Раді Вас бачити!

Гейзел

Третій вечір поспіль я розгортала маленьку воскову свічку, і ця дія вже перетворювалась на рутину. Наша денна взаємодія стала спокійнішою завдяки читанню, але вечорами, коли я діставала медичний лоток, у повітря поверталася ледь помітна напруга.

Я підготувала все для процедури з катетером, виконала її, а потім взялася за свічку. Я збиралася ввести її все ж звичайним способом, обережно, але без попередніх маніпуляцій. Однак коли я нахилилася, щоб попередити її, Сесілія сама подала голос. Він був тихим і невпевненим.

— Гейзел... зачекайте.

Я випросталася.

— Щось не так?

Вона не дивилася на мене, її погляд був спрямований на візерунок на ковдрі.

— Ви можете... зробити, як учора? — вона ледь вимовила слова. — Спочатку... пальцем.

Я на мить здивувалася, а потім до мене дійшло. Звісно. Мабуть, такий спосіб був для неї менш дискомфортним. М'яка підготовка перед введенням твердого об'єкта — це абсолютно логічно з медичного погляду. Мені варто було самій про це подумати. Я відчула докір сумління за те, що сьогодні хотіла спростити собі роботу.

— Звісно, Сесіліє, — мій голос прозвучав тепло й заспокійливо. — Якщо вам так комфортніше, ми будемо робити так завжди. Дякую, що сказали.

Я виконала її прохання, цього разу ще більш свідомо, намагаючись бути максимально акуратною, щоб не завдати їй зайвого дискомфорту. Вона знову ледь помітно здригнулася, коли я торкнулася її, але потім лежала абсолютно нерухомо. Я ввела свічку, задоволена тим, що все пройшло гладко. Потім, як і було наказано лікарем, нанесла крем. Вона не промовила більше ані слова. Я була впевнена, що знайшла правильний підхід, який робив цю жахливу процедуру хоч трохи стерпнішою для неї.

Сесілія

Весь день. Увесь довгий, нескінченний день я чекала на цей момент. Читання, обід, розмови з матір'ю — все це було лише прелюдією, способом згаяти час до вечора. Думка про те, що я відчула вчора, не покидала мене. Вона була моєю таємницею, моїм скарбом, моїм страхом.

Чи відчую я це знову? А що, як вона зробить усе інакше?

Коли я побачила, що вона готується ввести свічку одразу, мене охопила паніка. Ні. Я не могла цього допустити. Я мала попросити.

Слова застрягли у горлі. Попросити про таке... це було немислимо. Принизливо. Але бажання відчути ту хвилю знову було сильнішим за сором. Я змусила себе говорити. Мій голос звучав жалюгідно і тихо, але вона почула.

Коли вона відповіла, що так, звісно, якщо мені так комфортніше, я ледь не розсміялася. Комфортніше. Вона нічого не зрозуміла. І це було ідеально. Моя таємниця залишалася моєю.

Я лежала, ледь дихаючи, в очікуванні. І ось її дотик. Цього разу я була готова. Я чекала на нього. І коли її палець ковзнув усередину, хвиля тепла, що прокотилася по моєму тілу, була ще сильнішою, ніж учора. Вона була свідомою, бажаною. Я впилася нігтями в простирадла, щоб не видати себе жодним звуком, щоб не зітхнути. Я зосередила всю свою волю на тому, щоб моє обличчя залишалося кам'яним.

Це було моє. Моя маленька, грішна насолода посеред цього пекла болю і приниження. Вона ввела свічку, потім мазала мене кремом, а я лежала, і все моє тіло співало відлунням тієї миті.

Коли вона пішла, я ще довго лежала нерухомо, обіймаючи цю нову, дивовижну таємницю. Вперше за пів року я чекала на завтрашній день.