Спочатку:
На сторінку книги
Глава 17. Сюрприз біля порогу
Сім годин тому
Дніпро, Україна
День був сонячним, а повітря свіжим. В одному з сучасних українських двадцятиповерхових будинків жила проста родина Синицових. Людмила, сестра королеви Олени, сиділа у коричневому халаті та фарбувала нігті яскраво-червоним лаком. У неї було два продуктових магазини, і вона була душею компанії, завжди оточена подругами. Особливо добре Людмила спілкувалася зі своєю старшою сестрою Ірою. Проте з Оленою її зв’язок був більш формальним — вони бачилися лише на свята або коли Олені щось від неї потрібно було, адже Олена мала великий вплив.
Людмила тихенько наспівувала, поки фарбувала нігті, і раптом пролунав дзвінок. Вона відклала лак і взяла телефон.
— Алло, хто це? — спитала вона.
На іншому кінці лінії пролунав знайомий голос.
— Ааа, це ти, Ірко! — впізнала Людмила свою сестру.
Іра, стоячи біля порога старого будинку Людмили, де вона раніше жила, розгублено сказала:
— Ми біля твого дому, але ніхто не відповідає. Де ви?
Людмила здивовано відповіла:
— Ви біля нашого старого будинку? Ми вже давно там не живемо, я ж писала тобі у Вайбер місяць тому!
Іра, збита з пантелику, сказала:
— У якому сенсі? Ти нічого мені не казала!
Людмила твердо відповіла:
— Писала точно. Ми переїхали у квартиру місяць тому. А чому без попередження?
Іра, виправдовуючись, зазначила:
— Хотіли зробити сюрприз, але гаразд. Куди нам під’їхати? Може, твій Коля нас підвезе?
Людмила трохи зам’ялася, потім зітхнула:
— Ммм… може, він би й міг. Але знаєш… я з ним розлучилася місяць тому.
Іра ахнула:
— Та невже, Людо, розлучилися? Оце новина! У квартиру переїхала, з Колею розлучилася… У нас із тобою, схоже, буде довга розмова, принаймні за чашкою чаю… або чогось міцнішого.
Людмила злегка посміхнулася:
— Так, дівчинко моя, життя сильно змінилося. Ти сама здивуєшся. Приїжджайте, я чекаю на вас. Адресу скину у Вайбер.
Іра радісно відповіла:
— Давай, скидай, а ми викличемо таксі. Чекай на нас, сестро!
Тим часом Людмила повернулася до своєї молодшої доньки Ані та до свого старшого сина Льоші:
— Аню, Льоша, приберіть у своїх кімнатах. Тітка Іра з родиною скоро приїдуть у гості.
У Мальовничій Київській області, у розкішному готелі, де світло позолочених люстр відбивалося у мармурових колонах, Настя та Віра, мов дві грані однієї медалі, шукали свій шлях серед сервірування столів та подачі страв. Настя завжди намагалася допомогти гостям готелю не лише своєю усмішкою, а й щирим бажанням зробити їхнє перебування комфортним. У той час Віра, з блиском в очах і мріями про розкішне життя, намагалася завести знайомства, які могли змінити її долю.
Одного дня, коли в готелі проходив черговий банкет, Настя, із підносом у руках, попрямувала до столу, де сидів чоловік похилого віку. Він виглядав дуже стомленим. Підносячи тарілку з вишуканою стравою, Настя помітила, як його обличчя зблідло. Раптом він застогнав, схопився за серце й просто звалився на стіл. Кожна секунда здавалася вічністю. Настя, не роздумуючи, кинулася до нього, надала першу медичну допомогу, викликала швидку і дотрималася всіх правил.
Щойно перевівши дух, Настя підвелася з колін і побачила, як Віра сиділа поруч. Її губи тремтіли від сміху, коли вона розповідала веселу історію подругам, які сиділи трохи далі.
— Ти що, зовсім збожеволіла? — здивовано вигукнула Настя, коли повернулася до сестри після того, як швидка відвезла чоловіка. — Це не жарти!
Віра знизала плечима.
— Що ти собі уявляєш? Я розважала людей, а не лікувала їх! — відповіла вона з викликом.
Настя не змогла стримати розчарування.
— Тобі час задуматися про своє майбутнє, Віро. Ти не можеш так просто використовувати людей заради власної втіхи. Краще вчися і розвивайся.
— А я хочу знайти багатого нареченого, побажай мені удачі!
— Але...
— Я тебе люблю, сестро. Все, я пішла на побачення, — сказала Віра, поцілувавши Настю в щічку.
— Бережи себе.
Згодом Віра вирішила влаштувати модний показ для своїх подруг у готелі. Вона вбралася у чудове вбрання, яке позичила у знайомої, і насолоджувалася моментом. Проте її «модельєрська феєрія» закінчилася не зовсім вдало, коли до неї підійшов багатий хлопець, який давно звертав на неї увагу.
— Ти просто надзвичайна! Не хочеш провести вечір зі мною? — запитав він, щиро посміхаючись.
Віра посміхнулася йому. Вона давно мріяла про багатого чоловіка, тому вирішила дати позитивну відповідь:
— Із задоволенням, якщо пригостите мене червоним вином.
— Не питання, красуне, — радісно відповів він, махнувши офіціантці, щоб та принесла два келихи вина.
Віра почала проводити вечір із ним, смакуючи дороге вино й розповідаючи, що вона дизайнерка, яка часто бувала за кордоном. Насправді все це було вигадкою, щоб справити на нього враження.
Хлопець уважно слухав її історію, а потім почав розповідати про себе. Він зізнався, що працює помічником у одного багатого бізнесмена. Почувши це, у Віри змінилася усмішка на похмурість. Її очікування не виправдалися. Вона поставила келих на стіл і з гіркотою сказала:
— Дякую тобі за гарний вечір, я піду.
— Тебе провести, красуня? — запропонував хлопець із посмішкою.
— Не варто.
— Тоді побачимося ще. Наступного разу поїдемо до Італії, відпочинемо разом.
— Я подумаю. До зустрічі.
— До зустрічі, красуня.
Віра підвелася й пішла з невдоволеним обличчям. Засмучена, вона швидко переодягнулася і повернулася до роботи.
Тим часом Люда вже зустрічала свою сестру Іру. Вони тепло обійнялися, адже не бачилися вже місяць, відколи Іра поїхала до Німеччини разом зі своєю родиною до родичів чоловіка. Іра привезла із собою багато подарунків: вишукані німецькі солодощі, келихи для вина з богемського скла та набір ароматичних свічок ручної роботи. Разом з Ірою були її чоловік Боря та молодша донька Аліс — дівчинка з довгим фіолетовим волоссям і приємною усмішкою. Аліс стояла з рюкзаком і радісно привіталася з тіткою Людою та її донькою Сашею. Дівчатка були одного віку й із самого дитинства дуже близькі, мов рідні сестри. Вони ділилися секретами, підтримували одна одну та завжди зберігали зв’язок.
Люда була щаслива бачити рідних і запропонувала відпочити та перекусити, але Іра наполягала спочатку вручити подарунки. Аліс теж підготувала сюрприз для Саші — красивий щоденник із замочком і кольорові ручки з фігурками на кришечках. Тим часом Боря, не втручаючись у їхню радість, пішов відпочити до кімнати, залишивши дружину і дітей насолоджуватися моментом.
Після того як подарунки були вручені, Іра з усмішкою встала перед Людою:
— Сестро, ходімо, розкажеш, що в тебе змінилося в житті. Я привезла чудове вино з Німеччини, тобі точно сподобається.
Люда, сміючись, відповіла:
— Ну, ходімо, сестро!
Тим часом Аліс із усмішкою звернулася до Саші:
— Ходімо, сестричко, наберемо смаколиків і поговоримо.
Дівчатка, весело сміючись, вирушили до іншої кімнати, де між ними завжди панувала атмосфера тепла й довіри.
Іра та Люда вже допивали третій бокал вина, розкуто ведучи розмову. Іра, відсьорбнувши міцного вина, ахнула і з усмішкою запитала:
— Ну що, сестро, розповідай, як ти докотилася до такого життя?
Люда впевнено підняла брови й відповіла:
— Чого це я докотилася? Це мій чоловік, Коля, все зіпсував! Він зрадив мене з моєю подругою Ритою. От негідник.
Іра дивилася на сестру з подивом:
— Ти серйозно? Коля? Та він же завжди був таким вірним… Як це сталося?
Люда глибоко зітхнула й почала:
— Він напився і залишився ночувати у неї. Провів час із цією нафарбованою… Ритою!
Іра стиснула кулаки й постукала ними по столу:
— Не вірю! Людо, чесно, у мене чуття, і воно підказує, що твій Колька просто не міг так вчинити!
Люда допила бокал і продовжила:
— А от твоє чуття тебе підвело. Я сама його викрила. На його сорочці був слід її помади. Рита і не заперечувала, що давно поклала око на мого Кольку. Я ледь її за волосся не потягала!
Іра похитала головою, намагаючись розібратися в ситуації:
— Ти впевнена, що вона тобі не бреше? Подруги здатні на все, щоб зруйнувати чиюсь сім’ю. Ти точно не шкодуєш, що розлучилася?
Люда з сумом відповіла:
— Ні. Він сам винен, а з Ритою я більше не хочу мати справу. Виявляється, від подруг можна чекати чого завгодно.
Іра, розуміючи, що не переконає сестру, змінила тему:
— Ну й пристрасті у тебе! Але, бачу, ти особливо не переймаєшся. У тебе хтось з’явився?
Люда, злегка усміхнувшись, сказала:
— Так. Його звуть Віктор. Багатий бізнесмен, займається будівництвом. Ми зустрічаємося вже чотири тижні. Такий турботливий, щедрий, наче з фільму.
Іра слухала мовчки, але щось її насторожувало. Їй здавалося, що чотири тижні — це занадто рано, щоб забути чоловіка, особливо якщо його могли підставити.
— Ти впевнена, що добре знаєш цього Віктора? Ти знаєш про його минуле? Він точно розлучений?
Люда махнула рукою:
— Звісно! Розлучений. А минуле… Воно не таке вже й важливе.
Іра задумливо відповіла:
— Думаю, тобі варто придивитися до нього уважніше, перш ніж будувати серйозні стосунки. Повір мені, сестро… Ти розповідала про це Олені або нашим сестрам?
Люда скривилася:
— Навіщо Її Величності знати про моє особисте життя? Їй все одно, що в мене відбувається! Після того, як Георг довів себе до алкоголізму, я думаю, Олена щось знає про те, що сталося з його сином Аміраном і її падчериицею Сибіл.
Іра заперечила:
— Та ну, Людо, не перебільшуй. Олена — наша сестра і могла б дати слушну пораду.
Люда насупилася:
— Ми з нею не спілкувалися з того часу, як Георг мало не підпалив будинок.
Іра замислилася, відчуваючи, що в історії з Колею щось не сходиться. Можливо, його дійсно підставили, щоб зруйнувати їхній щасливий шлюб.
Ще більш підозрілим Ірі здавався новий залицяльник Люди, Віктор. Вона вирішила поговорити з Оленою, щоб та допомогла розібратися і дати сестрі потрібну пораду.
Люда почула музику, що долинала із зали. Вона подумала, що її старший син Льоша щось дивиться або слухає. Вирішивши перевірити, вона попрямувала туди.
Тим часом Льоша сидів на дивані з напіввідкритим ротом, заворожено дивлячись на телевізор, де йшли відверті сцени. Він був повністю занурений у те, що відбувалося на екрані, поки не почув голос матері:
— Льоша! Льоша!
Від несподіванки він сіпнувся, гарячково почав шукати пульт, щоб вимкнути телевізор. Один пульт не працював, тож він схопив інший, швидко замінив батарейки і нарешті вимкнув екран.
У цей момент до кімнати зайшла Люда. Побачивши розгублене обличчя сина, вона насупилася:
— Льоша, що ти робиш?
Льоша розгубився, нервово усміхнувся і пробурмотів:
— Еее… передачу дивився.
Люда примружила очі:
— Яку саме?
Льоша ще більше зам’явся, а потім невпевнено видав:
— Ммм… про тварин.
Люда склала руки на грудях:
— І чому ж вимкнув?
Льоша швидко поклав пульт на диван і, намагаючись виглядати невимушено, знизав плечима:
— Та щось нецікаво стало.
Люда важко зітхнула, махнула рукою й сказала:
— Гаразд, іди подивись, як там твої сестри. Дурницею не займайся.
Льоша з полегшенням підхопився з дивана і, уникаючи погляду матері, відповів:
— Йду.
