Спочатку:
На сторінку книги
Після такої розмови в нашому діалозі настала пауза. Мабуть кожен думав про своє. Про мрії, про надії та можливості....
Згодом після цього діалогу він надіслав мені свої дитячі фото. Сказав, що його мама перебирає домашні архіви вдома та знайшла ці світлини у шухлядах. Він був гарненький кудрявий хлопчик, а пізніше у старшій школі вже з вусами та довгим волоссям. Такий кумедний підліток.
Я також відправила своє дитяче фото з дитячого садка, а він злякався ляльки, яка була на фото поруч зі мною. Сказав, що вона на вигляд як з фільмів жахів і він тепер боятиметься заснути цієї ночі.
— Ти маєш на увазі Анабель? — Запитала я, згадавши відомий фільм жахів.
— Ти знаєш цей фільм?
— Звісно, мені подобаються фільми жахів. Для мене вони такі прикольні і смішні іноді по сюжету.
— Той факт, що ти знаєш про Анабель, заставляє мене хотіти бути з тобою ще більше. Ти просто неймовірна. А ця лялька все ще з тобою?
— Ні. Ця лялька була в дитячому садку.
— А вона колись була у твоєму будинку?
— Тримай себе в руках. Ні!
— Ти впевнена?
— На всі 1000%!
— Тоді добре. Просто хочу впевнитися що з твоїм будинком все гаразд, коли я вирішу зробити візит.
— Можеш бути спокійний, в моєму будинку немає ніяких ляльок і я буду поруч з тобою.
— Я радий що мій день почався з гумору. Продовжуй посміхатися дорога. Ти дуже цінна для мене.
— Дякую тобі.
— Будь ласка. Ти робиш мене щасливим.
— Маю їхати скоро на дводенний семінар до Києва, — вирішила продовжити нашу бесіду. — Так не хочу. Знову ці навчання, скільки можна. Одне й те саме з року в рік поспіль на всіх банківських посадах.
— В мене теж буде ділова поїздка у жовтні на тиждень з постачальниками. Мій керівник відмовився бо він не дуже комунікабельний і не полюбляє подібні переговори. Тому мушу їхати я. Так нудно.
— Іноді доводиться робити речі які не хочеться.
— А яким би ти хотіла зробити своє друге весілля?
— Все буде залежати від мого майбутнього чоловіка. Ми вдвох обговоримо це питання, бо це не тільки моє весілля А так хотілося б в якійсь конкретній кольоровій гаммі або з конкретною тематикою, можливо. Наприклад з тобою можна було зробити наше весілля в українському стилі.
— Українська тематика доволі таки цікаво. Але я не можу танцювати українські танці.
— Облиш. Це не значить, що все повинно відповідати цьому стилю. Лише декорації, одяг та страви. А ти яке хочеш весілля?
— Для мене немає значення. Я буду слідувати тому, що захоче моя наречена. Це її день. А так не погано було б зробити десь на узбережжі океану.
— Прикольна ідея, мені теж подобається. А взагалі на мою думку, ці всі церемонії лише формальності. Головне що наречені кохають один одного і їм добре разом.
— М-да. Така складна для обговорення тема, враховуючи що така величезна дистанція між усім цим. А перельоти дуже дорого. Але... спочатку нам потрібно зустрітися.
— А скільки коштує переліт в Україну?
— Близько 2000$ влітку.
— Ти хочеш прилетіти влітку?
— Весною чи влітку. Мабуть весною. Бо до літа чекати довго. І то, ще до цього часу може багато що змінитися. Якщо ти знайдеш собі когось, хто зробить тебе щасливим то я відступлю. Я хочу щоб ти була щасливою. Просто хочу бути відвертим з тобою. Але дуже схвильований від нашої майбутньої зустрічі.
— Так, ми не знаємо що нам життя готує. Але б я хотіла бути зараз там та ходити на побачення з тобою, ліпити тобі вареники.
— О, мені це дуже подобається.
— Ти заставляєш мене зараз плакати. Я не планую нічого щодо нас у майбутньому і не знаю як розвиватимуться наші відносини. Та наразі я не шукаю нікого, просто насолоджуюся життям. Але єдине, що мене зараз може злякати — це припинення нашого спілкування. Я вже так звикла до цього, бо з тобою дуже цікаво. І одна думка, що все це зникне одного дня жахлива.
— Все буде добре. Спілкуватися з тобою завжди цікаво та весело і я не хочу це припиняти. Я теж нікого не шукаю. Ти єдина з ким я починаю свій день і закінчую його. І мені дійсно це подобається.
— Я оце думаю, що буде після того як ми зустрінемося і сподобаємося один одному більше. Ти можеш собі уявити, яка біль розлуки чекатиме на нас. І в дистанції і в часі?
— Все, що ми ми зможемо зробити — це вистроїти план подальших дій. Ми вже подобаємся один одному. Тому ця зустріч лише впевнитися, що все йде добре і закріпити наші стосунки.
— Звучить круто та обнадійливо. Життя покаже плани.
— Ти вже дала мені багато речей, щоб думати про нас хороше. Це вже привід для того, щоб зустрічатися.
— О, так. Нам зараз не легко обом. Так як потрібно приймати рішення.
— Це не значить, що ми повинні зробити це прямо зараз. Мені все ще приємно з тобою спілкуватися.
— Мені теж дуже подобається. Ти як промінь сонця позитивних емоцій з ранку та ввечері.
— Я б не зміг і додати чогось більшого до твоїх слів.
— Так. Не будемо думати про сумне чи погане. Ми вже дуже добрі друзі і добре проводимо час. Якщо нам і судилося бути разом, то в кінці кінців дороги наші зійдуться. Але якщо за цей час ти зустрінеш когось, десь, все може бути у цьому житті, я теж буду тільки рада за тебе.
— Звучить добре. Та мені здається, що я вже зустрів ту саму дівчину. І повторюсь, що не стану на шляху коли зустрінеться хтось.
— Це дуже сумнівно, що мені трапиться така людина як ти.
— Так само і я не плекаю надій зустріти кращу за тебе. Доречі, а що твої батьки кажуть на мій колір шкіри?
— Не переймайся. Мої батьки не расисти 100% і вони ще з моїх шкільних часів знають мою любов до твого типу.
— Зрозуміло. Це добре.
Коли вересень місяць добігав вже майже кінця, у нас обох почали з'являтися такі спірні думки “А що далі?”. Мабуть настав той час коли почали дійсно закохуватися один в одного самі того не розуміючи. Спілкування дійшло саме того апогею, коли потрібно вирішувати: зупинитися чи виводити спілкування та стосунки на новий рівень. Але ми відганяли ці думки чи то не давали їм волі, боючись зізнатися самі собі, що праві. Все відкладали цей момент до нашої найближчої, заздалегідь спланованої зустрічі на весні.
