Спочатку:
На сторінку книги
— Ми будемо дивитися фільми по вечорах у квартирі?
— Звісно. У нас на все є час.
— Тоді потрібно буде підготувати спеціальну підбірку для нас.
— А на якій мові б
удуть фільми?
— Я думаю, що англійською але я підшукаю обов'язково для тебе з субтитрами.
— Добре. Це навіть краще. Я оце переживаю як я буду орієнтуватися у аеропорту з цими пересадками. Куди йти, що робити, де потім забирати валізи.
— Ти на місці з орієнтуєшся. Якщо я розібрався без знання мови то ти тим паче. Все буде добре, не хвилюйся.
— Тобі легко казати, ти подорожуєш вже давно і багато.
— Все буде добре. Ти кмітлива та розумна. А мені ще потрібно встигнути зробити купу справ.
— Наприклад.
— По прибирати в будинку, бо мій друг Радж має алергію на шерсть. Зібрати валізи, а перед тим зробити прання...
— А як Радж з такою алергією до тварин доглядає за твоїми собаками?
— Він приймає спеціальні алергені пігулки.
— Який чудовий справжній друг, що йде на такі жертви.
— Та йому це за радість. Відпочити від мами окремо тиждень.
— Зрозуміло. А в нього є дівчина?
— Ні. За весь час, що ми з ним товаришуємо я не чув ні разу щоб він про когось говорив чи збирався на побачення.
— Нічого собі.
— Може він гей та ти йому до вподоби?
— Ні. сто відсотків він не гей. Я не знаю чому він досі сам. Ми на такі теми не спілкуємося.
— Чого?
— Бо ми хлопці трохи різні від вас дівчат. Ми обговорюємо спорт, ігри, подорожі, фільми...
— Зрозуміло.
— А можна я додам трохи справ до твого листа?
— Звісно. Що ти хочеш?
—Я хочу канадських цукерок. Ваш бренд якийсь.
— Я пошукаю щось.
— Дякую.
— Облиш. Мені приємно.
— Я буду дуже задоволена.
— Я думаю від львівського шоколаду ти будеш задоволена більше.
— О так! Ти і шоколад... оце дійсно задоволення.
— Добре, моя дорогоцінна Арінка. Буду я відпочивати. Сьогодні в нас обох був довгий та продуктивний день.
— Це точно. Приємних снів.
— Гарного тобі дня. Скоро побачимося!
— Так, так!
Наші розмови вже були іншого характеру. В передчутті майбутньої зустрічі, подальших подій. Були зайняті додатковими справами перед поїздкою, що наближалася. Кожен рахував лічені дні у календарі і був дуже схвильований найближчим майбутнім і що нас чекає після цієї зустрічі. Буде продовження чи ця зустріч буде першою і останньою у нашому спілкуванні. Можливо, ми подякуємо один одному за виділений час та скажемо "Бувай" на завжди або спілкуватимемося але вже не так плідно як раніше і вітати один одного лише на свята та питати іноді "Як справи?". І це ми жодного разу не бачили один одного по відеозв'язку і не чули навіть голоси один одного. Лише фото.
Мені було дуже цікаво і водночас страшно. Ще мама зі своїми страхами весь час мене настерігала бути дуже обачною та обережною там. Вона хвилювалася, що Кріс може бути злочинцем чи членом великої організованої банди, що заманюють дівчат, а потім продають десь за кордон у сексуальне рабство, примусову працю чи на органи. Я розуміла її хвилювання, бо по перше, сама була мамою, а по друге, в родині наших родичів був такий випадок. З усіх балачок та розслідувань проведених родиною -одну з наших сестер у третьому коліні подружка продала у рабство. І вона об'явилася лише років 17-18 поспіль. Але де була і що з нею трапилося вона не розказувала. А її дитина зростала весь цей час без неї. Бо на час викрадення їй було лише рік чи два.
Тому я залишила родині якомога найбільше інформації про Кріса, про місце проживання, контакти усі які можна. Придумала де я триматиму документи та гроші і телефон. Була розроблена ціла запобіжна операція.
Але нічого так і не стала розповідати подружкам та колегам на роботі. Не хотіла розголосу і з'їздити тихенько, типу у сімейну подорож для знайомих і ділову поїздку для інших членів родини. Бо для нашого маленького села то був великий привід для розмов. І розмов далеко не по суті. Завжди дочують краєм вуха, побачать краєм ока — а що не зрозуміли то придумають кожен на свій смак та розноситимуть ото все лайно від однієї пліткарки до іншої та ще й сперечатимуться хто з них правий і знає все на сто відсотків. А особливо ніхто ніколи не розносив інформацію про успішних людей у селі. Плітками номер один були лише невдачі та негаразди інших, і не важливо що у самих в сім'ях іноді була повна "жопа", та про те ж ніхто ніколи не розкаже, а ще й закриє тобі рота і образиться бо ти говориш не по суті і нічого в житті не розумієш. Навіть якщо це були члени твоєї родини. Попліткувати поза спинами любили усі.
Залишалися лічені дні до нашої зустрічі. Спаковані чемодани вже чекали біля дверей. Останні організаційні моменти та справи перед відбуттям. Знову купа застережень та нотацій від мами, та куча наставленнь і хвилювань Крісові від його старшої сестри.
— Ти вже готовий до подорожі?
— Так. Моя сестра має бути скоро біля мого дому, щоб відвести мене в аеропорт. Ти ж зареєструйся на свій літак онлайн. Тобі має прийти на твою електронну пошту.
— Я бачила. Воно мені таке все не зрозуміле. Це обов'язково?
— Так.
— Я так хвилююся. Скільки нового та не зрозумілого для мене. Куди йти, що робити!?
— Тобі в аеропорту все розкажуть і покажуть, не хвилюйся.
— А як ти дістанешся з аеропорту до квартири?
— В подібних місцях завжди купа таксистів, що пропонують свої послуги.
— Так вони там дуже дорогі. А власник квартири не може тебе зустріти? Я бачила на їхньому сайті, що в них доступний трансфер з аеропорту.
— Я питав в них, вони відповіли, що не можуть.
— Я можу подзвонити у службу таксі і замовити для тебе машину. Це буде набагато дешевше. І тобі простіше буде порозумітися.
— Це було б не погано.
— Я знайшла для тебе класний варіант. Водій, хоч і не розмовляє англійською та зустріне тебе з літака з табличкою і відвезе прямо до дверей апартаментів. Я надала усі дані. Це коштуватиме тобі 140 гривень лише. Я пізніше надішлю тобі номери і модель автівки та ім'я водія ближче до твого прибуття як вони мені надішлють смс.
— Дуже тобі дякую. Все, моя сестра вже тут. Маю бігти.
— Пиши мені між польотами де буде вай фай.
— Постараюся. Бувай моя Арінка. До скорої зустрічі!
— Безпечного тобі польоту!
Я підганяла усі справи в передостанній робочий день. Перенесла кілька зустрічей по кредитах для виконання планів, Зробила кілька дзвінків. Добре коли люди йдуть на зустріч та не поспішають. Сформувала всі необхідні папери по попередніх карткових справах, зробили та підписали відповідні акти з передачі цінностей на інших працівників. Ніхто нічого такі не знав окрім керівника і навіть не здогадувався. Колеги лише прохали про фотозвіт під час подорожі та сувеніри.
— Привіт моя дорогенька! Я вже дістався апартаментів. Стара але дуже гарна будівля. Власник чекав на мене біля входу. Він трохи говорить англійською. Я розпитав в нього про магазини з їжею поблизу та ресторани.
— Дуже добре. Водій таксі мені також вже подзвонив і доповів, що доставив тебе за адресою. А ще сказав, що забере тебе завтра ввечері і ви разом поїдете зустрічати мене з аеропорту.
— Дякую ще раз за організацію служби таксі.
— Сервіс дуже якісний. Він телефонував мені кілька разів перед тим як зустріти тебе, так що я не хвилювалася. Як тобі погода у Львові?
— Чудова у порівнянні з Канадою. Я коли покидав країну, знову був мокрий сніг.
— Ну так тоді грійся та насолоджуйся. Я перевірила сайт погоди, усі дні теплі та сонячні до +14, нам пощастило. Чудова погода для прогулянок і без дощів.
— Бажав би я тебе тут поруч зі мною. А взагалі, мені ти тут потрібна з інтернетом та гугл мапою. Важко орієнтуватися.
— Будь терплячим. Завтра вже побачимося.
— Я надіслав тобі фото. Я вже прийняв душ і йду знайти де можна повечеряти. Бачив тут одне Бістро в кінці будівлі та Макдональдс, коли виходив прогулятися вдень та роздивитися околиці поблизу квартири.
— Та я бачила. А чому ти у футболці і не поголений?
— Так я лишив цю справу на завтра, як ти вже приїдеш. Я все продумав. А легку куртку надягну як буду виходити вже. Я коли був у футболці усі думали, що бодібілдер.
— О, молодець! Та я оце і думаю як ми будемо вигляди поруч один з одним, як Лев і Мишка.
— Так це чудово. Мені подобаються маленькі.
— Чим займатимешся в вечері? Розберу мій багаж. Налаштую телевізор та свої шоу до твого приїзду, а потім пройдуся та пошукаю де можна пива випити і звісно ж, спати... спати... і спати.
— Хороший список занять.
— Я пішов, бо голодний!
— Та йди вже! Бо я також трохи буду зайнята, в мене клієнти прийшли.
Ми вже списалися знову ввечері, коли він повернувся з прогулянки і мав доступ до інтернету. Тепер ми були на одному часовому поясі. Кріс сидів на софі розбирався з налаштуваннями техніки та тестував місцеве пиво перед сном. Він був трохи збуджений та нервував щодо завтрашньої зустрічі. Ніхто не очікував нічого поганого та якесь хвилювання було присутнє, як перед звичайним першим побаченням. Бо для нас воно було не звичним, адже жити доведеться під одним дахом.
