Раді Вас бачити!

Гейзел

Книга від Сари лежала на килимі перед каміном, відкрита на сторінці з такими ілюстраціями, від яких подих перехоплювало. Ми з Сесілією сиділи поруч, підібгавши ноги, і розглядали їх. Спочатку ми ніяковіли, потім почали тихенько хихикати, а згодом — сміятися вголос.

— О Боже, Гейзел, — Сесілія прикрила рот рукою. — Ти бачиш це? Як... як вони це роблять?

— Гадаю, потрібна певна гнучкість, — відповіла я, відчуваючи, як мої щоки починають палати.

Її палець ковзнув по сторінці, зупинившись на особливо складній, але дуже елегантній позі.

— А ось це... це виглядає інтригуючи, і може підійти й нам, — прошепотіла вона, і в її очах знову засяяли бісики. — Як щодо того, щоб спробувати?

Я відчула, як моє серце забилося швидше.

— Ти впевнена? — запитала я, але вже знала відповідь.

— Я більш ніж впевнена, — її рука лягла мені на стегно. — А інакше нащо Сара подбала про наш прогрес, чи не так?

Ми відсунули книгу, і наша спальня перетворилася на майданчик для досліджень. Спочатку було трохи незграбно. Ми сміялися, намагаючись повторити химерні вигини тіл з ілюстрацій, але ця незграбність лише додавала шарму нашій грі.

Ми почали повільно, з ніжних поцілунків, але цього разу в них була нова, грайлива сміливість. Сесілія, натхненна однією з ілюстрацій, раптом зупинила мене.

— Ану, лягай на спину, — прошепотіла вона, і в її голосі був владний, грайливий наказ. — Сьогодні я буду зверху.

Я, здивована і збуджена, підкорилася. Вона сіла на мене, її волосся впало мені на обличчя, а руки почали повільно досліджувати моє тіло. Це було так дивно, так хвилююче — просто лежати й приймати. Її пальці пестили мої груди, а губи знайшли мою шию, потім спустилися нижче, до живота. Я відчувала, як її язик малює вологі, гарячі візерунки на моїй шкірі, і стогнала, повністю віддавшись її владі.

Потім ми помінялися ролями. Тепер я, наслідуючи її сміливість, пестила її так, як ніколи раніше. Я опустилася перед нею і віддалася дослідженню її тіла, її смаку, її запаху. Це був танець відкриттів, де кожен рух був новим. Ми не просто кохалися — ми вчилися одна в одної, сміючись, коли щось виходило незграбно, і завмираючи від насолоди, коли знаходили нову, неймовірно чутливу точку.

І коли ми, захекані та щасливі, нарешті впали одна одній в обійми, наше дихання було уривчастим, а тіла покриті блискучою плівкою поту.

— Сара — геній, — прошепотіла Сесілія, притискаючись до мене.

Я лише кивнула, несила вимовити й слова. Вона мала рацію. Світ щойно став набагато цікавішим.

Зі щоденника Сесілії

12 лютого 1964 року. Корнуолл

Це сталося! Жаба відклала ікру.

Я ніколи не бачила Гейзел такою задоволеною. Вона влетіла до кімнати, її очі сяяли, і вона просто мовчки показала мені банку з водою, де на дні лежали маленькі, прозорі ікринки. Ми обіймалися і плакали від щастя. У нас вийшло. У нас буде дитина. Наша.

Ввечері ми подзвонили Джуліану. Він довго мовчав, а потім я почула, як він голосно видихнув.

— Боже... Ви справді це зробили, — в його голосі була суміш шоку і... радості.

Ми обговорили все. Наш план. Дитина буде записана як донька моя і Джуліана. Донька лорда Кавендіша та леді Сесілії Кавендіш, народжена у Корнуоллі. Це дасть їй ім'я, статус, захист. Гейзел погодилася без вагань. Для неї головне — майбутнє нашої дитини. Вона сказала, що її материнство буде не в документах, а в серці. І я знаю, що вона буде найкращою матір'ю у світі.