Спочатку:
На сторінку книги
Весільний ранок почався рано. Потрібно було зробити зачіску, макіяж, підібрати дорогою наших фотографа та відеографа і поїхати до місця церемонії. Усіх інших гостей мали доставити попередньо домовленим автобусом. Цього дня був сильний дощ з самого ранку. Ми переживали як зробимо наші весільні фото. Благо, що місце проведення церемонії можна було перенести з вулиці під критий навіс. Всю дорогу та церемонію ливень не вщухав.
Коли ми приїхали на місце, все вже було готова та налаштовано для проведення відповідними службами та агенціями, що приїхали зранку і на домовлений час все підготували. Мені не сподобалося оформлення нашої церемонії. Ні колір, ні саме оздоблення. Вони не врахували нічого з того, про що я їх прохала. Але було запізно вже щось змінювати чи висказувати свої претензії. Я просто віддала їм решту коштів і все. До організаторів ведення весільної церемонії претензій не було. Команда з дівчини ведучої та хлопця з музикального супроводження були просто супер. А ведуча так вдало підготувала сценарій, що всі гості в процесі коротенької розповіді у історію плакали. Навіть миз Крісом, які самі все це пережили і обговорювали не раз ре могли втримати сліз, особливо коли дивилися на ридаючих гостей.
Після церемонії дощ відразу вщух і ми поїхали фотографуватися та чекали доки накриють стіл. Потім поздоровлення від гостей, ще невеличка фотосесія та трохи танців. В кінці вечора, коли ми різали торт, то роздавали його з подякувальними листівками та плитками шоколаду двох видів: білого та молочного, як я та Кріс. Так прийнято по канадським стандартам, обов'язково віддячувати після весілля листівками та невеличкими подарунками, в день весілля або на протязі шести місяців розіслати усім гостям по домам. Саме весілля в нас було коротеньке. Так захотів Кріс. Він і так був вже втомлений за весь день і на таких емоціях, що вперше для нього. Це я вже мала репетицію від попереднього шлюбу та не переймалася, а для нього все це було нове, враховуючі ще наші попередні клопоти з свідоцтвом. Загалом весільне відео вийшло в 20 хвилин. Ще я попрохала відеографа вставити субтитри на англійській мові де не було перекладу для іноземних родичів, які дивитимуться відео.
Відправивши гостей та батьків з дитиною до дому, залишилися тут же в готельному комплексі відпочивати. Бо наступного дня знову клопоти зі здачі орендованого авто та політ на відпустку у Турцію на тиждень.
А після нашого весілля мені відразу ж принесли нову плітку, я не стала уточнювати хто саме бо було байдуже. Хтось із гостей самі так виразилися чи комусь показували фото з весілля і ті так були вражені побаченим але прокоментували:
— Ой, а наречений ще й нічого так собі, гарненький!
Мені стало просто цікаво на що ті люди розраховували? Якщо це знайомство було на сайті знайомств, то обов'язково мав бути якийсь ущербний варіант? Старий, страшний, інвалід, хворий…? Який? Чому саме щось погане та невдале? Нас це дуже насмішило в сім'ї. Наробила я метушні в селі.
Так я отримала статус "Дружиноньки" та нове прізвище Круд.
Ми стояли в аеропорту міста Херсон, звідки в нас був літак на Турцію. Йшла саме реєстрація та проходження митного контролю. Кріс пройшов самий перший і чекав у залі на нас. Приміщення було дуже мале і все було тут поруч і видно один одного. Слідуючим проходив мій син Тихін. Я подала його паспорт та рішення суду, як дозвіл на виїзд.
— А де свідоцтво про народження?
— Так в нього паспорт є, яке ще свідоцтво?
— При перетині кордону дитина має пред'явити свідоцтво про народження окрім паспорту.
— Я не знала цього. Ніхто мене не попередив.
— Потрібно свідоцтво.
— В мене є лише електронний варіант, копія я можу вам показати якщо це підійде, — згадала я, що маю усі відскановані документи на флешці а в Кріса завжди з собою планшет.
— Добре, показуйте але на майбутнє будьте уважніше і знайте тепер.
Вони продивилися все і відпустили Тихіна у зал очікування до Кріса. Настала моя черга для реєстрації. Прикордонники щось довго видивлялися на екрані з моїм паспортом і нарешті видали:
— У вас стоїть заборона на виїзд!
— Це ще що таке? — здивувалася і одночасно мені хотілося розсміятися там. Хто як не я не можу без пригод, - Може тому, що я щойно вийшла заміж імаю інше прізвище?
— Та ні, місяць ще не минув, ви можете використовувати цей закордонний паспорт.
— А що тоді?
— Не знаю. Ви перетинали кордон з Кримом? — у зв'язку анексією Криму Росією, були деякі нюанси при перетині цього кордону, якщо ти прибув зі сторони Росії. Так як цей прикордонний пункт був нелегальним і не визнаним у інших країнах світу.
— Ні. Я там більше десяти років не була в тому Криму.
— А ви були останнім часом десь за кордоном?
— Так, пів року тому у квітні я була в Канаді.
— Зараз перевіримо. — і вони знову щось там клацали, видивлялися в монітор. — А коли ви повернулися?
— Через три тижні, в кінці місяця.
— А ви повернулися через Україну чи десь іншим шляхом?
— Так само через Україну, Торонто-Київ.
— Дивно. У вас стоїть, що ви досі в Канаді і не прилітали. Типу порушили строки перебування у країні.
— Та в мене навіть квитки є на це, я зберегла. Мають також бути десь відскановані.
Кріс дивився на мене і не зміг зрозуміти у чому знову проблема, хоча його також це вже не дивувало.
— Можете точно сказати дату коли ви покинули країну?
— Так, 27 квітня! Показати вам броні?
— Ні, цього достатньо. Я все виправила. Можете проходити.
— А в подальшому вже не буде ніяких проблем при перетині канадського кордону?
— Не повинно бути. Я проставла все коректно. Просто у системі не відмічено було, про ваше повернення. Мабуть помилка на кордоні працівника.
— Дякую вам. Сподіваюся, що все обійдеться.
Я повернулася до своєї родини і ми вже разом сміялися над новою пригодою. Ну, не можу я ніяк без труднощів, без цікавинок у моєму житті.
— А я казав, що в такому випадку краще коли є штамп у паспорті про перетині кордону!
— Ну це ж не моя провина! Це ж не я відмовилася його ставити. Я ж не можу заставити їх. А ця дівчина-білявка, що зустрічала мене у Київському аеропорту, як зараз пам'ятаю її усміхнене обличчя, мабуть перший день була на роботі. Як каже моя мама: “понабирають по об'яві”. Добре, якщо тепер у подальшому все обійдеться, а то в моєму випадку завжди якісь виключення та форсмажорні ситуації. Тільки нервувати заставляють.
Після того в нас не було ніяких пригод окрім того, що при поверненні затримали наш літак на довгий строк, а потім геть скасували і всі пасажири чекали в аеропорту. Ніхто нічого не знав у довідковій службі, всі розводили руками. Нам не пропонували ні їжу ні навіть води у зв'язку з довгою затримкою, як того вимагають правила. Навіть вибачень зі сторони працівників аеропорту. Кріс був дуже здивований такому негативному сервісу, який дуже відрізнявся від канадського.
