Спочатку:
На сторінку книги
По дорозі до дому нас накрила сніжна погода, у кінці квітня. Потім ще кілька днів сніжило і було прохолодно. Та це було нормально для цієї місцевості і нікого крім мене не дивувало. Бо з фото моїх подруг та знайомих, які викладали фото у інстаграм, в Україні панувала тепла весна. Зеленіла трава, розквітали квіти, всі вже роздягалися.... а тут ніяк не могли розпрощатися з теплим одягом.
Час пролетів, як завжди, швидко. Але ми були щасливі від того, що нам знову вдалося побути разом. Я збирала з ранку вже валізи бо мала літак о третій годині. Кріс дав мені одну зі своїх валіз, трохи більшу за мою, бо ще потрібно було спакувати подарунки та сувеніри. Він допомагав мені, сидячи на підлозі навколішках. Я ще раз окинула все оком, згадуючи де лежали усі мої речі, щоб нічого не забути.
— Ти нічого не забула?
— Та наче все. Навіть всі твої подарунки, — і заклопотано оглядала всі речі у валізі та кімнату у пошуках речей, які я могла пропустити.
— Ти забула обручку!
— Яку обручку, — подумала я, — Я не брала з собою сюди обручок ніяких, лише сережки, — і підвела очі на нього, щоб відповісти йому. І побачила, що він тримає в руках якусь обручку у білій коробочці. Я зраділа такому несподіваному подарунку до всіх інших, що він вже мені зробив та сплатив за всі мої сувеніри. Я обійняла його подякувати.
— Ти вийдеш за мене?
Я очманіла. То це не подарунок!? Він робить мені пропозицію!? Я розплакалася і кивнула головою, а потім відповіла ТАК і простягнула руку, щоб він вдяг ту обручку на палець. Кріс і сам розчулився трохи. Ми знову обійнялися і просиділи так трохи в двох на підлозі, обіймаючись, цілуючись та витираючи сльози один одному.
Я відразу ж зробила фото своєї руки з новою обручкою та відправила додому з новиною, що мені зробили пропозицію.
По дорозі в аеропорт ми на швидкоруч обговорювали наше весілля. Що тепер потрібно готуватися і планувати щось на літо чи осінь. І це все ляже на мої плечі, бо вирішили робити в Україні, так як виходило все дешевше ніж у Канаді.
На зворотньому шляху я таки дізналася у митників щодо штампів у паспорту і мені відповіли, що це таке оновлення і штампи вже не є обов'язковими та ставляться на розсуд та за бажанням працівників, бо вся інформація зберігається в електронному вигляді.
Так почалася нова глава у моєму житті тепер вже під назвою " Моя наречена". Бо після пропозиції так мене став називати Кріс кожного разу у нашій повсякденній переписці.
Друга частина історії: "Наречена"
Після поїздки я закрила свій рот на замок взагалі. Про наближаючийся шлюб у моєму житті знали лише мої батьки. А я поринула у клопоти пов'язані з цією подією. А сама тим часом перебувала у стані шоку, що подібне трапилося у моєму житті. Мені все здавалося, що одного дня я проснуся і зрозумію, що все це був дуже гарний сон.
Свою нову обручку усім зацікавленим спостерігачам пояснювала подарунком від моєї сестри, яка вкотре надіслала нам посилку з подарунками з Італії.
В нашій переписці почалися обговорення на коли і як все планувати. Я підкидала Крісові можливі варіанти та пропозиції з цінами на роздуми для його одобрення та підтвердження. З його сторони на наше весілля ніхто не міг приїхати, бо було дуже далеко та не зручно. До того ж ми мали їхати наступного дня у відпустку, тому не мали часи розважати далеких гостей.
Зупинилися ми на жовтні місяці, хотіли зробити весілля на першу дату нашої зустрічі. Коли ми остаточно вже це затвердили між собою, я почала робити броні та планувати усе на конкретні дати.
Обручки ми хотіли мати не золоті як у всіх зазвичай, а з королівського стерлінгового срібла, яке не темніє і виглядає як платиновий метал. Кріс хотів з темно-синіми вставками по обідку, а я з камінцями. Цим питанням зайнявся Кріс і сам купував опираючись на мої розміри.
Головною нашою справою було отримання документу з РАГСу. І це було трохи проблематично так як він не місцевий і ми не могли подати заяву за стандартною процедурою. На щастя, в Україні з'явилася така послуга, як "шлюб за добу" де обіцяли зробити це без місячного очікування, лише за кілька днів, якщо документи всі впорядку. Я дуже зраділа цьому і пошукала інформацію в інтернеті з цього приводу. Знайшла агенцію в Києві, яка займається подібними питаннями. Я зв'язалася з ними і розказала свою ситуацію. Вони сказали, що зроблять усе без проблем за три дні, бо мали вже подібні випадки. Самі перекладуть паспорт мого майбутнього чоловіка, організують розпис і потім так само перекладуть свідоцтво про шлюб і все це буде коштувати лише 10 000 гривень. Я їх послухала, подякувала і відповіла, що подумаю. Але звісно, що звертатися до них я не збиралася за такі кошти. Тим паче, що одного перекладу свідоцтва про шлюб для Канади було мало. Потрібна була його легалізація у консульстві Канади. Я пошукала представництва "шлюбу за добу" у найближчому для мене місці, їх виявилося аж два і вони мене запевнили, що все робиться без проблем і я можу звертатися у будь який час. Так було вирішено головне питання з головним папірцем у нашому житті. Залишалися лише організаційні питання з усіх інших питань: одягу, місця проведення, декорації, ведучі, фотограф, відеограф...
Я наполягала на весіллі лише з батьками але у гарній локації десь у місті у весільному вбранні з фото та відеозйомкою. Але Кріс сказав, що цього може бути за мало для оформлення доказів, для міграційних офіцерів і ми маємо влаштувати банкет мінімум на 30 гостей. Це для мене був ще той квест, так як усіх моїх родинних зв'язків було не менше 60 чоловік. А більшу цифру за 30 я збирати ніяк не хотіла. Зупинилися лише на дуже близьких родичах, колегах по роботі та деяких друзях і знайомих. Але з запрошувальними листівками я не поспішала, а вирішила роздати їх лише за місяць до запланованої дати. Так як завжди в нас робилося, а не так як за канадськими традиціями за півроку до весілля. Бо в мене ще передбачалася одна проблема з питанням надання дозволу виїзду для моєї дитини від біологічного батька, так як ми планували після весілля відразу поїхати на відпочинок у Турцію, типу медового місяця, але лише на тиждень, бо всі мали повернутися до роботи. Я боялася, що біологічний батько не надасть дозволу дитині якщо дізнається причину відпустки і просто з підлості зробить все навпаки.
Я попердньо мала розмову по телефону з колишнім чоловіком щодо дозволу поїздки для дитини, але не називала справжньої причини. Сказала, що хочу поїхати з ним відпочити. Він відповів, що надасть без проблем але коли приїде для підписання відповідних документів не уточнив. Час йшов, а відповіді все не було. Ми вже дзвонили йому двічі, навіть мій син просив його і той клявся, що все буде добре і той поїде, та знову ж таки дій відповідних не було. Передбачаючи такий перебіг подій, я попередньо проконсультувалася з юристом з цього питання і він порадив мені звернутися до суду. І почати з подачі на аліменти, на які я так і не подавала ще з моменту розлучення. Але він мене запевнив, що в моїй ситуації без цього ніяк, особливо в подальшому у питаннях з міграційного процесу. Якщо він не хоче йти на зустріч, то маємо вплинути на нього усіма законними способами. Варіант з позбавлення батьківських справ, юрист відразу відкинув, так як на те потребували дуже вагомі причини (побиття, загроза життю дитини, звернення з заявами до поліції чи до соціальної служби з відповідними актами та документами на руках). На жаль, по закону обоє батьків мають рівні права та обов'язки перед дитиною, але те, що "папаші" не виконують свої обов'язки та ухиляються від відповідальності як моральної так і матеріальної, довести досить важко і з цього боку закон не на боці мам, що тягнуть усе на собі самі. Тому я вимушена була звернутися до суду, який документально і на паперах дозволить мені виїхати на відпочинок з дитиною, навіть якщо "тато" не надасть своєї згоди. І це потрібно було робити завчасно, так як документи мали набрати своєї чинності згідно законом.
Місце для проведення церемонії та банкету я обрала одне й те саме, у сусідньому селищі біля моря. Там було проведено вже не одне весілля завдяки гарній локації. Там же мені порадили агенцію з декорування, але я і сама про них вже знала раніше з соціальних мереж. Я звернулася у цю агенцію, зі своїми побажаннями кольору, який обрав Кріс (він хотів весілля у королівському синьому відтінку), з деякими варіантами декору так як я це бачила для себе. Вони мені відповіли, що мають досить великий досвід роботи і щоб я повністю поклалася на них у цьому питанні. Тому я надіслала їм завдаток і заспокоїлася, що наступне завдання за списком було виконано. Церемоніальних ведучих за моїм запитом мені порадили в цій весільній агенції. Я зупинилася на привітній дівчинці з музикальним супровідом. Я лише надіслала їм розповідь нашої історії кохання та бажанні мелодії, також заплатила завдаток і поставила галочку у списку завдань. Так як мій чоловік був англомовним і нічого не розумів з нашої мови то я вирішилао рганізувати перекладача на весіллі, так як це було справедливо по відношенню до нього, адже це було і його весілля також. А ще в подальшому це відео дивитимуться і його родина та знайомі і вони також захочуть знати про що йде мова на весіллі. Я звернулася з цим до викладача іноземної мови, з якою займався мій син. Вона мене уважно послухала і показала мені суму за послугу, яку знайшла десь в інтернеті але чомусь помірках російських та білоруських з неймовірною ціною. Мабуть шукала де цифра виглядає більш гарною для неї. Цією ідею та одночасно проблемою я поділилася зі своєю близькою подругою Софією, яка вивчала англійську мову та також надавала уроки репетиторства діткам. Вона сказала, що залюбки зробить це для мене, навіть безкоштовно якщо я тільки їй дозволю. Бо я не хотіла нагружати її цим як звичайну гостю і дати можливість насолоджуватися святом.
