Спочатку:
На сторінку книги
А я вже сиділа на зйомній квартирі у місті і чекала на таксі, щоб вирушити в аеропорт зустрічати свого майбутнього чоловіка. Попередньо наповнила холодильник його улюбленими смаколиками та підготувала усе для приготування вареників і борщу. Добре, що супермаркет був поруч у сусідній будівлі і ми знаходилися у центрі міста.
Таксист попався дуже порядною та доброзичливою людиною і чемно чекав на нас в аеропорту коли затримувалася видача багажу, бо безкоштовний час перебування на парко місці був обмежений і він кожного разу дзвонив мені і попереджав, що здійснить знову заїзд і обнулить час. А ще був дуже балакучий і по дорозі до аеропорту розважав мене. Розпитав де я їду і з якою цілю. Я відповіла, що зустрічаю хлопця свого.
— От, не пощастило, а я вже хотів тебе на побачення запросити, таку гарну дівчину.
— Ні, я вже зайнята.
— От так завжди! І де шукати собі дівчину. Усі зайняті. А в тебе подруги є незаміжні?
— Ні, нажаль, усі також з парою.
Наша зустріч, як завжди, була довгоочікувана та радісна. Ми раділи як діти один одному. Кріс був стомлений з дороги та знову ж зміна часового поясу. Тому я його нагодувала та відправила відпочивати. Бо наступного дня в нас починалися клопоти з оформлення важливих документів.
Ранок почався пізно, бо Кріс завжди любив поспати довше але дозволити це ми не могли бо мали купу справ. Почався тільки но тиждень і до весілля було ще п'ять днів та розслаблятися собі я не могла дозволити, доки ми не мали найважливішого папірця в нашому житті. Зустріч з аренди автівки була запланована майже на вечір і першою нашою справою був переклад паспорта Кріса як того вимагали стандарти одруження з іноземцями. Я знайшла агенцію неподалік з перекладу та одразу ж нотаріального засвідчення. Жінка перекладач а ім'я Тетяна була дуже привітною. Побесідували з нею, розказали свою історію. Вона сказала, що має знайому у одному з РАГСів тут. Я їй подякувала і відповіла, що вже домовилася у міст із одним по телефону заздалегідь.
Доки виконувався переклад, ми пішли прогулятися набережною. Зробили трохи фото для себе. Дорогою побачили торгівців фермерів місцевими кавунами та кукурудзи і звісно ж зробили закупи. Як то побувати на півдні і не скуштувати знаменитих місцевих Херсонських кавунів, якими я вихвалялася весь час.
Коли документи були вже готові — настав час забирати і автівку. Оформивши всі документи, пересуватися по місту стало простіше. Я була для Кріса навігатором у місцевості. Після цього ми повернулися до квартири, я зварила борщу і вирішили відпочити. На вечір я зрозуміла, що в мене підійнялася температура і я захворіла. Бо напередодні, коли я бігала по магазинах та мала зустріч з власниками квартири, був сильний дощ та я промочила трохи ноги. Хворіти я не могла собі дозволити саме зараз, весілля на носі, а в нас ще купа справ. Довелося йти у найближчу аптеку та купувати ліки які відразу ставлять на ноги, та лимонів, що завжди допомагали мені при перших симптомах. А Кріс попросив показати йому місцеве пиво, яке також п'є мій тато. Напившись усіх тих медикаментів, напаривши ноги— я відключилася рано і перша. Зате на ранок я вже почувалася на багато краще і за три дні вже забула про свою хворобу.
Наступний день був найважливішим. Це був вівторок і ми стояли у великій живій черзі до кабінету де мали перевірити документи Кріса та оформити наш шлюб. Простояли ми десь дві години. Працівниця виконувала свою роботу дуже повільно, ходила з кабінету в кабінет, відволікалася на розмови, іноді грубила іншим відвідувачам. Кріс був шокований таким сервісом, особливо тими, чому ми стоїмо у живій черзі, а не забронювали зустріч попередньо. Перед нами залишалося ще двоє відвідувачів, як вийшла ця літня жінка і повідомила, що прийме лише одну людину бо потім починається обідня перерва, а після вона працюватиме з оформлення документів і нікого вже не прийматиме. Я вирішила проконсультуватися з нею і попрохати, щоб вона хоч прийняла документи в нас. Вона вислухала мене, попередньо глянула на документи і видала:
— Я то прийму у вас документи але його паспорт ще потрібно за процедурою подати до відділу поліції на перевірку криміналу та легального перебування в Україні.
— І скільки це займає.
— Два тижні мінімум було. В залежності на скільки вони загружені в даний момент.
— Два тижні? Ми не можемо скільки чекати. В нас весілля в суботу, а потім нас не буде в країні і він не може так довго сидіти тут чекати.
— Я нічим вам не можу допомогти.
— Так я ж дзвонила попередньо у агенцію та питала, мені відповіли, що все робиться швидко.
— Що та агенція може знати з реальних строків. Тим паче вони не можуть відповідати за роботу відділу поліції.
— А можна якось пришвидшити цю перевірку в поліції?
— Дівчино, якщо у вас там є знайомі та канали впливу, будь ласка. Я нічим вам не можу допомогти!
Кріс, який був весь час поруч і не розумів наших розмов але по моєму обличчю зрозумів, що щось не в порядку. Я пояснила йому, що тут в нас нічого не вийде і треба шукати щось інше. Згадала, про нашу розмову з перекладачем Тетяною і звернулася до неї. Вона надала нам адресу і сказала, що керівник відділу її добра знайома. Ми відразу поїхали туди. Її знайомої на місці не було, а була інша працівниця. Вона відразу без проблем надала нам реквізити на сплату і потім з усім цим сказала прийти на подачу документів. На моє запитання скільки по днях ця вся процедура займе часу, вона відповіла, що десь тиждень, бо там недавно змінився контингент у відділі поліції і вона не може вплинути на пришвидшення процедури, типу натякнула, що "хабар" давати нікому. Я вийшла з відти як у воду опущена. Нас ніяк не влаштовували такі строки. Якби ми ці два тижні залишалися в Україні то все було б добре. Але ми мали наступного дня після весілля летіти у Турцію бо все вже проплачено. Все вже було сплановано по днях бо кожен мав обмежений час у відпустках.
В мене залишився останній варіант, який я відкинула з самого початку планування нашого весілля. Я мала добру знайому, а точніше також клієнтку нашого банку, що в мене весь час обслуговувалася —керівник нашого місцевого сільського РАГСу Людмила. Я з нею консультувалася в літку з усіх можливих варіантів отримання шлюбу з іноземцем. Єдиною проблемою, що ми мали — це лише подача заяви, так як потрібно робити це за вчасно за місяць і обов'язково в двох. Інших варіантів в нас не було, окрім одного, де я могла сплатити певну суму коштів і там вони самі зроблять все на протязі дня. Але Крісу він не сподобався і я його відразу відкинула.
Я набрала її номер, вибачилася кілька разів, за те, що турбую в такій ситуації але пояснила і сказала, що в мене немає вибору.
— Та без проблем, все нормально. Оформимо все як положено, я про все подбаю, приїжджай навіть зараз.
— Та на сьогодні вже за пізно, ми у місті, не встигнемо.
— Тоді чекаю на вас завтра. Тільки паспорт його перекладіть.
— Вже все є.
— Ну і все. Оформимо вам тут шлюб як і казала тоді.
