Спочатку:
На сторінку книги
Третя частина історії: "Дружинонька"
Після відпустки на морі, Кріс відразу ж полетів до дому у Канаду, а я до себе в село, до звичної роботи та до нових справ з документами для переїзду у Канаду по програмі возз'єднання родини як дружина до чоловіка.
В першу чергу потрібно було змінити паспорти на нове прізвище. Особливо закордонний паспорт. Він є основним документом за кордоном до отримання карти резидента Канади, а також документом для подорожей. Почати потрібно було з паспорту громадянина України, а потім з ним подаватися на закордонний. Коли я перевіряла правильність заповнених документів працівником паспортної служби до підпису, то помітила, що у свідоцтві про шлюб не коректно заповнені строчки. Крісу у графі "по батькові" вписали його друге ім'я. На отримання паспорту це ніяк не впливало тому я відправила документи на оформлення паспорту, а сама пішла до РАГСу знову за новим документом.
— Дівчата, в нас проблема. Потрібно переробити свідоцтво.
— Що вже трапилося?
— Правильно вписати ім'я мого чоловіка.
— Ми ж вам казали все перевірити перед підписанням документу.
— Та я перевірила, все було коректно, просто не звернула увагу на те, що не в тій графі. І взагалі, ви пам'ятаєте на якому стресі ми тоді були? Так важко нам дався той документ.
— Ну так виправимо, нічого страшного. Бери реквізити для оплати, йди сплачуй, а ми все підготуємо.
Так я отримала дублікат коректного свідоцтва за ті ж самі гроші що і в перший раз. Як наче оформила повторний шлюб.
Потім отримала закордонний паспорт. З новими документами оформила довіреність на працівників агенції, які б зробили мені легалізацію нашого свідоцтва про одруження для Канади, так як різні інші завірення типу Апостиля не підходили для цієї країни. А робити все це потрібно було у Києві по різним інстанціям. Тому я вирішила заплатити тут гроші і не втрачати свій час та нерви. Потім ця агенція повинна перекласти весь документ з відповідними штампами та завірити нотаріально. Через деякий час мені подзвонили з цієї агенції дівчина, у якої я замовляла цю послугу.
— Тут невеличка проблема з'явилася. Потрібно переробити свідоцтво про шлюб.
— Що вже не так?
— Там просто при процедурі, одна жіночка, що займалася вашим документом, поставила один штамп, який там не потрібен, тому поруч поставили інший з надписом "скасовано". Я тут подумала, що краще буде змінити документ, щоб потім це все непотрібне не йшло у загальний переклад.
— Ви знущаєтесь з мене? Це ж все зараз займе час і зайві гроші. І взагалі, хай платить той, хто допустився цієї помилки. І ви за свої послуги також отримуєте гроші. Так що будь ласка, робіть усе відповідно.
— І багато то коштує?
— Близько 500 гривень за свідоцтво. А ще кошти на те, щоб переправити знову вам.
— Ого. А чому так багато.
— Такі розцінки в нашому РАГСі, звідки мені знати чому суми скрізь різні.
— Ну, добре. Вибачте. Ми тут на місці все вирішимо. Вибачте, що так сталося.
Іншою головною білю був дозвіл від біологічного батька для дитини. Потрібно було оформити кілька паперів та анкету встановленого зразку від уряду Канади. Враховуючи його поведінку перед виїздом на відпочинок після весілля, я за порадою адвоката подала на аліменти, за допомогою яких потім могла маніпулювати ним. Бо він боявся їх як вогню. І це таки спрацювало. Одразу ж після отримання листа з виконавчої, він знайшов час, щоб подзвонити мені, і знайшов мій номер телефону. На всі його звинувачення в мою сторону, та скиглення, що він хворий, нещасний та бідний... я спокійно йому запропонувала підписати потрібні мені документи, а яв свою чергу заберу заяву з юстиції. Він відразу ж погодився і був наче шовковий. Підписував усе, що потрібно і приїздив стільки раз скільки я його викликала.
Мені потрібно було оформити дозвіл на виїзд дитини за кордон, з відповідним дозволом на оформлення відповідних віз та міграційного процесу у майбутньому. Та окремий папір з дозволом для перетину кордону, коли ми полетимо у Канаду. Щодо спеціальної урядової форми, там виникла проблема. Сама форма була складена на відповідній англійській мові і заповнюватися вона також мала на цій же мові та в кінці завірити підпис батька нотаріально. А за законом України про нотаріат, завіренню підлягають документи викладені лише державною мовою. Тому ніхто не міг засвідчити цього документу, а відправити на розгляд пакет документів з не виконаними умовами не було сенсу. Його відразу відхилять.
З цією проблемою мені дуже допоміг один форум з міграції в Канаду, де люди обговорювали різні теми та ділилися між собою інформацією з усіх питань та проблем, що виникали на їхньому шляху і варіанти їх вирішення. Саме там я і знайшла пораду, спочатку щоб заповнити форму, потім її перекласти, завірити нотаріусом і потім знову перекласти на англійську. І до всього до цього прикласти пояснення та виписку з закону України. Саме такий варіант спрацював у інших і відповідно у мене.
Також на цьому форумі інші ділилися своїми часовими рамками з розгляду пакету документів по возз'єднанню родини після подачі. За стандартними розглядом це мало займати дванадцять місяців, а по факту вже все залежало від якості наданих доказів з документами та міграційного офіцера. Тому частіше це було мінімум від шести місяців до десяти максимум. Нас ці строки дуже радували та задовольняли. Бо хотілося бути разом швидше і більше не розлучатися на такі довгі строки.
Зробивши всі відповідні копії документів, їхні переклали та нотаріальні завірення я перейшли до основної частини — заповнення анкет та підготовка доказів з фотографіями. Не зрозумілим для мене було те, як вони обмежили кількість фотографій до двадцяти фото з усієї нашої історії (від першої зустрічі до медового місяця) та усіх доказів. А саме: опис історії нашого кохання від знайомства до прикріплення підтвердження наших слів (білети, фото деяких подарунків, скріни переписок та відео зв'язку, квитанції, броні ... і багато чого) лише на дванадцять аркушів. Ніяких відео, флешок чи посилань на сайти чи сховища робити було не можна. Єдине, що вони могли знайти наші акаунти у соціальних мережах і додатково перевірити. Тому мені, яка не дуже полюбляла усе афішувати чи висвітляти щось особисте у своєму житті, довелося робити публікації у соціальних мережах.
Поки я бігала і все то оформлювала, знову наслухалася у свою адресу:
— А ти що вже приїхала?
— В якому сенсі? Я ще й нікуди не виїжджала!
— Ну як? До свого чоловіка в Турцію!
— Я на відпочинку була в Турції.
— Так він в тебе не турок?
— Ні! — це ви турки, вертілося в мене на язиці. Яка вам різниця, хто він і звідки, і чого ви так переймаєтесь моїми проблемами!?
Або ще інший варіант:
— А чого ти не з чоловіком? Чого досі тут?
— Бо маю документи оформити перед тим як поїхати до нього. Не все так швидко як нам хочеться.
— Ну та шо, не достатньо того, що ви одружені?
— Ну значить не достатньо. Це довгий міграційний процес.
— Так ти на зовсім виїжджаєш? Шо і дитину забиратимеш відразу з собою?
— Ні, погратися вирішила. Робити мене нічого ото тут в селі від скуки.
— Так а як школа?
— А шо школа?
— Там є українські школи?
— Для чого йому там українська школа? Ми їдемо в іншу країну з іншою мовою. Нам потрібно вчити ту мову, а я тормозитиму процес з навчанням рідною мовою?
— А як же він вчитиметься?
— Ну ми ж не перші там такі емігранти. Є програми адаптації для дітей. Нашо ото задавати такі дурні питання.
— Ну чого це? Нам просто цікаво.
Цікаво їм. В мене терпіння просто не хватало від їхньої уваги та цікавості. Цікаво від того, що їхні життя були нудними мабуть. Ще б я ото витрачала свій особистий час на думки про когось у селі, кого я мало знаю, та на роздуми про їхнє особисте життя. Може я чогось не розумію у сенсі життя чи буття?
Тимчасом вже наблизилось Різдво. У Кріса вдома намічалася велика різдвяна вечеря. Кожен хотів привітати новоспечену родину та нового члена в сім'ї, а точніше два. Але я не могла приїхати, тому що всі відпустки були вже витрачені разом з грошима. А ще потрібно було сплатити кошти за подачу нашої заяви за кожного члена в анкеті, державний збір. А далі проходження медичного огляду для нас обох, який коштував також не малі гроші. Тому до закінчення процесу ніхто і нікуди не збирався в гості, а лише накопичував гроші.
Після нового року я відправила документи Крісові в Канаду, щоб він надіслав цей пакет документів на розгляд у відповідне місто за вказаною адресою. Документи потрібно подавати лише на паперах фізично і ніяких електронних чи онлайн подач. Через кілька днів після відправки документів у лютому, мені надійшов електронний лист, що наші документи отримані та взяті в обробку на розгляд. Тепер ми стали чекати. За попередніми відгуками від інших заявників, через місяць ми мали отримати запит на здачу біометричних даних та проходження медичного огляду. І після цього документи йшли на розгляд до іншого міста у інший офіс для остаточного рішення, після якого мали надіслати привітальний лист для майбутніх емігрантів Канади та запит на відправку паспортів у найближчий до нас візовий центр на вклейку тимчасової візи для перетину кордону, а вже потім на місці отримати пластикову картку резидента Канади. Я продовжувала слідкувати за іншими на форумі, хто подався у цей самий час з нами. А також шукала інформацію з проходження медогляду. Сам медогляд складався зі здачі крові та сечі для дорослих, та здачі лише сечі для дітей віком до 16років. Здача флюорографії для обох та остаточний підпис лікаря терапевта. Робили цю процедуру лише сертифіковані клініки, яких було в Україні лише дві: в Києві та Львові. Почитавши недоброзичливі відгуки про роботу персоналу київської клініки, я зрозуміла, що поїду до Львова. Та я і не дуже то полюбляла Київ, а Львів вже мені був рідніший та на багато приємніший.
