, а рука стиснулася в кулак. Він різко стукнув по столу, змусивши склянку з соком підскочити.

— Що? Це неможливо! Вона не могла мене забути! — розлютився він, дивлячись на дівчат із істеричними емоціями.

Сестри мовчали, підібгавши губи. Старша сестра Маліка, збираючи сміливість, вимовила:

— Вона не забула тебе, але життя триває. Аміране, ми просимо тебе, не втручайся в її щастя. Будь ласка, залиш її в спокої, — сказала вона, відчуваючи, що це єдиний спосіб захистити свою сестру.

Аміран замовк, і вся буря його почуттів раптово вщухла. Він дивився на дівчат, немов шукаючи підтримки, але вони лише похитали головами, жаліючи його, і вийшли з кафе, їх як раз зустрів Давид та його охоронці, щоб сопроводити принцес додому.

Поки вони йшли, Аміран знав, що взяв на себе відповідальність за свої почуття і обіцяв, що не здасться. У його серці палає полум’я пристрасті, і він обіцяє собі, що поверне своє кохання, подолає всі перепони і не дозволить нікому розлучити його з Сибіл. Його мрія про весілля з тією, кого він вважав своєю єдиною, тільки починається.

Вранці, коли Аміран накинув свій кораловий піджак, він глибоко вдихнув і промовив:

— Сибіл, я повернуся. Ти будеш моєю. Жодна заручина не зможе нас роз’єднати.

Аміран прибувши до дубрави, Ірина зупинилася. Тиша навколо її лякала, але вона знала — потрібно бути сміливою. Несподіваною була зустріч, коли з-за дерев вийшов Аміран. Його обличчя виглядало змученим, але в його очах читалася рішучість.

— Ірина! — вигукнув він, схопившись за серце. — Ти не могла б прийти в гірший момент. Я зрозумів, що моє життя зупинилося з того моменту, як я пішов до армії.

Ірина знала, що потрібно діяти рішуче.

— Аміран, зупинись! Сибіл вже не твоя наречена. Їй потрібно нове життя, і вона його знайшла!

Аміран замовк, його обличчя стало блідим, а губи стиснулися в вузьку лінію. Його погляд став відсутнім, немов він намагався зрозуміти, що тільки що почув. Ірина стояла перед ним, рішуча, але водночас у її серці жевріла тривога.

— Як? — врешті-решт зміг вимовити Аміран, голос у нього звучав низько і сповнено болю. — Як це можливо? Я чекав на неї, я боровся за нас!

Ірина глибоко вдихнула, стискаючи кулаки.

— Я знаю, що тобі боляче, — відповіла вона тихо, — але її серце більше не належить тобі. Сибіл вже знайшла шлях вперед. Вона не чекає, і, повір мені, це краще для вас обох.

Аміран кілька секунд мовчав, його погляд зупинився на деревах навколо, а потім він подивився на Ірину, немов намагаючись знайти в її словах якусь надію.

— Ти не розумієш, — сказав він нарешті, — я не можу просто так відпустити її. Я не можу забути... я не можу прийняти, що все закінчено. Я зроблю все, щоб повернути її, навіть якщо це означає йти через всі труднощі.

Ірина дивилася на нього з сумом, але в її очах була рішучість.

— Якщо ти хочеш зробити щось правильне, Аміране, ти повинен дозволити Сибіл бути щасливою. Вона має право на своє життя, без тебе чи без мене, вона має право на своє власне щастя.

Аміран повільно опустив голову, а його серце билося все швидше. Він розумів, що Ірина права, але болючий протест не дозволяв йому відпустити те, що він так палко любив.

— Я не знаю, чи зможу я це зробити... — прошепотів він. — Але я знаю, що мені потрібно знайти спосіб дати їй те, що вона хоче, навіть якщо це не я.

Ірина зробила крок до нього і поклала руку на його плече.

— Ти вже зробив багато для неї, Аміране. Але тепер пора дати їй свободу. Ти можеш залишити її в спокої і дати їй шанс на справжнє щастя.

Аміран відчував, як його серце поступово розривається на частини, але він знав, що, можливо, це єдиний шлях, щоб вони обидва могли рухатися вперед. Зважившись, він мовчки кивнув і розвернувся, готовий повернутися до своєї нової реальності — реальності без Сибіл, але з надією, що колись він зможе знайти мир і в самому собі.

У темній кімнаті Ліза лежала в ліжку, загорнута в м'яку ковдру, а думки її блукали навколо Олафа. Її серце частіше билося при спогадах про нього. Як тільки вона закривала очі, перед її очима з'являвся його суворий погляд, його непокірна манера, його сила та дикість, які так притягували її. Ці риси здавалися їй чимось новим, захоплюючим, на відміну від вишуканих манер аристократів і учтивих принців, з якими вона звикла стикатися в своєму житті.

Ліза не могла зрозуміти, що саме в Олафі її так манить. Можливо, це була його рішучість, його пристрасть до життя, його впевненість, що так контрастувала з штучними рамками, в яких її оточували. Олаф був живим втіленням чогось необузданого і справжнього, що вона так давно шукала. Вона уявляла їх зустріч, як ніби він знову з'явиться перед нею — сміливий і непокірний, і її серце знову готове віддатися цій бурі емоцій.

«Коли ми знову зустрінемось?» — думала Ліза, і навіть сама думка про його присутність наповнювала її радістю і передчуттям. Її день народження став для неї особливим, вона розуміла, що це був не просто свято, а початок чогось нового в її житті, пов'язаного з ним. Цей момент став тим самим поворотом, який відкривав нову сторінку в її історії.

І хоча навколо було багато людей, в цей вечір вона відчувала, що для неї існує тільки Олаф, і цей несподіваний поворот долі став тим, що, можливо, відкриє двері її майбутнього. В її очах загорівся вогник надії, і вона мріяла про зустріч, яка могла б змінити все.