Спочатку:
На сторінку книги
Через тиждень після подачі нами документів оголосили ковідний локдаун по всьому світу. Ми всі отримали листи про те, що офіси на даний момент закриті на невизначений термін. А ще пізніше, через кілька місяців, знову повідомили, що усі працівники працюють онлайн з дому, тому процес розгляду затримується, щоб мали терпіння і не хвилювалися.
На той момент ми були раді лише одному, що хоч вчасно вдалося подати документи бо ніхто не знав тоді ще на скільки серйозно все це було і на який термін. Головне, що наші документи вже були у міграційному офісі. Бо прослідкувавши за іншими історіями на форумі з міграції, я розуміла, що не все ще так погано в нашій історії. Дехто мусив чекати з подачею документів, інші отримали запрошення на проходження біометрії та медичний огляд (строк яких був лише тридцять днів з моменту отримання листа), а пройти не могли змоги у зв'язку з локдауном. Інші вже отримали запрошення на вклейку візи(строк якого також був тридцять днів)але також не могли змогу надіслати. Комусь потрібно вже було вилітати та літаки були дуже обмежені і виникли проблеми з перельотами.... то ми ще були не в самій гіршій ситуації.
В нас на роботі також змінився графік та порядок роботи. Усі були не задоволені але головне було, щоб самому не захворіти на той час не втратити роботу. В Кріса також почали по трохи скорочувати персонал і за пів року він сам опинився безробітним. Цілих пів року після скорочення, на не визначений термін як сказали в компанії, він отримував виплати по безробіттю. І це лише зараз ми зрозуміли, як нам пощастило, що саме в цей час нас там з Тихіном не було поруч у такий складний фінансовий час. Все, що не робилося в нашому житті — завжди мало сенс, навіть коли нам самим здавалося, що його немає і життя не справедливе.
Час йшов, а з ним і зміни. Восени в міграційному офісі Канади додалося роботи з мігрантами кількістю 50 000 людей з Афганістану, яких вони евакуювали особисто, коли там почалася внутрішня війна. І знову повідомлення на сайті, щоб усі були терплячими, бо в них додалося роботи і вони фізично не можуть усе встигнути. Усі тільки обурювалися, чому б не виділити додаткову кількість персоналу у цій не передбачуваній ситуації.
Ще одна сумна звістка, яка приголомшила нас, що наше відділення банку закривають і наш штат скорочують повністю. Ми всі опинилися на дворі з виплатами по безробіттю. Для мене це було сумно прощатися з колективом але я себе трохи морально до цього готувала і не думала ніколи, що доведеться робити це в такий спосіб. З новою роботою я не поспішала бо отримала гарні виплати по скороченню, плюс велика кількість не використаних відпусток та мала гарні виплати по безробіттю. І мені не потрібна була робота бо я вже "сиділа на зібраних валізах" і просто чекала команди.
В цей час я вирішила присвятити себе своєму хобі з фотографії та почати робити на ньому заробіток. Все що не робиться в нашому житті — завжди на краще. Може я б ніколи не наважилася на цей крок аби не ситуація з роботою. Я придбала собі камеру та обладнання до неї. Почала займатися додатковими курсами, уроками, навчанням. І на новий рік вже організувала тематичну фотосесію у власному будинку, облаштувавши одну кімнату. До того ж я вирішила почати практикуватися раніше, так як планувала продовжити фото бізнес у Канаді.
Вже минув рік з нашої подачі документів. Наче все владналося в світі трохи з ковідними правилами. Кріса поновили на роботі. А ми й досі не отримали ніяких звісток з міграційного офісу. Кріс намагався їм туди подзвонити але ніхто не відповідав на дзвінок, лише автовідповідач розказував, що вони там працюють, якщо в нас є які зміни, що можуть вплинути на розгляд заявки чи ми хочемо її скасувати, то нам потрібно заповнити спеціальну форму. Ніяким методом вплинути на розгляд чи прискорення заявки не було.
Подача туристучної візи на візит до нього булане можливою. Так як ввели нове після ковідне правило, що по прильоту до країни потрібно відсидіти кілька днів у спеціальному готелі на карантині, вартістю більше двох тисяч доларів без урахування харчування. А ще переліт. Кріс не міг собі цього дозволити, бо тільки но вийшов на роботу і всі його заощадження були витрачені. А гроші потрібно було збирати нам на переліт до Канади та мати більше збережених для нашого перебування там на перший час. Бо мені знайти роботу перший час було б складно. Особливо після масових скорочень у період локдауну та численні закриття бізнесу по всьому світу. На вулиці опинилися тисячі місцевих, не кажучи вже про новоприбулих емігрантів. І ми все чекали та надіялися кожного дня, що ось днями вже нас викличуть на медогляд, а там місяць другий і час їхати. Так і жили цими думками весь рік. Та звісток все не було, жодної з моменту листа про початок ковіду.
На Крісовій роботі та всі знайомі задавалися питаннями чому його дружина досі не з ним. Один його співробітник, виходець з Індії, що приїхав до Канади кілька місяців тому, все не міг зрозуміти чого для Кріса так складно перевезти дружину. Адже він вже заповнив заявку для своєї дружини і вже через кілька місяців вона приїде до нього, а потім він ще й подасть заявку на своїх та її батьків та сестер з братами також. Цієї несправедливості не міг зрозуміти і сам Кріс. Чому він, громадянин Канади, який народився там, платить податки і має більше прав перед власною державою, повинен чекати на свою власну дружину більше року, а ще перед цим довести справжність своїх відносин. Чому він має менше прав у своїй державі, а ніж емігрант, який нещодавно приїхав сюди і не має навіть паспорту Канади?
Для людей, хто не знав усіх нюансів та деталей складності цього процесу — наша ситуація здавалася не зрозумілою і дуже простою на перший погляд. А "доброзичливі" люди взагалі, замість того, щоб якось підтримати у цій ситуації, навпаки підбурювали його на те, що на відстані я його вже давно зраджую і це не можливо чекати так довго. Те саме було і в мене.
— Ти що думаєш, що він прям такий вірний і чекає на тебе?
— Всі чоловіки однакові, мабуть привів вже нову в дім!
— Можна подумати він такий святий і весь цей рік терпить без сексу. Не будь дурною!
— Та чоловіки по природі такі, що їм постійно потрібен секс, ну не стане він на тебе чекати. По любому вже знайшов собі там когось.
А про запитання: — А чого ти досі тут? — я вже втомилася відповідати і просто ігнорувала. Не хотіла навіть розмовляти на цю тему. Не виключення, що пліткарки по селу вже мабуть встигли нас розлучити і просто чекали від мене офіційних заяву підтвердження їх слів. Але я більший час проводила вдома і нікуди не ходила, тому ні з ким не бачилася за останній рік. Деякі, хто давно мене не бачив, взагалі думали, що я прилетіла вже в гості до батьків.
Навіть однокласники у школі Тихіна вже почали дратувати його, що він нікуди не поїде і залишиться в Україні. Або він все надумав собі щось таке не реальне.
Коли почалася метушня з ковідом то змінилися усі графіки польотів літаків. Виявилося, що прямого літака з Києва до Торонто немає вже і потрібно здійснити кілька не зручних пересадок. А в мене в документах дитини для перетину кордону нічого не було вказано. Відсутня була важлива строка про можливі країни транзиту. Я дуже засмутилася, бо замовляла документу нотаріуса, який повинен бути компетентним у цих питаннях і передбачити та запропонувати усі варіанти, обговорити зі мною, що таке можливе і чи потрібно додати цей важливий нюанс. Сервіс не відповідав запрошеним коштам. Це мене обурювало ще більше. Тепер я мала платити знову, щоб переробити документ і до того ж, знову визивати біологічного батька для підписання документів.
Через півтори року з моменту подачі заяви, у кінці серпні місяці, я отримала нарешті листа на запрошення до медогляду, а з ним і ціла купа документів на запит, які до речі, вже були додані до справи раніше. Мені потрібно було знову прикріпити їх онлайн до справи. Можливо вони хотіли показати, що працюють. Я швидко все виконала та записалася на медогляд.
Мою увагу в документах на проходження медогляду привернула один нюанс. У формі й досі стояло моє дошлюбне прізвище. Я дуже занепокоїлася з цього приводу. Виник страх того, що у мій новий паспорт вклеять візу з колишнім прізвищем і будуть проблеми при перетині кордону знову. Я поділилася своїми занепокоєннями з Крісом. В нас було ще вдосталь часу вирішити цю проблему. Якщо прийшов запитна старе прізвище, то і всі подальші документи будуть на це прізвище. Кріс написав листа у міграційну службу з запитом, що робити в цій ситуації і чому таке трапилося. Але у зв'язку з тим, що в Канаді весь бюрократичний процес дуже довгий — то на швидку відповідь ми не очікували. Це питання я вирішила обговорити ще з представником консульства, який був присутній при медогляді, оформляв нам заяви та приймав оплату. Він відповів, що немає в цьому нічого страшного і при перетині кордону достатньо буде показати свідоцтво про шлюб. " - Ага, -подумала я, саме зі мною цей варіант не пройде. Вже навчені різними вибриками долі в житті. Не буду ризикувати." І стали чекати офіційної відповіді з міграційного офісу.
Через два тижні надійшла відповідь про те, що у зв'язку зі зміною прізвища, потрібно було внести зміни на міграційному сайті відповідно, у особистому кабінеті. Автоматично нічого і ніде не змінюється. І надіслали форму, яку потрібно заповнити у разі будь яких змін. Доступу до змінна самому сайті у особистому кабінеті не було. Кріс зробив усе за мене і відправив їм форму. Через два місяці у особистому кабінеті я вже побачила, що все було виправлено і всі подальші запити почали надходити на нове прізвище.
