Раді Вас бачити!

На таких гарних емоціях від нашої розмови, щодо спонтанно спланованої зустрічі, я відправилася спати. В голові крутилася купа думок. Я не могла повірити в те, що все це на справді все зайшло так далеко і ми реально можемо зустрітися найближчим часом. А більше всього мені подобалася його рішучість та наполегливість у цих питаннях. Коли чоловік дійсно зацікавлений, знає що він хоче і за все бере на себе відповідальність, в тому числі і повну матеріальну.

         З ранку я поділилася свіжими новинами в першу чергу зі своїми батьками. Вони не були здивовані моїм спонтанним рішенням та всьому, що відбувалося у моєму житті, бо зі мною нудно не було ніколи. Я завжди дивувала своїми ідеями. Єдине за що мама хвилювалася — це те, щоб він не виявився якимось аферистом, викрадачем, сутенером...та іншим гівнюком, який може мене скривдити або ще гірше забрати в мене життя. Варіантів було безліч у її голові і з ними усіма вона ділилася зі мною, потроху вселяючи страх у мою голову також. Мені і самій було трохи лячно але інтерес та авантюризм брав своє. Корити себе потім все життя, що доля надала мені такий шанс, а я ним не скористалася- якось не дуже мене тішив. Я готова була ризикнути зараз. Усі погані думки я відганяла і думала лише про хороше. Ну, повинно ж воно колись бути і хороше у моєму житті!? Хіба я на це не заслуговую!?

              Відразу як як прийшла на роботу, і до початку роботи з клієнтами, поспішила у кабінет керівника, щоб обговорити назріле питання про відпустку.

 — Олександре, я до вас з дуже важливим та особистим питанням сьогодні, — почала я з усмішкою.

— Я тебе уважно слухаю!

— Мені потрібна відпустка на тиждень, починаючи з наступної п'ятниці.

— Так скоро? А що трапилося?

— Пам'ятаєш хлопця з Канади з яким я переписуюся.

— Отой чорненький?

— Саме він. Так от, він хоче прилетіти до мене в Україну.

— Ого. Ну ти даєш. Що все так серйозно?

— Я ще не знаю. Хочемо зустрітися, подивитися один на одного. Зустріч буде у Львові, він усі витрати повністю бере на себе. Від мене лише моя присутність.

— Нічого собі. Оце ти його зацікавила. А не страшно? Може він якийсь маніяк чи вбивця!?

— Ну давай ти ще мене почни тут лякати!

— Ні, ну все може бути.

— Може бути, не сперечатимуся, але я хочу ризикнути. Тим паче все буде проплачено. Я давно хотіла подивитися Львів. Коли мені ще така нагода випаде? Навіть якщо в нас не складеться, хоч враження залишаться.

— Тут я з тобою згоден. Якщо треба то їдь. Хто зна, може то твоя доля, я не маю права сказати НІ. А тільки ж пам'ятай, що плани.....

— ...місяця треба довести до кінця у будь-якому випадку.. — перебила його я.

— Ну от і порозумілися. Оформлюй заявку я підпишу!

— Дякую! Ти найкращий керівник!

— З тебе сувенір зі Львова!

 — Обов'язково! — і побігла відписуватися Крісові.

— І ще одне! — майже біля дверей зупинив мене Олександр.

— Ти ж не забувай, що він іноземець і ти представлятимеш нашу націю на міжнародному рівні. Тож покажи на все що ти здатна... і в ліжку також!

— Ні, ну ти подивися... може діло до того і не дійте. Може ми не сподобаємося один одному.

— Ну де ти ще спробуєш канадського хлопця? Відірвись та відпочинь на повну!

— Я оце дивлюся, що жіноче оточення, а тим паче мої балачки на вас погано впливають, Олександре Миколайовичу.

— Все, біжи вже, час відкривати двері клієнтам, бо вже стукають он. Потім поговоримо.

— Зрозуміла. Ще раз дякую. А ще в мене до вас прохання буде. Будь-ласка, не кажіть нікому з колег доки нічого.

— Добре. Буду мовчати.

        І я побігла на усіх радощах ділитися новиною з Крісом як він і прохав. День задався з самого ранку. Тепер у мене був лише тиждень на підготовку до зустрічі. Справ перед відпусткою вистачало: організувати роботу так, щоб довести плани місяця вчасно; дізнатися про погоду у місті Львові, щоб підібрати відповідний одяг; продивитися онлайн усі місця де можна піти та на що подивитися у місті; перебрати свій гардероб щоб знати чого не вистачає та щось докупити; обов'язково оновити спідню білизну (дівчатка мене зрозуміють) бо я повинна бути готова до будь-якого перебігу подій. А саме головне, що в мене ще навіть валізи не було в наявності від слова ніколи.

  Кріс прокинувся десь о п'ятій ранку до туалету і перевірив телефон, як завжди щоб дізнатися час. У вайбері світилося не прочитане повідомлення від Аріни. Він знав, якого змісту має бути повідомлення і відразу відкрив, щоб дізнатися чи погодив її керівник відпустку. Відразу було кілька радісних смайликів та текст: 

" Керівник погодив усе без вагань. Сказав якщо потрібно, звісно їдь. Залишилося лише владнати паперову частину, бо мають підписати керівництво вище та інші витратні відділи". 

Радості не було меж. Залишилися лише дрібниці, оплатити заброньовані квитки та житло. Але цим він вже буде займатися на робочому місці, а зараз можна продовжити свій сон.

— Доброго ранку, моя дорогенька подружка! — відписався він вже з роботи.

— Привіт, Привіт, мій любий друже!

— Я в одному кроці від платежу квитків. Там немає повернення коштів, тому мені потрібне твоє підтвердження перед тим як я натисну "Так".

— Підтвердження від мене?

— Так.

— Я згодна. Я хочу зустрічі з тобою. Я вже все вирішила і на роботі домовилася.

— Тоді я бронюю. Я надішлю тобі твої квитки на пошту. Роздрукуєш їх перед польотом.

— Я все ще не можу повірити, що це все трапилося зі мною реально. Я мабуть сплю.

— Так, це все здається таким божевіллям. Сам не можу повірити, що все сталося на протязі 24 годин.

— Але бачиш як все чудово склалося. Все, що робиться спонтанно набагато краще спланованих дій.

— Я згоден. Нам потрібно буде знайти місце де є курячі крила та відвідати у середу. Не можна порушувати традицій. Ми завжди тут з друзями ходимо на крила щосереди. Хочу зробити з тобою те саме.

— Добре. Я пошукаю онлайн по Львову щось підходяще.

— Що твої батьки думають з цього приводу?

— Перша фраза мами була: " О, Господи! А якщо він тебе обдуре і вкраде? " А інша про політ на літаку. Що вони такі не надійні і весь час падають. Вона дуже переживає за мене.

— Їй немає чого переживати. Я тебе не скривджу, обіцяю.

— А ти мене не боїшся? Може я небезпечна та божевільна. Вкраду тебе та заховаю.

— Це ще не найгірші речі, які можуть трапитися зі мною. Бути вкраденим тобою це вже не так і погано. Просто заховай мене разом з моїми дітьми і я на все згоден.

— А ти сказав своїм вже щось?

— Обов'язково. Раптом я не повернусь з твого полону. Шуткую. Друг має дивитися за моїми собаками, то я маю йому сказати. І звісно батькам, що їду побачити тебе. Вони правда усі були здивовані такій скорій зустрічі, бо я вже повідомив їм перед тим, що збираюся на весні, але зараз тільки побажали мені вдачі.

— Скажи їм, щоб не хвилювалися. Я буду добре про тебе піклуватися.

— Дякую, я в цьому не сумніваюся. Ти дуже добра дівчина.

— Я вже зробила кілька досліджень з місцями, що можна відвідати у Львові.

— Добре. Я піду куди ти тільки скажеш. Головне, що весь цей час ми будемо проводити разом. Ми не можемо сидіти весь цей час у апартаментах.

— Домовилися.

— Вау. Лише через тиждень ми вже будемо разом.

— Сама в шоці до сих пір. Та мені все ще трішки лячно.

— Лячно чи нервуєш?

— Лячно лише трішечки і нервую також. А ти нервуєш чи просто щасливий?

— Щасливий, знервований і схвильований. Я радий, що ми робимо це зараз і не чекаємо весни.

— Так. Я теж цьому рада. Я прилечу тільки у п'ятницю ввечері. Чим ти будеш займатися весь цей час з четверга?

— Спати, спати і спати та чекати на тебе. А потім ввечері ми підемо десь поїсти та розмовляти.

 — А ти приколіст. "Розмовляти". Це важко сказати з моїм рівнем розмовної англійської.

— Все буде добре.

— Я мабуть буду втомлена після роботи та дороги. А ти виспишся добре і не даватимеш мені спати усю ніч потім?

— Ти працюватимеш   у п'ятницю?

— Так. Я не брала вихідний на цей день. В мене дуже хороший керівник. Він відпустить мене після обіду раніше на автобус.