Спочатку:
На сторінку книги
Так як в моєму селі був лише один, на мою думку, нормальний відеограф, то я вирішила забронювати його якомога найшвидше і першою, бо на осінь припадала пора весіль і потім знайти когось буде дуже проблематично. Він відразу погодився і ми заключили договір. Фотографів хоч і було трохи більше але ціни та якість в усіх були різні. Точніше за якістю послуг майже однакові, а от оцінював кожен себе по різному. І я нікого не хочу ні в чому звинуватити але як споживач у даній ситуації зі значними витратами, кожна копійка рахувалася. І до того ж, один фотограф вагався, що дата ще далеко і ціни можуть змінитися, хоча і так назвав ціну по міркам міста.... тому я його відразу відкинула і звернулася до дівчинки, яка була ще вільна на той часі без проблем погодилася. До речі, і ціна виявилася в неї досить приємною. Хоча мій тато також займався фотографією і без проблем міг зробити нам фото, та я вирішила ще підстрахуватися, а також дати татові можливість бути гостем, а не працівником на нашому весіллі.
Весільну сукню я знайшла в інтернеті. Український весільний салон, що також займався продажами онлайн. Всі сукні вони відшивали самі по будь-яким картинкам або продавали вже те, що було в наявності. Мені він одразу сподобався, бо мала можливість отримати сукню відразу по своїх параметрах, а також мали деяке взуття в наявності і ціни в них були дуже приємними. Я замовила сукню без фати у кольорі капучино і там же мені підібрали туфлі такого ж кольору. Мама Кріса визвалася сплатити за мою сукню і надіслала кошти через нього. Костюм для Кріса ми вирішили придбати у наших магазинах по його приїзду, бо їхні канадські ціни були за високими.
Заздалегідь також забронювала перукаря з візажистом, які одночасно б працювали над моїм образом. Для своєї зачіски я замовила додаткові пасма волосся для пишноти і вирішила лише завити волосся без ніяких налакованих зачісок.
Замовила триярусний весільний тор та топер для нього з нашим прізвищем. Але топер встановила вже безпосередньо перед самим весіллям, як не настоювала на тому моя кондитер. Дуже їй хотілося зробити фото торта з топером, хоча я не розумію навіщо.
Також організувала транспорт для гостей, щоб доставити їх до місця проведення нашого весілля і потім відвезти назад.
Останнім забронювали квартиру у місті Херсон для нашого проживання та вирішення необхідних питань, а також машину для зручного пересування по місту та між містом.
Кріс займався лише питанням броні нашої відпустки. Усіма іншими питаннями займалася я на місці, за що він мені весь час дякував і казав, що дуже цінить мою не легку працю. Моя сестра подарувала на наше весілля значну суму коштів, які мене дуже виручили в оплаті замовлених послуг. Батьки Кріса та його найкращий друг також попередньо віддали подарункові кошти на весілля, завдяки яким ми змогли все сплатити вчасно та організувати.
Усі ті кошти, що ми витратили в Україні на оплату організації весілля, одяг, банкет, випивку, оренда квартири і машини на тиждень, оплата за нашу сімейну відпустку у Турції на сім днів та переліт Кріса в обидві сторони — становило лише 40% від мінімальних витрат на звичайне канадське весілля. Це при тому, що витрати на організацію транспортування гостей покладається на плечі самих гостей. Так само і з випивкою на банкетах. За звичай це оплачується окремо гостями і не входить до витрат весільного бюджету. Самі послуги з організації весілля(церемонія, оформлення, банкет), фото і відеозйомка та вбрання завжди займало значну долю канадського весільного бюджету.
Все літо в мене йшло у весільних та судових клопотах. Колишній хоч і з'явився на судове засідання та обіцяного дозволу не надавав, мотивуючи це тим, що я вивезу дитину і він її не побачить. Я була шокована і мені хотілося сміятися від прояву його "батьківської" турботи. До чого були сказані ці гучні слова, якщо він до цього ніколи не цікавився життям дитини абсолютно і не мало значення де б вона знаходилася.
— І що мені робити в цій ситуації? — звернулася я до судді, яка до речі, виявилася клієнткою нашого банку і обслуговувалася у мене постійно як споживач.
— Повторне слухання через місяць, де ми зможемо прийняти рішення у твою пользу, а потім ще місяць для набуття рішення законної чинності.
— То дуже багато, в мене немає часу на то все. Я не можу перетинати кордон з документом, що не набув чинності і залишити дитину на кордоні. В мене вже вся відпустка проплачена.
— І є підтвердження?
— Так, я роздрукувала оплачені броні з відпустки.
— Ну то чого ж ти відразу не показала? - вона повернула мого колишнього чоловіка до залу і запитала його чи згоден він з цими документами. Той кивнув. — Ну от і все. Тоді я скажу секретарю підготувати відповідні папери, днями забереш рішення суду і воно набере чинності через місяць, як завжди.
— Дякую вам величезне. Це мене влаштовує.
Після цього, якраз залишався місяць і пару тижнів до нашого весілля. Я вирішила нарешті рознести запрошення та поставити у відомість усіх, що збираюся заміж. Першим листівки я роздала на роботі підчас обідньої перерви, коли всі були разом і якраз влаштували спільний обід. Тоді я їм зізналася про реальну ціль поїздки до Канади і чим була так заклопотана все літо. Вони дуже за мене зраділи але повідомили, що підозрювали щось подібне.
Наступні запрошення я віднесла до близьких родичів. Вони були дуже шоковані і здивовані, бо не були в курсі справи. Так, вони знали, що я маю знайомого з іншої країни але такий перебіг подій вони навіть не очікували.
— Ти шо шуткуєш з нас? Що це за прикол?
— Ну чого б я такими речами шуткувала? Мені більше зайнятися немає чим як по приколу друкувати запрошувальні листівки?!
— Шо серйозно, весілля?
— Так!
— Ого. І шо потім, поїдеш до нього?
— Ні, він переїде сюди у село!
— А дитина?
—І дитина зі мною, куди ж я його лишу?
— А не страшно? А як не складеться і шо тоді? Може б сама поки поїхала придивилася а потім сина забрала. Чого його возити туди сюди. А як же мова? Як школа?
— Так, я вашої поради не питаю, що мені і як робити. Я прийшла вас запросити на весілля. Все!
І тут почалися різні поради та запитання які мене бісили. Чим більше людей дізнавалося про наближаючийся шлюб з іноземцем у селі, тим більше різних балачок та думок з'являлося навкруги. Два головні питання які я чула частіше всього:
— А де ти його знайшла!
— І не страшно тобі?
Одна колишня співробітниця навіть з єхидством та заздрістю сказала:
— І де ти тільки їх находиш? Жодного разу не пам'ятаю, щоб ти була одна.
— Вони самі мене знаходять! Прям до дому приходять. Така я вже на розхват! — з сарказмом відповіла я. Так і крутився в голові анекдот на цю тему і з цього приводу: "один орган здоровий і тому заздрять".
Інші, дізнавшись про те що він з "Америки" почали мене розпитувати де і собі знайти такого судженого, яким я сайтом користувалася, як шукала... Кожен вважав за потрібне висловити саме свою думку з цього приводу. Скільки одразу з'являлося сімейних експертів чи мали в арсеналі подібні історії з сумним кінцем. Наче я питала їхньої думки. Чим інтернет знайомство це не варіант на вдалі стосунки чи навіть шлюб? Чому це обов'язково щось небезпечне? Можна подумати, що зустрітися з поганою людиною чи навіть маніяком ніде не можна в реальному житті. Хто сказав, що вдалий шлюб можливий лише при очному знайомстві? Ризик є завжди і в будь якій ситуації. Але все наше життя складається з вибору чогось чи когось. І якщо так судити, то варто сидіти вдома і нічого не робити взагалі. Але це моє життя, яке я живу як хочу і як вважаю за потрібне, і я не збиралася оправдовуватися чи пояснювати комусь свої дії.
А більше всього мене насмішили балачки, які розповів мій керівник. Його дружина перед нашим весіллям робила манікюр утому самому салоні краси де я також напередодні зробила манікюр та епіляцію для відпочинку на морі, та домовилася про зачіску для мами. І поки вона там сиділа їй розповіли всі подробиці про моє весілля та додали, що я так старанно готуюся, що навіть "піську" свою проепілювала. Хоча я там дівчатам нічого не розповідала і за ширмою не було видно, що саме я епілюю. Так вже декому не давало спокою моє особисте та інтимне життя з моєю "піською", які обговорювалися скрізь і були темою номер один по селу.
Знайомі та інші люди в Канаді, коли чули про те, що Кріс збирається побратися з Українкою та привезти її до себе — також насторожували його і радили не бути таким наївним і ні до чого хорошого цей шлюб не приведе. Усі бажаючі взяти шлюб з іноземцем — аферистки, що прагнуть отримати лише громадянство країни.
Нас двох це дуже смішило і додавало ще більше мотивації до наших дій. І весь час повторювали всім, що нашим прикладом ми покажемо і доведемо, що справжнє кохання існує, а я потім напишу про наше кохання книгу.
Останнім до весільним кроком було проведення дівочвечору. Я завжди хотіла його мати і це також було необхідно для додаткових доказів щодо підтвердження серйозності наших намірів створити сім'ю. Але на день проведення кілька подруг були зайняті іншими справами і не могли бути присутніми. Дві інші сказали мені не витрачатися та зберегти кошти, які мені ще знадобляться у майбутніх витратах. Тому ми просто випили по коктейлю та зробили кілька фото. І в цей момент мені хотілося бути у Канаді, де подібні вечірки влаштовують друзі для наречених. Хоча для мого чоловіка ніхто і нічого так і не влаштував. Бо як пояснювали його друзі, що весілля не проходить в Канаді і їм взагалі не надходили запрошення. І не важливо, що вони все одно б не приїхали але запрошення потрібно було їм надіслати.
