Раді Вас бачити!

Гейзел

Найважча частина дня позаду. Завжди одна й та сама думка, одне й те саме полегшення, коли я закорковую останній флакончик і відкладаю стерильні інструменти. Тепер залишається тільки це — останній ритуал, межа між моїм обов'язком і її сном.

Мої пальці занурюються у баночку з білим густим кремом. Він холодний, пахне ромашкою і чимось аптечним, і цей запах вже назавжди асоціюватиметься у мене з цією кімнатою. У тьмяному світлі нічника її шкіра здається майже прозорою, мов найтонша порцеляна. Під легкою нічною сорочкою на ній, звісно, немає білизни — так простіше і безпечніше для процедур. Я починаю з того місця, де закінчуються її стегна, і повільно, обережно веду по колу, втираючи крем. Думаю про те, як важливо запобігти подразненню, про крихкість слизової оболонки, про все, чого мене вчили. І брешу сама собі, що думаю тільки про це.

Тиша. Саме вона тут найважча. Вона не заспокоює, а тисне, змушуючи чути кожен звук: шурхіт простирадл, ледь вловимий скрип моїх гумових підошов, тихий зсув її дихання, коли мої пальці проходять надто близько до внутрішньої сторони її стегна. Іноді мені до відчаю хочеться принести сюди радіо. Просто щоб якась безглузда мелодія заповнила цю порожнечу. Музика стала б щитом. Без неї ми надто оголені.

Я майже закінчила. Мій великий палець, ледь ковзнувши, випадково торкається краю м'якої складки шкіри, вологої та гарячої. Вона різко вдихає повітря, і все її тіло на мить напружується під моєю долонею. Я миттєво відсмикую руку, наче обпеклася. Її очі заплющені, але я знаю, що вона не спить. І раптом розумію, що тиша дзвенить не від напруги. Вона дзвенить від питання, яке повисло між нами: чи справді це було випадково?

Сесілія

Після нашої довгої розмови щось змінилося. Я почала розуміти її, і мені здавалося, що й вона починає бачити в мені не просто пацієнтку. Вечірній ритуал з кремом я тепер майже очікувала.

Я лежала з заплющеними очима, але я не спала, дослухалася до кожного звуку. Я відчувала, як прогинається матрац під її вагою, коли вона сідає поруч, вдихала знайомий запах ромашки.

Її дотики були обережними. Я відчувала, як її пальці повільно рухаються по моїй шкірі, і все моє єство перетворилося на слух. Ось її рука наблизилася до внутрішньої сторони мого стегна. Я затамувала подих.

Легкий, ледь відчутний дотик її великого пальця до краю моєї найчутливішої шкіри. Швидкий, майже миттєвий. Випадковий.

Але моє тіло, що чекало на це, що було готове, відреагувало так, ніби це був найвідвертіший дотик у світі. Гаряча, солодка хвиля прокотилася від низу живота до самих кінчиків пальців. Я відчула, як вона швидко прибрала руку.

Я лежала нерухомо, не розплющуючи очей, і відчувала, як її погляд палить мою шкіру. Вона думає, що це було випадково. І, можливо, так і було. Але для мене зараз це не мало значення. Я знала лише одне: я хотіла, щоб ця випадковість повторювалася знову і знову. І мені здавалося, що тепер вона теж про це думає.