Раді Вас бачити!

Гейзел

Минув тиждень. Тиждень, що пахнув хлоркою та пеніциліном. Криза минула, температура спала, і до Сесілії почали повертатися сили. Але над нами нависла нова напруга: очікування результатів фінальних аналізів.

Вранці доктор Армстронг зайшов до нас, тримаючи в руках папку. Він посміхався.

— Аналізи чудові, — сказав він. — Інфекція майже подолана. Ми перемогли.

Я відчула величезне полегшення.

— Я навіть скасовую всі вагінальні процедури, — продовжував він. — Вони більше не потрібні. А катетеризацію, для профілактики, будемо робити через день. Ви можете збиратися додому.

Він пішов, а я стояла, намагаючись осягнути його слова. Величезне полегшення від того, що вона здорова, змішувалося з дивною, ледь помітною порожнечею. Лікар, сам того не знаючи, забрав у нас майже усі медичні приводи для нашої інтимної близькості. Тепер ми мали самі вирішувати, що буде далі.

За нами приїхав Джуліан. Він був, як завжди, бездоганним: допоміг зібрати речі, домовився з персоналом, приніс Сесілії пальто. Коли ми виходили з відділення, то зустріли Елеонору.

— Вже на виписку? — тепло посміхнулася вона. — Рада за вас. А за тобою, Гейзел, бачу, тепер навіть особисті водії приїжджають, — додала вона, кивнувши на Джуліана, і в її голосі була суміш подиву і легкої, доброзичливої заздрості.

Я лише зніяковіло посміхнулася. В машині, згідно з усіма правилами пристойності, я сіла на переднє сидіння поруч із Джуліаном. Сесілія — ззаду. Я дивилася на дорогу, але відчувала її погляд на своїй потилиці.

Сесілія

Мені стало краще. Я відчувала це. Але коли лікар сказав, що інтимні процедури скасовуються, моєю першою реакцією, хоч мені й соромно було в цьому зізнатися, стало розчарування. Я мала б радіти, що маніпуляцій стане менше, але думала лише про те, що він забирає в нас привід. Привід для дотиків, для тієї дивної, забороненої близькості, яка стала для мене важливішою за будь-які ліки.

Приїхав Джуліан. Він був таким турботливим, таким уважним. Він допоміг мені сісти в машину, вкрив мої ноги пледом. Він був ідеальним. Але я, як і завжди, відчувала до нього лише вдячність. Нічого більше.

Дорога додому була мовчазною. Я сиділа ззаду і дивилася на неї. На її темне волосся, зібране у вузол. На її тонку шию. Я могла бачити лише її потилицю, але цього було достатньо. Джуліан щось розповідав про своїх коней, але я не слухала.

Ми поверталися до маєтку. До нашої золотої клітки. Але тепер все було інакше. Я одужувала. І я нарешті знала, чого хочу. А головне — кого. І я була готова за це боротися.