Раді Вас бачити!

Січень почався для нас з підготовки усіх необхідних документів для подачі навізу. Потрібно було прочитати якомога більше інформації як правильно оформити гостьову візу, щоб зменшити ризик відмови. Окрім офіційних джерел я також шукала відгуки людей, хто вже мав досвід з оформлення і міг поділитися корисними нюансами.

 — Твій керівник зможе тобі надати офіційного листа листа де буде вказано як довго ти працюєш в банку, твій дохід і що він погодив твою відпустку?

— Так, без проблем.

— Треба офіційно підтвердити, що ти маєш дитину і вона залишається з батьками на час твоєї відпустки. Це добрий гарант перед міграційний офісом, що ти маєш повернутися у будь якому випадку до нього.

— Я думаю підійде свідоцтво про народження.

— Чудово. Тільки це потрібно буде все перекласти на англійську мову. Усі документи.

— Ого. Додаткове заняття до всього.

— А ти як думала.

— А ми самі все робитимемо чи знайдемо спеціаліста з цих питань?

— Обійдемося без сторонньої допомоги. Це не так вже й складно як здається на перший погляд.

— Ага, не складно. Скільки всього та ще на іншій мові.

— Я буду допомагати.

— А куди потрібно надсилати ці папери?

— Тобі потрібно буде особисто їхати на їх подачу до візового центру. Я попередньо зробив пошуки — він знаходиться у Києві.

— Знову Київ!? Цей божевільний мурашник.

— А по іншому ніяк. Потрібно надати біометричні дані у вигляді відбитків пальців та миттєве фото. Це нові правила, що діють не так давно. У будь якому разі потрібно буде їхати.

— Добре. Хоча я не знаю що з цього всього вийде. Як з відгуків інших людей, то в моєму випадку це сто відсоткова відмова буде. По перше, я маю чистий паспорт без жодних подорожей. По друге в мене є відмова у робочій візі до Польщі два роки тому назад. І по третє, наше знайомство відбулося в інтернеті на сайті знайомств. Це перші фактори по яких відмовлять. А в мене прям бінго, усі три!

— Ну нічого страшного. Ми підготуємо більше паперів та доказів. Тим паче в нас вже була одна зустріч. Ми маємо гарні фото. Напишемо супровідний лист. Не падай духом передчасно.

— Добре. Я готова на все можливе і не можливе від нас.

— Я так за тобою сумую. Ці всі балачки про візу змушують мене ще більше скучати за тобою.

— Я теж сумую. Та навпаки подібні кроки та клопоти мають нас наблизити ближче до нашої мети.

— У вас вже пізно, будеш відпочивати? Завтра робочий день як не як!

— Аби ж. Ніяк не вкладу Тихіна спати. Не може відірватися від інстаграмного життя.

— Що він там дивиться?

—Спілкується зі своєю подружкою.

— Ого, нічого собі. У мене була перша дівчина у вісімнадцять років.

— Зараз діти зовсім інші. Ти не мав кохання в школі?

— Ні, мої вуса не були привабливими. Чи моє афро волосся.

— А чому ти тоді носив їх і не збрив?

— Бо думав тоді, що так круто. А ще я мав дуже високі стандарти до дівчат. І ти доказ тому!

— Дякую. Але б я не сказала б, що я дівчина з високими стандартами. Я звичайна.

— Зовсім ні! Ти сексуальна, прикольна, розумна, дбайлива і я можу бути самим собою біля тебе і почуватися комфортно.

— Ти чудовий чоловік! Гарного тобі дня. Буду спати, Тихін нарешті вклався.

— Гарних снів моя гарненька Арінка.

✼ •••• ✼

Весь січень ми займалися паперами. Кріс підготував те, що вимагалося від нього: банківські виписки, що має гроші на рахунках, підтвердження з двох робіт, що також працює і має стабільну роботу. А також запрошувальній лист для мене і попередня бронь квитків на квітень в обидва боки.

       Від мене були потрібні лист з роботи, що підтверджував моє працевлаштування; лист який підтверджував, що мій керівник погодив мою відпустку на певний періоді я маю повернутися до роботи вчасно; довідка з місця проживання, що маю дитину та батьків пенсійного віку. Також я написала супровідний лист з поясненнями як ми зустрілися, для чого мені потрібна віза і що Кріс буде оплачувати усі пов'язані з цим витрати. Роздрукувала кілька фото з нашої суспільної відпустки у Львові. Попередньо в чорновому варіанті заповнили анкети і вирішили доплатити за цю послугу безпосередньо у візовому центрі, щоб на сто відсотків все було коректно. Ми не мали права на помилку.

        Коли все було повністю готово, я подзвонила до візового центру для запису на прийом: подати анкету та заодно здати біометричні дані. Мене записали на ранок близько десятої для здачі біометрії, а щодо подачі анкети то мала взяти квиток для живої черги.

       В назначений день я прибула поїздом до міста Києва і вже чекала біля вказаної будівлі. Офіси були ще зачинені. Під дверима стояла дуже величезна черга з людей. Я зайняла загальну чергу і чекала доки відкриють двері. Я була розчарована побаченим і вже уявляла скільки часу мені знадобиться, щоб простояти лише в цій черзі. А головне питання яке в мене виникало — коли ці всі люди тут опинилися, якщо я прибула вже о сьомій годині!?

       Коли вже почали пускати в середину та підніматися ліфтом, натовп наче здурів. Всі намагалися втиснутися наче це єдиний чи останній ліфт або офіс вже зачиняється. Я була затиснута серед інших так, що рухатися було вкрай важко. На моє диво, охоронник поцікавився чи є серед натовпу хто до канадського візового відділу. Я наче воскресла та підбадьорилася. Ледь протиснулася крізь усю чергу, яка і не збиралася розступитися ні на сантиметр. Охоронник провів мене у кінець коридору до дверей. Як виявилося це місце мало багато візових відділів до інших країн, а вся ця черга була до польського за робочими візами.

       Я взяла талончик, домовилася з персоналом про допомогу з анкетою і чекала своєї черги. Передімною було вже три людини. Персонал був дуже ввічливим та професійним. Допомогли, все перевірила та прийняли мої документи. Потім я чекала назначеного часу до інших дверей у цьому ж офісі для здачі біометричних даних. Люди після мене все приходили та приходили. Було вже людей з тридцять. Весь мій час у візовому центрі зайняв близько години. Після чого ми мали лише чекати. Час прийнятті рішення займав від п'яти днів до двох тижнів.

       Документи були подані у четвер. Вже в понеділок рано з ранку мені прийшло повідомлення, що документи повертаються назад. Я поділилася цією новиною з Крісом. Ми припустили, що це не добрий знак, так як дуже зарано і нам просто відмовили. Вже засмучені та розчаровані ми чекали на мій паспорт і подумували над іншим варіантом, візиту Кріса до України знову.

        Повідомлення Кріса розбудило мене о п'ятій ранку.

— Вибач, дорога, але я не можу більше чекати і дати спати тобі більше. Я щойно перевірив твою анкету на міграційному сайті. Тобі погодили візу!!!

— Що? Ти жартуєш?

— Та чого б я з цим жартував. Зараз відправлю тобі скрін.

        Це був один з найкращих днів у нашому житті. Все спрацювало як ми надумали. І завдяки спільній та важкій праці отримали нагороду. Тепер починалися нові пригоди з організації нової подорожі.

Ця приголомшлива новина про погодження візи, як величезна морська хвиля, що накрила мене з головою та понесла десь далеко з великою швидкістю у океан емоцій, почуттів та подій. Та так далеко і в глиб, що вже й не спостерігалися берега. А про вороття і мови не було.

      Я відразу попередила на роботі, що мені потрібна відпустка на другу половину квітня і щоб на цей час ніхто нічого вже не планував, бо наші посади залежали одна від одної в деяких ситуаціях. Так як вони знали про мою ситуацію від самого початку, то багато пояснювати було нетреба. Та знову ж таки не вдавалася в деталі. Сказала, що поїду подивитися світ, бо коли ще така нагода може трапитись, особливо коли ти не витрачаєш власні кошти на це.

     Головним питанням був склад гардеробу. По перше, на скільки там прохолодніше, щоб правильно підібрати речі та взуття!? А по друге, я мала знати куди ми будемо ходити, щоб знати що брати з собою. Бо не хотілося тягти з собою весь гардероб. А ще ж обов'язково потрібно місце для сувенірів на зворотному шляху.

     Хоча Крісі наполягав на простому і комфортному одязі спортивного стилю та я ж таки вирішила ще по гуглити, що про канадський стиль одягу пишуть інші. І те, що я знайшла мені не подобалося.

      Виявилося, що канадці таки не люблять вбиратися. Дивлячись на людину на вулиці буде досить складно визначити її фінансове становище. Якщо говорити про жінок, то підбори тут велика рідкість. Якщо і побачиш десь ошатну дівчину, з макіяжем і на підборах, то швидше за все емігрантка із країн СНД чи Європи, яка нещодавно приїхала до Канади. І з великою ймовірністю через пару років і вона забуде про підбори і перейде на взуття з плоскою підошвою. Також там не носять хутро від слова зовсім, бо пропагують гуманізм та етичне ставлення до тварин, а штучне хутро там не популярне. А ще по вбранню канадців важко визначитися з вибором одягу по погоді. Навіть узимку канадці не вдягаються у теплі куртки та взуття. Це не є дивом зустріти когось у шортах чи навіть у літньому взутті десь у супермаркеті. Тому що всюди вони добираються автівками, а в приміщеннях завжди і всюди тепло. Тому немає сенсу вдягати зимові чоботи чи куртку для того, щоб дійти від дверей до автівки. Не рідкість також зустріти людей у піжамному вбранні.

      Почитавши всю ту інформацію, я була трохи вражена але це все одно мене не зупинило стояти на своєму та притримуватися нашого, українського стилю та підходу до вибору вбрання. Навіть для походу у звичайний супермаркет.

     Кріс сказав пакувати лише одяг, а все інше він купить мені на місці заздалегідь, щоб я не тягла зайву і не потрібну вагу. А пристрої взагалі не має сенсу брати, бо маємо різні електричні з'єднувачі.

       До нової нашої зустрічі залишалося менше півтори місяці. Ми двоє тільки і жили цими думками. Але для усіх інших я знову їхала у робочу поїздку. Бо мені вистачало стверджувальних запитань від колег, на які я втомилася відповідати. А про інші безтактні запитання від знайомих, які можна було почути в цій ситуації, я взагалі мовчу. Людям навкруги завжди ж видніше як воно і до чого в будь-якій ситуації. Експертів на будь яку тему, а особливо особистого життя, вистачало.